36. Утопічний соціалізм а.Сен-Сімона.

Аналізуючи концепції А. Сен-Сімона (1760—1825) та його послідовників, необхідно звернути особливу увагу на аргументи, які вони використовують, критикуючи капіталістичний індивідуалізм та обґрунтовуючи доцільність колективізму як особливої форми комунітаризму у виробництві, розподілі, споживанні та управлінні суспільством. Це важливо для глибшого розуміння принципів індустріального та колективістського детермінізму, покладених в основу системи Сен-Сімона.

Важливим внеском Сен-Сімона в метод дослідження є його теорія стадій економічного розвитку. Це пряме свідчення того, що її автор лише частково поділяє погляди класиків на методологію аналізу, зокрема капіталізм він не вважає кінцевою точкою розвитку суспільства. Він формулює проект нової індустріальної системи (як єдності колективізму та високого рівня розвитку промислового виробництва), шлях до якої пролягає через еволюційне трансформування власності.

Проблема трансформування власності в ученні Сен-Сімона, заслуговує на особливу увагу. Центральне поняття його теорії — «колективізм», хоч його сутність і зміст передбачають зовсім інші форми усуспільнення (а саме: кооперування), ніж ті, що запропоновані Ш. Фур'є та Р. Оуеном. Перехідна економічна модель суспільства, за Сен-Сімоном, — це асоціація кооперативів із соціалістичним принципом розподілу. Згодом ця асоціація (завдяки всезагальній націоналізації власності) має перетворитися на єдиний кооператив, і тоді в суспільстві діятиме закон розподілу за потребами.

Відходом від класичних засад є також трактування ролі держави як основного суб'єкта реформацій. Очевидно, що це є наслідком використання комунітаристських підходів. Проте згодом, після повного трансформування суспільства держава відімре, як інституція, а управління здійснюватиметься колективно вповноваженими індустріалами.

Ідеї Сен-Сімона розвинули далі його послідовники — О. Тьєрі, брати Родрігеси, Анфантен і Базар. Вони уточнили низку положень сен-сімоністського вчення, зробили його радикальнішим.

37. Ш. Фур’є та його методи дослідження.

Концепція Ш. Фур'є (1772—1837) також, як і в Сен-Сімона, трактується, як історична. Вона, так само, передбачає безперервні зміни економічного устрою суспільства, узалежнені від розвитку форм промисловості. Але, аналізуючи цю теорію, необхідно звернути особливу увагу на висновки, що їх робить Фур'є, спираючись на історичний метод дослідження. Центральною ланкою його теорії є теза, згідно з якою люди можуть свідомо комбінувати запропоновані історією суспільні форми, будуючи таке суспільство, яке їм потрібно, досягаючи стану «соціальної гармонії». Через це його вчення набуває помітно ідеалістичного забарвлення.

Фур'є користується також і матеріалістичними підходами. Так, він поділяє думку інших економістів щодо засадничого характеру відносин власності, і формулює постулат про акціонерні товариства — фаланги, як спосіб усуспільнення власності (перехідна економічна модель). Тут слід знову звернутись до учення Сен-Сімона і знайти відмінності між цими двома концепціями усуспільнення (у Сен-Сімона вияв колективізму — кооператив, община; у Фур'є — добровільне об'єднання індивідуалів, корпорація). Задовго до того, як почалися процеси корпоратизації виробництва, Фур'є передбачає її наслідки і ті можливості, які вона забезпечує.

Теорія розподілу суспільного продукту, запропонована Фур'є, також заслуговує на особливу увагу, бо саме вона пізніше стала основою реформістської концепції розподілу за соціалізму, і була реалізована на практиці. Як і інші утопісти, Фур'є завдання реформування суспільства покладає на державу — інституцію, спроможну обстоювати загальносуспільні інтереси.

Фур'є також мав послідовників, серед яких найвідоміші — Консідеран і Годен, які намагались на практиці втілити в життя його ідеї, створивши акціонерні товариства з участю робітників.