63.Держ. Втруч. В економіку.

Існує багато визначень поняття «державна економічна політика». Беручи загалом — це є цілеспрямований вплив на економічні про­цеси на макро- і мікрорівні, створення й удосконалення умов еко­номічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою. У багатьох економічних дослідженнях поняття «державна економічна політика» та «державне регулювання економіки» ототожнюються. Економічна політи­ка є тією засадною основою, що на ній базується державне регулю­вання економіки.Державне управління економікою — це організуючий і регу­люючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Основ­ними функціями управління є: організація, планування, регулю­вання, кадрове забезпечення, контроль. Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка ре­гіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори еко­номіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (еко­номічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т. д.); відносини (кре­дитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, по­слуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).Складність утілення названих об'єктів державного регулю­вання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосе­редкований вплив держави на функціонування та розвиток підси­стем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, за­кладів, організацій), державних органів, домашніх господарств. Як ширше поняття в сучасній зарубіжній літературі використовується інший термін - Politics - державне управління, який ще включає й фізичних і юридичних осіб, що опосередковують відносини індивіда і суспільства до політичних інститутів, які формують політику в рамках конкретного політичного напряму на загальнонаціональному рівні державного управління. Державне управління розглядається як стабілізаційний вплив, що вносить свідомий, планомірний елемент у стихію суспільного життя, механізм координації окремих політик у загальній структурі і системі державно-політичного та правового механізмів управління, у політичній системі. Управління має на меті створення умов для всебічної збалансованості виробництва і його нормального функціонування, усунення усіляких перекосів, диспропорцій і дисбалансів, підтримання конкурентоспроможності, здійснення впливу на загальний рівень ділової активності, контролю або заборони на товари, які шкідливі для людини (наркотики, порнографія), захисту людей від дії інших людей, внаслідок чого виникає забруднення атмосфери, землі, води. Державне втручання може здійснюватися шляхом примусу (суб'єктів господарювання та інших юридичних і фізичних осіб) і встановлення з цією метою, наприклад, допустимих рівнів забруднення, введення узаконеної компенсації за шкоду, заподіяну діями інших людей; використання податків і субсидій для того, щоб оцінити ефекти в цінах, що призначаються споживачам (інтерналізація); допомоги юридичним і фізичним особам з метою захисту від несправедливої конкуренції зарубіжних фірм; підтримання дисципліни ринку. Основними завданнями органів державного управління є: розробка стратегії розвитку економіки і проведення цілеспрямованої соціально-економічної і науково-технічної політики; створення організаційно-правових і інформаційних передумов для розвитку підприємницької діяльності; формування системи економічних нормативів для регулювання ринку; організація карантинного, санітарного, екологічного, насіннєвого й ветеринарного контролю; забезпечення надійної керованості державної власності; підготовка висококваліфікованих кадрів і контроль за їхнім раціональним використанням. В умовах переходу до ринку підвищується роль прогнозування, яке стає початковим етапом для всієї системи управління. Як правило, під прогнозуванням розуміють пошук альтернатив у стохастичному світі, оцінка їх ймовірності, спостереження за наслідками кожної з них і видача програми реалізації вибраної альтернативи. Але не слід забувати, що передбачаються тільки ймовірності, а не окремі події. Основу прогнозів становить система демографічних, соціальних, науково-технічних, екологічних, зовнішньоекономічних, а також галузевих, регіональних та інших прогнозів деяких сфер діяльності. Органи державного управління здійснюють розроблення державних програм і виділяють ресурси для їх реалізації, субсидують великі науково-технічні і виробничі проекти державного значення, організовують увесь процес реформи великої сукупності державних підприємств, включаючи створення різних видів фінансово-промислових груп, спеціальних економічних зон тощо.

64.Теорія мультиплікаторів. Категорії «споживання», «заощадження» і «інвестиції» - свого роду «ключ» в пізнанні теорії визначення рівня доходу та теорії мультиплікатора. Під споживанням (С) в економічній теорії розуміється загальна кількість товарів, куплених і спожитих протягом якогось терміну. Споживання - це вираження загального споживчого, або платоспроможного, попиту. Під заощадженням (S) розуміється та частина доходу, яка не споживається. Іншими словами, заощадження означає скорочення споживання. Економічне значення полягає в його відношенні до інвестицій, тобто виробництву реальногокапіталу. Заощадження складають основу для інвестицій. Відправним пунктом у теорії мультиплікатора Кейнса є роль ефективного попиту в депресивній економіці. Зростання ефективного попиту означає, що залучення у виробництво додаткових робочих призводить до збільшення зайнятості, споживання і доходу. Викладаючи свою теорію мультиплікатора, Кейнс розглядав інвестиції як автономні або незалежні від попередніх доходів. Це зовнішні позики або кошти державного бюджету. При дослідженні факторів, що визначали розмір національного доходу, Кейнс дав елементарне розподіл національного доходу на споживання (С) та інвестиції (I). Символами це виражається так: Y = С + I. Отже, весь дохід розпадався на дві частини: споживчі товари та капітальні блага. У зв'язку з цим Кейнс досліджував зміна національного доходу в залежності від зміни розмірів споживання та інвестицій. Мультиплікатор Кейнса - це число, що показує, у скільки разів сумарний приріст доходу перевищує приріст інвестиційних витрат. Мультиплікатор дорівнює зворотного величиною МРS - граничної схильності до заощаджень, тобто Мультиплікатор = 1 / MPS Все, що необхідно для обчислення мультиплікатора,-це величина MPS. Оскільки МРС + МРS = 1, МРS = 1 - МРС. Відповідно, формулу мультиплікатора можна записати наступним чином: Мультиплікатор = 1 / 1 – MPC. Значення мультиплікатора полягає в наступному: відносно невелика зміна в інвестиційних планах підприємців або планів заощаджень домогосподарств може викликати набагато більші зміни в рівноважному рівні доходу.

Мультиплікатор розкриває коливання підприємницької діяльності, викликані змінами у витратах. Зауважимо, що чим більше МРС (менше MPS), тим більше буде мультиплікатор. Велика величина МРС означає, що в ланцюжку послідовних циклів величина споживання зростає, внаслідок чого акумулюється велика зміна в доході . ТА навпаки, невелика величина МРС (велика MPS) призводить до того, що вимушене споживання швидко скорочується, так що сумарне зміна в доході є незначною. Явище мультиплікатора грунтується на двох фактах: 1) для економіки характерні повторювані, безперервні потоки витрат і доходів, 2) будь-яка зміна доходу спричинить за собою зміни і в споживанні і в заощадженнях в тому ж напрямку, що і зміна доходу, при цьому пропорційність споживання і заощаджень зберігається при будь-якій зміні доходу. З цих двох фактів випливає, що вихідне зміна величини витрат породжує ланцюгову реакцію, яка хоч і затухає з кожним подальшим циклом, але приводить до багаторазового зміни доходу. Процес мультиплікації доходу має межу. Це відбувається у зв'язку з тим, що якась частина доходу зберігається. Якщо припустити, що весь приріст доходу витрачається і нічого не зберігається, то в цьому випадку процес нарощування доходу буде тривати безперервно. І зворотне явище: якщо припустити, що весь приріст доходу йде на заощадження, то в цей момент мультиплікуючий процес припиняється. Гранична схильність до заощадження - ось той чинник, який встановлює межу процесу мультиплікації. Причина тут в тому, що уповільнення зростання споживання призводить до скорочення обсягу інвестицій, які виступають головним чинником процесу мультиплікації доходу. Мультиплікатор - це число, на яке має бути помножена зміна в інвестиціях, щоб отримати результуюче зміна доходу. Висновок: інвестиції надають мультиплікуючий дію на дохід. Якщо відбувається зміна інвестицій, то неодмінно станеться зміна і національного доходу. Ступінь зростання національного доходу буде залежати від розміру додаткового споживання, породжуваного додатковим доходом, тобто від граничної схильності до споживання. Розвиток  теорії мультиплікатора:Теорія мультиплікатора Кейнса отримала подальший розвиток у роботах П. Самуельсона, Е. Хансена, Р. Харрода, Д. Хік-са та багатьох інших. Теорія мультиплікатора Кейнса була розглянута з урахуванням фактору часу. Теорію мультиплікатора стали розглядати не тільки стосовно зайнятості й інвестицій, але й щодо рядадругіх економічних величин: грошей, податків, кредиту, банківських вкладів, зовнішньоторговельних операцій та ін, відповідно теорія мультиплікатора стала носити різноманітний характер і з'явилося багато мультиплікаторів. Теорія мультиплікатора була з'єднана з принципом акселерації, в результаті чого була створена модель мультиплікатора-акселератора. Модель мультиплікатора з урахуванням фактору часу, або динамічна модель. Мультиплікатор Кейнса залежить тільки від граничної схильності до споживання. За його міркування, досить знати гранична схильність до споживання, щоб визначити величину мультиплікатора. Причому передбачається, що гранична схильність до споживання постійна, тому Кейнс розглядає мультиплікатор як незмінну величину. Він виходить з того, що існує стійке співвідношення між збільшенням інвестицій і рівнем доходу. Економісти наступного покоління спростовують положення Кейнса, доводячи, що гранична схильність до споживання та мультиплікатор носять непостійний і неоднорідний характер. Це зазначається в роботах Самуельсона, дью-бері, Робертсона, Хаберлера та інших. У зв'язку з цим модель мультиплікатора стали розглядати як динамічну. Для дослідження динамічної моделі мультиплікатора економісти запропонували застосовувати метод «періодоаналіза». Сутність періодоаналіза полягає в такому: певний відрізок часу розбивається на окремі послідовні періоди. Це необхідно з двох причин: 1) тому, що початкові витрати, що виконують роль мультиплікатора, можуть проводитися не відразу, а в кілька прийомів; 2) тому, що явище мультиплікації також виникає не відразу, а через певний період часу. Причому слід врахувати, що зміни відбуваються лише між періодами, але не в межах періоду. В якості такого періоду мається на увазі певний проміжок часу, тобто інтервал або термін між зміною в споживчих витратах від змін у доходах. Сама присутність періоду часу не робить модель динамічної. Якщо в моделі не передбачено розвиток, то за своїм характером вона є статичною, незалежно від того, який період вона охоплює. Динамічна модель має на увазі економічну систему в розвитку.

65.Теорії циклу Харрода, Самуельсона, Хікса. Серед основних напрямів теоретичного дослідження неокейнсіанства важливе місце посідає теорія економічного циклу. Найбільший внесок у становлення і розвиток неокейнсіанської теорії економічного циклу здійснили такі видатні вчені, як Е. Хансен, Дж. Хікс, Р. Харрод, П. Семюелсон та ін. Слід зазначити, що в теорії Дж.М. Кейнса проблема циклу детально не розроблялася. В центрі уваги Кейнсового аналізу знаходилась переважно проблема кризи, інші ж фази циклу опинились поза дослідженнями вченого. Праця "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" містила лише висловлювання автора про причини криз, до яких він відносив скорочення очікуваної норми прибутку (граничної ефективності капіталу), що, в свою чергу, спричинюється спадною віддачею капіталовкладень в умовах зростання маси функціонуючого капіталу. Сюди ж Кейнс відносив дію негативних психологічних факторів: песимізму, втрати віри в майбутнє, раптової паніки та ін. Однією з перших неокейнсіанських праць, присвячених проблемі циклу була монографія Р. Харрода "Торгівельний цикл", що вийшла у 1936 р. У 1939 р. була надрукована стаття П. Семюелсона "Взаємозалежність між мультиплікатором та принципом акселерації", в якій містилось викладення різних варіантів взаємодії обох показників. У післявоєнний період важливий етап формування неокейнсіанської теорії циклу знаменувала праця Дж. Хікса "Розвиток теорії торгового циклу" (1950). Подальший розвиток і завершення вона отримала у творі Е. Хансена "Економічні цикли та національний дохід" (1958) (перевидана з доповненнями у 1965 p.). У післявоєнний період нестійкість зв´язків відтворення змусила економістів вдатися до поглибленого дослідження природи циклічності. Увагу в неокейнсіанському аналізі було перенесено з окремої проблеми криз на більш загальну проблему циклу як такого. Було визнано, що значною загрозою для економічної стабільності є не тільки кризові спади, але і "перегрівання" економіки під час підйому, яке загрожує інфляційними тенденціями та неминучим наближенням спаду. У неокейнсіанській теорії циклу відбулось суттєве розширення предмета макроекономічного аналізу за рахунок включення в нього всіх фаз економічного циклу. З урахуванням тих зрушень, що відбувалися в економічній системі, неокейнсіанцями була здійснена розширена інтерпретація структури сукупного попиту, до якої крім споживчого та інвестиційного попиту увійшов державний попит та попит іноземних споживачів. Повна кейнсіанська формула сукупного попиту відображає його структуру: AD = С + / + G + Xn, де AD — сукупний попит; С — споживчий попит домогосподарств; І — інвестиційний попит фірм; G — державні видатки; Хп — чистий експорт, попит іноземних споживачів. Неокейнсіанський аналіз циклічності охоплював усю національну економіку, включаючи ринковий і державний сектори . Неокейнсіанцями була розроблена динамічна теорія циклу як процесу перш за все внутрішнього саморозвитку ринкової системи. Особливістю неокейнсіанського підходу було прагнення пов´язати теорію циклу з теорією довготривалих трендів (основних тенденцій) розвитку ринкової економіки. Модель економічного циклу Самуельсона-Хікса являє собою типово кейнсіанську динамічну модель із статичними чеканнями, тобто передбачається, що рівень цін і ставка відсотка постійні, при цьому модель розглядає тільки ринок благ. У моделі подані тільки два суб'єкти – домашні господарства і фірми. Обсяг споживання в поточному періоді визначається величиною прибутку попереднього періоду. Обсяг індуційованих інвестицій у поточному періоді визначається величиною приросту прибутку попереднього періоду. В даній моделі приймається як постулат, що характер динаміки національного доходу визначається характером поведінки економічних суб’єктів. У формальному вигляді характер поведінки домашніх господарств виражається через величину граничної схильності до споживання, характер поведінки фірм – через прирісну капіталомісткість (акселератор) Харрод зосереджує зусилля на аналізі динамічних процесів, у тому числі довготривалих.

  Рівняння фактичного темпу росту. Зазначена відмінність добре помітна на прикладі вихідного рівняння моделі Р. Харрода – рівняння фактичного темпу росту:

  g*c = s,

  де g (growth – ріст) означає реальний приріст загального випуску за який-небудь період, наприклад, за рік; або інакше: g = DY: Y, тобто фактичний темп росту – відношення приросту доходу до величини доходу базового періоду; с – коефіцієнт капіталу (capital – капітал), або коефіцієнт капіталомісткості; він показує «інвестиційну ціну» однієї одиниці приросту доходу або продукції, інакше кажучи: с = І: DY; нарешті, s – частка заощаджень у національному доході або схильність до заощаджень: s=S:Y. Наступне рівняння в моделі Харрода – це рівняння гарантованого темпу росту:

  Gw*Cr=S

  Гарантований (warrented) темп росту Gw – це принципово нова категорія, яку ввів у науковий обіг Харрод. Гарантований темп має декілька значень. За Харродом, даний темп являє собою прогнозовану лінію розвитку, на яку налаштовуються підприємці, і разом з тим такий темп, «при якому виробники будуть задоволені тим, що вони роблять». Тобто гарантований темп – це узагальнена, макроекономічна, прогнозована величина і, поряд з цим, «той темп руху, який має властивість задовільняти підприємців і увіковічити себе». Харрод твердить, що рівняння гарантованого темпу росту (Gw х Cr = S) виражає «рівновагу безперервного поступального руху», асам гарантований темп є віссю динамічної рівноваги. Харрод вважає, що існує така лінія розвитку (лінія динамічної рівноваги, виражена у гарантованому темпі росту), дотримуючись якої виробники будуть задоволені результатами своєї діяльності. Проте, «якщо сукупний результат проб і помилок багатомільйонних виробників дає для g значення, відмінне від gw, то не тільки не виникає ніякої тенденції пристосувати розмір виробництва до gw, але, навпаки, виникає зворотна тенденція до все більшого віддалення виробництва від цієї величини або в бік підвищення, або в бік зниження».