Не гурт жінок –

Співає доля в полі (С.Стриженюк).

2. Епітет (гр. epitheton) – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття (золоті руки, веселі думки, зима-чарівниця). Стилістична функція епітетів – показати предмет зображення з несподіваного боку, індивідуалізувати якусь ознаку, викликати певне ставлення до зображуваного. Прикметники – найбільш поширений засіб вираження епітетів, проте епітетами можуть бути й дієслова прислівники (гаряче аплодувати), дієприслівники та дієприслівникові звороти (раділо серце, співаючи пісню надії). Епітети не слід змішувати зі звичайними означеннями при словах метафорах (коли образність виражено не прикметником, а метафоризованим іменником), наприклад: „Гойдалося небо – захмарена стеля” (І.Драч); „Візьмемо доспілих ягід – холодних червневих жарин” (М.Стрельбицький).

3. Метафора (гр. metaphora) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні на основі подібності за кольором, формою, призначенням. Ми часто використовуємо слова й словосполучення, абстрагуючись від їхньої метафоричності: вушко голки, язик полум’я, наріжний камінь (основа, найважливіша частина чогось); перша ластівка (ознака появи чогось). Це т. зв. стерті метафори, які вже не є засобом створення образності, а джерелом виникнення нових лексичних значень, тобто одним із чинників розвитку багатозначності. Поряд з цим існують і метафори, які не втратили своєї образності, емоційності: голубе, лебідонько, пташечко, соколе. Вони є надбанням народнопоетичного мовлення. Але власне образні засоби – випадки нової, оригінальної метафоризації, т. зв. індивідуальні авторські метафори, що широко використовують у ПС та ХС: „Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі”; „Полохливий заєць, причаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов порина ввесь у море лісових звуків” (М.Коцюбинський).

4. Метонімія (гр. metonymia) – троп, побудований на перенесення значення за суміжністю, тобто на основі тісного внутрішнього чи зовнішнього зв’язку між зіставлюваними поняттями. Зв’язок цей може бути між автором та його твором (читати В.Стуса); між дією і знаряддям дії (усе пішло під ніж); між посудиною і вмістом (хоч відро випий); між предметом і матеріалом (ходити в золоті та діамантах); між місцевістю і людьми, які в ній перебувають (місто спить). У ПС найчастіше уживаються метонімії останнього типу: „Москва та Вашингтон обмінялися відкритими листами”; „Вся Європа застигла в напруженому очікуванні”; „Київ вітає учасників міжнародного фестивалю музики”. У ХС широко використовуються метонімії усіх типів:

„Матушка випила півчарки й налила Балабусі” (Н.-Л.);

„Блакитними очима дивиться мені в очі весна.” (Є.Гуцало).

„Незрячі голови на вік кленуть...” (І.Франко);

Петербурзьким шляхом по коліна

Грузнучи в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола (І.Драч).

5. Синекдоха (гр. synecdoche) – троп побудований на кількісній заміні:

1) однина вживається замість множини і навпаки: ”Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна розтрощимо впень ворогів” (М.Бажан); „ ... наш народ має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Федьковичів і Франків” (В.Стефаник);

2) частина вживається замість цілого,: в стаді сто голів; не вистачає робочих рук;

3) визначене число вживається замість невизначеного: сто разів нагадував про це; тисячу поцілунків; мільйон вибачень;

4) видова назва вживається замість родової і навпаки: „Вчись, Ліно, шанувати копійку” (О.Донченко).

6. Персоніфікація (лат. persona – „особа” та facio – „роблю”) – троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини: „Юність ішла демонструвати відданість незалежній Україні”; „Новини поспішають, набігаючи одна на одну”.

7. Гіпербола (гр. hyperbole - перебільшення) – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища: „Я цар царів. Я сонця син могутній” (Леся Українка); „Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання” (В.Сосюра). Протилежний гіперболі троп – літота (гр. litotes - простота) – образне применшення: жаль крихти хліба; слово надається...; „Одну сльозу з очей карих – і пан над панами” (Т.Шевченко).

8. Алегорія (гр. allegoria - іносказання) – втілення абстрактного поняття у конкретному образі: хитрість – лисиця; підступність – змія; тупа упертість – осел; хижацтво – вовк. Це загальномовні алегорії, які використовуються у ХС і публіцистиці. Чимало письменників настільки вміло узагальнюють явища дійсності в конкретних образах, що згодом ці образи стають алегоричними: Тартюф Мольєра – уособлення лицемірства; Дон-Кіхот Сервантеса - шляхетності, безкорисливості й мужності; Плюшкін Гоголя символізує жадібність, користолюбство.

9. Іронія (гр. eironeia – прихований глум) – троп, в якому загальновідомі слова чи вирази набувають протилежного значення (розумник – про дурня). Особливо часто іронія використовуються в комічних та сатиричних висловлюваннях, вищим її проявом вважається сарказм. В поемі Т.Шекченка „Кавказ” читаємо: „Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям...”

А ось як О.Довженко характеризує жінку – замміністра: „Від довгого напруження розумових сил і широти охоплення складних предметів у неї з’явилась короткозорість, внаслідок чого подруг свого босоногого дитинства вона майже не пізнає”.

10. Перифраза (гр. paraphrases - описовий зворот) – троп, в якому пряме найменування замінюється описовим виразом, що підкреслює якусь одну властивість, істотну для даної ситуації, даного контексту (королева полів – кукурудза; люди в білих халатах – медики; чорний континент – Африка; чорне золото – вугілля; служитель Мельпомени - артист; мати городів руських – Київ; Дочка Прометея – Леся Українка).

Від епітетів-прикладок перифрази відрізняються тим, що означуване слово поряд з перифразою не вживається. Перифрази можуть співвідноситись не лише з іменниками, а й з іншими частинами мови - прикметниками, дієсловами, прислівниками, категорією стану (без царя в голові – дурний; лежня справляти; байдики бити – ледарювати; попасти в обійми Морфея - заснути; як оком змигнути – швидко; хоч в око стрель – темно).

Особливо цінними є художні перифрази. Можна виділити евфемістичні та дисфемістичні перифрази. Евфемізм – слово або вираз, що вживається для пом’якшення прямого смислу різкого, грубого висловлення (перекручувати правду – брехати; наказати довго жити – померти); уживається також ще один спеціальний термін – харієнтизм (гр. charientismos – жарт, приємно використати). Дисфемізм – слово чи вираз, що, навпаки, вживається для умисного огрублення, зниження смислу (набивати пельку – їсти; врізати дуба – померти).

Різновидом перифрази є антономазія – заміна власного імені зворотом, що вказує на якусь ознаку цього імені (Ю.Федькович – буковинський Кобзар; О.Кобилянська – буковинська горлиця; І.Франко – великий Каменяр, вічний революціонер; Рим – вічне місто; Памір – дах світу).