102. Становлення інформаційної цивілізації

Інформаційна революція з її віртуальним феноменом відкрила нову епоху в прогресі людства. Ця епоха характеризується суттєвими змінами як у промисловому виробництві, так і в соціальній сфері. Основні з них розглядаються в даній статті. Однією з актуальних проблем сучасної соціології є проблема глобального переходу сучасного людства до інформаційної цивілізації, що є наслідком розвитку інформаційно-комп'ютерної революції та нових технологій, зокрема віртуальних. Завданням даної статті є дослідження соціальних рис і інновацій віртуального феномена. Інформаційна цивілізація - це природний результат розвитку інформаційних та інтеграційних процесів у світі, що свідчить про зростання рівня організації людського суспільства як об'єктивної історичної закономірності. Основними рисами інформаційної цивілізації є феномен її самоорганізації, вектор її нелінійного розвитку та механізм формування синергетичної картини світу. Все це накопичується у зв'язку з швидким розвитком інформаційно-комп'ютерної революції та нових технологій. Інформаційне суспільство в світовій соціології представлено як історико-соціологічна генералізація, як соціально-інженерний проект, технічний ідеал і як комплексна програма розвитку провідних країн світу.Необхідною передумовою реалізації національних інтересів України є повноцінне її входження у світовий інформаційний простір. Динамічне його формування, глобалізація, постійне зростання відкритості комунікаційних і комп'ютерних мереж, швидкий розвиток інформаційних технологій, продуктів і послуг створюють принципово нові можливості для економічної співпраці, обміну інформацією, духовними цінностями, взаємного культурного збагачення. Глобальний процес зміни носіїв інформації і форм інформаційного обміну, викликаний поширенням сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій, стає фундаментальним фактором, що кардинально змінює соціально-економічну, політичну і культурну ситуацію в суспільстві.

103. Становлення української кульутри хііі-хv ст.

Європейський спалах Відродження дав поштовх розвиткові гуманістичної думки в Україні. Носіями нових ідей стали Юрій Дрогобич, Павло Русин із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Оріховський та ін. Зокрема Станіслав Оріховський одним перших серед представників європейської політичної думки заперечив божественне походження влади та держави, категорично висловився проти підпорядкування світської влади духовній, обстоював невтручання церкви в державні справи. Значні зміни в XIII-XV ст. відбулися у сфері правової культури. Українські землі втратили свою самостійність, тому особливістю їхнього суспільного життя стало співіснування правових систем різного характеру та походження. Головними документами, що регулювали правові відносини, стали Литовські Статути: Старий (1529), Волинський (1566), Новий (1588), в основу яких було покладено традиційні норми місцевого звичаєвого і писаного (Руська Правда) права. Крім того у багатьох містах діяло Магдебурзьке право, а в сільській місцевості західних земель – Волоське право. Певні зворушення і в побутовій культурі українських земель. Розширення панського землеволодіння, послання влади феодала логічно привело до зміни обличчя тогочасного села. Хати будувались обабіч дорого. За кожною хатою були розташовані загуменки, тобто довгі вузькі смуги землі, що належали господарю хати. У період XIII-XV ст. в народний побут входять годинник, горілка, вогнепальна зброя та інші винаходи. Розвивається фольклор. Народна творчість звертається до оспівування традицій Київської Русі. В цілому переважає обрядова поезія (русальні, купальські, обжинкові пісні). Література. Поряд з вже традиційними юридично-діловим та літописним стилями, перекладною літературою розвиваються полемічний стиль (Г.Смотрицький, І.Вишенський, С.Зізаній), виникає українське віршування (Г.Смотрицький, Д.Наливайко).