- •1. Праця як предмет наукового економічного дослідження.
- •2. Економіка праці в системі наук.
- •3. Населення як демоекономічна категорія.
- •4. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів.
- •5. Економічна активність населення.
- •6. Поняття трудового потенціалу.
- •7. Людський капітал як соціально-економічна категорія.
- •8. Сутність соціально-трудових відносин та фактори, що їх обумовлюють.
- •9. Формування системи соціально-трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки.
- •10. Якість трудового життя як критерій стану соціально-трудових відносин.
- •11. Соціальна політика та соціальний захист населення.
- •12. Сутність соціального партнерства.
- •13. Система соціального партнерства в Україні.
- •14. Роль держави в системі соціального партнерства.
- •15. Правове регулювання трудових конфліктів в Україні.
- •16. Регулювання трудових відносин на основі системи колективних договорів.
- •17. Сутність, форми прояву та особливості ринку праці.
- •18. Основні елементи ринку праці.
- •19. Сегментація ринку праці в сучасних умовах.
- •20. Механізм функціонування сучасного ринку праці.
- •21.Інфраструктура державного регулювання ринку праці та її функції.
- •22. Гнучкість ринку праці.
- •23. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості.
- •24. Державне регулювання зайнятості в Україні.
- •25. Економічна сутність безробіття та його фактори.
- •26. Види та форми безробіття.
- •27. Соціальний захист від безробіття в Україні.
- •28. Правові аспекти регулювання зайнятості населення в Україні.
- •29. Міжнародний досвід регулювання зайнятості населення.
- •30. Державна служба зайнятості як головний інфраструктурний елемент ринку праці.
- •31. Суть, зміст і завдання організації праці.
- •32. Класифікація робочих місць, їх організація, планування, обслуговування, атестація та раціоналізація.
- •33. Сутність та методи нормування праці.
- •34. Класифікація витрат робочого часу. Основні методи їх вивчення.
- •36. Сутність продуктивності та ефективності праці.
- •37. Показники та методи вимірювання продуктивності праці.
- •38. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці.
- •39. Механізм управління продуктивністю праці в сучасних умовах господарювання.
- •40. Вартість робочої сили, фактори, які впливають на її формування.
- •41. Доходи населення. Диференціація доходів населення.
- •42. Функції та елементи оплати праці.
- •43. Форми і системи оплати праці. Сучасні системи оплати праці.
- •44. Рівень життя, нерівність і людський розвиток.
- •45. Законодавче регулювання оплати праці в Україні.
- •46. Сутність і значення планування праці.
- •47. Планування продуктивності праці.
- •48. Планування чисельності працівників.
- •49. Планування фонду оплати праці.
- •50. Планування соціального розвитку трудових колективів.
- •51. Система трудових показників у сфері праці.
- •52. Методика аналізу чисельності, структури та руху кадрів.
- •53. Методика аналізу продуктивності праці.
- •54. Методика аналізу витрат на оплату праці.
- •55. Звітність у сфері праці.
- •56. Аудит у сфері праці.
- •57. Сутність моніторингу соціально-трудової сфери і його концептуальні положення.
- •58. Основні причини виникнення та види міжнародної трудової міграції.
- •59. Міжнародна організація праці (моп) у сучасному світі: цілі, завдання, структура.
7. Людський капітал як соціально-економічна категорія.
Людський капітал — це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми (людиною) певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій, який цілеспрямовано використовується в тій чи іншій сфері суспільного виробництва, сприяє зростанню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання до ходів (заробітків) його власника.
Кілька принципових моментів, що випливають з цього визначення:
– по-перше, людський капітал — це не просто сукупність зазначених характеристик, а саме сформований або розвинений в результаті інвестицій і накопичений певний запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивацій;
– по-друге, це такий запас здоров'я, знань, навичок, здібностей, мотивації, який доцільно використовується для одержання корисного результату і сприяє зростанню продуктивності праці;– по-третє, використання людського капіталу закономірно приводить до зростання заробітків (доходів) його власника;– по-четверте, таке зростання доходів стимулює подальші інвестиції в людський капітал, що приводить до подальшого зростання заробітків.
Оцінка інвестицій у людський капітал і доходів від його використання звичайно проводиться в грошовій формі. Але слід підкреслити, що далеко не всі інвестиції і не всі доходи можна виразити в грошової формі. Крім грошових витрат навчання, зміцнення здоров'я та інші дії, спрямовані на нарощення людського капіталу, вимагають, щонайменше, ще і нелегкої праці самої людини. Аналогічно, крім грошових доходів (вищих заробітків) людина, що володіє більшим людським капіталом, одержує моральне задоволення, економію часу, вищий соціальний престиж та багато інших вигід. В результаті нарощування людського капіталу отримується інтегральний соціальний ефект, від якого виграє не лише конкретна людина, а і підприємство, на якому вона працює, та суспільство в цілому.
Фізичний та людський капітал відрізняються за своєю політекономічною суттю, проте обидва види капіталу подібні з огляду на техніко-економічні аспекти: і людський, і фізичний капітал потребують відволікання значних засобів за рахунок поточного споживання, від обох залежить рівень економічного розвитку у майбутньому, обидва типи капіталовкладень дають тривалий за характером виробничий ефект, можуть приносити доход своїм власникам і аналізуються принципово однаково.
8. Сутність соціально-трудових відносин та фактори, що їх обумовлюють.
Соціально-трудові відносини — це комплекс взаємовідносин між їхніми сторонами — найманими працівниками і роботодавцями, суб'єктами і органами сторін за участі держави (органів законодавчої та виконавчої влади) і місцевого самоврядування, що пов'язані з найманням, використанням, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення високого рівня та якості життя особистості, колективів і суспільства в цілому.
Соціально-трудові відносини є провідною складовою всієї системи відносин суспільства, утворюючи своєрідне «ядро» соціально-економічного розвитку. Вони, зрештою, визначають спосіб життя людей, структуру пов'язаних з ним процесів і відносин. Рівень розвитку соціально-трудових відносин характеризує ступінь демократизації суспільства, соціальну орієнтованість його економічної системи, досконалість суспільних відносин у цілому.
У соціально-трудовій сфері систему утворюють окремі процеси, явища, суб'єкти, органи, що взаємодіють між собою. Характерними рисами цієї системи є її багатоелементність, ієрархічність, цілісність.
Провідною складовою системи відносин, що розглядається, є їх сторона (сторони).
Сторона соціально-трудових відносин — носій первинного права у відносинах у соціально-трудовій сфері. Правомірно виділяти два основні носії зазначеного первинного права — найманих працівників і роботодавців.
Наймані працівники — це особи, які уклали трудовий договір (контракт) з роботодавцем на виконання певної роботи відповідно до своїх здібностей, фахової підготовки, практичних навичок тощо.
Роботодавці — фізичні або юридичні особи, які є власниками засобів виробництва і наймають на роботу осіб, здатних надавати необхідні послуги праці. В соціально-трудових відносинах роботодавця представляє керівник підприємства (організації), який діє від імені роботодавця, виражаючи його інтереси.
Третьою специфічною стороною соціально-трудових відносин є держава і органи місцевого самоврядування. Специфіка держави як сторони соціально-трудових відносин полягає у тому, що її функції багатоманітні. У відносинах у сфері праці держава може виступати у ролі власника (роботодавця), посередника, арбітра, координатора і організатора регулювання цих відносин, гаранта прав і свобод тощо.
Суб'єкт соціально-трудових відносин — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами у соціально-трудових відносинах. Суб'єктами відносин, що аналізуються, можуть бути роботодавці, об'єднання роботодавців чи їхні органи; наймані працівники, об'єднання найманих працівників чи їхні органи; органи законодавчої та виконавчої влади, місцевого самоврядування.
Відмінність між сторонами і суб'єктами соціально-трудових відносин полягає у тому, що перші є носіями первинного права у цих відносинах, а другі можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами. Так, роботодавці як сторона і носії первинного права у соціально-трудових відносинах можуть реалізовувати свої права та інтереси безпосередньо. Водночас вони можуть делегувати деякі свої права і повноваження організаціям, які вони утворюють або до яких вступають.
Класифікація соціально-трудових відносин за типами пов'язана з такими обставинами. Поняття» «соціально-трудові відносини» в реальній дійсності охоплює відносини між суб'єктами власності на засоби виробництва і робочу силу, а також відносини між суб'єктами однієї форми власності. Відповідно до цього постулату слід виділяти два типи соціально-трудових відносин. Перший охоплює відносини між роботодавцем і найманим працівником з приводу умов найму, включаючи зміст і обсяг роботи, умови праці, оплату праці та соціальні гарантії. Другий тип соціально-трудових відносин — цс відносини між керівником, який здебільшого сам є найманим працівником, і підлеглими; відносини між найманими працівниками, які виконують суміжні трудові функції і пов'язані між собою існуючими формами поділу та кооперації праці.
Класифікація соціально-трудових відносин за видами передбачає поділ їх на індивідуальні та колективні. Перші передбачають взаємодію одного найманого працівника з роботодавцем. Другі опосередковують взаємодію роботодавців (роботодавця) і найманих працівників, об'єднаних у колективи.