![](/user_photo/2706_HbeT2.jpg)
- •1. Предмет курсу «Історія економіки та економічної думки».
- •2. Еволюційний шлях розвитку економіки та економічної думки.
- •3. Роль історії економіки та економічної думки для розуміння сучасності.
- •4. Виникнення економічної думки.
- •5. Економічна думка стародавнього Сходу.
- •6. Стародавній Єгипет та ек. Думка.
- •7. Стародавня Індія та розвиток поглядів на економіку.
- •8. Ек. Думка стародавньої Греції та Риму.
- •9. Розвиток ек. Думки в Західній Європі.
- •10. Історія ек. Думки у Київській Русі.
- •11. Меркантилізм та його основні постулати.
- •12. Російські та українські меркантилісти.
- •13. Виникнення класичної політичної економії в Англії і Франції
- •14. Економічні постулати теорії фізіократів у Франції
- •15. Ф.Кене та його «економічна таблиця»
- •16. Економічне вчення Адама Сміта
- •17. «Невидима рука ринку» Адама Сміта
- •18. Основні ідеї економічного вчення Давіда Рікардо (1772 –1823).
- •19. Проблема відтворення і криз.
- •20. Розвиток класичної школи в Англії та Франції
- •21. Погляди т. Мальтуса та н. Сеніора.
- •22. Теорія народонаселення т. Мальтуса.
- •23. Погляди Дж. Мак-Куллоха.
- •24. Політична економія у Франції.
- •25. Жан Батіст Сей та його економічні теорії.
- •26. Теорія «економічної гармонії» ф. Бастіа
- •27. "Гармонія інтересів" Генрі Чарльза Kepi (1793-1879 pp.)
- •28. Економічні романтичні погляди с. Сісмонді
- •29. Економічні концепції п. Прудона
- •30. Дрібнобуржуазний соціалізм п. Прудона
- •36. Утопічний соціалізм а.Сен-Сімона.
- •37. Ш. Фур’є та його методи дослідження.
- •38. Економічні погляди р.Оуена.
- •39. К. Маркс і ф. Енгельс та їх економічні погляди.
- •40. Теоретичні проблеми «Капіталу» к. Маркса.
- •41. Теорія додаткової вартості та аналіз економічної думки.
- •42. Розвиток Леніним марксистського економічного вчення.
- •43. Маркс-політик і Маркс-вчений.
- •44. Зародження маржиналізму та його представники.
- •45. Австрійська школа граничної корисності.
- •46. Субєктивізм та психологізм ф.Фон Візера.
- •48. Економічні ідеї консервативного дворянства.
- •49. Економічні ідеї декабристів.
- •50. Критика кріпацтва.
- •51. Економічна програма народництва.
- •52. Ліберально-народницький напрям та його основні ідеї.
- •53.Каразін в.Н. Та його погляди на реформування аграрних відносин.
- •54. Драгоманов м. Та його критика самодержавства.
- •55. Економічні погляди і. Франко.
- •56. Критичний аналіз теорії ринку, криз м. Туган-Барановського
- •57. Теорія циклів м. Туган-Барановського.
- •58. А.Маршал та його економічні теорії
- •59 . Становлення неокласичної традиції. Кембрідзька школа.
- •60. Американська школа неокласики Дж, Кларк.
- •62. Теоретична сис-ма та ек-на програма Дж. М. Кейнса.
- •61. Математична школа в пе. Теоретичні мо-делі Вальраса,Парето.
- •63.Держ. Втруч. В економіку.
- •66. Неокейнстанські теорії економічного зростання.
- •67. Посткейнстаство, як справа розв'язання протиріч економічної системи.
- •68. Кейстантська теорія та економічна політика.
- •69. Монополізація економіки та еволюція неокласичних ідей у хх ст.
- •70. Перегляд неокласичної теорії ринку а. Маршалл.
- •71. Теорія недосконалої конкуренції Дж.Робінсона.
- •71. Теорія монополістичної конкуренції е.Чембреліна.
- •73. Й.Шумпетер та його теорія ефективної конкуренції.
- •74. Економічний лібералізм ф.Хайека.
- •75. Неокласичні теорії економічного зростання.
- •78.«Тетчеризм».
- •79. Відродження економічного лібералізму.
- •81. В.Ойкен та його погляди на ринкове господарство.
- •82. Французька школа неоліберизму. М. Алле.
- •83. Л. Ерхард та його господарські реформи.
- •84. Американський неолібералізм. Монетаризм. Економічні рогляди м.Фрідмена.
- •86. Ідейно - теоретиичні основи інституціоналізму.
- •87. Школи інституціоналістів
- •88. Неоінституціоналізм Дж.Ь Гелбрейта
- •89. Теорії трансформації капіталізму, 90. «Народний капіталізм» а. Берлі, с. Чейза, Дж. Кларка, м. Сальвадорі.
- •91. Теорії індустріального суспільства.
- •92. Теорія конвергенції.
- •93. Концепціїї футурології.
- •94. «Технотронна ера» з.Бжезинського.
- •95.Історичні умови появи ревізіонізму.
- •96. Погляди к. Каутського, р.Гільфердінга на економічний розвиток.
- •97. Сучасний соціал-реформізм.
- •98. Теоретична думка в радянських умовах.
- •99. Внесок с. Струміліна, й.Сталіна в економічну думку.
- •100. Нові підходи до економіки розвитку.
- •101. Розвиток економічних ідей в Україні в хіх-хх століттях.
- •102. Розвиток економічної теорії в сучасних умовах.
- •103. Дослідження в.Корнієнко, і.Лукінова, ю.Пахомова, а.Покритана, а.Чухно та інших.
28. Економічні романтичні погляди с. Сісмонді
Відомий французький історик, економіст Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді (1773—1842) народився у франкомовній частині.
Прискорений розвиток європейського капіталізму після промислового перевороту та буржуазних революцій супроводжувався кризами та розоренням селянства і дрібних ремісників. Ставши на захист інтересів дрібної буржуазії, С Сісмонді симпатизував цеховому устрою середньовічних ремісників, які володіли засобами виробництва і працювали на замовника або близький ринок. Він ідеалізував дрібне селянське виробництво, де праця і капітал поєднані, а виробництво підпорядковане споживанню. Вчений обґрунтовував необхідність побудови такого порядку, "який забезпечив би як бідному, так і багатому задоволення, радість і спокій, такого порядку, за якого ніхто не страждає". Подібні утопічні ідеї вченого та прагнення повернутись до минулого дрібнотоварного устрою отримали в історії економічних учень назву економічного романтизму.
Відхід Сісмонді від канонів класичної школи відбувся не на ґрунті теоретичних принципів політичної економії. У цьому відношенні він, навпаки, проголосив себе учнем Адама Сміта. Відхід відбувся на ґрунті методу, предмета і, на кінець, практичних висновків класичної школи. Сісмонді — перший опонент, якого класична школа зустріла на своєму шляху.
На противагу класикам, С. Сісмонді стверджував, що споживання не є "безмежною силою, здатною знищити безмежне виробництво". Звівши реалізацію до особистого споживання, вчений зазначав, що для збуту виробленого товару потрібно, аби виробництво повністю відповідало доходам суспільства. Однак, на думку дослідника, з розвитком капіталізму відбувається звуження внутрішнього ринку в зв´язку з тим, що:
— скорочується дохід робітників, які витісняються машинами і не виявляють попиту на споживчі товари; водночас зростання безробіття знижує ціну на робочу силу на ринку праці і попит зайнятих робітників також знижується;.
— зменшується споживчий попит з боку капіталістів, які у погоні за нарощуванням обсягів виробництва спрямовують на нагромадження все більшу частку прибутку.
Водночас вчений звертав увагу на те, що нововведення, які зменшують витрати виробництва, не збільшують автоматично кількість споживачів, оскільки фабриканти "завжди знижували ціну на свою продукцію в арифметичній прогресії, звільняючись від робочої сили в геометричній прогресії". Збут надлишкової продукції на зовнішніх ринках також скорочується, оскільки розвиток капіталізму в раніше відсталих країнах породжує у них аналогічні проблеми.
Таким чином, за умов капіталізму сукупний попит на споживчому ринку виявляється недостатнім для того, щоб придбати всі вироблені товари. Зазначивши, що "народи... можуть розорятися не лише від того, що тратять дуже багато, але і від того, що тратять дуже мало", С. Сісмонді дійшов висновку, що капіталізму внутрішньо притаманні кризи надвиробництва, викликані недоспоживанням.
Вихід із ситуації вчений вбачав у гальмуванні капіталістичного розвитку, поверненні до дрібнотоварного виробництва та відродженні споживчого попиту дрібних товаровиробників.
Історизм, динамічний погляд на капіталізм. Виступаючи прихильником трудової теорії вартості, С. Сісмонді трактував прибуток як вирахування із продукту праці робітників, підкреслюючи його експлуататорську природу. Він був одним з перших економістів, які піддали сумніву панівну ідею про природність та гармонійність капіталізму.
Переконання в тому, що не можна розглядати багатство безвідносно до споживання окремих людей, потреби яких є метою будь-якого виробництва. На думку вченого, примножуючи матеріальне багатство, нація жертвує метою заради засобів, оскільки час, необхідний для зміцнення тіла та духу, витрачається на виробництво предметів розкоші та поглиблення соціальної нерівності. "Людина сама по собі працює для того, щоб відпочивати, — зазначав вчений, — людина у суспільстві найчастіше працює для того, щоб хтось відпочивав. Позбавлення особи дня відпочинку викличе зростання багатства на одну сьому: багаті стануть ще більше прагнути до розкоші, а бідні стануть ще біднішими". Відтак вчений стверджував, що має існувати межа розширення виробництва, співмірна з соціальними доходами.
Вчений стверджував, що лише у суспільстві дрібних власників, де виробництво людей, як і речей, співмірне зі зростанням доходів, немає небезпеки перенаселення. Водночас в епоху промислового перевороту становище робітника змінюється залежно від попиту на робочу силу та конкуренції на ринку праці, які породжують злидні та безробіття.
Держава, на думку С. Сісмонді, повинна спрямовувати свою діяльність:
на регулювання темпів економічного зростання та обмеження конкуренції;
стримування швидкого прогресу нових винаходів, забезпечення повільної і поступової еволюції суспільства;
законодавче заохочення роздробленості, а не концентрації виробництва, шляхом поділу фабричної промисловості на невелику кількість самостійних майстерень, відродження дрібного селянського землеволодіння тощо.
Звернувши увагу на соціальні наслідки економічних переворотів та проблему нерівномірного розподілу власності й доходів, С. Сісмонді одним із перших вказав на необхідність проведення державою активної соціальної політики. Він виступив із програмою соціальних реформ, для проведення яких необхідними були "лише поступові й непрямі заходи з боку законодавства, лише здійснення у відносинах між господарем і робітником повної справедливості, яка б покладала на першого всю відповідальність за зло, яке він завдав другому", в тому числі:
впровадження соціального забезпечення робітників за рахунок підприємців;
забезпечення участі найманих робітників у прибутках підприємств;
створення грошових фондів, які б захищали робітників у період безробіття, інвалідності, старості (праобраз механізмів соціального захисту);
обмеження робочого дня та встановлення мінімальної заробітної плати тощо.
Водночас С. Сісмонді не був соціалістом. Він намагався вирішити соціальні проблеми без знищення капіталізму та індивідуальної ініціативи, наполягаючи на тому, що державне втручання в господарське життя допоможе природним ринковим силам діяти більш гармонійно.
Заслугою дослідника стало започаткування динамічного аналізу ринкової економіки, Ті проблем та суперечностей, диспропорцій між виробництвом та споживанням, які потребують державного регулювання господарського життя. Симпатії С. Сісмонді до робітничого класу, його критика капіталістичного устрою та аргументи щодо державного втручання в економіку справили вплив на соціалістичну думку та знайшли відображення в концепціях регульованого капіталізму та соціального реформізму, в дослідженнях представників історичної школи, які сприйняли його визначення політичної економії як "філософії історії".