3. 1. Створення(оун). Організація укр націоналістів очолювала український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави.

На конгресі представників націоналістичних організацій, що відбувся у Відні з 27січня по 3 лютого 1929 р., у результаті об'єднання Української військової організації (УВО) й націоналістичних студентських організацій було створено Організацію укр націоналістів (керівник- Євген Коновалець).

Згідно з первісними заявами, головною метою ОУН була розбудова незалежної соборної національної держави на всій укрй етнічній території. Ця мета мала досягатися через національну революцію та встановлення диктатури, яка би витіснила окупаційну владу та запровадила уряд, що репрезентував би всі регіони та соціальні групи України. Економіка держави планувалася як поєднання приватної, націоналізованої та кооперативної форм власності. ОУН відкидала будь-який партійний чи класовий поділ і представляла себе як домінуючу силу українського суспільного життя як на укр територіях, так і за кордоном.

Осн частина діяльності організації була спрямована проти польського режиму. ОУН здійснила в Східній Галичині й на Волині сотні акцій саботажу, включно із підпалами маєтків польських землевласників, бойкотів державних шкіл та польської тютюнової й горілчаної монополії, десятки експропріаційних нападів на урядові установи з метою здобуття капіталів для своєї діяльності, а також близько 60 вбивств.

Терористичними акціями ОУН спровокувала поляків на репресії проти мирного населення (так звана «пацифікація» 1930 р.). У 1934 р. польська поліція заарештувала декшькох провідних діячів ОУН, у т.ч. Степана Бандеруі протримала їх в ув'язненні до початку Другої світової війни. Сталінський режим був стурбований наростанням активності ОУН і організував вбивство лідера організації Є. Коновальця в Роттердамі у 1938 р.

Смерть Є. Коновальця призвела спочатку до кризи, а згодом до розколу ОУН. 4. Розкол ОУН. Другий Великий конгрес ОУН, що відбувся у Римі 27 серпня 1939 р., вибрав головою організації А. Мельника і надав йому титул «вождя», проголосивши відповідальним лише «перед Богом, нацією і своїм власним сумлінням». Ця міра несподівано призвела до протилежного наслідку: Степан Бандера,який був звільнений з ув'язнення після краху Польщі у 1939 р., разом зі своїми послідовниками, організував у листопаді 1940 р. Революційний провід і проголосив себе спадкоємцем Є. Коновальця.

У квітні 1941 p. фракція C. Бандери провела свій власний Другий Надзвичайний конгрес у Кракові, який проголосив Римський конгрес незаконним, обрав С. Бандеру головою ОУН. Більшість крайових членів визнали повноваження С. Бандери, і невдовзі розлам став незворотним. Дві новостворені фракції, за іменами своїх лідерів, стали відомі як ОУН(Б)-«бандерівці» та ОУН(М)-«мельниківці». Впродовж війни ОУН(Б) прийняла назву Революційна ОУН (Р).

Андрій Мельник — полковник армії УНР, військовий і політичний діяч, один з найближчих соратників Євгена Коновальця. Організатор формації Січових Стрільців у Києві. З 1938 року — голова Проводу ОУН. Був в’язнем німецьких концтаборів, а з 1945 року перебував в еміграції.

Обидві фракції сподівалися використати неминучий конфлікт між Німеччиною та СРСР для встановлення незалежної Української держави. Кожна фракція намагалась досягти союзу з націонал-соціалістичною Німеччиною. Передача А. Гітлером Карпатської України угорцям у 1939 р. викликала певну кризу у відносинах з Німеччиною. За згодою німецького режиму ОУН(Б) сформувала батальйони «Нахтігаль» і «Роланд», які повинні були скласти ядро майбутньої української армії. Пізніше з укр націоналістів була сформована дивізія СС «Галичина».

Слідом за німецьким вторгненням на територію СРСР ОУН(Б) проголосила 30 червня 1941 p. у Львові Акт створення Української держави і сформувала Українське Державне Правління на чолі з Я. Стецьком. ОУН(Б) очікувала, що нацисти змиряться з цим. Спроба проголошення держави викликала незадоволення А, Гітлера, і С. Бандера та кілька його спільників були заарештовані та ув'язнені гестапо. Керування організацією здійснював М. Лебедь, який у травні 1943 р. передав повноваження Роману Шухевичу.

Обидві фракції, посилали похідні групи в Наддніпрянську Україну. Їхня чисельність становила близько 2000 чол. (в основному членів ОУН(Б)). Група ОУН(М), яка досягнула у вересні 1941 р. Києва, випускала газету «Українське Слово» та сформувала Українську Національну Раду (на чолі з М. Величківським), яка складалася переважно зі східних українців. її членів було заарештовано у грудні 1941 p., і більше 40 з них, разом з О. Телігою та їхнім лідером О. Ольжичем, були знищені.

А. Мельника тримали під домашнім арештом у Берліні до січня 1944 p., коли разом з іншими заарештованими головними діячами ОУН(М) його відправили у концентраційний табір Заксенгаузен.

20 білет. 1. Становлення ЗС, військ.-адмін устрій.За визначенням Запорізька Січ – являє собою суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва за порогами, що склалася у першій половині 16 ст. за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Виникнення З.С. було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров’я феодалами Великого князівства Литовського, посиленням феодально-кріпосницького та національного гніту і пробудженням самосвідомості українського народу. За перші десятиріччя 16 ст. панству вдалося обернути більшу частину українського козацтва на феодально .Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у пониззя Дніпра. Перші козаки з’явилися на порогах Днiпра, ймовірно, на початку 16 ст. За свідченням "Польської хроніки" Бєльських у 30 - 40-х рр. XVI ст. якась Січ існувала на о. Томаківка. Перша ж достовірно відома Січ існувала у 1553 - 1557 рр. на о. Мала Хортиця, засновником якої був Дмитро Вишневецький (Байда) із знатного магнатського роду, князь, був державним урядовцем, але покозачився. Всього відомо 8 запорозьких січей: Хортицька (1553 - 1557 рр.), Томаківська (1560 ті 1593 рр.), Базавлуцька (1593 - 1638 рр.), Микитинська (1638 - 1652 рр.), Чортомлицька (1652 - 1709 рр.), Кам'янська і Олешківська (1709 - 1734 рр.), Нова (Підпільненська) (1734 - 1775 рр.). П¢ять з цих січей знаходилися на території Дніпропетровської обл. Всі козаки, що належали до Запорозької Січі, були приписані до куренів, очолюваними курінними отаманами. Традиційно на Січі було 38 куренів. В основу організації Запорозької Січі були покладені широкі демократичні засади. Всі посади на Січі були виборними на один рік, обирали на Різдво на козацькій військовій раді, якій належала вища влада на Січі. Вищу виконавчу владу на Січі мав кошовий отаман, разом з яким обирали військову старшину: суддю, писаря, осавула, які й становили уряд Січі, до них належали і курінні отамани. Січ це була столиця. Під її контролем перебувала значна територія степу. Землі Війська Запорозького поділялися на адміністративно-територіальні одиниці - паланки. Січ мала широко розвинену систему прикордонних форпостів (50 козаків) із системою попередження про наближення ворога за допомогою вогненно-димової сигналізації (фігури). Козацькі загони охороняли суходольні і водні шляхи, перевози через річки. Січ мала зовнішньополітичні зв'язки з Кримом, Росією, донськими козаками, Австрією, Молдовою, Польщею, Туреччиною, Венецією та ін. Січ мала й символи влади - клейноди: булаву, бунчук, печатку. По суті, Запорозька Січ була зародком нової української державності.

2. Культура перш пол 19 ст.Незважаючи на низький освітній рівень населення, продовжує розвиватись освіта. Навчальні заклади були чотирьох розрядів: 1) парафіяльні школи – для людей найнижчих станів; 2) повітові училища – для дворян, купців, урядових службовців, ремісників; 3) гімназії – для дворян і чиновників; 4) ліцеї та університети – для дворян. Більшість населення України було неписьменним. В той час в Україні було 19 гімназій, 2 ліцеї – Одеський (1817 р.) і Ніжинський (1832 р.), Київська духовна академія і 2 університети – Харківський (1805 р.) і Київський (1834 р.). На західноукр землях були: Львівський університет (1661 р.), Львівська Технічна академія (1844 р.), Кременецький ліцей (1805 р.).Українська інтелігенція починає досліджувати власну історію.Серед відомих вчених – Микола Іванович Костомаров, Маркевич,Максимович.(це історики)Харківський університет у першій половині ХІХ ст. став центром наукових досліджень. У 1817 р. у Львові була створена культурно-освітня установа під назвою “Львівський інститут Оссолінських” (Оссолінеум)Українську літературу першої половини ХІХ ст. представляє яскрава титанічна постать Тараса Григоровича Шевченка (1814–1861 рр.). Творчість цього українського генія мала величезний вплив на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його основні твори: виданий 1840 р. “Кобзар”, 1841 р. – “Гайдамаки”, 1843 р. – “Назар Стодоля”, 1845 р. – “І мертвим і живим” та ін. були не лише літературним явищем, але й політичним маніфестом. З народу вийшли талановиті співаки-кобзарі і лірники, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями були: Андрій Шут, Іван Крюковський, Остап Вересай, Федір Грищенко. В укрй архітектурі переважав стиль класицизму. Наприклад: оперний театр в Одесі (архітектор Тома де Томон), Київський університет (архітектор Беретті). Творами садово-паркового мистецтва стали чудовий Софіївський парк у м. Умані, у селі Сокоринцях палац Галагана, у м. Білій Церкві парк “Олександрія”.У галузі музики широкої популярності набули пісні-романси: “Їхав козак за Дунай”, “Віють вітри”, “Сонце низенько”.В українському живопису був поширений романтичний напрямок

3.Діяльність ОУН та УПА.Складовою частиною руху Опору в тилу фашистів на західноукр землях стали дії ОУН та Української повстанської армії (УПА).В ОУН відбувся розкол на:ОУН (м) — мельниківці — розраховували на допомогу Німеччини, щоб добитися незалежності України; ОУН (б) — бандерівці — виступали за рішучі дії, за здобуття незалежності України власними силами.З наближенням нападу Німеччини на СРСР обидві течії ОУН зробили ставку на Німеччину. З допомогою німецького військового командування ОУН (б) сформувала Легіон укр націоналістів, який складався з двох підрозділів — «Нахтігаль» і «Роланд». Чисельність легіону — 600 солдатів. Німці планували використати ці укр частини для охорони і каральних акцій на окупованій території. Після того як фашисти утвердилися на окупованій території, ці частини було розформовано.30 червня 1941 р. Після відступу радянських військ зі Львова ОУН (б) провела Укр національні збори, які ухвалили відновити державну незалежність України тасформувати національний уряд, прем'єром якого став Я. Стецько.Було обнародувано Акт про відновлення Української держави та благословення митрополита А. Шептицького.Німеччина не підтримала проголошення Української держави.9 липня 1941 р. уряд Я. Стецька було розігнано. С. Бандеру, Я. Стецька та інших лідерів ОУН (б) заарештовано і відправлено до Берліна. Крім того, заарештовано 300 членів ОУН, із яких 15 було розстріляно. ОУН перейшла до саботажу політики нацистської влади, підготування власних збройних сил для боротьби проти окупантів, розгортання підпільної боротьби.Підпільні оунівські організації було створено в багатьох містах України, зокрема й на Донбасі та в Криму.У Києві після окупації німцями діячі ОУН створили Українську національну раду — національний політично-громадський центр. Багато оунівських організацій було розгромлено в Нікополі, Херсоні, Донецьку, Миколаєві, Запоріжжі, Полтаві та інших містах Лівобережжя.На Правобережжі та в Західній Україні самостійницький рух набув збройного характеру. У 1941 р. Т. Боровець (Бульба) створив на Поліссі та Волині загін Поліська Січ (на його основі пізніше виникла Українська повстанська армія), який перебував під впливом ОУН (б).14 жовтня 1942 р. Офіційна дата народження УПА.УПА діяла на Волині, Поліссі, в Галичині. Боролася як проти німців, так і проти радянських партизанів. З 1943 р. її командиром був Роман Шухевич (Тарас Чупринка). На початку 1944 р. вона налічувала 30-40 тис. бійців.У липні 1944 р. на таємних зборах у м. Самборі ОУН і представники політичних партій Західної України заснували Українську Галицьку визвольну раду (УГВР), яка очолила боротьбу як проти більшовицького, так і проти фашистського режимів.Тільки восени 1944 р. УПА здійснила 800 рейдів.УПА воювала як проти німців, так і проти комуністів та проти поляків.Лише протягом жовтня — листопада 1943 р. УПА провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів.

Білет 211Державні утворення словян походження назви русь

З початку VI ст. до н. е. землеробський люд стає дедалі політичним. Дослідження їхніх мовних, етнічних, культурних рис вказують на те, що люди ці були слов‘янами – прямими нашими предками, першими українцями. Порівняно з міграцією кочовиків розселення слов‘ян являло собою повільний рух із правослов’янських земель. Він (рух) охопив великі території. Розселення носило мирний характер, за винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією. Слов‘яни просувалися на нові землі як колоністи, а не загарбники.Таким чином на початок VI ст. із спільної мови слов‘ян сформувались три підгрупи:Західнослов’янська, зрештою поділена на польську, чеську та словацьку.Південнослов‘янська – з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська.Східнослов‘янська – з якої розвинулася українська, російська та білоруська мови.У VII ст. східні слов‘яни (вірніше їхні прямі предки – анти) були корінним населенням правобережного Дніпра. Протягом VII та VIII ст. налічувалося близько 14 великих племінних союзів на землях теперішньої України, Білорусії та Росії. Племена і роди з патріархами на чолі об‘єднувало поклоніння спільним богам. Пізніше з‘явися клас знаті або князів. Анти – північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VII ст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація. Анти – наші прямі предки. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У VI ст. анти постійно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.Першими серед східнослов'янського населення стали називати себе русами поляни. Багато дослідників звертають увагу на співзвучність назви «Русь» з назвами річок Рось (найбільша після Дніпра на території полян), Росава, Роставиця. У зв'язку з цим популярною серед науковців є думка, що поляни перебрали на себе ім'я одного з племен, що проживало уздовж річки Рось, а згодом русами стали йменувати всіх мешканців утвореної за участю полян Київської держави .Деякі вчені вважають, що назва «Русь» скандинавського походження. Так спочатку називали вихідців зі Скандинавії — варягів, а вже потім термін «русичі» став використовуватися стосовно полян. Існування однокореневих до терміна «Русь» слів у різних мовах значно ускладнює проблему з'ясування походження самоназви східних слов'ян. Відомо, що офіційні назви «Русь», «Руська земля» в X—XI ст. стали загальновживаними на всьому просторі середньовічної східнослов'янської держави.

2.СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861 — система урядових заходів, спрямована на поступову ліквідацію кріпосницьких заходів в Рос. імперії. Створила передумови для розвитку товарно-грошових відносин в усіх галузях суспільно-екон. життя. Викликана низкою екон., політ. і сусп. причин, основними з яких були: усвідомлення владою неможливості збереження кріпацтва, яке дедалі більше гальмувало розвиток ринкових відносин, загострення селянських рухів. Приреченість існуючої системи сусп. відносин із кріпосним правом оголила Кримська війна 1853—1856, поразка в якій стала приниженням для Рос. імперії. 1857 царизм створив таємний к-т (див. Таємні комітети) для обговорення заходів із поліпшення побуту поміщицьких селян, а 1858 для підготовки С.р. організував губернські дворянські комітети, всередині яких розпочалася боротьба між лібералами й консерваторами.Упродовж 1858—60 йшла підготовча робота з вироблення проектів реформи у дворянських к-тах і редакційних комісіях. Осн. документами С.р. стали "Маніфест 19 лютого 1861" про відміну кріпосного права, проголошений у Санкт-Петербурзі рос. імп. Олександром II, і "Положення про селян, які виходили із кріпосної залежності", що складалося із 17-ти законодавчих актів. За умовами реформи селяни отримували особисту свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном, поміщики зберігали власність на всі землі, які їм належали, але зобов’язані були надати в постійне користування селянам присадибну землю, польовий наділ та ін. угіддя. Присадибну ділянку селянин мав право викупити будь-коли. Викуп надільного землеволодіння здійснювався тільки з дозволу поміщика. За отриману землю селяни, як і раніше, зобов’язані були виконувати панщину чи платити оброк і не мали права відмовлятися від неї протягом 9-ти років. Розміри сел. наділу та повинностей фіксувалися в уставних грамотах 1861, що складалися на кожний поміщицький маєток і перевірялися мировими посередниками. До викупу земель селяни вважалися тимчасовозобов’язаними (див. Тимчасовозобов’язані селяни), після укладення угоди про викуп — селянами-власниками. Колишні кріпаки отримували низку громадян. прав: право купувати у приватну власність нерухоме майно, займатися торгівлею та ін. промислами, будувати фабрики, відкривати торг. та ремісничі заклади, брати підряди, укладати угоди, записуватися до купецьких гільдій, самостійно вирішувати свої госп. та родинні справи, збиратися на мирські (сільські) збори для розв’язання місц. питань, обирати органи сел. самоуправління; сільс. старосту та збирачів податків, волосних старшин і волосний суд.Визначення земельних наділів і повинностей регулювалося 4-ма "Місцевими положеннями", три з яких стосувалися України. У них відобразилася специфіка поземельних відносин між поміщиками і селянами, які склалися протягом певного істор. розвитку в окремих регіонах. Два акти регулювали взаємовідносини між селянами та поміщиками Півдня і Лівобережжя України. Губернії цих регіонів поділялися на 3 осн. смуги — нечорноземну, чорноземну і степову, в яких, у свою чергу, розрізнялися місцевості, для кожної з них визначався певний розмір наділу на ревізьку душу.

3. Після взяття Києва війська 1-го Українського фронту, продовжуючи наступ на Коростень, Житомир і Фастів, створили на Правобережній Украї¬ні Київський стратегічний плацдарм. Спроби німців у другій половині ли¬стопада - в грудні 1943 р. перейти в контрнаступ і знову оволодіти Киє¬вом не мали успіху. В цей час війська 2-го і 3-го Укр фронтів вели запеклі бої на півдні України. Вони визволили Запоріжжя й Дніпропетровськ і створили на Дніпрі другий великий стратегічний плацдарм,У січні 1944 р. після короткої перерви Червона Армія розпочала звіль¬няти від ворога Правобережжя й Крим. Цьому сприяла важлива перемога під Корсунем-Шевченківським. Внаслідок наступальної операції, проведе¬ної військами 1-го й 2-го Укр фронтів (24 січня - 17 лютого 1944 р.), було оточено й знищено німецьке угруповання. Гітлерівське команду¬вання втратило 73 тис. солдатів і офіцерів, у тому числі 18,2 тис. потрапи¬ли в полон.Важливою ланкою в ланцюгу зимового наступу на Правобережній Україні була Нікопольсько-криворізька операція, що проводилася силами 3-го й 4-го Укр фронтів (ЗО січня - 29 лютого 1944 р.). Під час її проведення було розгромлено 12 дивізій противника, в тому числі три тан¬кових і одну моторизовану.Весняний наступ розпочався на величезному просторі - від Прип'яті до Чорного моря. 26 березня війська 2-го Українського фронту вийшли на кордон з Румунією поблизу Чернівців. 10 квітня було визволено ОдесуКримська наступальна операція проводилася окремо військами 4-го Українського фронту. Вона розпочалася 8 квітня й завершилася 12 травня повним розгромом 17-і німецької армії. Фашисти втратили 100 тис. солда¬тів і офіцерів; 61,5 тис. з них потрапили в полон.Третій етап у визволенні України розпочався в липні 1944 р. Радянські війська оточили й розгромили лід Бродами В німецьких дивізій (6л. 60 тис. чоловік). Після цієї перемоги вони пройшли через Галичину, здобувши Львів, Перемишль і 27 липня Станіслав. У вересні досягли Карпат, і до 28 жовтня 1944 р. всі укр землі було визволено від загарбників.З листопада 1944 по травень 1945 р. українці брали активну участь у воєнних операціях Радянської Армії по звільненню Східної Європи від гіт-леризму та його поплічників. 9 травня 1945 р. капітуляцією Німеччини за¬вершився розгром третього рейху на його власній території. В середині серпня - на початку вересня 1945 р. було завдано поразки мілітаристській Японії. 2 вересня 1945 р. Акт її капітуляції від імені СРСР підписав украї¬нець генерал К. Дерев'янко. Друга світова війна закінчилась перемогою країн антигітлерівської коаліції над фашизмом.

Політичні Одним із важливих наслідків перемоги було продовження об'єднання укр земель, що підтвердили Тегеранська (1943 р.), Кримська (1945 р.) та Потсдамськаконференції глав держав антигітлерівської коаліції.Україна увійшла до складу ООН як країна-засновниця у квітні 1945 року.

Економічні

Друга світова війна завдала Україні масштабних економічних витрат. За підрахунками радянських вчених тільки прямі збитки склали 285 млрд. крб. у діючих на той час цінах.Цілком чи частково було зруйновано понад 714 великих і малих міст, більше 28 тис. сіл, перетворено на руїни 200 тис. промислово-виробничих споруд, 40% житлових будинків, внаслідок чого без житла залишилося близько 10 млн осіб. Оскільки війна завдала Україні більше руйнувань, ніж будь-якій іншій країні Європи, втрати в економіці сягали приголомшуючих масштабів. Цілковите чи часткове знищення понад 16 тис. промислових підприємств означало втрату великої частини того, що Україна здобула великою ціною у роки форсованої індустріалізації, суцільної колективізації та масових репресій. Було зруйновано 9 магістральних залізничних шляхів, 5600 залізничних мостів, 50 тис. км шосейних шляхів, 132 портових господарства. Підраховано, що загальні збитки економіці України сягали 40%. Було порушено та пограбовано близько 30 тис. колгоспів та радгоспів, 1300 машино-тракторних станцій, вивезено до Німеччини 56 тис. тракторів, 24 тис. комбайнів, 7,6 млн голів крупної рогатої худоби, 9,3 млн свиней, 7,3 млн овець та кіз, 3,3 млн голів коней. Було зруйновано десятки тисяч лікувальних та освітніх закладів, бібліотек та ін..

З міст найбільше постраждали великі промислові міста та столиця країни. Загалом протягом воєнних років у Києві було зруйновано 940 будинків державних і громадських установ площею понад 1 млн м², 1742 комунальних будинків житловою площею понад 1 млн м², 3,6 тис. приватних будинків площею до півмільйона м²; знищені всі мости через р. Дніпро, виведені з ладу водогін, каналізація, транспортне господарство та ін.. Фашистські загарбники зруйнували Голосіївське навчальне містечко столиці України, індустріальний, педагогічний та інші інститути. Збитки, завдані сільськогосподарським вузам Києва, перевищували 70 млн. руб., технологічному інституту харчової промисловості — 24 млн. карбованців.

Повністю була відсутня енергетична база через зруйнування Дніпрогесу, Штерівської, Курахівської, Зуївської, Сєвєродонецької та ін. електростанцій.

Демографічні

Щонайменше 5,4 млн. осіб, або один із шести мешканців України загинув у війні, 2,3 млн. осіб було вивезено для примусової праці до Німеччини.

С. Кульчицький вважає, що про масштаб втрат свідчить зниження чисельності населення УРСР на 14 275 тис. осіб. Значна частина з них – безповоротні втрати. Фронтові втрати — понад 3 млн. військовослужбовців; втрати радянських та антирадянських партизанів у боротьбі між собою й з окупантами; втрати цивільного населення під час бойових дій, через виснаження та хвороби, від терору окупантів.

У східні регіони СРСР було евакуйовано 3,5 млн. осіб, вивезено до Німеччини – 2,4 млн. осіб, з яких тільки частина повернулася на Батьківщину. За абсолютною й відносною кількістю втрат у цій війні Україна перебуває на другому місці: 8 млн. осіб, 19,1% до всього передвоєнного населення, або кожний п’ятий житель республіки. Україна поступається за абсолютною кількістю втрат Росії, а за відносною — Польщі (19,6%). Третє місце за абсолютною кількістю втрат посідає Німеччина (6,5 млн. осіб, 9,1%).

У 1945 р. в країні нараховувалося 125 тис. сиріт, з яких 21 тис. були безпритульними. Більшість з них мешкала в підвалах будинків, на вокзалах або мандрувала з міста у місто.

За роки війни на визволеній території залишилося лише 17% робітників порівняно з довоєнною чисельністю. Наприклад, коксохімічні і металургійні заводи Наркомату чорної металургії в лютому 1944 р. були забезпечені робочою силою лише на 38,3% і 24,5% відповідно. Подібна ситуація спостерігалася на всіх промислових об’єкта

22 білет1) Реєстро́ві козаки́ — частина українського козацтва, прийнята на військову службу польсько-литовською владою і записана в окремий список — реєстр, звідки й назва - реєстрові козаки Спроби організації українського війська реєстрового козацтва сягають 1524 року, коли Сігізмунд намагався організувати козаків на державну службу. Через брак фінансів цей проект не реалізовано. Військо реєстрових козаків було створене універсалом короля Сигізмунда ІІ Авґуста 2 червня 1572 р., коли було доручено найнято з низових козаків на службу 300 осіб. Відтоді зустрічаємо назву реєстрові козаки на противагу нереєстровим козакам, які були поставлені у напівлегальне становище. Реєстрові козаки одержали додаткові привілеї: звільнення від податків, право землеволодіння, самоуправління з назначеною старшиною; вони мали свій прапор, литаври й інші інсигнії. Реєстрові козаки одержували платню грішми й одягом; їм передано на власність містечко Трахтемирів Реєстрові козаки дістали офіційну назву Запорозького або Низового війська. Реєстрові козаки були зобов'язані відбувати службу на Наддніпрянщині й охороняти кордони від татарських нападів. Реєстрові козаки не раз підтримували визвольні виступи народних мас, брали участь у антифеодальних селянсько-козацьких повстаннях кінця 16 — 1-ї пол. 17 ст. під керівництвом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Івана Сулими, Якова Острянина та інших. Лише невелика частина реєстрової старшини, захищаючи свої особисті інтереси, проводила угодовську політику, зраджувала свій народ, допомагаючи польсько-шляхетським загарбникам придушувати визвольні народні повстання.

2)Сталінські репресії 40-50 рр

Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки і звичайно пов'язані з іменем Й.В. Сталіна, фактичного диктатора Радянського Союзу в цей період. Всього у 1921 - 1953 роках (роки правління І.В.Сталіна) у СРСР, за підрахунками істоториків, було засуджено близько 4 млн. осіб. Ситуація в 1946- 1947 рр. ще більше погіршилася у зв"язку з неврожаєм та голодом. Значно скоротилося поголів"я худоби. Незважаючи на це, обов"язкові поставки сільгосппродукції державі майже не знизилися. Зате СРСР надавав широку підтримку країнам Східної Європи, котрі під тиском Москви стали на шлях «соціалістичного будівництва». В 1946 р. СРСР експортував 1,7 млн тонн зерна. В цей же час сотні тисяч селян України, інших республік вмирали від голоду. Лідерами" серед міфічних носіїв "українського буржуазного націоналізму" було оголошено М. Рильського, Ю. Яновського, І. Сенченка, О. Довженка 1948 р Україні почались "чистки" серед науковців. Тих, хто не поділяв поглядів академіка Т. Лисенка – «лисенківщина». В 1950-их зявилося явище, що отримало назву «ждановщина». Означало широкий нступ сталінського режиму в галузі ідеології, культури, науки, літератури, мистецтва з метою встановлення жорсткого контролю над духовним розвитком ряднського суспільства. У 1948 р. розгорнулась кампанія боротьби з "низькопоклонством перед Заходом", а згодом - з "космополітизмом". Наприкінці 40 - на початку 50-х років розпочалися репресії проти єврейських літераторів, митців, учених, діяльність яких була пов'язана з Україною. Часто сфабриковані справи, судові процеси закінчувались для звинувачених не лише тривалими ув'язненнями, а й розстрілами.

3)Реформи 60-70 рр 19 ст в Рос. Імперії

Селянська реформа.

19 лютого 1861 р. цар Олександр ІІ підписав маніфест і серію законів про скасування кріпосного права Особливості аграрної реформи: 1. Звільнення селян відбувалося не одноразовим рішенням, а поетапно і мало тривати 20 років. Селяни спочатку переходили на становище тимчасово зобов’язаних 2. Тимчасово зобов’язаний селянин повинен був викупити наділ, після чого він ставав селянином-власником. Як правило, він платив 20% суми, а решту за нього платила держава. Селянин зобов’язувався виплачувати державі борг у кредит протягом 49 років. 3. Після закінчення 20-річного терміну (1881 р.) було прийнято закон про обов’язковий викуп, інакше селянин втрачав право на земельний наділ. Таким чином, селянська реформа внесла іс]

тотні зміни в правове становище селянства України. А саме: − селянин мав право самостійно вирішувати сімейні і господарські питання; − набувати у власність нерухоме майно; − займатися торгівлею і різними промислами; − селянин ставав суб’єктом судового процесу – за ним закріплювалось право подавати позов і відповідати в суді тощо. В 1866 р. селянська реформа була поширена на державних селян Лівобережної та Південної України, а в 1867 – на державних селян Правобережної України. Земська реформа 1864 р Запровадження у повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування, що складалося з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітовий і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських власників і селян Міська реформа 1875 р.У містах створювалися міські думи і міські управи. Виборче право надавалося чоловікам віком від 25 років, які були власниками нерухомості. Судова реформа 1864 р.Створення безстанового суду, не залежного від адміністративної влади. Засідання судів ставали відкритими для публіки. У судову практику впроваджувалася змагальність з участю у процесі присяжних засідателів (12), прокурора і адвоката. Розгляд дрібних громадянських і кримінальних справ здійснював мировий суддя. Освітня реформа 1863 Прийняття нового університетського уставу, згідно з яким вони отримали досить широку автономію у питаннях внутрішнього життя. Започаткування вищої освіти для жінок, яку вони могли отримати на приватних вищих жіночих курсах. Надання права представникам усіх станів навчатися у гімназіях. Військова реформа Уведення замість рекрутських наборів нової системи комплектування армії через запровадження загальної військової повинності для чоловіків віком від 20 років. Цензурна реформаПосилення засобів адміністративного впливу на органи друку. Запровадження попередньої цензури газет і журналів. Редакторам, під загрозою закриття видань, заборонялося торкатися гострих політичних питань. Отже, оцінюючи реформи 1860-х – 1870-х років, потрібно зазначити, що вони були черговою спробою царського самодержавства провести потрібні реформи «зверху», не допустивши вирішення назрілих протиріч шляхом революції. Вони були обмеженими, непослідовними, незавершеними. Росія і далі залишилась абсолютною монархією.

Білет 23. 1.Укр. козацтво 16-17 ст.Колоніальна політика Польщі, посилення кріпацтва, покатоличення викликали активний протест українського населення і зумовили шерег потужних повстань, які мали антифеодальний та національно-визвольний характер. На кінець XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно погіршило її стосунки з Польщею. У відповідь польський уряд категорично заборонив походи і стратив деяких їхніх організаторів. У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків під орудою К. КосинськогоУ лютому 1593 р. князь Острозький розбиває військо Косинського на р. П'ятці. Козаки укладають угоду, згідно з якою Косинський позбавляється гетьманства, козаки втрачають право нападати на сусідні країни, а селяни-втікачі повертаються до своїх поміщиків. Але Косинський з вірними козаками тікає на Січ і звідти у травні 1593 р. наступає на Черкаси. Там він зазнає поразки та гине. Його військо відступає на Запоріжжя. В 1594- 1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С. Наливайка Але, побачивши реальну загрозу з боку козаків, польський уряд вирішує направити проти них коронне військо. У березні 1596 р. повстанці С. Наливайка об'єднуються з загонами Г. Лободи та полковника М. Шаули і в урочищі Гострий Камінь .Складне становище козаків погіршувалося загостренням суперечностей серед старшини. Лободу вбивають за підозрою в зраді, а Наливайка і Шаулу видають полякам. Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. зазнали поразки через внутрішню неорганізованість і відсутність єдності. Інший шлях реалізації потенціалу козацтва обрав видатний діяч вітчизняної історії - гетьман П. Сагайдачний. Спершу П. Сагайдачний проводив політику мирних угод і компромісів для захисту прав України. Він зі своїми козаками брав участь у війні польського короля Сигізмунда III з Росією. Але найвизначнішу роль Військо Запорізьке відіграло під час Хотинської війни. Значним був внесок П. Сагайдачного у захист православ'я в Україні. У 1625 р. після повстання на чолі з М. Жмайлом польський уряд змушений був підписати Куруківську угоду, згідно з якою козацький реєстр становив уже 6 тис. у складі шести полків , але козакам було заборонено здійснювати самостійні військові походи В 1630 р. запорожці під орудою Т. Федоровича (Трясила) виступили з Січі. Незабаром повстання охопило Лівобережжя і частину Правобережжя. Щоб нейтралізувати Січ, польський уряд будує у 1635 р. на Дніпрі фортецю Кодак, але того ж року козаки під командуванням І. Сулими розгромили кодацьку залогу та зруйнували фортецю. У 1637-1638 рр. вибухнули нові повстання під керівництвом П. Бута (Павлюка), Д. Гуні та Я. Острянина. Це дало можливість Польщі в тому ж році нав'язати козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового, яке перебуває на службі Речі Посполитої».

2.СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ ст. Наприкінці 50-х - на початку 60-х років XIX ст. розвинувся громадівський рух. Він продовжив вирішення поставлених Кирило-Мефодіївським братством питань освіти народу, розвитку української видавничої справи, які мали б сприяти відродженню української національної самосвідомості. Найвидатнішими громадами початкового періоду стали Петербурзька та Київська. Вони видавали популярні книжки для народного читання, організовували недільні школи для дорослих, книгозбірні. Російські власті придушили першу хвилю громадівського руху, оскільки в культурно-освітній діяльності вбачали загрозу «потрясіння держави». Вершиною реакції початку 60-х років став Валуєвський циркуляр. Після поразки революції 1848-1849 pp. пішов на спад національно-визвольний рух і в Західній Україні. У другій половині 60-х років, досягнувши компромісу з Габсбургами, владу в Східній Галичині перебрали до своїх рук польські шляхтичі. Частина галицьких провідників старшого покоління через відчай і безпорадність обрали москвофільську орієнтацію. Представники молодшого покоління — народовці — звернули свої погляди до Східної України. Вони брали наснагу з культури власного народу. Свою діяльність народовці розпочали з культурно-освітньої роботи, а наприкінці 70-х років поступово почали вести політичну роботу, яка відображала не лише духовно-культурні, а й соціально-економічні потреби та інтереси народу. У другій половині 90-х років це привело до створення політичних партій і визначення нової політичної мети: здобуття політичної самостійності та соборності України. На початку 70-х років XIX ст. знову набрав сили громадсько-політичний рух у Східній Україні. Представники старшого покоління громадівського руху зосередили свою увагу на літературній та науковій роботі, досягнувши в цій царині помітних успіхів. Громадівців молодшого покоління вони спрямовували на ведення культурно-освітньої роботи. Пожвавлення українського руху спричинив новий удар властей - Емський указ, яким заборонялося українське друковане й усне слово. Новий етап українського громадсько-політичного руху започаткувало «Братство тарасівців». І хоча його діяльність була припинена імперськими властями, воно дало поштовх до розгортання студентського громадівського руху. Цей рух спочатку заявив про себе як неполітичний, організовуючи заходи культурно-освітнього змісту. Разом із тим він ставав на захист конституційних політичних прав і свобод демократичного суспільства. Головним винуватцем тяжкого соціально-економічного й культурного становища українського народу студентський рух вважав російський абсолютизм. Особливе місце в еволюції національного руху в Західній і Східній Україні посів М. Драгоманов. Саме його ідеї спрямовували молоде покоління громадсько-політичних діячів до зацікавлення соціально-економічними питаннями життя народу, захисту його потреб та інтересів політичними засобами, створенням перших укр парті

3. Зх. Землі після війни.Незважаючи на складну обстановку в регіоні, швидкими темпами здійснювалась "радянізація" Західної України. Відомо, що Східна Галичина, Волинь, Північна Буковина і Закарпаття були аграрними окраїнами різних держав. Розуміючи, що поліпшивши цю ситуацію, можна здобути політичні дивіденди, радянський режим зробив значні капіталовкладення в промисловий розвиток краю. Тому розширилися старі виробництва. Завдяки тому, що західноукр підприємства були щойно збудованими та обладнаними устаткуванням, вивезеним з Німеччини, вони стали одними з найсучасніших в СРСР. Однак ця форсована індустріалізація супроводжувалася повільним розвитком легкої, харчової та інших галузей промисловості, які виробляли товари для людей, для їхнього добробуту.Відбувалася колективізація сільського господарства західних областей. Украй негативний вплив на громадсько-політичну обстановку в західних областях мали репресивні заходи комуністичного режиму проти Української греко-католицької церкви. Апогеєм її насильницького закриття, руйнування і знищення стало рішення про "скасування" Берестейської унії 1596 р. та про розрив з Римом і повсюдне запровадження руської православної церкви як представника офіційної релігії. Українську греко-католицьку та Українську автокефальну православну церкву було поставлено поза законом. Більш довготривалої і більш виснажливою виявилася боротьба сталінського режиму проти Української повстанської армії (УПА) та підпілля ОУН, яка тривала в повоєнний період.Водночас відбувалося відселення українців з УРСР шляхом проведення масових оргнаборів робочої сили і спецпереселень. Не обійшлося в післявоєнні роки і без переміщення населення. Ще 9 вересня 1944 р. голова Раднаркому УРСР М.Хрущов і голова Польського комітету національного визволення Е. Осубка-Моравський підписали угоду про взаємну евакуацію українців з території Польщі та поляків з території України до Польщі. У 1944—1946 pp. близько 800 тис. поляків, а також євреїв та українців, які визнали себе поляками, переселилися до Польщі. Складнішим було переселення українців, яких до УРСР силоміць вислано більш як 500 тис. осіб. Відносно добровільно переселилося лише близько 90 тис. українців. Припинення добровільних зголошень для переселення змусило польський комуністичний уряд вдатися до примусового виселення. 29 березня 1947 р. Політбюро ЦК Польської робітничої партії, очолюване В. Гомулкою, своїм рішенням започаткувало акцію "Вісла" — виселення укр та змішаних українсько-польських сімей уже не до УРСР, як це було раніше, а в північні та західні воєводства Польщі (передусім у Північну Пруссію), які повернули полякам за угодою 1939 р.. Унаслідок операції "Вісла", яка тривала з квітня до серпня 1947 p., було примусово виселено 150 тис. українців.23 квітня 1947 р. польський прокомуністичний режим ухвалив злочинне рішення про створення для "підозрілих українців" табору.І коли кількатисячний загін УПА — Захід, перейшовши р. Сян, став на захист українського населення, три комуністичні режими — СРСР, ПНР і ЧССР уклали договір про спільні дії проти ОУН—УПА. Частини УПА — Захід було розбито в нерівних боях. Акцією "Вісла" польський комуністичний уряд передовсім прагнув знищити українське революційне підпілля і ліквідувати українську національну меншину.

Білет 24 1. Східні слов'яни

Одним з найдавніших народів, що населяв Європу, були слов'яни. З приводу походження слов'ян існують дві основні теорії: 1) міграційна (слов'яни прийшли на свою нинішню територію); 2) автохтонна (слов'яни є споконвічними жителями Східної Європи). Термін «слов'яни» найпевніше походить від назви одного з племен (словени). Перші писемні згадки про слов'янські племена під іменем венедів відносяться до І—II ст. и. е. У VI-VII ст. вже згадуються склавіни — західні слов'яни й анти — східні слов'яни, які займали територію між Дністром на заході і верхів'ями Дону на сході. Перші племінні об'єднання з елементами державності ви никають у східних слов'ян у 380-386 pp. н. є. на чолі з Божем, який воював з готами, а потім, у VI ст., у Прикарпатті — на чолі з Маджаком. Відомий літописний переказ про заснування Києва у V ст. трьома братами Києм, Щеком іХоривом та їх сестрою Либіддю. Основними племенами, що жили в той час на теренах України, були: поляни; древлян; на нинішній Волині — дуліби; на Чернігівщині — сіверяни; між Південним Бугом і Дністром — тиверці й уличі; у Галичині — білі хорвати. Провідне місце серед цих племен займали поляни з їх головним містом Києвом, через яке проходив торговий шлях «з варяг у греки». Процес розселення слов'ян почався наприкінці V і в цілому завершився в VIII-IX ст. н. є. Економічною основою східнослов'янського суспільства була родова власність на землю. Знаряддя праці, продукти, майно поступово розподіляються між родинами Слов'яни вели осілий спосіб життя, що сприяло розвитку у них орного землеробства — основи господарства. Характерною ознакою суспільного ладу східних слов'ян була наявність сільської (територіальної) общини («миру», «верві») як об'єднання індивідуальних господарств. В основі релігійного світогляду давніх слов'ян знаходився культ природи. Таким чином, розвиток східних слов'ян у І-VIII ст. н. є. йшов природно-історичним шляхом, в цілому типовим для інших на родів, які населяли у цей час Східну Європу.