84. Американський неолібералізм. Монетаризм. Економічні рогляди м.Фрідмена.

На підставі свого переконання, що цикли мають грошовий хар-р, неокласики пропонувалиобме-жити державне регулювання ек-ки контро-люванням грошової маси, емісії грошей, к-ті грошей, що перебувають в обігу і в запасах, а та-кож забезпечити збалансування державного бюджету та встановити високий бан­ківський про-цент. На думку представників неоліберальної оп-озиції кейнсіанству, контроль за грошовою масою має підпорядковуватись основному закону грошового обігу. В основі його дії лежитьк-сна теорія грошей, започаткована А. Смітом і остаточно сформу­льована Д. Рікардо. Поєднання неокла-сичних підходів і монетарної концепції державного регулювання характеризувало особливий напрям неолібе­ральної школи, що згодом отримав назвумонетаризму.Значний вплив на формування монетаризму справили теорії аме­риканських ек-стів 20—40-х рр.Г. Саймонса, І. Фішера, Ф. Найта. Та особливого поширеннямонетаризм як варіант нео­лібералізму набув у США наприкінці 40-х—початку 50-х рр. Він став реакцією на тривале ігнорування еконмічною наукою грошових факторів і їхнього впливу на розв-к ін-фляційних процесів. Цей період хар-ся виникненням низки монетарних те­орій, що пояснювали природу циклічного розв-ку та пропонували мо-нетарні рецепти стабілізації. Але найбільш обгрунтованою та пе­реконливою була теорія чиказької («нової монетаристської») школи М. Фрідмена. Позитивний внесок монетаризму в ек-ну теорію, і передов­сім в теорію грошей, полягав у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної (грошової, валютної) політики на розви­ток ек-ки. Монетарні концепції стали основою грошово-кредитної політики, яка нині є найважливішим важелем державного регулювання.

Фрідмен (1912). Метод теоретичних досл-нь Фрідмена можна назвати суб'єктивно-позитивістським, заснованим на емпіричних та статистич-них узагальненнях. Багато положень його теорії було викладено у вигляді гіпотез, які доводяться на базі припущень, порівнянь та аналізу статичного в ек-них явищах. Він використовує абстрактні визначення, дані ще класичною ПЕ. Його монетаризм — це сукупність кількох неокласикних теорій, які мають самостійне значення, але об'єднуються кількісною теорією грошей, яку Фрід­мен розглядав не як теорію, а як загальний принцип аналізу. Свою концепцію він характеризує як «теоретичний підхід, що стверджує важливість грошей». Важливим принциповим підходом до дослідження механізмів розвитку сучасного капіталізму, за Фрідменом, є визнання необхід­ності економічної свободи, що зумовлює всі інші свободи в суспільстві. Економічна свобода, завдяки якій реалізується ідея суспільної рівноваги, є невід'ємною від ринкової системи, що перебуває в про­цесі постійного розвитку. Основною та визначальною рисою ринкової системи залишається вільна конкуренція, яка має пронизувати всі сфери суспільного життя, щоб забезпе-

чувати умови автоматичного саморегулювання економіки. Ідея економічної свободи реалізується невтручанням держави в економіку та зменшенням тієї частки національного продукту, що становить доходи держави і є матеріальною основою державних «вмонтованих стабілізаторів». Державне втручання в економіку, підкреслює Фрідмен, блокує дію стихійних регуляторів, що сприяють встановленню рівноваги, воно орієнтоване на короткострокову перспективу: будь-які неперед­бачені зовнішні чинники можуть спричинити відхилення від вибра­ного напрямку.

Отже, основний принцип монетаризму полягає в тім, що аль­тернативи ринковому механізму не існує.

85. «Рейганоміка» та її економічні механізми. Наприкінці 70-х років у США змінився підхід до регулювання господарської кон´юнктури. Нова економічна політика, яку став проводити президент Р. Рейган, отримала назву "рейганоміка".У період президентства Р. Рейгана (1980—1988) економіка країни була охоплена кризою. Протягом 1982 р. в США не дія­ло 30 % виробничих потужностей у переробній промисловості. Погіршилося становище майже у всіх галузях. Безробіття ста­новило більше 10 % працездатних. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80—90-х років застосовувалась у всіх розвинутих краї­нах Заходу. Основними її складовими були: скорочення со­ціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки про­цента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.Зростання ставки процента на початку 80-х років до 20 % вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спря­мовувався потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію своєї економіки. По-друге, зростання ставок процента, різке галь­мування інфляції і переорієнтація світових потоків капіталу в США стали початком розгортання світової боргової кризи країн, що розвиваються.Іншим кроком економічної політики Рейгана стало скоро­чення податків. 1981 р. відповідно до Закону про оподатку­вання відбулося зниження прибуткового податку на 23 %, ско­рочення максимальної податкової ставки на доходи від капіта­лу з 70 до 50 %. Проте цей закон не вирішив проблеми малоза­безпечених сімей. Тому в 1986 р. було ухвалено новий закон про прибутковий податок, який передбачав скорочення прибуткових податків на громадян з 50 до 28 %, податків на прибуток з корпорацій — з 46 до 34 %, що стимулювало інвестиційну діяльність. Закон звільнив 6 млн. громадян з низькими дохода­ми від сплати федеральних податків. Було встановлено систему, за якої особи з однаковими доходами платили б приблизно одна­кові податки. Проте новий закон підривав принцип прогресив­ного оподаткування, згідно з яким особи з високими доходами сплачували більший відсоток, ніж особи з низьким доходом. Вста­новлювались тільки дві ставки: 15 % — оподаткуванню підля­гали доходи нижче 29 750 дол. на рік на сім´ю і 28 % — доходи, які перевищували цей рівень. Було знято обмеження на ве­дення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років і суттєво обмежували конкуренцію на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зрос­танню США: у 1986 р. на частку країни припадало близько 34 % промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн і 20 % їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18 % відпо­відно). Після уповільнення зростання на початку 90-х років аме­риканська економіка продовжила свій рух вперед.

Таким чином, неоконсервативна стратегія у цілому сприяла здійсненню структурної перебудови і технічного переоснащення економіки США переважно за допомогою зарубіжних капіталь­них вкладень, зниження процентних ставок.