3.2.4. Стилістичні можливості омонімії

Омоніми (гр. omos – „однаковий” та onyma – „ім’я”) – слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні за значенням: баня (лазня) – баня (купол, маківка); ключ (джерело) – ключ (низка птахів у польоті); коса (мис, відміль) – коса (знаряддя праці) – коса (вид зачіски); стигнути (дозрівати) – стигнути (холонути); боронити (захищати) – боронити (перешкоджати)

На перший погляд омонімія є подібною до полісемії, але щодо змісту між цими двома явищами є істотна відмінність. Полісемія – це наявність кількох значень в одного слова, кожне переносне значення так чи інакше пов’язане з первісним: баба – мати когось із батьків; стара жінка; жінка, що приймає дітей під час пологів; ворожка, шептуха; зневажлива назва жінки; сніговик, кам’яний бовван. Тут усі значення об’єднуються навколо первісного „жінка; старша від інших”. Слова, пов’язані омонімічними стосунками, такої значеннєвої єдності не мають (не мали ніколи або втратили її настільки, що не сприймаються як похідні із спільного джерела): лама (в’ючна тварина) – лама (чернець-буддист); захід (одна зі сторін світу) – захід (дія, спрямована на досягнення чогось); місяць (небесне світило) – місяць (1/12 частина календарного року). Отже, головним критерієм розрізнення полісемії і омонімії – наявність чи відсутність внутрішнього змістового зв’язку між співзвучними словами.

Стилістичні можливості омонімів залежать від того, як вони з’явилися в мові. Одні омоніми з’являються внаслідок збігу в звучанні питомих та іншомовних слів: міна – 1) „обмін” (від міняти); 2) вираз обличчя (фр. mine); 3) вибуховий заряд з підривником (лат. mino „підганяю”); 4) грошова одиниця у Стародавній Греції (гр. mnа). Інші омоніми з’явилися внаслідок словотвірних процесів та розпаду семантичної єдності. Так, прикметники від слів корм – „їжа тварин” і корма „задня частина судна” будуть омонімічними: кормові якості і кормові гармати. Розпад семантичної єдності відбувається при втраті зв’язків між різними значеннями слова: від слова коник (зменшено-пестливе до кінь) шляхом метафоризації виникла назва комахи-стрибунця коник. Тепер ці слова сприймаються в мові як омоніми. Існує також третя причина виникнення омонімів – історичні зміни у фонетичній системі мови: віз (від давньоруського возъ) і віз (від давньоруського везлъ).

Лексичні омоніми поділяються на дві групи. Повні (абсолютні) омоніми – це слова, звуковий склад яких збігається в усіх граматичних формах: газ – стан речовини і газ – шовкова прозора тканина; моторний – такий, що приводиться в рух мотором і моторний – швидкий, прудкий. Неповні (часткові) омоніми – слова, що збігаються за звуковим складом лише в окремих граматичних формах: слова вік, жаль, слід, шкода можуть бути як іменниками, так і прислівниками.

Різновидами неповних омонімів є омоформи, омофони й омографи. Омоформи – слова, що мають однаковий звуковий склад лише в певній граматичній формі: віз, мати (іменник і дієслово); злий (прикметник і дієслово); три (числівник і дієслово); долі (іменник і прислівник). Омофони – слова, що збігаються у звучанні, але мають різне значення й написання (мене – мине; лежу – лижу; греби – гриби; роман - Роман; надія – Надія). В українській мові омофонів не дуже багато, що зумовлюється особливостями її фонетичної системи. Омографи – різні за значенням та вимовою слова, що мають однакове написання (доро́га – дорога́; о́зера – озе́ра; ру́ки – руки́; во́ди – води́; о́бід – обі́д).

Більшість омонімів СУЛМ належить до активної лексики. Проте серед омонімічних пар є компоненти, що належать до шару застарілої лексики діалектизмів і т. ін.: чайка (птах) – чайка (човен у запорожців - історизм); кава (напій) – кава (галка – діалектизм). Здебільшого омоніми є стилістично нейтральними, однак деякі з них більшою чи меншою мірою містять емоційне забарвлення: губка (нижча істота, що живе в воді) – губка (пестливе від губа) лопати (тріскатися) – лопати (їсти – вульгарне).

Омоніми відіграють важливу роль як засіб словесної гри, матеріал для створення каламбурів і дотепів. В омонімії майстрів слова приваблює суперечність між формою і змістом – адже це слова однакові (за звучанням) і водночас різні (за значенням). У ділових та наукових текстах омоніми зі стилістичною метою не використовуються, що залежить від специфіки й призначення цих стилів. Але омоніми, особливо ті, що виникли на рідному ґрунті внаслідок розпаду семантичної єдності, широко вживаються у художній літературі, фольклорі, в усному мовленні, публіцистиці. Вони увиразнюють думку, а часом надають мовленню іронічного, гумористичного чи сатиричного забарвлення. А наприкінці поетичних рядків омоніми часто не лише римуються, але й наповнюються особливою виразністю:

Думи мої, думи мої,

Квіти мої, діти.

Виростав вас, доглядав вас.

Де ж мені вас діти? (Т.Шевченко)

Поезії ясне світило,

З тобою жить, тебе любить!

Понад сто років ти світило,

І будеш вічно з нами жить! (П.Тичина)

Крім внутрішньомовної, існує також і міжмовна омонімія. Однакові звукові комплекси з різним значенням є і в близькоспоріднених, і у віддалених щодо походження мовах. Так, українські та російські значення слів баня, луна, люлька, рожа, сказ, трус, шар є різними. Люди, недостатньо обізнані з лексичними нормами тієї чи тієї мови, часто використовують ці омоніми неправильно, що призводить до створення комічних, двозначних ситуацій. Іноді такі помилки псують термінологію (шарикопідшипники замість кулькові підшипники; „Лунна соната” замість „Місячна соната”).