3.2.13. Стилістичний аспект

Розмовної та просторічної лексики

Насамперед слід відзначити, що ті два лексичні розряди не мають чіткого розмежування. Проте різниця між ними є. До складу розмовної лексики входять слова, що, перебуваючи в рамках літературної мови, надають висловлюванню розмовного характеру. Коли йдеться про розмовне мовлення, його роль як стилістичного засобу, слід пам’ятати, що на його основі завдяки майстерності видатних митців, передусім І.Котляревського і Т.Шевченка, витворено нову українську літературну мову.

Розмовна лексика містить заряд емоційності, оцінності та експресивності. Емоційно-оцінні та експресивні забарвлення слова можуть змінюватися, зазнаючи впливу контексту та інтонації: розбишака, телепень, верзти, репетувати, розбуркувати, сіпатися, човгати, шастати, теревені, хрусь, трісь, бах, гах.

До слів розмовного характеру в лексичному складі української мови існують нейтральні відповідники: гулянка – гуляння; мастак – митець; лупцювати – бити; репетувати – кричати.

У розмовній формі літературної мови слова цих категорій уживаються на одному рівні з нейтральними компонентами, не знижуючи стилю. У художньому та в деяких жанрах публіцистичного стилю вони створюють колорит невимушеності, простоти й певної експресії. Проте створення враження розмовності і розмовна лексика не є тотожними поняттями. Розмовна лексика – тільки частина, один із компонентів цього колориту. Крім неї, сюди входять різноманітні синтаксичні засоби – порядок слів, розмір і типи речень та ін.

Частиною розмовної є розмовно-побутова лексика, до складу якої входять слова. Що обслуговують побут – назви їжі, одягу, будівель, хатнього начиння та ін.: одвірок, горище, підлога, ганчірка, фіранка, штора. Ця категорія лексики є досить змінною, оскільки змінюється побут – змінюються і пов’язані з ним речі. У ХС і ПС така лексика використовується в описах побутових ситуацій, діалогах, монологах, оскільки вона охоплює широке коло понять повсякденного життя. Здебільшого ця лексика є емоційною, оцінною, експресивною. Нейтральна в усному мовленні, потрапляючи до інших стилів, вона надає контексту розмовного забарвлення: „Турчанська могила чапіла над Чорним шляхом прибіленою копицею. Семен знав ту козацьку могилу змалечку – так і стриміла в його пам’яті таємничею вежею посеред степу, тепер вона виднілася присядкувато, бо її списали, надкопали і тракторами підорали” (С.Колесник).

У поетичних творах розмовна лексика створює ефект легкої іронії, зниження пафосу:

Дві сестри старенькі на пташарні

Лускають насіння гарбузове,

І дрижать їх руки незугарні,

Чорні, закоцюрблені, дубові” (І.Драч).

Просторічна лексика в основні своїй масі перебуває на межі літературного вжитку, а то й виходить за цю межу. Це слова, перекручені з погляду лексичних норм (секлетар, кіоска, транвай), слова з різко зниженим експресивним забарвленням (свиняка, коровище, видра, примандюритися, випендрюватися, собачитися). Одним із компонентів тієї лексики є вульгаризми – лайки, прокльони, прізвиська. Просторічна лексика, часто в поєднанні з розмовною, використовується для сатиричних та гумористичних ефектів:

„Омелько Гужко, сухорлявий балакун, скаржився на току вантажникам:

- Що в тих інститутах, їдрі його навиворіт, тільки думають? Понавчають усяких дівок, а тоді маєш з ними рахубу. Ні побалакать, ні виматюкатися.

(...) Прийдеш рано до тракторів, зразу ж тебе обступають з усіх боків – того дай, цього дай, отого дістань (...) Пошлеш їх усіх к такій матері, і якось легше стане” (В.Симоненко).