89. Первісне мистецтво

Важливе місце в житті первісної людини посідало мистецтво. Первісне мистецтво не можна однозначно класифікувати на різновиди. Питання про походження мистецтва однозначно не з’ясоване. Одна з найпоширеніших теорій пов’язує появу мистецтва з магічними ритуалами, пов’язаними із зображенням тварин для забезпечення вдалого полювання. На думку Гущина, розвиток колективної діяльності та первісна магія призвели до появи мистецтва. Рейнак тісно пов’язує мистецтво з появою мисливської магії. Плєханов стверджував, що мистецтво – один із засобів спілкування, тобто виникло воно фактично разом із людиною. Отже. З розвитком суспільних відносин розпочинається свідомий вид діяльності – мистецтво, яке істотно прискорило біологічну еволюції людства, піднявши його на якісно вищий щабель. Мистецтво не було напряму пов’язане із задоволенням виключно біологічних потреб, воно спрямоване і на духовні запити первісної людини. В первісному суспільстві все духовне життя могло виражатися в силу нерозвинутості розумових уявлень лише в художній діяльності, тобто в мистецтві. Звідси і надзвичайна різноманітність функцій первісного мистецтва. Це – пізнання, самоствердження людини, систематизація первинних уявлень, фіксація видимої оболонки світу, віра в магічну силу зображеного, виховання, навчання. Навчившись відображати якусь річ, істоту чи подію посередництвом малювання, ліплення, різьблення, людина певною мірою здобула владу над часом, заклавши фундамент для нової форми буття. Первісне мистецтво, поруч з іншими формами культури, було втіленням та вираженням спільних, сформульованих уявлень даного суспільства, тобто виконувало й ідеологічну функцію. В первісному суспільстві мистецтво ще не виконувало тих естетичних функцій, які належать йому в сучасному світі. Мистецтво було одним із засобів просвітництва. Таким воно залишилося і сьогодні. Ми маємо розуміти, що первісне мистецтво не менш важливе, ніж сучасне. В глибині століть було здобуто увесь існуючий досвід людства. Залишилися деякі фундаментальні засоби первісної культури (складовою якої є і мистецтво) і найважливіша основа – людини.

90.Поняття «культура» в епоху Відродження

Ідеї гуманізму - духовна основа розквіту мистецтва епохи Відродження. Мистецтво Відродження перейнято ідеаламі гуманізму, воно створи образ прекрасної, гармонійно розвінутої людини. Італійські гуманісті Вимагаю свободи для людини. "Але свобода в розумінні Ренесансу, - писав Його знавець А. Е. Джівелегов, - мала на увазі окрему Особистість. Гуманізм доказував, Що людина у своїх почуття, у своїх думках, у своїх віруваннях НЕ підлягає ніякій опіці, Що над нею не повинно буті сили, Що мішає її відчуваті І думати Як хочеться ". У сучасній науці Немає однозначної розуміння характеру, структур і хронологічніх рамок ренесанського гуманізму. Альо безумовно, гуманізм Варто розглядаті Як головний ідейній Зміст культури Відродження, невіддільної від Усього ходу історічного розвитку ЄВРОПИ в епоху Розкладання феодальних І Зародження капіталістічніх відносін. Гуманізм БУВ прогресивних ідейнім рухом, Що сприян ствердженню Нової культури, Спираючись насамперед на античну спадщину. Гуманізм переживши ряд етапів: становлення в XIV сторіччі, яскравий розквіт слідуючого сторіччя, внутрішню перебудова І поступовій занепад в XVI сторіччі. Еволюція Відродження булу тісно пов'язана з розвитком філософії, політічної ідеології, науки, інших форм суспільної свідомості і, який у свою Черга, зроби потужній Вплив на художня культуру Ренесансу. Термін "гуманізм", приписуваний Л. Бруні, вживався в ті часи (кінець XIV - початок XV ст.) Не зовсім в тому сенсі, в якому ми говоримо про гуманізм, гуманності сьогодні. Для італійських гуманістів у центрі світобудови стояв не людина як боже творіння, але швидше людина природний, у всьому різноманітті його почуттів, помислів, бажань і пристрастей. Пізніше, відзначаючи цю обмеженість ренесансного розуміння гуманізму, Ф. Ніцше зітхне і скаже своє знамените: "Людське, занадто людське". Епоха культивувала і виховувала, з одного боку, людини освіченої, чемного, витонченого цінителя краси і всього витонченого, вільно думають і мислячого неординарно, але одночасно саме такої людини конституювала як "ідеального придворного" (Б. Кастільоне). У приватному житті взагалі тріумфував аморальність - втім, як і в суспільному. Причини цього були природні і прості: середньовічна класична християнська мораль оскаржувалася або просто відкидалася, а нові норми ще не були затверджені як загальнообов'язкові, Крім того, зникало з процесом змішування станів і поняття станової моралі, станових чеснот. Крайній аморалізм поєднувався з досвідченим практицизмом і цинізмом (ідеал політика по Маккіавеллі - помісь шакала і лисиці і т.д.). Індивідуальність затверджувалася через індивідуалізм. Гуманізм обрачівался антигуманність. Але в той же час багато в чому ця неповторна, властива саме епохи Ренесансу многосложность складових у системі цінностей породжувала небачений зліт талантів, титанів, осмілилися змагатися з Богом і в науках, і в ремеслах, і в літературі, і в художній творчості.