95.Історичні умови появи ревізіонізму.

Соціал-демократичний напрям економічної думки зародився в другій половині ХІХ ст., пройшов складну еволюцію, пов'язану з чисельними теоретико-ідеологічними та організаційними розколами.У 90-х роках ХІХ ст. марксистська економічна теорія вступила в період глибокої кризи як теоретичного, так і методологічного плану. Виявилося ряд розбіжностей між висновками даної теорії і реальними еволюційними процесами, що відбувалися у розвинутих капіталістичних країнах. Це призвело до перегляду (ревізії) марксистського вчення та ідейно-теоретичного розмежування соціал-демократії.

Найважливіші передумови виникнення ревізіонізму:

1. Подальша еволюція капіталізму, зумовлена науково-технічними зрушеннями та промисловим піднесенням розвинутих країн світу у 80 – 90 рр. ХІХ століття.

Реальні зміни в економіці провідних країн не підтверджували історичну тенденцію капіталістичного нагромадження, згідно з якою повинно відбутися зубожіння найманих робітників, зростання безробіття та злиденності широких мас населення.

2. Поліпшення становища робітничого класу, створення умов для поліпшення якості життя та збільшення чисельності середнього класу.

Дійсність заперечувала виявлену К. Марксом тенденцію до спрощення соціальної структури суспільства та формування двох класів (капіталістів і пролетаріату). Процеси концентрації і централізації капіталу не спростили соціально-економічний розвиток, а навпаки, посилили зростання диференціації господарського життя, ускладнення системи господарських суб'єктів, збереження самостійного значення середніх верств населення і сприяли збільшенню внутрішньої диференціації робітничого класу.

3. Розвиток інститутів політичної демократії, парламентаризму, посилення впливу робітничого та профспілкового руху, зростання його результативності.

Еволюційні зміни капіталізму сприяли поступовому реформуванню соціально-економічних відносин і встановлення “соціального партнерства”. Соціал-демократичні партії досягли парламентських успіхів, інтенсивно розвивався профспілковий рух, розроблялися та реалізовувалися на практиці соціальні програми. Все це вимагало розробки нових концепцій, які були б позбавлені радикалізму марксистського учення і спрямовані на перебудову існуючого капіталістичного устрою шляхом поступового його реформування.

Ці передумови привели до перегляду (ревізії) сутності марксистської доктрини і спричинили виникнення нових напрямків подальшої еволюції соціал-демократичних ідей:

- ліберально-реформістського, представники якого заперечували революційний шлях побудови соціалістичного суспільства, протиставивши йому концепцію економічних реформ та демократії;

- революційно-радикального, представники якого обстоювали тези про насильницьке знищення капіталізму, негайне здійснення революції та прискорений перехід до комунізму.

96. Погляди к. Каутського, р.Гільфердінга на економічний розвиток.

Соціал-реформізм як специфічний напрям еволюції соціалістичної думки знайшов яскраве відображення у працях лідерів II Інтернаціоналу, визнаних теоретиків соціал-демократичного руху кінця XIX — початку XX ст. Е. Бернштейна (1850—1932), К. Каутського (1854—1938) та Р. Гільфердінга(1887—1941).

З ревізією марксизму виступив відомий економіст-теоретик, один із лідерів німецького й австрійського соціал-демократичного руху, професійний партійний діяч Карл Каутський, який намагався сформулювати та вирішити нові на той час проблеми розвитку капіталізму: посилення монополізації економіки, демократизації економічного і політичного життя, становлення світової системи ринкового господарювання тощо.

Обґрунтовуючи невідтворотність соціалізму як об´єктивно зумовленого явища, підготовленого еволюцією людського суспільства, К. Каутський:Висунув теорію "імперіалізму"´. Визначивши імперіалізм як особливий вид політики високорозвинених країн, прагнення промислових капіталістичних націй приєднати до себе, підпорядкувати все більше аграрних областей безвідносно до того, якими націями вони населені, К. Каутський стверджував, що монополізація економіки сприяє поглибленню суспільного характеру виробництва та планомірності господарського розвитку.

Обґрунтував теорію мирного "вростання" капіталізму у соціалізм на основі переходу буржуазного суспільства у стадію "ультраімперіалізму". Трактуючи ультраімперіалізм як нову економічну політику індустріально розвинених держав, які прагнуть розширити і зміцнити свій вплив у світі не шляхом руйнівних війн і агресії, а шляхом узгодження своїх інтересів, Каутський був переконаний, що еволюція світової економіки на основі злиття великих галузевих монополій у єдиний всесвітній картель сприятиме створенню умов для планомірного регулювання господарства у світовому масштабі. Усунення конкуренції та заміна анархії виробництва плановим регулюванням К. Каутський трактував як виникнення "організованого капіталізму", започаткування нової, мирної ери в його розвитку, пов´язаної зі створенням економічного і політичного союзу вільних національних держав, подоланням національних бар´єрів, значним зростанням продуктивних сил за умов роззброєння та модернізації виробництва і демократизації суспільства.

Відмовившись від уявлення про економічну недієздатність капіталізму, дослідник звертав увагу на можливості безмежного розвитку останнього на основі використання досягнень науки і техніки. На противагу К. Марксу кризи надвиробництва він розглядав не як доказ неминучості краху буржуазного суспільства, а як необхідну умову оптимального функціонування його господарського механізму.

Одним із перших поставив у центр аналізу динаміки суспільного розвитку проблеми політичної та економічної демократії, переглянувши марксистське трактування поняття "соціалізації".

Звертаючи увагу на те, що процеси одержавлення засобів виробництва та розширення державного контролю над економікою взяті самі по собі не є запорукою соціалізму, К. Каутський виступив з критикою популярної на той час концепції "державного соціалізму

У цьому контексті заслуговує на увагу започатковане К. Каутським трактування держави як важливого інституту управління економікою, підвладного суспільному контролю, гаранта громадянського миру на основі демократичного політичного консенсусу.

Ліберально-реформістське крило європейської соціал-демократії репрезентував також відомий німецький політичний та державний діяч, міністр фінансів в уряді Веймарської республіки (1923, 1928/29), депутат Рейхстагу, один з лідерів австрійського і німецького соціал-демократичного руху Рудольф Гільфердінг.

Теоретико-методологічні особливості економічних поглядів вченого знайшли відображення у праці "Фінансовий капітал" (1910).

У своїх працях Р. Гільфердінг:

Трактував новітню фазу розвитку капіталізму як епоху "фінансового капіталу", який "перебуває під орудою банків і в ужитку промисловців". Сприйнявши марксистську концепцію міжгалузевої конкуренціїтм вирівнювання середньої норми прибутку, вчений звернув увагу на тенденциоі до монополізації промисловості, яка стимулюється зростанням обсягів основного капіталу та прагненням банків до усунення суперництва між підконтрольними їм підприємствами.

Започаткував теорію організованого капіталізму, основу якого становить свідоме і планомірне регулювання суспільного виробництва фінансовим капіталом.

Відтак, на думку німецького дослідника, фінансовий капітал як важливий фактор упорядкування виробництва уможливлює існування регульованого ринку та "заміну капіталістичного принципу вільної конкуренції соціалістичним принципом планомірного виробництва", забезпечуючи безкризовий розвиток та формування передумов для економічних трансформація на шляху становлення господарської демократії.

Важливим фактором концентрації власності в руках небагатьох великих капіталістів учений вважав розвиток акціонування.

Обґрунтував необхідність державного втручання у сферу грошової кредитного обігу з метою створення передумов для суспільного контролю над виробництвом та соціальним середовищем. Протиставив марксистській програмі революційної перебудови капіталістичного суспільства концепцію свідомого формування "економічної демократії" на шляху мирного переходу до соціалізму.