2.Україна в умовах незалежності. Формування збройних сил. Проблема Криму і Чорноморського флоту.

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України, вона успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на укр теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб. Створення національних Збройних сил характеризувалося одночасним формуванням правової основи діяльності Збройних сил, реорганізацією структур, створенням відповідних систем управління й забезпечення та інших елементів, необхідних для їх функціонування. Крім того, становлення Збройних сил України супроводжувалося значним скороченням військових структур, чисельності особового складу, кількості озброєнь та військової техніки.В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька обл та Автономна Республіка Крим. На ті ж роки припадає й реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій, оскільки вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.Територіальну цілісність України було поставлено під сумнів Постановою і Заявою Державної думи Російської Федерації про Крим від 21 і 22 травня 1992 р. У цих документах зазначалася неправомочність акта передання Криму Україні (1954). У Заяві Державної думи Росії також ішлося про необхідність "захищати інтереси росіян, де б вони не проживали".Державна дума РФ 23 жовтня 1996 р. прийняла рішення "Про призупинення розподілу Чорноморського флоту". Воно містило статтю, яка була прямим втручанням у внутрішні справи України. У квітні 1997 р. Рада Федерації РФ звернулася до Президента В. Єльцина з пропозицією розглянути питання про спільне володіння Росією й Україною Севастополем.

3Білет.1.Політичний устрій Київської Русі

Київська Русь – ранньофеодальна держава з монархічною формою правління. Протягом IX-XIII ст. влада пережила складну трансформацію. На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності.У добу піднесення Київської Русі формується централізована монархія.У період феодальної роздрібненості відбулася ще одна зміна форми державного устрою: федеративна монархія. Цю форму правління історики називають "колективним сюзеренітетом".

Основними елементами механізму політичної влади в давньоруській державі були князь, боярська рада та віче. У руках князя було зосереджено всю повноту законодавчої, виконавчої, судової та військової влади. У своїй діяльності князь спирався на військову підтримку дружини та ідеологічну – церкви. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу.Певною мірою на політичні рішення князя впливали поради та підтримка боярської ради(сюди входили старші дружинники, міська еліта та представники вищого духовенства. З ними князь обговорював питання оголошення війни та миру, укладення угод, видання законів, вирішував важливі адміністративні, фінансові та судові справи.Віче – це народні збори дорослого чоловічого населення, що вирішували важливі громадські та державні справи. У добу посилення монархії та централізму віча занепали, а в період ослаблення князівської влади знову відродилися.Право скликати віче мали князь, митрополит або ж самі жителі міста. Віче мало досить широкі права: оголошувало війну і укладало мир, виганяло або ж запрошувало князя, розпоряджалося фінансовими та земельними ресурсами, усувало адміністрацію, чинило вічовий суд. Суспільний лад Київської Русі.Київська Русь мала ранньофеодальне суспільство з пережитками родоплемінних стосунків і елементами рабовласницьких відносин. Основу його становила приватна власність на землю за військову та державну службу у вигляді умовного володіння феоду (уділу) та безумовного спадкового алоду (вотчини).Населення Русі поділялося на три соціальні категорії: вільних людей, напіввільних, або тимчасово залежних, та невільників. Склад групи вільних людей був досить строкатим. Сюди належала пануюча верхівка - аристократія (князі з родинами та весь рід Рюриковичів),знать (бояри, дружинники,рядовці), люди (вільні общинники), духовенство (біле - священики, дяки, паламарі, та чорне - ченці і клір), міщани або горожани, граждани (гості-іноземці, купці, лихварі, ремісники, робочий люд) та поземельно залежні селяни-общинники - смерди. Всі вони були юридично вільними, дієздатними і правоздатними, виступали як суб'єкт і об'єкт правовідносин.До категорії напіввільних належали закупи, які брали майнову позику (купу) і за її несплату відповідали втратою особистої волі; рядовичі - грошові боржники, що укладали кабальну угоду-ряд і відповідали майном, та люди, які втратили засоби до життя, - ізгої (гоїти, жити) - осиротілі княжата,неграмотні поповичі, звільнені раби, вигнані з общини за злочини, збанкрутілі купці тощо. Іхня тимчасова чи обмежена неправоздатність припинялася зі сплатою боргу. Групу невільників становили холопи та Челядь (дворові слуги). Невільники виступали лише об'єктом права, були неправоздатні і недієздатні, прирівнювалися до худоби

3.Утворення ЗУНР. Напередодні поразки Австро-Угорщини в Першій світовій війні активізувався національно-визвольний рух у західноукр землях.

16 жовтня 1918 р., коли Австро-Угорська імперія була вже приречена, з'явився маніфест імператора «До моїх вірних австрійських народів», який передбачав федеративну перебудову держави. Відповідно до положень цього документа, 18 жовтня 1918 р. укр парламентарії зі Східної Галичини і Північної Буковини створили у Львові орган представницької влади - Українську Національну Раду.Її очолив Євген Петрушевич.

19 жовтня Українська Національна Рада оголосила про намір об'єднати всі західноукр землі у єдину українську державу, і зробити це мирним шляхом.

Частина молодих укр офіцерів, які вважали, що в рамках чинних законів домогтися визнання Української держави мирним шляхом не вдасться, ще у вересні 1918 р. створили Центральний військовий комітет. Коли про плани Польської ліквідаційної комісії(її представники повинні були 1 листопада 1918 р. прибути до Львова, щоб прийняти від австрійського намісника владу над Східною Галичиною)

стало відомо у Львові, на терміново зібраному засіданні Центрального військового комітету було вирішено підняти повстання.

2. Утворення ЗУНР. Уночі проти 1 листопада 1918 р. укр військові частини взяли під свій контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею був піднятий синьо-жовтий національний прапор. 1 листопада Українська Національна Рада взяла владу в свої руки в містах Східної Галичини. Того ж дня австрійська влада у Львові погодилися на передачу влади Укрй Національній Раді. Подальшому піднесенню її авторитету сприяли обіцянки демократичних прав і свобод, аграрної реформи в інтересах селян, введення 8-годинного робочого дня.

11 листопада 1918 p. у Львові Українською Національною Радою був створений виконавчий орган влади (уряд) - Державний секретаріат. Його головою став К. Левицький, членами - В. Панейко, Л. Цегельський, Д. Виговський, С. Голубович та ін.

13 листопада Українською Національною Радою був затверджений тимчасовий Основний Закон, відповідно до якого за створеною Українською державою закріплювалася назва Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР), визначалися її кордони, герб і прапор. Президентом ЗУНР було обрано Є. Петрушевича, главою уряду - Державного секретаріату - залишився К. Левицький. Зовнішня політика ЗУНР. Зовнішньополітична діяльність ЗУНР була спрямована на міжнародне визнання молодої держави, насамперед країнами Антанти, і припинення війни з Польщею. Внутрішня політика . Основні заходи внутрішньої політики: створення централізованої системи врядування;створення регулярних військ ЗУНР- (УГА;вживалися заходи для виведення економіки з кризи.

2.Події після смерті БХ: Виговський, ЮХ.Після смерті Богдана Хмельницького хитання серед старшин і козаків, пошук союзників для відвоювання незалежності України і політичний розбрід ще більше посилилися і дійшли кризової точки. Царизм, у свою чергу, вирішив скористатися ними, щоб обмежити автономію України і шляхом інтриг та поглиблення політичного розколу серед старшини прибрати українців до рук.

Жорстокі та згубні події історії українського народу кінця 50-70 pp. XVIIст. дістали назву «Руїни». У цей період часто змінювались гетьмани, а інколи в окремих регіонах одночасно обирали різних ватажків, що ворогували між собою.У цих умовах ще більшої шкоди Україні приносили безупинні воєнні дії інших держав-претендентів на володіння українськими землями Ще за життя Богдана Хмельницького старшина обрала наступником гетьмана його сина Юрія. Але позбавлений талантів і досвіду малолітній Юрій не міг управляти Україною в таких складних умовах. Тому старшина на вузькій раді обрала гетьманом, ніби тимчасово, до повноліття Юрія, Виговського (1657 - 1659).

Ставши гетьманом, Виговський повів політику відновлення дружніх стосунків з Польщею і розриву з Москвою. На Корсунську раду поздоровити нового гетьмана з обранням приїхали посли багатьох держав - Туреччини, Австрії,Польщі та інші. Це було широке дипломатичне визнання України. Але внутрішнє становище гетьмана було нестабільним.

Заспокоївши внутрішні чвари, I. Виговський усі зусилля спрямовує на порозуміння з Польщею. І 16 вересня 1658 р. у містечку Гадячі гетьманом укладено з польськими уповноваженими угоду, так звану Гадяцьку унію, про союз трьох держав - України, Литви і Польщі. За її умовами Україна (Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства) під назвою Великого князівства Руського мала увійти до Речі Посполитої як третя, федеративна частина .Та, на жаль, Гадяцька угода залишилася лише на папері. Подальші події завадили її реалізації. Дізнавшись про українсько-польський союз, цар надіслав проти Виговського більш ніж стотисячне військо. 29 червня 1659 р. під Конотопом гетьман завдав московським князям нищівної поразки. Проте I. Виговський не зміг скористатися перемогою: у тилу проти нього діяли прихильники Москви, а також повстало селянство, яке не хотіло й імені польського чути. Після кількох спроб знайти компроміс між прихильниками Москви та Польщі, не вбачаючи засобу до примирення, Іван Виговський зрікся гетьманства на корисьб ЮХ.Юрій, прийшовши до влади, підписав підроблений текст «Березневих статей» 1654 p., що дістав назву «Переяславських статей» 1659 р. Віднині при обранні кожного наступного гетьмана Москва стала підписувати з ним окрему спеціальну угоду, укладати договірні статті, які щодалі все більше обмежували політичні та економічні права України. За Переяславськими статтями, московські гарнізони мали стати в усіх полкових містах, а не тільки в Києві, старшині заборонялося вступати у будь-які зносини з іноземними державами і обирати гетьманів, генеральних старшин і полковників без схвалення царя.

17 жовтня 1660 р. Юрій підписав з поляками Слободищенський трактат і відновив владу Речі Посполитої в Правобережній Україні. Народ і цього разу не підтримав старшину.У січні 1663 р. Юрій зрікся гетьманської влади і постригся в ченці.

Білет 4 1.Культура КР. Головні фактори розвитку культури на Русі

Культура Київської Русі є результатом тривалого процесу як внутрішнього розвитку східнослов'янського суспільства, так і зовнішнього впливу світової цивілізації.Найдавнішими і значними у культурному відношенні є билини Володимирового циклу, які створювалися в Х--XI ст. і оспівували хоробрість богатирів, які захищали рідну землю. Тут фіксувалися пам'ять про історичні події та ставлення до них.Першими письмовими творами у Київській Русі були літописи -- зводи записів про історичні події, викладені у хронологічній послідовності.Найдавнішим літописом, який дійшов до наших днів, є «Повість временних літ», створена на початку XII ст. Вона збереглась у Лаврентіївському (1377 р.) та Іпатіївському (початок XV ст.) списках. Відомі також «Київський літопис» XII ст., «Галицько-волинський літопис» XIII ст.із письмової спадщини можна згадати філософську проповідь митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать», «Повчання дітям» Володимира Мономаха та ін.Особливе місце у давньоруській літературі посідає «Слово про Ігорів похід», написане на основі конкретного історичного факту. Невідомий автор цього твору закликав князів забути міжусобиці й об'єднатися в ім'я захисту рідної землі.Розвиток літератури Київської Русі був безпосередньо пов'язаний із поширенням освіти, створенням бібліотек. Уже за Володимира Святославича існували державна школа і школа при Софійському соборі. Ярославом Мудрим створюється перша відома на Русі бібліотека.Значного розвитку набула архітектура. За Володимира Святославича будується храм Богородиці, який потім назвали Десятинною церквою. В 1037 р. зведено найбільший храм Київської Русі -- Софійський собор. Ярослав Мудрий споруджує у Києві Золоту браму.Центрами культури у Київській Русі були монастирі. Одним з них був Києво-Печерський монастир, заснований за Ярослава Мудрого В усіх великих містах існували іконописні майстерні. Розвивається книжкова мініатюра «Остромировеєвангеліє», написане у середині XI ст., прикрашене чудовими заставками і мініатюрами.Розквітає ювелірне мистецтво. Київські майстри володіли різними способами обробки коштовних металів -- зерню, сканню, перегородчастою емаллю.Зростання економічних і культурних зв'язків Київської Русі, піднесення суспільного життя зумовили наступний розвій її культури.