60. Культура України у хvіі-хvііі ст.

Освіта: Колегіуми у Чернігові (1700), Харкові (1727),, Переяславі (1738), що готували служителів релігійного культу, державних службовців та вчителів початкових класів. Центр культурного життя – Києво-Могилянська колегія, яка в 1701 отримала статус і права академії. Саме тут сформувався один з центрів філософської думки (І.Гізель, Г.Кониський, Г.Сковорода та ін.), зросла література та поетична думка (К.Сакович, Л.Баранович, М.Довгалевський), утворився осередок щодо розробки теорії українського поетичного мистецтва (Ф.Прокопович, М.Довгалевський). Києво-Могилянська академія того часу була своєрідною кузнею кадрів не тільки для духовного розвитку споконвічних українських земель, а й для піднесення освіти та культури в інших слов’янських країнах, особливо в Росії. Вагомий внесок у здійсненні реформ Петра 1 належить вихованцям академії Ф.Прокоповичу. С.Яворському, Г.Кониському, П.Величковському. Саме в Києво-Могилянськії академії здобули освіту 21 ї 23 ректорів Московської академії та 95 ї 125 професорів. 1805 – Харківський університет, 1834 – Київський університет, 1875 – Чернівецький університет, 1877 – Львівський політехнічний інститут. 1864 – реформа освіти: початкові народні училища → гімназії (класичні та реальні) → університети. Друк: 13 друкарень у Києві, Чернігові, Львові, Луцьку, Кременці, Умані та ін. Друкарня у Києво-Печерській лаврі тільки в 1760 р. надрукувала 2 тис. букварів. У зах. регіоні найпотужніша львівська друкарня А.Піллера. 1776 – перша газета в Україні («Львівська газета»). Наука: Ф.Прокопович – курс арифметики та геометрії, «Скорочення змішаної математики». Медицина – І.Полетика, М.Кружень, П.Погорецький, І.Руцький. 1886 – в Одесі перша в імперії біологічна станція для щеплення, 1852 – опубліковано 35 томів «Архива Юго-Западной России». Ысторична наука – М.Грушевський, О.Єфименко, Д.Багалій, Д.Яворницький. Філософія: С.Яворський, Ф.Прокопович, І.Гізель, Г.Щербацький, Г.Сковорода («Сад божественних песней», «Басни Харьковскія»). Література Театр та Музика: 1798 – «Енеїда» І.Котляревського, О.Кониський, М.Старицький, Б.Грінченко, Леся Українка, Б.Глібов, П.Мирний, Марко Вовчок. І.Франко; існування вертепу; Д.Бортнянський, М.Березовський, Живопис: Т.Шевченко «Мальовнича Україна», М.Пимоненко, Пейзажі – С.Світосласький, Г.Світлицький, І.Поитонов, В.Орловський. Архітектура: І.Гохбергер (Будинок Галицького сейму), Ю.Захаревич (Музей етнографії та художніх промислів), В.Садлівський (ж/д вокзал у Львові), В.Ніколаєв (Будинок Купецького зібрання).

61.Культура як історична практика та соціальна пам'ять людства

Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людиною у процесі суспільно-історичної практики, що характеризує досягнутий рівень у розвитку суспільства на кожному конкретному етапі. Як певний соціоген можна розглядати культуру, оскільки вона завжди історична за своєю природою і відображає ставлення як до минулого, так і до майбутнього. (Соціоген є інформаційним носієм, зберігачем соціальної пам’яті, моделлю пізнання та інтерпретації інформаційної картини світу. Він виражає ставлення до навколишньої дійсності, що є характерним для колективної свідомості, забезпечує збереження соціального досвіду та його передавання новим поколінням. Соціогени мають різну природу, вони можуть бути набутими або залученими зовні і можуть або сприяють розвитку суспільства, або руйнують чи дестабілізують його.) Досвід, накопичений людством у ході його соціокультурної історії, подає неоціненну допомогу в розв’язанні проблем культури на сучасному етапі перетворення нашого суспільства на основі принципів гуманізму і демократії в умовах бурхливого науково-технічного прогресу.

Оскільки центром культури є людина з усіма її потребами і турботами, то особливе місце в соціальному житті займають і питання освоєння нею культурного середовища, і проблеми, пов'язані з досягненням ним високої якості в процесі створення і сприйняття культурних цінностей. Освоєння культурних багатств минулого виконує інтегрувальну функцію в життєдія-льності кожного суспільства, гармонізує буття людей, пробуджує у них потребу в збагненні світу як цілого. А це має вели-чезне значення для пошуку загальних критеріїв прогресу в умовах нестримної науково-технічної революції. Сформовані реалії сучасного світу привели до перелому у свідомості людини – її погляд спрямований до все більш гли-бокого виходу за межі свого життя, яке не обмежується у свідомості індивіда датами народження і смерті. Закономірною тенденцією стає усвідомлення себе в контексті історичного часу, в орієнтації як на свої історико-культурні корені, так і на майбутнє, на соціально-культурні ідеали і можливості їхньої реалізації в рамках розширення міжнародних зв'язків, залучення у всесвітній культурно-історичний процес усіх країн світу. Значні соціокультурні зміни, що зачіпають практично всі сторони громадського життя різних країн і народів, з особливою гостротою порушують питання про міжкультурну взаємодію, про її роль в еволюції локальних етнічних культур і розвитку загальносвітової культури. Культура, розглянута з погляду змісту, розпадається на різні галузі, сфери: звичаї і побут, мова і писемність, характер одягу, поселень, роботи, постановка виховання, економіка, ха-рактер армії, суспільно-політичний лад, судочинство, наука, техніка, мистецтво, релігія, усі форми прояву духу даного на-роду. Рівень і стан культури можна зрозуміти, тільки виходячи з розвитку історії культури; у цьому розумінні говорять про примітивну і високу культуру; виродження культури створює або безкультур'я, або «рафіновану культуру».