73. Причини національно-визвольного повстання під проводом б. Хмельницького.

На першому етапі Української національної революції народну боротьбу очолив чигиринський козацький сотник Б. Хмельницький (1595 – 1657). Безпосереднім приводом до повстання стала особиста кривда, завдана Богдану дрібним польським шляхтичем Д. Чаплинським, який зі своїми слугами зруйнував та пограбував родинний хутір Хмельницького Суботів, до смерті забив малолітнього сина та захопив дружину. Всі звертання Хмельницього до польського суду та навіть до самого короля закінчилися безрезультатно: Чаплинського так і не було покарано, а Богдан зазнав нових утисків. Не знайшовши справедливості а офіційних властей, чигиринський сотник дедалі більше схиляється до думки про повстання. Незабаром він тікає на Січ, де під його керівництвом козаки в січні 1648 р. вигнали урядовий гарнізон і обрали Хмельницького гетьманом. З цього моменту Запорізька Січ стала центром збирання повстанських сил, базою для розгортання визвольного руху. Так особиста драма Б. Хмельницького, яка була епізодом трагедії поневоленого українського народу, стала тією іскрою, з якої розгорілося полум’я великого повстання.

74. Політичний портрет б. Хмельницького.

Вивчення джерел свідчить, що гетьман у державотворчій практиці:

• використовував традиції Запорозької Січі, але не переносив їх механічно на новий економічний і суспільно-політичний грунт,

• велику увагу приділяв проблемі влади, створенню ефективно функціонуючого державного механізму. На початку 1649р. передав функції чорної ради старшинській раді.

• докладав максимум зусиль до організації дійового функціонування всіх ланок виконавчої влади. Важливу роль у цьому відіграли розробка й прийняття в червні 1648р. „Статей про устрій Війська Запорозького”. Їх прерогативи виходили за межі суто військового статуту й поширювалися на інші сфери життя козацької України, виконуючи роль першого конституційного акта молодої держави;

• дбав про зміцнення прерогатив гетьманської влади: скликав ради, брав активну участь в обговоренні й ухваленні ними рішень; очолював державну адміністрацію; організовував фінанси; очолював військо; визначав зовнішньополітичний курс уряду; вів рішучу боротьбу з найменшими виявами сепаратизму. Наявність харизматичності у гетьмана відігравала позитивну роль у консолідації національно-патріотичних сил;

• стверджує, що його влада - самодержавна влада володаря України, дана йому від Бога => утвердження козацької монархії у формі спадкового гетьманства.

• виступив як новатор і носій передових ідей у воєнному мистецтві (засади, демонстративні атаки, удавані відступи);

• став засновником Української держави, першим організатором адміністративного управління в ній;

• немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України (майстерно використовував суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією);

• намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр;

• проводив жорстку політику щодо маєткових апетитів козацької старшини (жодного універсалу про надання земельних володінь);

• було знищено велике й середнє феодальне землеволодіння )за винятком монастирського), панщинно-фільваркову систему господарства, ліквідовано кріпацтво;

• звільняв міста від постоїв, захищав від свавільників;

• проводилася політика захисту інтересів українських купців у міжнародній торгівлі;

• є відомості про запровадження карбування національної монети;

• виростає нова система - козацьких судів: сотенних, полкових і генеральних судових установ.