91. Гетьманування ю. Хмельницького.

(близько 1641-—1685). Молодший син Богдана Хмельницького, одна з найтрагічніших постатей історії України. На початку квітня 1657 р. смертельно хворий Хмельницький, побоюючись, аби гетьманська булава не потрапила до рук хитрого й гнучкого Виговського, відомого своїми симпатіями до Польщі, примусив старшинську раду обрати на гетьманство Юрія. Це рішення після кончини Б. Хмельницького затвердила й козацька рада. Але під тиском Виговського довірливий хлопець відмовився від гетьманства на користь Виговського і поїхав учитися до Київської колегії. Коли ж 1659 р. Виговський утік до Польщі, козацька рада в Переяславі за наполяганням царського воєводи Трубецького знову обрала Юрія Хмельницького гетьманом України. Слабохарактерний юнак швидко потрапив під вплив пропольськи настроєної старшини й 1660 р. уклав із Річчю Посполитою Слободищенський трактат, який, по суті, передавав Лівобережну Україну під владу Польщі. Цю непопулярну в народі угоду не було втілено в життя. По окупованому поляками Правобережжю прокотилася хвиля повстань. 1663 р. Юрій знову відмовився від гетьманства і постригся в ченці під ім'ям Гедеона. До 1673 р. він жив в Уманському монастирі, коли його схопили татари й відіслали до Константинополя. Там турки надали йому посаду архімандрита (настоятеля) одного з православних монастирів. Однак на цьому політичні нещастя безталанного сина великого батька не скінчилися. Розпочавши широкомасштабний наступ на Україну, турки вирішили використати славне ім'я Юрія і 1677 р. поставили його «гетьманом» війська, якого не існувало взагалі. Він остаточно перетворився на турецьку маріонетку, слухняно санкціонуючи набіги татарських загонів на Лівобережжя. Зазнавши невдачі у планах загарбання України, турецький уряд 1681 р. позбавив Юрія опереткового гетьманства, але 1685 р. чомусь знову призначив на цю посаду. З невідомих історикам причин через півроку потому турки стратили Юрія в Кам'янці-Подільському.

92. І. Виговський та його боротьба за незалежність України.

(? —1664). Гетьман України. Під Жовтими Водами Виговський бився на боці поляків, був поранений і потрапив у татарський полон, але його викупив сам Хмельницький, оцінивши освіченість, розум і дипломатичні здібності свого майбутнього помічника. Поступово Виговський увійшов у довіру до гетьмана й посів одну з найвищих посад у козацькій адміністрації — генерального писаря (керівник канцелярії, який відав ще й іноземними справами).Старшинська верхівка не врахувала того, що Хмельницький не хотів, аби Виговський став його наступником, і після смерті гетьмана в серпні 1657 р. фактично позбавила Юрія гетьманства, посадивши на це місце генерального писаря. Виговський, що здавна орієнтувався на Річ Посполиту й робив їй таємні послуги в роки Визвольної війни, одразу ж почав вести справу до повернення України під польське панування. Народ вороже поставився до цього. Вже напр. 1657 p. спалахнуло велике повстання проти Виговського, яке очолили полтавський полковник Пушкар і кошовий Запорозької Січі Барабаш. Підголивши за великі гроші татар, Виговський потопив повстання у крові. Територія Полтавського полку, мов ворожа країна, була пограбована татарами й козаками Виговського. Все це не додало йому популярності.У жовтні 1658 р. Виговський підписав з урядом Речі Посполитої Гадяцьку угоду, за якою Україна переходила під владу польсько-шляхетської держави, хоч і отримувала чималу автономію — на папері, звичайно. Ця угода з одвічними гнобителями викликала бурю народного гніву в Україні. Повстання проти Виговського 1659 р. очолив сподвижник Хмельницького Богун. Не зумівши передати Україну Речі Посполитій, Виговський спробував підкорити її Туреччині, що викликало нові народні повстання. Потім Виговський перебував на польській службі. Уряд Речі Посполитої віддячив своєму прислужникові титулом сенатора, високими посадами київського воєводи і барського старости. Гнучкий інтриган Виговський і на польській службі дбав тільки про власні інтереси, домагаючись, зокрема, титулу «князя Руського». Звинувачений небезпідставно, правобережним гетьманом П. Тетерею в зраді Речі Посполитої, Виговський у березні 1664 р. був розстріляний за вироком польського польового суду.