- •1. Праця як предмет наукового економічного дослідження.
- •2. Економіка праці в системі наук.
- •3. Населення як демоекономічна категорія.
- •4. Соціально-економічна характеристика трудових ресурсів.
- •5. Економічна активність населення.
- •6. Поняття трудового потенціалу.
- •7. Людський капітал як соціально-економічна категорія.
- •8. Сутність соціально-трудових відносин та фактори, що їх обумовлюють.
- •9. Формування системи соціально-трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки.
- •10. Якість трудового життя як критерій стану соціально-трудових відносин.
- •11. Соціальна політика та соціальний захист населення.
- •12. Сутність соціального партнерства.
- •13. Система соціального партнерства в Україні.
- •14. Роль держави в системі соціального партнерства.
- •15. Правове регулювання трудових конфліктів в Україні.
- •16. Регулювання трудових відносин на основі системи колективних договорів.
- •17. Сутність, форми прояву та особливості ринку праці.
- •18. Основні елементи ринку праці.
- •19. Сегментація ринку праці в сучасних умовах.
- •20. Механізм функціонування сучасного ринку праці.
- •21.Інфраструктура державного регулювання ринку праці та її функції.
- •22. Гнучкість ринку праці.
- •23. Соціально-економічна суть, форми і види зайнятості.
- •24. Державне регулювання зайнятості в Україні.
- •25. Економічна сутність безробіття та його фактори.
- •26. Види та форми безробіття.
- •27. Соціальний захист від безробіття в Україні.
- •28. Правові аспекти регулювання зайнятості населення в Україні.
- •29. Міжнародний досвід регулювання зайнятості населення.
- •30. Державна служба зайнятості як головний інфраструктурний елемент ринку праці.
- •31. Суть, зміст і завдання організації праці.
- •32. Класифікація робочих місць, їх організація, планування, обслуговування, атестація та раціоналізація.
- •33. Сутність та методи нормування праці.
- •34. Класифікація витрат робочого часу. Основні методи їх вивчення.
- •36. Сутність продуктивності та ефективності праці.
- •37. Показники та методи вимірювання продуктивності праці.
- •38. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці.
- •39. Механізм управління продуктивністю праці в сучасних умовах господарювання.
- •40. Вартість робочої сили, фактори, які впливають на її формування.
- •41. Доходи населення. Диференціація доходів населення.
- •42. Функції та елементи оплати праці.
- •43. Форми і системи оплати праці. Сучасні системи оплати праці.
- •44. Рівень життя, нерівність і людський розвиток.
- •45. Законодавче регулювання оплати праці в Україні.
- •46. Сутність і значення планування праці.
- •47. Планування продуктивності праці.
- •48. Планування чисельності працівників.
- •49. Планування фонду оплати праці.
- •50. Планування соціального розвитку трудових колективів.
- •51. Система трудових показників у сфері праці.
- •52. Методика аналізу чисельності, структури та руху кадрів.
- •53. Методика аналізу продуктивності праці.
- •54. Методика аналізу витрат на оплату праці.
- •55. Звітність у сфері праці.
- •56. Аудит у сфері праці.
- •57. Сутність моніторингу соціально-трудової сфери і його концептуальні положення.
- •58. Основні причини виникнення та види міжнародної трудової міграції.
- •59. Міжнародна організація праці (моп) у сучасному світі: цілі, завдання, структура.
29. Міжнародний досвід регулювання зайнятості населення.
Створення в 1919 р. Міжнародної організації праці і перша прийнята нею конвенція, присвячена обмеженню робочого часу на промислових підприємствах до 8 годин на день, і друга — про безробіття, по праву вважаються початком нового типу відносин між державою, роботодавцями та працівниками. Світова економічна криза 1920— 1930-х років, поширення новаторських ідей Дж. М. Кейнса про роль трудового фактору в макроекономічному регулюванні привели до різкої зміни політики багатьох держав щодо зайнятості. Навіть ті уряди, що проводили політику невтручання у сферу зайнятості, не змогли з часом не визнати позитивних результатів цього втручання в інших країнах.
Нині всі країни, які ми називаємо економічно розвиненими, і їх міжнародні організації приділяють першочергову увагу проблемам зайнятості як таким, без вирішення яких не можна забезпечити соціально-економічну стабільність.
В загальному випадку програми зайнятості можна поділити на групи активних підпрограм (сприяння зайнятості) і пасивних підпрограм (підтримання доходів). До першої групи належать:
– програми по субсидуванню найму на постійну роботу в приватному секторі. За цими програмами субсидії виділяються або на стимулювання зайнятості окремих груп працівників (наприклад, молоді), або на збереження робочих місць для працівників, що підлягають звільненню;
– програми підтримки підприємств, що створюються самими безробітними (програми самозайнятості). Така підтримка може надаватися на основі допомоги по безробіттю (одноразова виплата суми, що дорівнює одно- або дворічній сумі допомоги) або на основі соціальної допомоги. Крім цього, такі програми включають багато інших послуг, що надаються безкоштовно безробітним, які розпочинають свою справу;
– програми безпосереднього створення нових робочих місць у державному або комерційному секторі. Найчастіше такі програми надають тимчасову роботу як можливість для безробітного адаптуватися в соціально-трудовій сфері, отримати нові навички, збагатити свій людський капітал і мати більше шансів знайти постійну роботу.
До групи пасивних підпрограм належать програми надання всіх видів допомоги в зв'язку з втратою роботи (допомога по безробіттю, вихідні виплати, допомога працівникам збанкрутілих підприємств, спеціальна підтримка різних груп працівників тощо) та програми дострокового виходу на пенсію (або передпенсію, оскільки людина може повернутися на роботу або з досягненням пенсійного віку перейти на пенсію).
Крім того, існує практика спеціальних державних субсидій на заробітну плату працевлаштованим молодим людям, безробітним або особам передпенсійного віку у розмірі 50% витрат роботодавця на зазначені цілі протягом 3 — 6 місяців, що значно здешевлює для підприємств використання такої робочої сили.
Соціально-економічна політика держави в галузі зайнятості повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері:
– забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення. Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропозиції праці.
Найгостріші проблеми України в цій сфері полягають у кризовому скороченні попиту на працю, безпрецедентних розмірах прихованого безробіття та неформальної і нетоварної зайнятості, регіональній диференціації рівня безробіття, величезній напрузі на сільському ринку праці. Вирішення цих проблем можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулюванні створення нових робочих місць.
Міжнародний досвід свідчить, що втручання держави в трудові відносини повинно бути виваженим і програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.