75.Схема первинного інтерв’ювання сім’ї.

Два процеси первинного інтерв’ю , що забезпечують успішну терапевтичну роботу:

• Угода - включає в себе формування довірливого терапевтичного альянсу між терапевтом та сім'єю, який дозволяє сумісно досліджувати внутрішню роботу сімейних відносин.

• Оцінка - це процес ідентифікації сімейних моделей взаємодій. Це дозволяє у подальшому зосередитись на тих з них, які напряму пов'язані з проблемною поведінкою.

В ідеалі після проведення першого інтерв'ю терапевт починає формулювати робочі гіпотези відносно сімейних моделей, які продукують та підтримують симптоматичну поведінку.

Що найбільш важливо для терапевта:

Триангуляція - це включення третього учасника в конфлікт між двома сторонами.

Межі - це неписані правила, які визначають сімейні взаємодії

Влада - це можливість впливати на інших.

Інтимність - це тісні емоційні зв'язки з іншими людьми при збереженні поваги до їх індивідуальних границь.

Моделі комунікації - терапевт повинен вивчати вербальну та невербальну поведінку сім'ї

План первинного інтерв’ю:

1) перший телефонний дзвінок;

2) привітання;

3) визначення інтерв'ю (визначення мети зустрічі, програми інтерв'ю);

4) визначення проблеми;

5) перехід до визначення проблеми на рівні системи. Системне визначення висвітлює інтерперсональні аспекти проблеми та вказує на кругову каузальність. З цією метою терапевт просить членів сім'ї по черзі прокоментувати відмінності у поглядах на проблему. З точки зору системного підходу, уявлення сім'ї про проблему більш важливе, ніж сама проблема. Чим більш ригідний погляд на проблему, тим жорсткішими стають ролі кожного та сімейні моделі взаємодії. Оскільки системні визначення проблеми - це завжди результат сумісних зусиль, психотерапевту в жодному випадку не можна наполягати лише на власних поглядах - це помилка. Успіх великим чином залежить від бажання сім'ї співпрацювати. Члени сім'ї повинні відчувати, що їх чують, та приймати повноправну участь у визначенні проблеми. Лише при такій умові у психотерапевта є шанс провести терапію успішно;

6) постановка завдань та прояснення плану втручання. Цілі не повинні бути абстрактними. Важливо сформулювати завдання терапії таким чином, щоб усі члени сім'ї були задіяні в їх розв'язанні. План втручання - це нарис програми терапії. Він включає наступні питання: як довго будуть продовжуватись сесії? як часто будуть проходити зустрічі з сім'єю? скільки планується сесій?

76.Переформулювання сімейних проблем (рефреймінг).

Реструктурування та рефреймінг в подружньому сприйманні(из ее кусочка текста)

Більшості пар, що знаходяться в стані дистресу, слід навчитись творчо підходити до складних ситуацій в подружніх взаємовідносинах. Щоб вийти з уявного стану безвиході, необхідно сформулювати проблему по-іншому. В будь-якій ситуації необхідно робити більш оптимістичні висновки. Замість того, щоб звинувачувати партнерів в найгірших намірах, слід пояснювати собі ситуацію, виходячи з того, щопартнер мавнайкращі наміри. Як наслідок, людина починає по-новому взаємодіяти з суспільством та партнером, вчиться аналізувати ситуацію, нікого при цьому не звинувачуючи. Таким чином, конфліктну ситуацію слід розглядати з разних точок зору, і це автоматично приведе до виникнення нових переконань та емоцій

В щасливих шлюбах подружжя вчиться якомога більше звертати увагу на світлу сторону речей. Так, згідно дослідженням Хола і Тейлора, в щасливих парах партнери надають один одному більше позитивного характеру, ніж самому собі.

Метафори

Метафора описує абстрактну ідею за допомогою образів, доступних розумінню. Звичайно метафора зветрається до чуттєвого досвіду, тобто до того, що людина бачила, чула, відчувала. В результаті життєва ситуація сприймається по-новому. Часто подружні відносини настільки складні та заплутані, що саме подружжя не в змозі визначити причину своїх розбіжностей. Метафора ж описує суть події краще ніж факти. Вона передає тонкі відтінки почуттів, з її допомогою клієнт переживає сильні почуття, а психотерапевт ділиться своїм життєвим досвідом з клієнтом. Вдачна метафора приводить до інсайту та нового сприймання проблеми.

(из ее книги)

Рефреймінг (англ. frame - рамка) - це алгоритм створення кон­тексту (обрамлення) для тієї чи іншої події, речі, почуття, в якому всі частини системи були б зорієнтовані на результат. У психології реф­реймінг означає зміну емоційного ставлення до проблеми в зв'язку з новим словесним оформленням цієї проблеми. Тобто зміст проблеми не змінюється, сама проблема не зникає, однак класифікується або структурується в психіці по-іншому. Базовим припущення для рефреймінг» може стати сентенція: «нема нічого ані шкідливого, ані корисного, є тільки необхідне». Не так важливо, що відбулось, важливо те, як це сприймати. Образно кажучи, щоб досягти гармонії, можна спробувати? «замінити раму для картини чи, що однаково добре, замінити картин; в тій же рамі».

Є два основних типи рефреймінгу:

1. Рефреймінг змісту — зміна значення змісту прояву за незмінно­го контексту. Тобто потрібно знайти таке значення події, переживання поведінки, яке послужило б місточком від скарги та незадоволення де хоча б часткового визнання цінності того, що сталося. Цей тип рефрей­мінгу доцільний у випадках, коли клієнт скаржиться приблизно так: «£ відчуваю X, коли стається У». Щоб здійснити переформування за цим типом потрібно спитати себе: «Який з аспектів цієї самої ситуації пою що неявний для людини, міг би створити інший фрейм значення?» або ж «Як інакше можна описати цю ситуацію?». Досягнення ефекту га­рантується врахуванням при рефреймуванні знання сутнісних критерії: світосприймання, які має конкретна людина.

2. Рефреймінг контексту - зміна контексту на такий, в якому про­явлена реакція буде цінною. Тобто змінюємо контекст, залишаючи зміст події сталим. Цей тип найкраще спрацьовує при роботі зі скаргами типу «Я занадто X» або «Вони занадто У» (скарга подається як порівняльне повідомлення відносно себе або іншого). Наприклад: «Я занадто жадібний, бо коли друзі просять позичити гроші, я здебільшого відмовляю, а потім довго переживаю». В процесі бесіди всі частини скарги були зорієнтовані в напрямі: «Хочеш втратити друга - позич йому гроші», тобто обговорювалися питання: «Чи втрачає він через це друзів?», «Що це за люди?», «А чи є такі, які навіть після відмови залишаються по­ряд?», «Що характерно для цих людей?», «Яку користь може принести друзям його відмова?» і т. ін.

Різновидом рефреймування контексту є аутфреймінг. Він доречний тоді, коли проблеми пов'язані з конфліктом, суперечкою або розбіжніс­тю думок. Тип скарги: «А наполягає, що це X, а В наполягає, що це У; X і Ксуперечать один одному або виключають одне одного». Консультант ставить собі запитання: «В яку рамку можна було б одночасно помісти­ти ці дві суперечливі позиції?». Процедура нагадує пошук найменшого спільного кратного в математиці. Варто розширити контекст (рамку) до таких меж, щоб дві позиції виглядали як справедливі та корисні. Напри­клад, нівелюючи сварку подружжя, консультант наштовхує клієнтів на думку про те, що вони обоє вболівають з приводу сімейних проблем, бо їм не байдуже те, що буде далі та як до цього поставиться партнер, тобто «термометр» відносин скоріше показує «тепло», ніж «холодно».