- •3. Видатні діячі культури хіх ст.
- •5. Визначення поняття «культура»
- •6. Визначення поняття «мистецтво»
- •7. Визначення понять «Захід» і «Схід» у світовій культурі
- •8. Виникнення християнства
- •9. Візантійська культура – визначне явище світової культури
- •10. Візантійське музичне мистецтво
- •11. Візантійське образотворче мистецтво
- •12. Візантійський художній стиль
- •13. Внесок українських суспільно-громадських та культурних зв’язків в розробку проблеми культурно-історичного процесу
- •14. Вплив візантійської культури на культуру київської Русу
- •16. Головні риси сучасної культури
- •17. Грецька культура класики
- •18. Грецька культура періоду еллінізму
- •19. Давньогрецька міфологія
- •20. Давньогрецька модель світу
- •21. Давньогрецький театр
- •22. Давньокитайська культура
- •23. Давньоримська модель світу
- •24. Джерела формування візантійської культури
- •25. Діалектика взаємодії духовних та матеріальних форм культури
- •26. Досягнення грецької літератури
- •27. Досягнення грецької філософії
- •28. Духовна культура Єгипту
- •29. Егейська культура
- •30. Епохи всесвітнього культурного прогресу (технологічна історія соціуму)
- •31. Європейський художньо-культурний напрям – реалізм
- •32. Загальні закономірності існування давніх культур
- •33. Загальноєвропейський художній стиль – готичний
- •34. Загальноєвропейський художні стиль – романський
- •35. Зародження гуманізму в епоху Ренесансу
- •36. Західноєвропейські концепції ігрової кульутри
- •37. Значення кульутри перших цивілізацій
- •38. Значення первісності в історії світової кульутри
- •39. Ідейно-художній рух романтизму у Західній Європі
- •40.Імпресіонізм
- •41.Індо-буддиський тип кульутри
- •42.Ісламський тип кульутри
- •43.Історичний тип кульутри – національний
- •44. Історичні особливості формування культури перших цивілізацій
- •45.Історичні умови формування кульутри нового часу
- •46.Історичні умови формування середньовічної культури
- •47. Історичні умови формування української етнічної спільності та її культури (хіv-хvі ст.)
- •48.Класицизм та Україна
- •49.Класичність
- •50.Конфуціансько-даосиський тип культури
- •51. Критерії культурного прогресу
- •52.Культура – атрибут цивілізації
- •53. Культура Греції архаїчного періоду
- •54.Кульутра епохи Римської імперії
- •55.Кульутра епохи Римської республіки
- •56. Культура Месопотамії
- •57.Кульутра раннього Риму
- •58.Культура різних верств населення в епоху Середньовіччя
- •59. Кульутура Стародавнього Єгипту
- •60. Культура України у хvіі-хvііі ст.
- •61.Культура як історична практика та соціальна пам'ять людства
- •62.Культурна самобутність
- •63.Культурне життя Західної Європи в період реформації
- •64.Культурні рівні
- •65.Культурологічна концепція Ніцше
- •66. Культурологічна модель Данилевського
- •67. Культурологічна проблема Канта
- •68. Культурологічна теорія Сорокіна
- •69. Культурологічна модель Шпенглера
- •70.Культурологічна теорія Юнга
- •71.Культурологічні погляди Шиллера
- •72.Людина – суб’єкт кульутри
- •73. М. Грушевський та культурологічні проблеми
- •74.Мислителі Давньої Греції, Риму та раннього християнства про культуру
- •75.Мистецтво Відродження
- •76.Мистецтво Київської Русі
- •77.Мистецтво рококо в Україні
- •78.Наукові критерії зіставлення західного та східного розвитку культури
- •79. Національно-культурне відродження України в умовах суверенності
- •80. Негритюд
- •81.Основні напрямки мистецтва
- •82.Основні риси європейської кульутри хіх ст.
- •83. Основні риси Європейської кульутри хх ст.
- •84.Особливості кульутри Стародавнього Риму
- •85.Особливості кульутри Стародавньої Греції
- •86.Особливості первісної кульутри
- •87.Особливості розвитку української кульутри хvіі -хіх ст.
- •88.Особливості середньовічної культури
- •89. Первісне мистецтво
- •90.Поняття «культура» в епоху Відродження
- •91.Предсловянське населення України та його культура
- •92.Проблеми культури в працях просвітителів
- •93. Ранні форми релігії
- •94. Різноманітність поглядів на суть культури
- •95. Рококо
- •96. Роль Великих географічних відкриттів у пізнанні Заходом сходу
- •97. Самобутність давньоіндійської культури
- •98. Середньовічна наука
- •99. Середньовічне образотворче мистецтво
- •100. Середньовічний театр
- •101. Співвідношення понять «світова» та «національна» культура
- •102. Становлення інформаційної цивілізації
- •103. Становлення української кульутри хііі-хv ст.
- •104.Стилі як загальні мистецькі форми в історії кульутри
- •105. Структурно-антропологічна ситуація Леві-Строса
- •106. Теорія виховання Дж. Локка
- •107. Україна за науковими критеріями Шейніса
- •108. Українська культура між Заходом та Сходом
- •109. Українська кульутра радянського періоду
- •110. Українське бароко
- •111. Феномен «маскульту»
- •112. Філософія б. Паскаля, р. Декарта
- •113. Філософська думка в епоху Середньовіччя
- •114. Філософські течії у Візантї
- •115. Характерні риси античної кульутури
- •116. Християнський тип кульутри
- •117. Художні традиції християнської культури
- •118. Цивілізаційно-інноваційним метод дослідження історії культури
- •119. Цивілізація
- •120. Шедеврсвітової літератури – Біблія
17. Грецька культура класики
Класична Греція — період в історії Греції, що охоплює 5—4 століття до нашої ери, доба найвищого розквіту полісного ладу. В результаті перемоги греків у греко-перських війнах (500-449 до н. е.) відбувається бурхливий розвиток Афін, створюється Делосський союз (на чолі з Афінами). Доба найвищої могутності Афін, найбільшої демократизації політичного життя і розквіту культури припадає на час правління Перикла (443-429 до н. е.). Боротьба між Афінами і Спартою за гегемонію в Греції і протиріччя між Афінами і Коринфом, пов'язані із боротьбою за торговельні шляхи призвели до Пелопоннеської війни (431-404 до н. е.), яка завершилася поразкою Афін. Мистецтво Давньогрецьке мистецтво класичного періоду Греції прийнято ділити на наступні етапи:
раннє — «суворий стиль», перша половина 5 століття до н. е.);
високе — висока класика, друга половина 5 століття до н. е.);
пізнє (400—325 до н. е.).
Архітектура В період класики отримала розвиток регулярна система планування міст (архітектор Гіпподам), вищої гармонійності і тектонічної врівноваженості досягла ордерна система архітектури (архітектори Іктін, Каллікрат). Особливе місце в архітектурі доби класики посідає комплекс споруд Афінського акрополя (храм Ніки Аптерос, головний храм Афін — Парфенон, Пінакотека, Пропілеї, Ерехтейон), Храм Зевса Олімпійського в Афінах. Скульптура Скульпторами-класиками були створені образи досконалих людей в єдності їх духовної і фізичної краси (скульптори Мирон, Поліклет із Аргоса, Алкамен, Фідій, Каллімах, Скопас, Праксітель, а також Лісіпп, творчість якого пов'язана і з наступним історичним етапом). Значну кількість пам'яток давньогрецького мистецтва знайдено на території сучасної України, колишніх античних держав Північного Причорномор'я. Література У класичну добу основними літературними жанрами стали трагедія і комедія, основні сюжети яких, як і архаїчний період, звертались до міфології. Знаменитими авторами трагедії були Есхіл (525—456 до н. е.) та Софокл (497—406 до н. е.), а також Евріпід (480—406 до н. е.). Трагедії Есхіла відзначаються титанічною силою своїх образів і визвольними ідеями, оскільки поет жив у складний період боротьби в Афінах з тиранією. До нас дійшли тільки деякі з творів поета. Найвідоміша трагедія Есхіла — «Прометей закутий», стала класикою не тільки давньогрецької, але й світової літератури. Визнаним комедіографом був Арістофан (445—385 до н. е.). Зміст його комедій становить справжню енциклопедію тогочасного грецького життя («Мир», «Жінки в народних зборах», «Жаби» та ін.).
18. Грецька культура періоду еллінізму
Після смерті Александра Македонського (323 до н.е.) його імперія розпалася на окремі царства: Єгипет (монархія Птолемеїв), Сірія (монархія Селевкідів), держави Малої Азії і Македонії. Загальний зміст цих грандіозних соціальних процесів полягав в об´єднанні узбережжя і глибинних районів материка, а також створенні єдиного економічного простору для різних сформованих культур. В основному на всіх етнічних територіях збереглася місцева влада за умови, що вона визнає свою залежність і регулярно виплачує данину. В усіх завойованих країнах поширювалася (і почасти розвивалася) грецька духовна культура (Еллінізм), що сама вбирала деякі риси східних культур, що відповідають духу соціальних змін в Греції. В умовах безперервних воєнних дій, коли життя цілих країн перебувало в залежності від індивідуальності і таланту полководця, в масовій свідомості став переважати суб´єктивно-ідеалістичний підхід в оцінці громадського життя, тепер знову ідеалом служила не громадянська норма і абстрактний збірний образ, а конкретна видатна особистість. Уже наприкінці IV ст. до н.е. афіняни обожнювали в буквальному значенні своїх царів-благодійників, зводячи їм статуї і вівтарі, засновуючи щорічні свята на їх честь і т.п. Відбувається подальший поділ мистецтва на жанри. Виділяється декоративно-парадний жанр — багатофігурні пишні рельєфи і композиції колосальних масштабів (Колос Родоський). Іноді, коли подія мала виняткове суспільне значення, художня уява створювала шедеври експресивно-героїчного плану. Така «Ніка Самофракійська» — статуя богині-переможниці, споруджена на честь розгрому флоту Птолемея. Струнка фігура в шатах, що розвіваються, немов злетіла з небес на ніс корабля, встановленого на скелі високо над морем. В основному цей жанр розвивав прийоми, що використовував Лісіпп з Сікіону, останній скульптор класики і перший скульптор Еллінізму (часів правління Александра Македонського). Він умів передати індивідуальне, характерне в людині і одночасно підкреслити самостійне виразне значення скульптурної форми. Його захоплювало чергування світла і тіні, закладена в скульптурі можливість змінювати образ в залежності від точки, з якої дивиться на неї глядач (Лісіппа можна вважати першим імпресіоністом в скульптурі). Саме ці прийоми, що створюють ілюзію руху в нерухомих фігурах, блискуче реалізовані в статуях Афродіти Мілоської (III—II ст. до н.е.) і Аполлона Бельведерського (Леохар, 340 до н.е.). Скульптура поступово відходить від монументалізму, стає по-своєму більш інтимною, створюються образи чарівних пухких дітей, розвивається дрібна пластика, з´являються камеї — синтез пластики і ювелірного мистецтва, садово-паркова архітектура (особливо в Александрії Єгипетській). Шедевром античної скульптури є фриз храму-вівтаря Зевса в Пергамі (180 до н.е.). Горельєф довжиною в 120 м, що зображає битву богів-олімпійців з гігантами, щільно заповнений фігурами в бою. При цьому замість жаху битви фриз передає життєстверджуючий настрій, викликає відчуття гімну. Кращі традиції Родоської школи втілені в скульптурній групі «Лаокоон» майстрів Агесандра, Афінодора і Полідора (бл. 50 р. до н.е.). Лаокоона, що попередив троянців про підступність греків, і двох його синів душать два велетенські змії. Страждання на обличчі героя, високий трагізм всієї композиції виражають протест проти несправедливості богів, Фатуму. Група виконана в оповідальній манері, з чого можна зробити висновок про її зв´язок з рельєфом храму. Про це говорить і те, що група призначена тільки для фронтального огляду. Звичайно при цьому скульптура втрачає свою об´ємність, стає рельєфом без фону. Але автори нейтралізували цей недолік унікальним способом: вони створили просторову перспективу, характерну винятково для живопису. Якщо дивитися на скульптуру з досить великої відстані, здається, що всі фігури знаходяться на різному віддаленні від глядача. Виділяються три плани, і в кожної фігури — свій простір руху. Композиція створює відчуття глибини простору в багато метрів. Але автори продовжили досліди з перспективою. При наближенні до скульптури перспектива просторова зникає, але починає грати свою роль перспектива значеннєва. Фігури синів нарочито зменшені в порівнянні з центральною — Лаокооном. Досягнутий ефект підсилюється ще і за рахунок «руху» останнього; завдяки невеликій сходинці на постаменті він займає більший простір і виразність його посилюється, а фігури синів лише врівноважують рух центральної фігури. Два змії, що оповили тіла трьох героїв — не тільки персонажі сюжету, їх роль в композиції велика: вони перетворюють групу в єдине ціле. Замкнутість поліса-держави в епоху Еллінізму змінилася відкритістю міста, що належить великій імперії. Центром його стає не храм, а адміністративні будинки і торговельні портики, що оточували агору. Вздовж широких, пересічних під прямим кутом вулиць стояли багатоповерхові дохідні будинки з вікнами на вулицю, будинки багатіїв з колонадами, будинки без вікон з внутрішнім двориком. Місто менше зв´язане старими містобудівними традиціями, воно більше підлегле рельєфові місцевості, природні схили стали використовуватися для спорудження терас — можна говорити вже про появу міського пейзажу. В будівництві храмів переважав іонічний ордер, велике поширення одержали круглі храми, з´явилися відкриті вівтарі (як, наприклад, той самий Пергамський вівтар). Як будівельні матеріали широко використовувався камінь і сирцева цегла. Найбільш великими і технічно досконалими були громадські будинки і споруди: храми, гімнасії, булевтерії (будинки міських рад), театри, стадіони, іподроми, портові споруди. До останніх відносився Александрійський маяк — зарахований до семи чудес світу. Маяк був споруджений в 280 р. до н.е. на острові Фарос в гирлі Нілу і в висоту сягав 135 м. На його вершині була встановлена бронзова статуя Посейдона заввишки 7 м. Під куполом маяка горіло багаття, дрова для якого піднімали по гвинтовому пандусі на ослах. Маяк, відомий нам з опису арабів, являв собою триступінчасту вежу. Він служив також спостережним пунктом, метеорологічною станцією і фортецею з гарнізоном. Александрійський маяк у перебудованому вигляді проіснував до XIV ст., потім був зруйнований внаслідок землетрусу. Свідченням технічних досягнень стародавніх греків було ще одне з семи чудес світла — Колос Родоський, статуя бога Геліоса, що представляла собою позолочену бронзову на залізному каркасі фігуру висотою 32 м. Колос був споруджений на початку III ст. до н.е. при вході в гавань міста Родос. Всіх, що бачили статую, вражали не її художні вартості, а інженерна майстерність його творця — Хареса з Ліндосу. В інтелектуальному житті імперії велике значення одержали грецькі (класичні) традиції і, головне, знання їх, «ученість». В усьому елліністичному світі одержала поширення розмовна грецька мова — койне. Однак в сфері духовного життя намітилося різке розшарування. Основна маса населення захоплювалася спортивними видовищами (подвоївся амфітеатр навколо арени — народилася форма сучасного стадіону); зі сценічних жанрів особливу популярність придбала комедія ситуацій і характерів; трагедія стала тяжіти до благополучних кінцівок (Медея щадить дітей, Антігона ховається і т.п.). Елітарна культура віддавала перевагу книжним формам, з´явилися драми для читання, а не для постановки. Оскільки красномовство в умовах монархії і бюрократії втратило своє суспільне значення, розцвіла поезія (але остаточно втратила зв´язок з музикою). Велике поширення одержує трохи штучне новаторство, але дійсно розвиваються лише жанри, слабко розвинуті в греків: епіграма, ідилія (пейзажна лірика), буколіка (сцени з «пастушачого» життя). Загальне ретельне вивчення грецької мови і класичних зразків культури привело (зокрема, александрійських знавців) до створення філологічних наук. Тут необхідно відзначити, що грецька культура в різних регіонах сприймалася неоднозначно. В східному Парфянському царстві прийняття грецької культури було просто неможливим. Іудеї відносилися до неї як до культури поневолювачів, повстання Маккавеїв в 165-142 рр. до н.е. було спрямовано в першу чергу саме проти греків. Римляни прийшли в елліністичний світ для багатьох не як поневолювачі, а як миротворці.