21. Погляди т. Мальтуса та н. Сеніора.

Томас Роберт Мальтус (1766 – 1834) – священик, професор, відомий вчений, представник англійської класичної політичної економії. Основні ідеї Т. Мальтуса найшли відображення у таких його найбільш відомих працях як „Дослідження про закон народонаселення” (1798), „Дослідження про наслідки хлібних законів” (1814), „Дослідження про природу і зростання ренти” (1815), „Основи політичної економії” (1820), „Міра цінності” (1823), „Визначення в політичної економії” (1827).   Вивчаючи демографічні проблеми суспільства, Т. Мальтус заснував і збагатив багато теорій класичної політичної економії. Однак в історію економічної думки він увійшов насамперед як автор теорії народонаселення, концепції мальтузіанства.

Теорія народонаселення базується на наступному:    1) теорії рівноважного стану;2) закону спадної родючості ґрунтів, що розробив Анн Тюрго;     – біологічного закону розмноження;3) закону спадної віддачі ресурсів, який сам сформулював.

Т. Мальтус зробив суттєвий внесок в теорію вартості, теорію заробітної плати, теорію нагромадження, теорію реалізації (недоспоживання), теорію „третіх осіб”.    У своїй теорії вартості Т. Мальтус:    – піддав критиці трудову теорію вартості Д. Рікардо, спирався на ідею А. Сміта щодо визначення вартості працею, яка купується. Т.Мальтус стверджував, що вартість утворюється всіма факторами виробництва, які витрачаються(жива та уречевлена праця, прибуток на авансовий капітал).    – прибуток безпосередньо не пов’язував з працею, розглядав як результат продуктивної здатності авансованого капіталу, частину витрат виробництва, жива праця робітників – джерело зарплати.    У теорії заробітної плати Т. Мальтус використовував оплату праці як важливий економічний чинник обмеження приросту населення. Стабільна рівновага населення підтримується природним рівнем фонду оплати праці, який забезпечує робітникам необхідний мінімум засобів існування. Природний рівень заробітної плати:    – може забезпечити найоптимальнішу пропорцію між зростанням населення і збільшенням виробництва предметів споживання. Зростання попиту на працю, стверджував Т. Мальтус, призведе до збільшення заробітної плати до розміру, який перевищує прожитковий мінімум. Створення умов сприятливих для зростання чисельності населення в свою чергу призведе до збільшення пропозиції праці. Результатом цього стане зменшення заробітної плати і обмеження зростання населення в наступному періоді;     – у різних країнах може суттєво відрізнятися. При цьому в країнах, де найменший фізично необхідний мінімум засобів існування – найгірші умови життя.;    – визначається не номінальною заробітною платою (абсолютною сумою грошей), яку отримує робітник, а реальною, яка залежить від ціни засобів існування, тобто саме такою кількістю необхідних засобів існування, яку він може придбати на свою номінальну заробітну плату;    – не допускає зрівняльності у доходах. Т. Мальтус вважав, що „Рівність не створює достатньо сильного мотиву до праці та не сприяє перемозі над природними лінощами. Неминучою є бідність, до якої дуже швидко має привести будь-яка система рівності”.  Суть теорії „третіх осіб” в тому, що проблеми реалізації та загальних криз надвиробництва за умов капіталізму можуть бути вирішені за рахунок невиробничого споживання так званих „третіх осіб”, до яких були віднесені державні службовці, землевласники, священики, військові. Ці соціальні верстви населення купляють, нічого не виробляючи, і тим самим роблять можливим реалізацію прибутку капіталістів. Вони отримують доходи і створюють додатковий попит на вироблені у суспільстві товари та послуги.

 Насау Вільям Сеніор (1790 – 1864) – відомий англійський економіст, представник класичної політичної економії.    Економічні погляди Н. Сеніора були викладені у працях: „Нариси з політичної економії” (1836), „Листи про дію фабричного акта в бавовноткацькій промисловості” (1837), „Політична економія” (1850) тощо.   Вчений був:    – прихильником „чистої політичної економії”. Вчений, як і Д. Рікардо і Т. Мальтус, обмежував предмет політичної економії як науки вивченням природи виробництва та розподілу багатства;    – автором суб’єктивно-психологічної теорії „утримання” (стримування), що спирається на вартість витрат виробництва побудованої на двох елементах – праці та капіталі. Згідно теорії стриманості, власники найманої праці і капіталу свідомо себе обмежують на користь певних інтересів. Праця найманого робітника розглядається вченим як втрата власного дозвілля спокою і здоров’я, а капітал – як жертва капіталіста, якій відмовляє собі в радощах споживання, перетворюючи частину свого особистого доходу в засоби виробництва. Стримання само по собі не створює багатства, але дає можливість отримати винагороду. Винагородою „жертв” робітника виступає заробітна плата, а капіталіста – прибуток;    – дослідником закономірності ціноутворення. У теорії „утримання” Н. Сеніор зводить витрати на виробництво до грошового виразу і робить їх на основі цього порівняльними. Витрати виробництва вчений розглядає лише як „регулятор” цін, остаточне визначення яких завершує попит та пропозиція;    – першим, хто розмежував капітал-власність від капіталу-функції і обґрунтував існування двох видів доходів: підприємницькій дохід (плату за працю, підприємницькі здібності) і процент як плату за капітал (своєрідна платня капіталістові, якій утримався від негайного споживання грошей);    – автором теорії „останньої години”. Згідно цієї теорії, не можна скорочувати робочій день тривалістю 11,5 годин (такою була тривалість його в Англії у 30-х роках ХІХ ст.) на одну годину, тому що за перші 10,5 годин відшкодовується вартість авансованого капіталу, і лише в останню годину створюється прибуток.

   – одним із перших критиків теорії народонаселення Т. Мальтуса. На думку Н. Сеніора, прагнення людини до збереження та поліпшення добробуту є таким само потужним спонукальним мотивом, як і прагнення до продовження роду. Згідно міркувань вченого, зростання життєвого рівня населення може стати автоматичним обмежувачем збільшення його чисельності.