1Білет

1Укр землі в середині 1 тисячоліття

На територіїсучасноїУкраїнилюдиназ’явиласяще в кам’яномувіці, тобтоприблизномільйонроків тому. Під час розкопок археологи знайшли три десятки стоянок первісних людей. Археологами такожбуловиявленопонад 50 (п’ятдесят) стоянок неандертальців, які мешкали переважно в Криму, а також на територіїсучасногоДонбасу, підОдесою, на Волині та в Закарпатті.Найцікавішою пам’яткою духовного життя давніх жителів України є Кам’яна Могила, що знаходиться у Запорізькій обл було знайдено й досліджено в 1896 році поблизу села Трипілля Київської обл. Тому давнюземлеробську культуру назвали трипільською. Між 3500-2700 роками до нашоїеритрипільці жили великими групами до 600-700 осіб. Вони займалисяземлеробством, розводили худобу, полювали, ловиКожні 50-100 роківбільшістьтрипільцівпереселялися на новіземлі, оскільки земля переставала родити. кочівники населяли територіюмежиріччя Дону й Дніпра аж до VII століття до н.е. Вони першими навчилисяплавитизалізо й кувати з ньогомечі, наконечники для стріл.З початку VII століття до н.е. у причорноморських степах з’явилисякочові племена скіфів, які належали до іраномовних племен. Скіфи створили перше на територіїУкраїнивеликеполітичнеоб’єднання – Північно-чорноморськуСкіфію. У ІІІ столітті до н.е. центр цієїдержавизнаходився в НеаполіСкіфському (на територіїсучасногоСімферополя). Розквіт скіфської держави припадає на IV століття до н.е. Але в 339 році до н.е. вони зазналипоразкивідМакедонії й незабаромбули остаточно завойованііншимимогутнімикочовими племенами зі сходу – сарматами.

Основою грецького господарства Північного Причорномор'я були зерноробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ремесло - ткацтво, гончарство, обробка металів. Грецькі міста-держави були центрами торгівлі Північного Причорномор'я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції.

У V в. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникає Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї, яке охоплювало Керченський, Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Боспорське царство мало принципово відмінні від інших грецьких держав Північного Причорномор’я політичну будову. Воно може вважатися першою патримоніальною монархією та території України. Цар був єдиним розпорядником влади, верховним власником землі й іншого майна, вищим авторитетом для своїх підданих. Функції верховного Поступово Боспор поширює свою владу на багато інших грецьких колоній.

У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розвитку освіти. Розповсюдженою була література, розвивались історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.

На зламі IV - ІІІ ст. до н.е. міста-держави вступають в епоху кризи. Внутрішні суперечності, відсутність військової сили, загарбницькі дії скіфів у Криму - все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор'ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес входять до складу римської провінції - Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх піддатися під римські легіони.

У I ст. до н.е. через загальну кризу рабовласницького ладу й нашестяварварських племен готів і гунівантичнеПричорномор’язанепало, а з часом булоповністюзнищене. Між III століттям до н.е. й I століттям н.е. на Середньому Подніпров’ї, Придністров’ї та Волині почали селитися слов’яни. Саме їхніми нащадками є сучасне населення України. Найдавнішою слов’янською культурою вважається Зарубинецька (III ст. до н.е. – II ст. н.е.). Східнослов’янськіпоселення дали початок першим міськимпоселенням, найбільшим з якихбувКиїв. Більшістьісториківстверджують, щозаснувалийого у 482 році. У VII-VIII ст. Київзначнорозширився й укріпився. У IX ст. підволодарюваннямкнязів Аскольда й ДіраперебувалатериторіянавкругиКиєва, щосягала в радіусі 100 км. На думку деякихісториків, уже в тічасиКиїв став політичним і культурним центром першоїсхіднослов’янськоїдержави – КиївськоїРусі.

2.Березневі статті. Статус України в Московській державі.

У березні 1654 р. українське посольство на чолі з генеральним суддею С. Зарудним і переяславським полковником П. Тетерею повезло пропозиції української сторони до Москви. Березневих статей (або Переяславсько-Московського договору, або «Статей Богдана Хмельницького»). Ці «Статті» встановлювали:- підтвердження прав, привілеїв та вільностей Війська Запорозького, української шляхти та міщан;- укладення реєстру у 60 тис. осіб;- збереження місцевої адміністрації та збирання нею податків, які повинні були надходити до царської казни під контролем московських урядовців;- обрання Військом Запорозьким гетьмана;- право гетьмана зноситися з іноземними державами за умови повідомлення царя та заборону зносин з Річчю Посполитою та Туреччиною без царського дозволу;- боротьбу Московської держави проти Речі Посполитої та татар;- збереження прав київського митрополита..Незважаючи на деякі обмеження суверенітету, «Березневі статті» надавали Україні широку автономію під протекторатом Росії. «Статті» привели до юридичного розриву Гетьманщини з Річчю Посполитою. Україна здобувала сильного союзника в боротьбі з Польщею Історики по-різному оцінюють «Березневі статті». Одні вважають їх персональною унією, інші оцінюють їх як васальну залежність України від, треті як автономію України у складі Московської держави, четверті як військовий союз між Росією і Україною, яка уклала його тимчасово з метою боротьби проти Речі Посполитої. Навесні 1654 р. Московська держава, згідно зі «Статтями», розпочала війну проти Речі Посполитої. Війна була ще й слушною нагодою для продовження «збирання руських земель». Російська армія (100 тис. осіб) нарешті повернула Смоленщину, яку втратила на початку XVII ст. Ареною бойових дій стали Білорусія та Литва. До осені 1654 р. українсько-московське військо звільнило від поляків та литовців Білорусію. Спроби Б. Хмельницького включити до складу Війська Запорозького прикордонні землі, заселені білорусами і українцями, викликали невдоволення царя, який мав намір приєднати білоруські землі до своїх володінь. Це викликало тертя у московсько-укр стосунках. У 1656 р. Москва вступила з РП у таємні сепаратні переговори, не повідомивши про це українську сторону.

Москва, порушивши умови Березневих статей, тим самим фактично припинила їх чинність, тому українська сторона вважала себе вільною від узятих зобов’язань.

3,Кінець Гетьманату Скоропадського. Утворення Директорії. Падіння гетьманської державита прихід до влади Директорії ( відродження унр)

У самій Україні П.Скоропадський не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості укр політичних партійДедалі складнішою ставала внутрішня обстановка. Розколовся Союз хліборобів-власників. Активно діяли русофільські партії. Наростало невдоволення залежністю гетьманського уряду від німців. Осн маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення.Політичні опоненти гетьмана скористалися такою ситуацією. В. Винниченко і С. Петлюра, керівники Української соціал-демократичної партії, заснували опозиційний Український національний союз, Свою роль відіграли тут і революційні події листопада 1918 р. в Німеччині, де була повалена монархія. 14 листопада 1918 р. політичні партії України створили в Києві верховний орган республіки - Директорію - під проводом В.Винниченка та С.Петлюри. Почалися дії проти гетьманських військ. 14 грудня 1918 р. П.Скоропадський залишив Київ.19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки. На Софійській площі відбулися молебень і військовий парад. 26 грудня створено уряд УНР під головуванням В.Чехівського, представника УСДРП. Вища законодавча влада відтепер належала Трудовому конгресу Справа погіршувалася тим, що в уряді не було спільної політичної лінії. боротьба з наслідками гетьманату Інколи набирала форм, які не могли не викликати протесту.Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській або дуже близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти. Це були В.Винниченко,В.Чехівський,М.Шаловалтаін.Інша частина на чолі з С.Петлюрою орієнтувалася на спілку з Антантою проти більшовиків. Незважаючи на договір, який було укладено між В.Винниченком і Д.Мануїльським про спільну боротьбу проти німців та австрійців, , більшовицький уряд Г. П'ятакова виступив зі звинуваченнями Директорії в контрреволюційності. Невдовзі з півночі розгорнувся наступ Червоної армії на Київ і Харків. Складність полягала в тому, що основу більшовицьких військ становили укр частини, сформовані ще за гетьмана для оборони від більшовиків - Богунська й Таращанська дивізії.

Білет 2 (варіант2)

1Битва під Берестечком. Білоцерківська угода

Би́тва під Бересте́чком (18 червня — 30 червня 1651) — найбільший бій Хмельниччини, який відбувся біля містечка Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького і союзним йому кримсько-єдисанським татарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку, та армією Речі Посполитої під командуванням Яна ІІ Казимира з іншого.Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир (Білоцерківський мирний договірУмови договору були важкими для України.

1.За Білоцерківським договором Україна залишалася під владою Речі Посполитої

2.Шляхті Речі Посполитої поверталися маєтки у Брацлавському і Чернігівському воєводствах;

3.територія, підвладна Богдану Хмельницькому, обмежувалася лише Київським воєводством;

4,реєстрове козацьке військо скорочувалося з 40 до 20 тисяч чоловік;

5.Україна була позбавлена права вступати у відносини з іноземними державами і повинна була розірвати союз з Кримським ханством.

6.гетьман зобов'язувався розірвати союз із Кримом і відіслати з України татарські загони.

7гетьман позбавлявся права дипломатичних відносин з іноземними державами.

Народні маси України й запорозькі козаки були невдоволені Білоцерківським миром настільки, що Богдану Хмельницькому довелося їх утихомирювати. Боротьба повинна була розгорітися з новою силою.

1.Гетьманський переворот. Павло Скоропадський

Встановлення гетьманської влади в Україні — процес встановлення влади гетьмана Павла Скоропадського у Києві в ніч з 29 на 30 квітня 1918 року, проголошення Української Держави та розпуск Української Центральної Ради.29 квітня 1918 р. в Києві зібрався Хліборобський конгрес, в роботі якого взяли участь майже 8 тис. делегатів, переважно селян. Учасники конгресу рішуче засуджували політику Центральної Ради, її соціалістичні експерименти, вимагаючи поновлення приватної власності на землю та утворення міцної державної влади у формі історичного гетьманату. Присутні одноголосне обрали на гетьмана П. Скоропадського. Того ж дня в соборі св. Софії єпископ Никодим миропомазав гетьмана. Отож Центральна Рада, проіснувавши тринадцять з половиною місяців, припинила своє існування.П. Скоропадський сконцентрував у своїх руках практично всю повноту влади, розпустив Центральну Раду й ліквідував Українську Народну Республіку: країна стала називатися Українською Державою. Гетьман оприлюднив два програмних документи - «Грамоту до всього українського народу» і «Закони про тимчасовий державний устрій України». У сфері соціальної політики ставилося за мету поновити приватну власність на землю і передати її колишнім володарям. Були зміцнені державний бюджет, українська валюта. Відновилося міське й земське самоуправління.Одним з найвизначніших досягнень гетьманату П. Скоропадського було енергійне національно-культурне будівництво. За дуже короткий час і в дуже складних умовах було відкрито майже 150 україномовних гімназій. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів як лікувально-навчальний заклад професійної спілки лікарів міста.Без перебільшення можна стверджувати, що жодна інша влада всього періоду укр визвольних змагань не зробила в царині зовнішніх зносин стільки, скільки зробив гетьманський уряд. Міністрами закордонних справ Української Держави гетьмана П. Скоропадського були М. Василенко, Д. Дорошенко, Г. Афанасьєв.Європа і світ у цей період більше стали знати про Україну як незалежну, самостійну гетьманську державу. Однак у самій Україні П.Скоропадський не користувався таким авторитетом. Він не мав підтримки ні білогвардійських сил, ні лідерів більшості укр політичних партій. Провідні держави світу замість реальної допомоги укрй справі, як правило, обмежувалися риторикою.Осн маса селянства не підтримувала владу. Мало кому подобалася орієнтація П.Скоропадського на білогвардійську Росію, на монархію. Все це підготувало грунт практично для загальнонаціонального невдоволення.