90. Доба «Руїни» в історії України: загальна характеристика.

Після смерті Б. Хмельницького значно ускладнилася зовнішньо- і внутрішньополітична ситуація в Україні. Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687. Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко.Причини Руїни: 1) відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті; 2) глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики; 3) егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих; 4) перетворення українських теренів на об'єкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.Гетьмани Руїни: Іван Виговський, Юрій Хмельницький, Іван Самойлович. Правобережні: Павло Тетеря, Петро Дорошенко. Лівобережні: Іван Брюховецький, Дем’ян Многогрішний. Причини поразки української національної революції XVII ст.: 1) відсутність досвіду державного будівництва в еліти, котра очолила боротьбу; 2) перебування у зародковому стані на початок революції національної державної ідеї, що зумовило політику автономізму її керівництва у 1648 р.; 3) зрада національним інтересам з боку панівного класу суспільства; 4) постійна агресія з боку інших країн, що була спрямована на ліквідацію самостійності України; 5) переважання в свідомості значної частини старшин особистих інтересів над державними; 6) ліквідація встановленого Б. Хмельницьким спадкового гетьманату й утвердження республікансько-оліргахічної форми правління, що зумовило слабкість центральної влади і всевладдя старшин на місцях; 7) прорахунки у внутрішній політиці гетьманів, які провокували загострення соціально-політичної боротьби.

Історичне значення національної революції: 1) імпульс для розвитку національної самосвідомості; 2) ліквідація кріпосного права; 3)розвиток історичної науки, літератури; 4) формується національна державна ідея; 5)утвердження козацької власності на землю; 5) закріплення за державою назви «Україна», започаткувала назву «український народ».