3.2.2. Стилістичне використання багатозначності

Багатозначність (полісемія) – це наявність в одного слова двох або більшої кількості значень. Так слово низ має наступні значення: 1) „нижня частина предмета”; 2) „низка місцевість”; 3) „нижня течія річки”. Полісемія має значні стилістичні можливості, проте це явище неоднаково виявляється у різних стилях. Контекст ОДС та НС використовує лише одне із значень полісемічного слова, як правило, пряме. У цих стилях уживається багато термінів, що виникли шляхом метафоризації слів загальнонародної мови, однак ці метафори є стертими і не використовуються як засіб створення образності: „Національному банку України слід запровадити механізм, який сприяв би припливу коштів населення до Ощадбанку та інших банків України”. Слово механізм ужите тут лише в одному значенні – „сукупність заходів”, а в метафорично використаному слові приплив уже не відчувається жодної образності. В усній формі ОДС та НС слова в переносному значенні використовуються ширше, особливо при обговоренні гострих проблем державного й наукового життя, при ведення полеміки. Наприклад, уривок із коментарю до „Закону України „Про товарну біржу”: „На біржах, як правило, встановлюється так звана цінова стеля. Але трапляються випадки, коли ціна руйнує цю стелю... Нашим законом передбачено, що коли ціни виходять за межі стелі, біржові торги припиняються до з’ясування ситуації”.

Найбільший вияв можливості полісемії знаходять у ХС і ПС. Багатозначне слово тут може виконувати стилістичну функцію не тільки залежно від інших слів, а й з огляду на волю автора. Коливання значення того чи того слова, від конкретного до загального і навпаки, діє широкий простір для створення різних стилістичних ефектів. Так, семантика слова крила розширюється у кожному з випадків уживання у наступних контекстах:

1) „Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, неначе збита крилами бджіл” (М.Коцюбинський) – пряме конкретне значення;

2) „Орлині крила чуєш за плечима, самі ж кайданами прикуті до землі” (Л.Українка) – значення переносне з відтінком узагальненості;

3) „Все вище, вище й вище я здіймався на крилах мрій” (Лесі Українка) – найбільш абстрактне значення.

Існує кілька способів стилістичного використання полісемії:

1) вживання того самого слова в одному контексті в двох чи кількох значеннях:

Люблю слова, їх музика іскриста.

Мелодія пекуча і терпка.

Це аскетична постать гітариста,

Коли він струни пальцями торка.

Це струми струн, він ними обпікається,

Він сам струна, замовкнуть – упаде... (Л.Костенко).

2) використання в тому самому контексті слова в його вужчому й ширшому значенні:

Вмирав актор. Він був смертельно хворий.

Він був старий. І це була не роль...

А Він вмирав. Вмирала з ним епоха.

Її уже не викличеш на біс.

Остання дія... Кладовище. Похорон.

В безсмертя також повні очі сліз (Л.Костенко).

3) зведення в одному контексті вільного і фразеологічно зв’язаного значень, або поєднання двох фразеологічних значень; до цього прийому часто вдаються у каламбурах, гумористичних, сатиричних творах: „На цих аферах багато хто набив собі руку й кишеню”. Тут поєднуються два фразеологічно зв’язані значення слова набити – набити руку („навчитися, набути досвіду”) і набити кишеню („розбагатіти”).

3.2.3. Тропи

Слово троп (tropos) у грецькій мові, 0відко воно запозичене, означає „спосіб, прийом, манера, засіб, характер, лід, склад”. При запозичення багатозначні слова, як правило, семантично звужуються, тому в УМ слово троп означає „переносне вживання слова з метою створення образності, при якому відбувається нарощення змісту і конотації”.

Образність – передача загального поняття через конкретний словесний образ. Словесний образ – використання слів у таких сполученнях, які дають можливість посилити лексичне значення додатковими емоційно-експресивними та оцінними відтінками. Елементами створення образності, крім переносних значень слів, є також граматичні засоби (префікси, суфікси суб’єктивної оцінки), алітерація, мелодико-ритмічні особливості.

Тропи використовуються в усіх сферах мовлення, але розподіл їх між ФС не є рівномірним. ОДС тропів здебільшого не вживає, за винятком окремих його жанрів (святкові накази, розпорядження, дипломатичні документи, звіти про засідання парламенту, про конгреси, мітинги). „Україна простягнула руку допомоги жертвам землетрусу”.

У НС тропеїчна образність, як правило, є стертою. Тропи представлені тут здебільшого як компоненти термінологічної системи (бот. чашечка, маточка, петрів батіг, заячі вушка, калачики лісові).

Використання тропів у ПС є набагато ширшим. Але з огляду на основну рису цього стилю – взаємну зрівноваженість логізації викладу з емоційно-експресивним забарвленням – образність тут не може бути занадто яскравою, вона здебільшого є оцінною. Надмірна образність затьмарює логічний елемент, відсуває його на задній план, а це спричинює зменшення впливовості й переконливості публіцистичного виступу.

Основне поле поширення тропів, використання їх як засобу образності – ХС, в якому тропи сприяють більшій дохідливості тексту (як у ОДС), увиразнюють і впорядковують виклад (як у НС), забезпечують впливовість матеріалу, даючи йому оцінку (як у ПС). Та основною функцією тропів у художньому творі є зображальна, естетична функція. Існують наступні тропи:

1. Порівняння – це троп, побудований на зіставлення двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з них за допомогою іншого. Стилістична роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, що виступає дуже яскраво в тому предметі, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все – живе й неживе, фізичне і психічне, конкретне і абстрактне.

В українській мові (УМ) існують такі моделі порівняння:

1) порівняльний зворот або порівняльне підрядне речення із сполучникам як, наче, мов, ніби, мовби, немовби, так наче, так ніби:

Ми з тобою – як море і небо.

І далекі, й близькі водночас (Л.Костенко).

А вітер, мов скорботний композитор,

Бере акорд на клавішах ріллі (С.Стриженюк).

2) О. в. іменника: „Світиться профіль старої жінки воском, а молодої – листком троянди” (М.Коцюбинський).

3) форма порівняльного ступеню прикметника або прислівника + іменник у Р. в. або конструкція „ніж + іменник, з яким порівнюють”: „Він здавався прудкі ший зайця”; „Василько малював краще, ніж його вчитель”;

4) прикладка: „Берези, ніжні босоніжки, задумались про синій вечір” (А.Малишко);

5) іменний складений присудок: „Книга – морська глибина” (І.Франко);

6) прислівник образу чи способу дії: „Вася (...) по-змовницьки пошептався з Хаєцьким...” (О.Гончар);

7) самостійне постпозиційне речення з відносним словом так:

„ – То ти тільки вмієш реготати? – скрикнув Пилипко. – Так не боюся я тебе! – І, піднявши кулачата вгору, він подався вперед.

Так цвірчить і стриба горобець перед котом, що вловив гороб’я і, міцно здавивши зубами, покручує довгим хвостом та висвічує хижо очима...” (П.Мирний);

8) речення з заперечним порівнянням (одна із форм паралелізму, звичайно входить до складу безсполучникового речення): „То не сива зозуля кувала, не дрібна птиця щебетала, не у борі сосна шуміла, - то бідна вдова у своєму домі з своїми дітьми гомоніла...” (Нар. дума);

9) порівняльний зворот із запереченням і протиставленням:

Безмежний степ. Співає в полі ланка.

Стихійний хор. Ото і всі діла (...)