Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Спецкурс

.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
46.5 Кб
Скачать

Спецкурс: Порівняльні конструкції української мови.

1. Порівняння — один з методів пізнання об’єктивної дійсності за допомогою конкретних образів, а не абстрактних понять, “…один з найважливіших механізмів, який є у розпорядженні людини для репрезентації та породження нових знань” [1, с. 143].

Порівняння вивчають у різних аспектах: 1) граматичному (виявляють і класифікують морфологічні, словотвірні, синтаксичні властивості порівняння); 2) фразеологічному (описують порівняння як стале сполучення слів); 3) ономасіологічному (розглядають компаративні конструкції в аспекті зв’язків їхніх компонентів з позамовними об’єктами); 4) семасіологічному (вивчають семну структуру компонентів порівняння, взаємодію їхньої семантики); 5) функціонально-стилістичному (описують функцію порівнянь у різних стилях мовлення).

Незважаючи на те, що порівнянню присвячено чимало наукових розвідок, деякі важливі аспекти вивчення цього стилістичного засобу залишаються поза увагою дослідників. До цих аспектів належать, зокрема, взаємозв’язок і взаємодія порівнянь з іншими образними засобами мови, їхня роль в образній інтеграції тексту як єдиного цілого.

Традиційно вважають, що порівняння — первинне явище, метафора — вторинне. Метафора притаманна анімістичному складові мислення, за якого ототожнюються несхожі між собою предмети. Порівняння — наслідок розподілу предметів за різними категоріями, а, отже, й свідчення того, що воно виникло після метафори. 

2. Порівняльна конструкція, або компаративема, – це інтонаційно-смисловий комплекс у складі речення, що, по-перше, означає акт думки, спрямований на встановлення тотожності, схожості і відмінності пізнаваної дійсності; по-друге, під цим терміном розуміють мовну конструкцію, що реалізує відповідний пізнавальний акт. У порівняльній конструкції виділяють, як правило, два основні компоненти: перший – на позначення предмета чи явища, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого – це суб’єкт порівняння. Другий – об’єкт порівняння – на позначення предмета чи явища, яке має яскраво виражені і відомі нам ознаки, характерні для нього. Наприклад: У комині, як великий жук, гуде вітер [Винниченко В. Намисто. – К.: Веселка, 1989 – С. 2. Далі зазначатиметься тільки сторінка] вітер – пізнаване, або суб’єкт порівняння, жук – об’єкт порівняння.

3. а нашими спостереженням, основні структурні типом реальних и ірреальніх порівнянь у сучасній українській мові є сполучнікові порівняння, для вираженість якіх спостережено вживання 21 сполучніка, не враховуючі вузькодіалектніх форм типом ЄК у текстах пісьменніків західноукраїнського регіону та стілістічного яко у П.Куліша, а самє: як (У ролі власне сполучніка и сполучного слова), мов, мовбі, немов, немовби, мовбіто, немовбіто, наче, начеб, начебто, неначе, неначеб, неначебто, нібі, нібіто, Ніж, гей, гейби, буцім, буцімто, що. Найчастіше вживании є конструкції Із Як та Із мов, які простежуються в усіх опрацьованіх текстах українських пісьменніків різніх часів и регіонів України. При цьому кількіс... но переважаючімі у більшості Текстів є конструкції Із як. Лише окремі письменники (О.Кобілянська, І.Франко, П.Тичина, М.Стельмах та деякі Інші) Переваги надають конструкціям Із мов, Що пояснюється, очевидно, дере за все, індівідуальнімі уподобаннямі у доборі сінонімічніх конструкцій Із Як та мов. ЦІМ ж, Мабуті, пояснюється и вживании багатьма письменниками поряд Із Як та мов сінонімічніх конструкцій Із немов, рідше - конструкцій Із мовбі, немовби ТОЩО. Друге Місце Щодо частотності вживання посідають конструкції Із сінонімічнімі сполучнікамі нібі та наче та їх сінонімічнімі варіантамі нібіто та неначе, неначеб, неначебто, зрідка буцім, буцімто. Конструкції Із порівняльнімі сполучнікамі гей, гейби, віявлені у текстах М.Черемшина, - ції відбіття жіворозмовного мовлення українських говорів Карпатського регіону, у якіх ці сполучнікі - Дуже ТИПОВЕ явищем

6. Компаративні фразеологізми (стійкі порівняння, фразеологічні порівняння) являють собою особливий клас фразеологічних зворотів (поряд з фразеологічними зрощення, єдностями, поєднаннями і виразами). Вони виділяються в окрему групу в першу чергу за зовнішніми, структурними ознаками – стійкі порівняння мають двочленну структуру: «ліву» і «праву» частини, з'єднані порівняльним союзом: наприклад, рос. білий як сніг – англ. as white as snow. Як і фразеологічні єдності, переважна кількість КФ характеризується яскравою образністю, стилістичною забарвленістю, експресивністю і емоційністю. Більшість КФ являють собою образні мотивовані звороти. Весь образ (картинність) КФ концентрується із правої (еталонної) частини КФ. Ліва (вихідна) частина КФ визначає граматико-синтаксичну і семантико-тематичну приналежність КФ.

Компаративними фразеологічними одиницями називають стійкі та відтворювані словосполучення, фразеологічна специфіка яких ґрунтується на

традиційному порівнянні.

Структурно-семантична своєрідність компаративних фразеологізмів

полягає в тому, що характеристика якості або дії відбувається через

порівняльну групу або порівняльне підрядне речення, що вводиться

сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніж або орудним порівняльним,

наприклад: працьовитий як бджола; вертить язиком, як корова хвостом;

голодний як вовк; мов той соловей; сухий мов кістка; вертітися дзиґою і т.д.

Одним із найбільш дискусійних питань компаративної фразеології

виступає питання про компонентний склад порівняльних фразеологізмів.

В. Огольцев виокремлює у порівнянні такі компоненти: 1) елемент А – те що

порівнюється (суб’єкт порівняння); 2) елемент В – те з чим відбувається

порівняння (об’єкт); 3) елемент С – спільна ознака порівнюваних предметів,

явищ, дій, ознак (основа порівняння). Наприклад: струнка, як берізка, вродлива, як зоря. порівняльні фразеологізми – це, зазвичай, двокомпонентні

структури. Перший компонент такої фразеологічної одиниці називає

властивість чи якість, дію чи стан суб’єкта (особи і предмета). Другий

компонент, його називають порівняльним компонентом, – це порівняльна група або порівняльне підрядне речення, яке вводиться сполучниками як, мов, немов, наче, неначе та ін.

7. Індивідуально-авторські порівняння є однією з найвизначальніших

стилетвірних характеристик поетичної мови другої половини ХХ ст.

В. П. Григор’єв наголошує на тому, що базовим параметром, за яким може

відбуватися їхнє вивчення, є ступінь складності вираження ознаки

порівняння. На цій підставі компаративні структури поділяються на

конструкції з чітко виявленою (простою) ознакою порівняння та з

ускладненою багатоаспектною (ускладненою) ознакою порівняння. Л. В. Голоюх, досліджуючи сучасні художньо-історичні тексти,

залучає до активного обігу поняття лінійно-динамічна та лексико-

семантична структури порівняння [1, 12]. Образний зміст порівнянь, на її думку, реалізується у лінійно-динамічних структурах тексту. Динамічна

природа людської думки, скерованої на пошук зв’язку, подібності

предметів і явищ дійсності, виявляється в рухові від предмета, що

порівнюється, до того, з яким здійснюється порівняння.

Як акт номінації порівняння передбачає зіставлення предметів та

явищ за ступенем вияву інтенсивності ознаки в кожному з них. Характер

асоціацій, на яких ґрунтується порівняння, має різні емоційно-оцінні

відтінки, що накладаються на основне порівнюване значення об’єкта.

Негативні емоції викликає передусім відповідна лексика у функції прямої

номінації. Проте, як зазначає В. М. Русанівський, «можлива й непряма

оцінка певних об’єктів зневаги – через порівняння» [7, 221].

Найзагальніші напрямки структурно-семантичної організації

порівнянь із задіянням темпоральної лексики в поетичних текстах

визначають такі моделі:

– образ часу – суб’єкт порівняння (день такий, як немовля; вчорашнє,

ніби сон; неділі, як келії-одиночки; літа, немов повалені хрести; вік, мов

куций лан, дні свої, як сосни злотокорі; вечір, немов мідяк; день, як дзвін

тощо);

– образ часу – об’єкт порівняння (пляж, мов день по весіллі; крихкий,

як день, що вижарів; життя, як ночі горобині; такий молоденький, як

квітень; душа світлішає, мов ранок; вода, як вічність; молодиця, як тихе

літо і т. ін.); – і об’єктна, і суб’єктна частини порівняльної конструкції містять

темпорлексему (вічність – як мить; день, як сторінка вічності).

У конструкціях із суб’єктом порівняння – часовим поняттям

об’єктна частина може бути граматично оформлена як:

– одиничний іменник: … був день такий, як немовля (Д. Павличко); Та

ніч була вільготна, як верлібр (В. Махно); Ніч зсідається, наче

кришталь (В. Стус); … прийдуть після пісків століть/ свіжі, як помаранчі, дні (Ю. Тарнавський); … вечори … тягучі, наче мед (К.

Москалець) і т. ін.;

– іменник з одним залежним словом: … літа, ніби вигорілі стерні

(В. Стус); Літа, немов повалені хрести (І. Гнатюк); Віки минули, як

єдиний схлип (Л. Костенко); Нью-йоркські вечори рояться, наче оси (Л.

Костенко); веслами згадок осінь, як море, гребеш (І. Калинець);

– прикладкова структура: … серед в’язниці життя/ неділі, як келії-

одиночки (Ю. Тарнавський);

– фразеосполука: Було моє життя, як ночі горобині,/ нічого у житті

не вміла переждать (Л. Костенко); Іване мій Семеновичу, рідний,/ Біжать

літа крізь пальці, як вода,/ А ви ж такий красивий, многоцвітний (І. Драч);

– поширена конструкція: … вечори … тихі, наче плач/ Ображеної

бозна-чим дитини (К. Москалець);

– складнопідрядне речення: Вчорашнє, ніби сон, що випурхнув з очей

(В. Симоненко); Вдарив день, немов огненне слово,/ Що з неба падає, у

груди б’є (М. Руденко);

У поодиноких контекстах семантико-конотативний сенс порівняння,

суб’єктом якого є назва певного часового відрізка, стосується цілого

речення: Це вже не сон – це вже весна/ Безсонна бродить, як мана (І.

Драч). Більшість аналізованих

компаративів – прозорі за значенням, вони моделюються в річищі

національної поетичної традиції, однак часто засвідчують й особливості

індивідуально-авторських картин світу.

8. Розрізняють такі основні типи порівнянь — просте, поши­рене, приєднальне, заперечувальне.

 

1.      Простим називається порівняння, в якому порівню­вані предмети зіставляються за однією або кількома одно­рідними ознаками, наприклад: «Ніжна, вразлива, немов мі­моза, з сумовитими очима...» (О. Кобилянська).

2.      Поширеним називається порівняння, в якому порів­нювані предмети зіставляються одночасно за кількома ознаками, наприклад: «Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, // Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок // На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; // Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; // інші — немов діаманти, що блиском споріднені з сонцем: // Розкіш таємну в душі будить їх радісна гра...» (М. Зеров). До особливого різновиду належить таке поширене порівняння, в якому «образ», тоб­то те, з чим зіставляється предмет, розгортається в окрему образну картину, яка може становити й самостійний інте­рес. Подібні порівняння зустрічаються вже в Гомера. Неперевершеним майстром таких порівнянь вважається М. Го­голь: «Вошедши в зал, Чичиков должен был на минуту заж­ мурить глаза, потому что блеск от свечей, ламп и дам­ских платьев был страшный. Всё было залито светом. Чёрные фраки мелькали и носились врознь и кучами там и там, как носятся мухи на белом сияющем рафинаде в пору жаркого июльского лета, когда старая рубит и делит его на свер­кающие обломки перед открытым окном; дети все глядят, собравшись вокруг, следя любопытно за движениями жёст­ких рук её, подымающих молот, а воздушные эскадроны мух, поднятые легким воздухом, влетают смело, как полные хозяева, и, пользуясь подслеповатостью старухи и солнцем, беспокоящим глаза её, обсыпают лакомые куски где вразбитную, где густыми кучами. Насыщенные богатым летом, и без того на всяком шагу расставляющим лакомые блюда, они влетели вовсе не с тем, чтобы есть, но чтобы только показать себя, пройтись взад и вперёд по сахарной куче, потереть одна о другую задние или передние ножки, или почесать ими у себя под крылышками, или, протянувши обе передние лапки, потереть ими у себя над головою, повернуть­ся и опять улететь, и опять прилететь с новыми докучными эскадронами» («Мертві душі»).

 

3.  Суть приєднального порівняння, за визначенням Б. Томашевського, полягає в тому, що «...спочатку подається пред­мет, а потім, коли вичерпана тема, яка стосується предмета, після сполучникового слова „так" подається образ»; Приєднальна форма порівняння вживана майже виключно в індивідуально-авторській поезії:

Як човен веселий, відчаливши в море, По синім кришталі за вітром летить І веслами воду і пінить, і оре, Лебежою шиєю в хвилях шумить, — Так дикий арап, поводи відпустивши Коню вороному, в пустиню біжить.

(Л. Боровиковськип)

4.  Заперечувальне — це порівняння, побудоване не на зіставленні, а на протиставленні предметів. Ця форма по­рівняння найбільш типова для фольклорної поезії; в інди­відуально-авторській поезії вона найчастіше використову­ється з метою стилізації:

 

Не китайкою покрились Козацькії очі, Не вимили біле личко Слізоньки дівочі: Орел вийняв карі очі На чужому полі, Біле тіло вовки з'їли, — Така його доля.

(Т. Шевченко)

 

Порівняння, подібно до інших засобів художнього увиразнення мовлення, не лише конкретизує уявлен­ня про предмет, про який ідеться, а й відображає емо­ційне  ставлення до  нього  мовця.

  1. Порівняльна конструкція складається з 3-ох компонентів: суб'єкт порівняння, об'єкт порівняння й основа порівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле. Таке розуміння "порівняння" охоплює не тільки реальні, але й ірреальні порівняння у складі простих і складних речень.

2. З точки зору структури порівняння можуть становити собою окремі словоформи, порівняльні звороти та предикативні компоненти складних речень, звичайно підрядні порівняльні у складнопідрядних реченнях. Порівняння як об'єкти порівняльних конструкцій можуть поєднуватися з порівнювальним суб'єктом порівняння як безсполучниковим, так і (частіше) сполучниковим способом. У сполучникових конструкціях використовується прислівник як у функції сполучного слова та сполучники як, мов, мовби, немов, немовби, мовбито, немовто, наче, начеб, начебто, неначе, неначеб, неначебто, ніби, нібито, ніж, гей, гейби, буцім, буцімто, що, які можуть функціонувати в порівняльних конструкціях то як власне сполучники, то як підсильно-порівняльні частки.

3. У сучасній українській мові від ірреально-порівняльних сполучників мовби, немовби, ніби, начеб, неначеб і под. слід відрізняти сполучники мов немов, наче, неначе, які можуть наближатися своїм значенням як до ірреальних, так і до реальних порівняльних сполучників. У тих випадках, коли сполучники мов, немов, наче, неначе у порівняльних конструкціях можна замінити синонімічними ніби, начеб, вони, без сумніву, є ірреально-порівняльними сполучниками. Якщо ж сполучники мов, немов, наче, неначе у порівняльних конструкціях можна замінити синонімічним як, то вони наближаються своїм лексико-семантичним значенням до реально-порівняльного сполучника як, хоч і виражають ірреальне порівняння.

4. Метафора і порівняння – явища генетично пов'язані, але структурно відмінні, оскільки порівняння становить собою двочленну порівняльну конструкцію (суб'єкт – об'єкт порівняння), а метафора одночленна, в ній різні асоціації зливаються воєдино. Оскільки деякі з метафор утворилися із порівнянь внаслідок редукції форми з усуненням порівняльних сполучників, то порівняння може містити "реалізовану метафору", яка виступає як об'єкт порівняння у порівняльних конструкціях, виражених орудним відмінком іменника (у функції фразеологічних присудків та обставин способу дії) та прикладкою.

5. Порівняльні звороти, як і неповні підрядні порівняльні речення, є похідними, вторинними утвореннями, трансформами складних порівняльних конструкцій, тому при їх розмежуванні слід послідовно звертати увагу не тільки на структуру порівняльної конструкції, але й на характер синтаксико-семантичного взаємозв'язку між суб'єктом, об'єктом і основою порівняння.

6. У межах речення до безсполучникових порівнянь належать: орудний порівняльний відмінок іменників, порівняння, виражені прислівниковою формою з по-, порівняння-прикладки та порівняння-додатки у функції другорядних членів речення. Найпоширенішими є порівняння, що оформляються за допомогою модально-порівняльних часток та порівняльних сполучників. Вони можуть виступати в ролі як головних, так і другорядних членів речення.

7. Порівняння-члени речення є редукованими утвореннями з підрядних порівняльних двоскладних речень, що виникли внаслідок втрати корелятивного зв'язку між головною та підрядною частинами складного речення.

8. Якщо з формально-граматичної точки зору порівняння є членами для речення і характеризуються різноманітністю синтаксичних функцій, то з точки зору семантико-синтаксичної вони являють собою порівняльні синтаксеми різних типів.

9. Сполучникові порівняльні конструкції вживаються і як підрядні компоненти складнопідрядних речень. Вони можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями, а із структурного погляду – як повними, так і неповними, як двоскладними, так і односкладними, як поширеними, так і непоширеними реченнями. підрядні порівняльні речення, приєднувані різноманітними порівняльними сполучниками та сполучним словом як, можуть вживатися із співвідносно-вказівними словами, зокрема прислівниками так, так само, отак та займенниками такий (-а, -е, -і) у головній частині речення або без них. За своїм функціональним значенням підрядні порівняльні речення бувають підметовими, присудковими, обставинними способу дії, міри й ступеня, причини й мети, означальними та додатковими.

Порівняння може мати таке граматичне вираження: 1. Порівняльний зворот (непоширений і поширений) зі сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, немовби, немовбито. Наприклад: Дівчина була невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, як червонобокі яблучка, губи були повні та червоні, як калина (І. Нечуй-Левицький); Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, неначе збита крилами бджіл (М. Коцюбинський); Неначе білі пави, пливуть хмарки у небі (М. Рильський). 2. Форма орудного відмінка. Наприклад: А серденько соловейком щебече та плаче; Синє море звірюкою то стогне, то виє; І квіткою, й калиною цвісти над ними буду (Т. Шевченко); Червонобоким яблуком доспілим скотився день… (М. Рильський). Порівняльні конструкції з орудним відмінком мають дуже давнє походження. В них знайшли відгомін метаморфозні вірування праукраїнців, вірування в можливість перетворення (матері — в зозулю; дівчини — в лілею, тополю, мавку; брата й сестри — у квіти братики-й-сестрички; козака — в явора; чоловіка — у вовкулака; сліз — у квіти тощо). Мова українського фольклору виробила свою поетичну стилістику, в якій відобразила і закріпила такі й аналогічні асоціації. Це й синтаксичні паралелізми в народних піснях на зразок: «Летіла зозуля та й стала кувати. Ой то ж не зозуля, то рідная мати». Найповніше такі образні асоціації виражаються конструкціями з орудним відмінком, які важко назвати суто порівняльними, бо вони зберігають ще ту анімістичну метаморфозність: сльози матері стали квітами материнки (українська легенда). Виразними є такі конструкції в народнопоетичній стилістиці Т. Шевченка: / на диво серед поля Тополею стала; А весною процвіла я [дівчина] Цвітом при долині…; 360 Та випливи русалкою Завтра серед ночі; Буде над ним його мила квіткою стояти; Прилинути голубкою; Полетіти пташкою. Метаморфозні конструкції постійно набували функції образних порівнянь і ставали продуктивними стилістемами. У творчості Т. Шевченка актуалізовано такі конструкції уже порівняльного характеру: серденько соловейком щебече та плаче; червоною калиною постав на могилі; орлом сизокрилим літає [Ярема]; вию совою; слава сонцем засіяла; громада жмелем загула; байстрюки Єкатерини сараною сіли. У порівняннях типу гадюкою зашипіли ступінь злиття компонентів (сем) суб’єкта та об’єкта порівняння найвищий, тому такі порівняльні конструкції з орудним відмінком фразеологізува- лися: стояти стіною, дивитися вовком (чортом)… Порівняння, побудовані на принципі заперечення, допомагають виділити в суб’єкта певну ознаку (сему) через його спорідненість з об’єктом. Прийом заперечення ніби руйнує цю тісну спорідненість і тим загострює враження. Обов’язкова в даній порівняльній конструкції частка не розрізняє (на основі спільної ознаки) суб’єкт та об’єкт і створює роздільну порівняльну ситуацію, що виражається одночасно риторичною фігурою — синтаксичним (і стилістичним) паралелізмом: Не русалонька блукає, То дівчина ходить Й сама не з на, бо причинна, Що такеє робить; Не сон-трава на могилі Вночі процвітає. То дівчина заручена Калину сажає. У таких порівняннях суб’єкт обов’язково означає істоту, а об’єкт береться зі світу природи. 3. Підрядне речення. Наприклад: / блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі то виринав, то потопав (Т. Шевченко); Долиною повилась річечка, неначе хто кинув нову синю стрічку на зелену траву (М. Коцюбинський); Спливло життя, як листя за водою (Л. Костенко). 4. Конструкції з формами ступенів порівняння прислівників і прикметників: кращий, ніж…; вищий, ніж…Наприклад: Чорніше чорної землі блукають люди (Т. Шевченко). 5. Описові порівняння на зразок: Листку подібний над землею, що вітер з дерева зрива, хто мову матері своєї, як син невдячний, забува (В. Сосюра); Ой ти дівчино, з горіха зерня (І. Франко). 361 6. Речення порівняльної структури, в яких об’єкт порівняння охоплює всю предикативну частину: Кров твоя —рубін коштовний, кров твоя — зоря світання (Леся Українка); Я—невгасимий Огонь Прекрасний, Одвічний Дух (П. Тичина). 7. Порівняльно-приєднувальні конструкції, побудовані за принципом образної аналогії: Лукаш: Ой скажи, дай пораду, як прожити без долі! Доля. Як одрізана гілка, що валяється долі! (Леся Українка); Як мисливець обережний, звіробійник довголітній, носивший слідопит прилягає теплим ухом, щоб почути шум далекий, до ласкавої землі, — так і ти, поете, слухай голоси життя людського, нові ритми уловляй і розбіжні, вільні хвилі, хаос ліній, дим шукання в панцир мислі одягни (М. Рильський); Не гнівайтесь па мене, діти! Старий я став, сумний, сердитий, Боюсь німої самоти, Коли нема куди іти І ні до кого прихилитись… Так у степу осіннім птиця Махає раненим крилом Услід за радісним гуртом, Що в синю далеч відпливає.,. Гукнути б — голосу немає. (М. Рильський) В українському фольклорі зустрічаються заперечні порівняння {Ой то ж не зоря — дівчина моя з новенькими відерцями по водицю йшла) та невизначені порівняння {такий, що ні в казці сказати, ні пером описати; дівчина — ні змалювать, ні описать).

9,10. Загальноприйнятою в лінгвістичній науці є класифікація порівняльних конструкції

обох мов за способом граматичного поєднання елементів у відповідні сполучникові та безс-

получникові конструкції. Формально-семантичним критерієм такого поділу є саме спосіб

синтаксичного зв’язку в межах кожної конкретної конструкції – безсполучниковий чи спо-

лучниковий. Сполучниковим, розгорненим порівнянням уважаємо конструкцію з лексично

вираженими сполучним елементом, суб’єктом (comparatum) і об’єктом (comparandum);

основа порівняння (tertium comparationis) може бути, як відомо, експліцитною чи імплі-

цитною. Такі конструкції в обох мовах належать до найпоширеніших.

Безсполучникове, згорнене порівнянням – це конструкція з лексично вираженими

суб’єктом, об’єктом та основою порівняння (експліцитною чи імпліцитною). Відсутність

сполучного елемента як синтаксичного показника уподібнення компенсується специфіч-

ною граматичною формою об’єкта порівняння, що вказує на порівняльні зв’язки в межах

конструкції. У кожній із зіставлюваних мов така порівняльна конструкція має специфічні

способи вираження, мотивовані належністю мов до різних мовних типів (синтаксичний

– аналітичний). Крім того, актуалізуються відповідні семантичні особливості лексем, за-

лучених до порівняння.

На відміну від сполучникового типу порівняльних конструкцій, безсполучникові конс-

трукції зустрічаються рідше

11. Заперечне порівняння — одна з форм порівняння, коли предмети чи явища не уподібнюються, а протиставляються (часто при вживанні заперечної частки "не"), пояснюючи одне одного. Поширене в народній пісні: Ой з-за гори чорна хмара, Мов хвиля, іде. То ж не хмара — Запорожців Богуня веде. Широко застосовується З.п. і в художній літературі, зокрема в ліриці, витворюючи ситуацію напруженого композиційного драматизму: Не трубадур, а вічний яничар, Невільником в солодкому полоні Нічних очей, — я п'ю їх синій чар. Закоханий в розквітлії долоні (Є.Маланюк). 

12 Порівняльний зворот належить до стилістичних засобів мови.

Порівняльний зворот, порівнюючи одні предмети з інши­ми, образно характеризує їх. Наприклад, у реченні Друзі, висі­вайте доброту, бо вона, як хліб, потрібна людям (Д. Луценко) доброта порівнюється з хлібом за допомогою порівняльного звороту як хліб.

Порівняльні звороти вводяться в речення за допомогою слів як, мов, немов, немовби, немовбито, наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто, ніж і под.

У реченні порівняльний зворот може бути або членом ре­чення, або неповним підрядним реченням.

У простому реченні порівняльний зворот виступає, як пра­вило, іменною частиною складеного присудка: Моя любов (яка вона є?) як море, що висохнуть не може (В. Сосюра). / сорок літ ішов Франко-сіяч — і спів його звучав не раз як плач, і плач звучав як гімн народу (Д. Павличко). Рідко — іншим членом речення: Зима (ч и м?) ніби килимом вкрила зем* лю, тепло їй під снігом.

Якщо порівняльний зворот виступає членом простого речення, то він комами не виділяється. Наприклад, у ре­ченні Голова без розуму (яка вона є?) як ліхтар без свічки (Нар. творчість) слова як ліхтар — складений іменний прису­док. Таким самим членом речення є вислів як люди в першому реченні Люди як люди. У кожного своя біда (О. Довженко). У реченні Під байдаркою ламається крига й наче тоне в глибині моря (М. Трублаїні) слова наче тоне — присудок, однорідний із присудком ламається і з'єднаний із ним одиничним спо­лучником й. Тому в цих реченнях коми не потрібні. У реченні Мов пара іде із вогкої землі, стає на лузі, ніби хмара, в роже­во-синюватій млі (П. Василенко) слова мов пара так само не треба виділяти комами, бо це підмет (присудки при ньому — іде, стає).

У складному реченні порівняльний зворот найчастіше виступає підрядним способу дії: Між горами старий Дніпро, нена­че в молоці дитина, красується, любується на всю Україну (Т. Шевченко). Іноді він може бути підрядним міри й ступеня: У тебе голос чистий, як струмок (Леся Українка); підрядним причини: Мовчить, наче води набрав у рот (Нар. творчість).

Такий порівняльний зворот не можна вважати членом про­стого речення, тому що він, як правило, має якийсь головний член речення, найчастіше — підмет, присудок при якому домислюється з головного речення: Мигтіли дні, як [мигтять] п'яти марафонця (Л. Костенко). Нерідко в такому порівняльному звороті буває також обставина, яка явно стосується про­пущеного присудка: Двір заріс споришем та зеленів, неначе лука [зеленіє] повесні (М. Коцюбинський). Якщо ж у ньому немає жодного з головних членів, то обставина вказує, що їх тут треба домислювати: В небі чистім і прозорім сонце сяє, наче [воно сяє] в морі (М. Рильський). Душа летить в дитинство, як [птах летить] у вирій (Л. Костенко).