2Сусп-політ устрій 19-20ст

На початку XX ст. Російська імперія, до складу якої входила й Україна, вступила одночасно з розвинутими країнами в нову стадію розвитку. Сільське господарство України загалом продовжувало розвиватися капіталістичним шляхом. Водночас у ньому існували феодальні кріпосницькі пережитки, передусім велике поміщицьке землеволодіння.

Революція була покликана розв'язати такі основні завдання, як повалення самодержавства, встановлення демократичної республіки, ліквідація поміщицького землеволодіння, введення 8-годинного робочого дня, здійснення демократичних перетворень у країні, зокрема, встановлення виборності державних органів, забезпечення прав і свобод громадян, вирішення національних питань. Однак через низку причин революція зазнала поразки. Царат здобув перемогу, і країна вступила в період третьочервневої монархії .У всій Російській імперії встановлювався режим репресій. В Україні це виявлялося, зокрема, в переслідуванні української мови і культури.

Невирішеність багатьох економічних, політичних, соціальних і національних проблем, що раніше призвели до революції, штовхали трудящі маси на нові зіткнення з царським урядом. У 1910-1911 рр. у країні в цілому, в тому числі й в Україні, спостерігалося піднесення робітничого руху. У червні 1914 р. політична криза в Росії досягла кульмінації, і країна опинилася перед загрозою революційного вибуху. Однак 19 липня 1914 р. Росія вступила у Першу світову війну, яка тимчасово перервала наростання революційного руху в країні.

Перша світова війна була викликана різким загостренням протистояння між двома ворожими угрупованнями великих капіталістичних держав.

3Культ особи Сталіна — звеличення особистості Йосипа Сталіна радянськими та сучасними російськими засобами масової пропаганди, в творах мистецтва, державних документах, законах.

Поняття «культ особи Сталіна» набуло широкого поширення після доповіді 1956 М. С. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» та постанови ЦК КПРС «Про подолання культу особи і його наслідків».

Білет2 1.Перший період , коли відбувалося виникнення й формування давньоруської держави ІХ-Х ст. В цей час з”являються перші згадки у візантійських східних джерелах про нашу державу. В середині ІХ ст. КР виходить на арену світовох історії, стверджуючи себе. Піднеснення Русі пов”язане з ім”ям Аскольда. Аскольд проводив активну зовнішню політику. КР міцно утверджувалась на узбережжі Чорного моря. Політика була спрямована на захід, де знаходилися розвинуті країни. Аскольду належить перший літопис, який мав визначити місце Русі, як невід”ємну частину слов”ян.З іменем Олега зв’язано відкиття Русі на цілий етап назад. Часи Олега, Ольги, Ігоря, Святослава були часами експансії, коли кордони Русі значно розширилися.Тож цей період охоплює майже 100 років — з 882 р., коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава 972 р. У цей період було створене величезне господарське й політичне об’єднання, здатне й готове кинути виклик могутній Візантійській імперії.Другий період охоплює князювання Володимира Великого (980—1015 ) та Ярослава Мудрого (1036—1054 рр.). За Володимира відбулося завершення об”єднання слав”янських земель. Володимир запровадив християнство як державну релігію(1088-1089 рр.).Це була доба зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного і культурного розквіту.Останній період ( друга половина ХІ – ХІV ст.)характеризують постійні руйнівні чвари між князями, зростаюча загроза нападів кочових племен та економічний застій. Вже з другої половини ХІ століття відбувалися суперечки між князями , які завдавали спустошливості Київській Русі.У 1097 році відбувся Люберецький з”їзд, що мав на меті покласти край міжусобній боротьбі. Але рішення з”їзду були порушені та не виконані.З середини ХІІ ст. – роздроблення феодальної Русі. А це обумовило прискорення завоювання держави татаро-монголами. При них Князівства були роздроблені і підкорялися Золотому Ярму. Винятком було Галицько-Волинське князівство.

2 Завдяки дипломатичному хисту він вивів козацьку Україну на широкі європейські обрії."жоден гетьман перед ним чи після нього не відіграв навіть і приблизно такої виняткової ролі у європейській політиці, як Хмельницький. Жодна важлива політична комбінація не відбувалася без його участі або хоч без того, аби з його особою не рахувалися. Це засвідчує велика кількість сучасних історичних трактатів про Хмельницького в Польщі, Німеччині, Італії, Франції, Нідерландах, Англії".

Хмельницький не дозволяв собі просто йти курсом зближення лише з однією державою. Він намагався з усіма мати контакти. Це в подальші часи часто приховували, пояснюючи, що Хмельницький тільки того й прагнув, що "возз'єднатися" з Московією.Насправді ж на початковому етапі Хмельницький не полишав надії знайти компроміс навіть з поляками, про що свідчать його переговори з М. Потоцьким. Але Хмельницький був реалістом. І швидко зрозумів, що такий компроміс неможливий, бо поляки не проводили переговорів, обмежуючись ультиматумами.

Готуючись до війни, гетьман також завдяки своїм здібностям до переговорів намагався вирішити проблему нестачі легкої кінноти. Це можна було вирішити, залучивши до війська татар. Годі навіть уявити, яке важке завдання стояло перед Хмельницьким. Але він блискуче виконав це завдання.Окрім успіхів Хмельницького як козацького лідера, важливо також розуміти, що ця людина мала неабиякий хист переговірника та оратора. Не можна забувати, як він вміло переконував козацьку спільноту на ранніх етапах своєї діяльності. Отже, крім дипломатичних знань володів ще й дипломатичними талантами.Слід зазначити, що в нього існувала посольська служба і посли були не просто гінцями з повідомленнями, а дипломатами, які могли самі приймати рішення в межах наданих їм повноважень.На хвилі перемог під Жовтими Водами і Корсунем починається новий етап дипломатії Б. Хмельницького. Зокрема, гетьман вів одночасно переговори з офіційним польським урядом, з деякими впливовими магнатами, які могли б підтримати козаків та навіть з Литвою.

Влітку 1648 року гетьман звернувся і до московського царя, просячи військової допомоги. Хоча цього не було гарантовано, але козаки досягли домовленості про те, що Москва на боці Польщі не виступить.

А тим часом козацькі посли вправно сіяли розбрат між претендентами на трон Речі Посполитої. І знову ж завдяки дипломатичним засобам.

Хмельницький не залишався осторонь і європейської політики. Він приймав посланців від угорського князя та молдавського господаря (через останнього він шукав порозуміння з турками).

Але найвидатнішим кроком дипломатичної служби Богдана Хмельницького є договір з Туреччиною. Він давав Україні найважливіше, що може бути в дипломатії – визнання. Рівноправний договір з однією з найпотужніших держав того часу означав тріумф гетьмана. З цього моменту можна казати, що козацька дипломатія стала визнаною в світі, як і держава.

Наостанок слід зазначити, що Богдан Хмельницький мав всі риси, притаманні справжньому правителю. Був він і державотворцем, І полководцем, і дипломатом.

3 Проголошення УНР підвищило інтерес різних країн до неї. Цьому сприяв переїзд до Києва військових місій Англії, Франції, Італії, Японії, Румунії, Бельгії та Сербії після того, як було вбито головнокомандувача російських військ генерала М.Духоніна. На початку січня 1918 р. генерала Табуї призначили офіційним представником Франції при уряді Української Народної Республіки. Незважаючи на винятково складну ситуацію, Центральна Рада розвивала зовнішньополітичну діяльність. У кін. січня 1918 р. до Бреста прибула українська делегація на чолі з О.Севрюком. У ніч з, 8 на 9 лютого 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України. Австро-Угорщина через «польське питання» неохоче пішла на підписання цього договору.

Згідно з Брестським миром усі чотири держави цен­трального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнарод­ного права. Західні межі УНР було встановлено по до­воєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею дещо згодом мала визначити спеціальна зміша­на комісія «на основі етнографічних відносин і бажань людности». За збройну допомогу Німеччини та Австро-Угорщини в боротьбі проти агресії Радянської Росії УНР зобов'язувалася поставити їм до липня 1918 р. значну кількість «хліборобських і промислових лишок», зокрема 1 млн т збіжжя, круп, м'яса. Інші пункти до­говору встановлювали дипломатичні відносини між молодою УНР і державами центрального блоку, регу­лювали обмін військовополоненими, повернення інтер­нованих цивільних осіб. Сторони взаємно відмовляли­ся від сплати контрибуцій.

Окрему таємну статтю Брестського миру було укла­дено між УНР та Австро-Угорщиною. Остання зобов'я­зувалася поділити Галичину на польську й українську частини і об'єднати українську Галичину з Буковиною в один «коронний край». Проте згодом Австро-Угор­щина анулювала цю угоду.

Підписання Брестського миру застало уряд УНР на Волині, яку українські війська визволяли від більшо­вицьких інтервентів. 12 лютого 1918 р. уряд звернувся з відповідним проханням до цих країн. Через кілька днів на територію УНР увійшла могутня австро-німецька армія Українські війська за допомогою німецьких підрозді­лів розчистили від більшовиків шлях з Житомира на Бердичів і 2 березня 1918 р. ввійшли у Київ. До столиці повернулися Центральна Рада і уряд В.Голубовича.

Через кілька тижнів в Україні не залишилося жод­ного червоноармійця. Німецькі й австро-угорські війська зайняли всю Україну. Німці розташувалися на півночі УНР, а австро-угорці — на півдні. Центральна Рада та її уряд закликали у відозвах український народ до спокою. Однак широкі верстви українства з недовір'ям зустріли нових окупантів.