42.Війна за галицьку-спадщину 1205-1238

Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже тридцятирічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. Галицькі бояри, які виступали проти об'єднання Галицької і волинської землі в єдине князівство, прогнали малолітніх синів Романа — Данила і Василька, — від імені яких правила вдова князя Анна, що спиралась на підтримку волинського боярства. Під час панування галицького боярства князівство опинилося в безладі. Цим негайно скористалися поляки та угорці, які намагались оволодіти Галичиною і Волинню. У 1219 р. галичани запросили на престол новгородського князя Мстислава Удатного і за його допомогою вигнали угорців. На Волині боротьбу проти поляків розгорнули брати Данило і Василько. Коли вони підросли, то одержали батькову вотчину - Володимир (1215 p.). Утвердившись на Волині, Данило Романович розпочав боротьбу за Галичину, яку зміг повернути лише у 1238 р. і де остаточно утвердився у 1245 р. після перемоги під Ярославом над угорсько-польсько-боярською коаліцією. Василько залишився на Волині, підтримував брата. Данило переніс столицю до м.Холма. Прагнучи заволодіти всією батьківщиною батька, утвердився і в Києві, проте столицю не переніс і залишив у Києві воєводу, боярина Дмитра. З-поміж подій треба згадати про битву піл Дорогичином, 1239р, тоді Данило своєю перемогою поклав край зазіханням німецьких лицарів-хрестоносців на зах.укрземлі Характерними рисами державного життя у цей час були: - прогресуюче свавілля бояр, які дійшли до безпрецедентного порушення норм феодального права - оголошення князем боярина Володислава Кормильчича (1213- 1214); - безперервне втручання у внутрішні справи західно-руських земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі, проявом якого було проголошення «королем Галичини та Володимирі!'» п'ятирічного угорського королевича Калмана (Коломана), одруженого з дворічною польською княжною Саломеєю (розпочата після цього воєнна окупація тривала від 1214 р. до 1219 р.); - зростаюча монгольська загроза, що вперше заяви¬ла про себе 1223 р. на березі ріки Калки (галицькі та волинські формування входили до коаліції руських кня¬зів); - енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238

43.Князювання Данила Романовича Галицького

Змужнілий князь Данило Романович, спираючись на підтримку середніх та дрібних феодалів, припинив міжусобиці й поновив єдність Галицько-Волинського князівства. Після тривалої боротьби з угорцями і чернігівським князем Михайлом, який деякий час тримав стіл у Галичі, Данило у 1238 р. оволодів Галичем. Узявши собі Галичину, він віддав братові Василькові Волинь. Попри такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і діяльнішого князя Данила. У внутрішній політиці Данило, як і його батько, прагнув забезпечити собі підтримку серед селян та міщанства для протидії боярам. Він укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, в тому числі в 1256 р. Львів, названий так на честь його сина Лева. В нові міста Данило запросив ремісників та купців з Німеччини, Польщі, а також північно-східної Русі. В зв'язку із занепадом Києва на захід тікали вірмени та євреї. Типовою рисою галицьких міст стає їхній багатонаціональний характер. Данило із селян створив військо, важку озброєну піхоту замість боярських дружин. Цілком залежне від князя військо використовувалось для боротьби з боярською олігархією й нападами чужинців. У цей час на заході Русі виникла загроза з боку німецької феодально-католицької агресії. З-поміж подій треба згадати про битву піл Дорогичином, 1239р, тоді Данило своєю перемогою поклав край зазіханням німецьких лицарів-хрестоносців на зах.укрземлі. Але основною проблемою Данила була монголо-татарська навала. Зруйнувавши Київ 1240, татари рушили на Галич та Волинь (1241), взяли штурмом Володимир-Волинський і Галич, а потім вдерлися на територію Польщі й Угорщини. Монголо-татари не завдали Галицько-Волинському князівству таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах Князь Данило кілька років не визнавав влади хана, однак на грізну вимогу Батия у 1246 р. змушений був визнати себе васалом хана і прибути на поклін в його столицю Сарай. Повернувшись додому, він одразу почав готуватися до боротьби з Ордою. Для цього він шукав собі союзників у Західній Європі, уклав угоду з Угорщиною, скріплену шлюбом його сина Лева з дочкою короля Констанцією.(Шварно-дочка литовського князя Мінловга, Доочка-мазовецький князь Земовит) Данило почав переговори з папою Інокентієм IV щодо організації хрестового походу проти мон-голо-татар, погодившись на церковну унію з Римом. У зв'язку з цим посланець папи коронував Данила в 1253 р. у Дорогочині. Однак ці зв'язки не принесли Данилові реальних успіхів. Татари намагалися будь-яким чином послабити Галицько-Волинську державу. Данило зважується на самостійні антиординські дії, але його виступ проти татар у 1254 р. закінчився невдачею. В Галицько-Волинське князівство був посланий з великим військом золотоординський воєначальник Бурундай. Щоб послабити обороноздатність цих земель, татари зруйнували стіни і фортифікаційні споруди міст Львова, Кременця, Луцька, Володимира. Уцілів лише Холм. Ці події перекреслили плани Данила щодо розширення кордонів Галицько-Волинської держави та подальшого нарощування її воєнно-політичного потенціалу. У 1264 р. Данило Галицький помер.