17. Сутність, форми прояву та особливості ринку праці.

Ринок праці – це система суспільних відносин, пов'язаних з наймом і пропозицією праці, тобто з купівлею і продажем послуг праці; це також економічний простір – сфера працевлаштування, в якій взаємодіють покупці і продавці праці; і це механізм, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між роботодавцями і найманими працівниками та регулює її попит та пропозицію.

Умовами виникнення ринку праці є:

1) юридична свобода і здатність власника робочої сили на свій розсуд розпоряджатись своїми здібностями до праці;

2) відсутність у людини необхідного для ведення свого господарства як джерела одержання всіх потрібних для життя засобів існування;

3) поява на ринку покупця-підприємця, який змушений вийти на ринок праці, щоб купити запропоновану для продажу здатність до праці потрібних йому працівників.

Ринок праці формується як одна з найважливіших органічних ланок ринкової системи і може функціонувати лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків (ринок засобів виробництва, ринок продуктів (предметів споживання), фінансовий ринок (ринок позичкових капіталів), ринок послуг (освітніх, побутових, медичних і та ін.), ринок технологій, ринок інформації, ринок духовних благ), які певною мірою реагують на ситуацію, що складається в економіці.

Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які вирізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг.

Основними функціями притаманних сучасній моделі ринку праці є:

– суспільного поділу праці – передбачає розмежування роботодавців і найманих працівників за професіями, спеціальностями та між галузями й регіонами;

– інформаційна – базується па забезпеченні учасників купівлі-продажу праці інформацією щодо умов найму, рівня заробітної плати, якості робочої сили тощо;

– посередницька – встановлює взаємозв'язок між роботодавцями і найманими працівниками для задоволення взаємних інтересів та потреб щодо вигідних умов купівлі-продажу робочої сили;

– ціноутворююча – забезпечує рівновагу між попитом та пропозицією робочої сили відповідно до закону вартості;

– стимулююча – передбачає стимулювання найманих працівників з метою підвищення якості робочої сили та її конкурентоспроможності на ринку праці;

– регулююча – впливає на формування пропорцій суспільного виробництва, розвиток регіонів, забезпечуючи при цьому територіальну та професійну мобільність робочої сили;

– оздоровча (санаційна) – сприяє підвищенню мотивації праці для збереження якісних характеристик суб'єктів ринку;

– соціальна – забезпечує можливість добору складнішої, вище оплачуваної, престижної роботи залежно від розвитку особистих здібностей і ділових якостей, професійної майстерності кадрів.

18. Основні елементи ринку праці.

Елементами ринку праці як складної системи суспільних відносин виступають суб’єкти, об’єкт (товар), попит, пропозиція, ціна, механізм функціонування та інфраструктура.

До суб'єктів ринку праці відносяться носії, виконавці та виразники господарсько-трудових інтересів – продавці та покупці праці: наймані працівники, роботодавці та держава.

В економічній літературі не існує консенсусу стосовно того, що слід вважати товаром на ринку праці. Немало вчених стверджує, що на ринку праці продається не праця, а робоча сила. Існують думки, що об'єктом купівлі-продажу на ринку праці є послуги робочої сили (трудові послуги) або результати праці.

Попит на ринку праці – це суспільна платоспроможна потреба в трудових послугах.

Пропозиція на ринку праці – це контингент економічно активного населення, що пропонує роботодавцю свою здатність до працi в обмiн на фонд життєвих благ.

Сукупні попит та пропозиція праці складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки. Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного, руху робочої сили та зміни характеристик робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку пращ називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи

Перетин множин сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці відповідає задоволеному попиту на сукупному ринку. Частини цих множин, що не перетинаються, складають поточний ринок праці.

Кон'юнктура ринку праці – це співвідношення попиту і пропозиції на ньому. Вона обумовлена багатьма чинниками, серед яких основними є: загальний стан економіки; галузева структура народного господарства; рівень науково-технічного розвитку країни; рівень життя населення; загальна міра розвитку ринкових відносин (багатоукладність економіки, розвиненість ринків житла, послуг, цінних паперів тощо); стан соціальної та виробничої інфраструктури та ін.

Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон'юнктури ринку праці:

1) трудодефіцитна – якщо попит перевищує пропозицію;

2) трудонадлишкова – якщо пропозиція перевищує попит, що характерно для сучасної української (і не лише української) економіки;

3) рівноважна, коли попит відповідає пропозиції, що в принципі є теоретичним ідеалом, до якого треба прямувати, але якого практично неможливо досягти.

Ціна на ринку праці виступає у формі заробітної плати, що обумовлена у договорі (контракті), складеному між роботодавцем і тим, хто наймається на роботу. Ринкова ціна праці такої якості складається залежно від співвідношення попиту та пропозиції на ринку праці, однак вона повинна бути не нижчою за встановлений державою прожитковий мінімум.

Інфраструктура ринку праці включає державні і недержавні заклади працевлаштування сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.

Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів.