12. Призначення системи оперативного менеджменту. Оперативно-виробниче планування (овп). Система нормативів овп.

Підсистема оперативного управління виробництвом (ОУП) - оперативне забезпечення ритмічного виробничого процесу при раціональному використанні ресурсів. Оператив. воно назив. тому, що охоплює коло завдань, що виріш. щодо забезпеч. функціонув. вир-цтва в короткі планово-облікові періоди. Керуючі системи в даному випадку є виробничий процес з виготовлення і випуску готової продукції з усіма його елементами: засобами і предметами праці, а також самим працею.

Оперативно-виробнич. план-ння (ОВП) є заверш. етапом внутрішньозаводського план-ння. Особливість: розробка планових завдань виробнич. підрозділом поєднується з організацією їх виконання.

Головним завданням ОВП є організація злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства для забезпечення рівномірного, ритмічного випуску продукції в установленому обсязі і номенклатурі при повному використанні виробничих ресурсів. У процесі ОВП розробляються календарно-планові нормативи, план випуску продукції підприємства по місяцях року; оперативно-календарні плани випуску та графіки виробництва вузлів і деталей цехами, ділянками по місяцях, тижнях, добі, змінах (іноді годинах). Викон. об'ємні розрахунки завантаження устаткування і площ; організується змінно-добове планування, оператив. облік ходу вир-цтва, контроль і регулю. його (диспетчеризація). ОВП складається з календарного планування та оперативного регулювання ходу виробництва - диспетчирування. Норматив — це еталон витрачання різних ресурсів на виробництво одиниці продукції, який є уніфікованим, міжгалузевим і розрахованим на тривале використання. З допомогою нормативів встановлюються і регламентуються важливі показники планової, організаційної та управлінської діяльності всіх підприємств і організацій, визначається хід виробничого процесу, його тривалість.

Норма — науково-обгрунтована величина витрачання економічних ресурсів у конкретних виробничо-технічних умовах. Норми, на відміну від нормативів, мають конкретне галузеве, внутрішньогосподарське призначення. Вони створюються для локальних умов робочого місця, певного типу виробництва і відображають як загальні закономірності, так і специфічні особливості розвитку підприємства, зміни витрат економічних ресурсів при допустимих обмеженнях в планові періоди їх застосування. Норми розробляються на короткотерміновий період і відповідають умовам, для яких вони розробляються, та переглядаються відповідно до змін нормоутворюючих виробничих факторів. За своїм значенням норми і нормативи можуть бути: • абсолютними та відносними; • загальними і частковими; • плановими і фактичними; • перспективними і поточними; • кількісними та якісними; • макро- та мікроекономічними.

13. Регулювання ходу виробництва (диспетчеризація)

Контроль за ходом виробництва має на меті виявлення відхилень від встановлених планових завдань і календарних графіків виробництва, неполадок у роботі різних підрозділів і служб АТ. Склад і зміст робіт з контролю, періодичність його виконання, контрольовані планово-облікові одиниці розрізняються залежно від типів виробництва.

В одиничному виробництві об'єктами контролю є графіки оперативної підготовки виробництва і терміни виконання найважливіших робіт за окремими замовленнями.

У серійному виробництві контролюються номенклатура, кількість і терміни випуску складальних одиниць, провідних деталей, стан складських заділів заготовок деталей, ступінь комплектної забезпеченості складальних робіт.

Для масового виробництва об'єктами контролю є такт роботи потокових ліній (конвеєрів) і заділи на всіх стадіях виробничого процесу. Вимоги до контролю за ходом виробництва: оперативність у виявленні факторів, причин і величин відхилень від календарних планів (графіків) і внутрисменного ритму при виконанні виробничих завдань.

Головну роль у підготовці інформації, необхідної для прийняття та обґрунтувань рішень щодо регулювання ходу виробництва, відіграє аналіз.

У процесі аналізу здійснюється всебічна оцінка функціонування об'єкта управління, аналізуються причини відхилень від запланованого рівня, виявляються виробничі резерви, визначаються можливі альтернативи управлінських рішень, реалізованих на етапі регулювання.

Оцінка функціонування процесу виробництва в ході контролю і аналізу здійснюється на базі техніко-економічних показників, що відображають ступінь ефективності використання окремих видів засобів і предметів праці, а також робочого часу. Виділяються дві групи показників: показники, що характеризують кількість і якість продукції, що випускається, і показники, що свідчать про наявність і використання виробничих ресурсів. Існують натуральні (шт., Кг, кВт-год), вартісні (крб.), Трудові (людино-годину) одиниці вимірювання показників.

Всі показники можна розділити на дві великі групи: прості і складні. Кількісні значення простих показників фіксуються і накопичуються в процесі оперативного обліку ходу виробництва.

Складні показники розраховуються на базі простих показників, у більшості випадків з використанням норм і нормативів витрачання ресурсів.

Необхідно здійснювати ретельний відбір показників, їх склад повинен бути мінімальним і одночасно всебічно відображати об'єкт контролю та аналізу. Масштаби контролю повинні відповідати потребам системи управління в аналітичній інформації.