102 Фонетика

посвідка, поділка, подруга, повінь, йоді/? (і поділ), але: позем­ка, показник, покупка, поголоска, поставка.

У трискладових іменниках віддієслівного походження наголос падає на той склад, на якому він стоїть в інфіні­тиві: читання, завдання, навчання, питання, надбання, а в двоскладових — переважно на закінчення: життя, бут­тя, спання, звання, але: вмтня, вчення.

У складних іменниках наголошується, як правило, сполучна голосна: рукопис, гуртожиток, машинопис, життєпис, літопис, але: лісостеп, листопад, землемір, пішохід.

В іменниках іншомовного походження наголос пере­важно сталий. Слова на -метр наголоигуються на остан­ньому складі: кілометр, сантиметр, міліметр, але: спідо­метр, манометр, барометр (прилади), за аналогією до анонім — псевдонім, але: антонім, синонім, паронім; до квартал — портал, універсал, до цемент — постамент, документ, але: фундамент, до диспансер — партер, шофер, револьвер, стажер, до гастрономія — кулінарія, агрономія, індустрія, але: хірургія, поліграфія, до монолог — діалог, каталог, некролог, але: психолог, філолог, дерматолог, уро­лог (назви за фахом).

При зміні іншомовних слів наголос, як правило, не змінюється: авансу, авансом, аванси; хш/я — хімією, але: колір — кольори, професор — професори.

У власних назвах іншомовного походження (в іменах та прізвищах) наголос ставиться здебільшого на тому складі, як у тій мові, з якої засвоєно слово: у французькій

• на останньому складі (Олександр Дюма, Луї Арагон, Віктор Гюго), в англійській — на першому (Байрон, Дік- кенс, Рассел, але Шекспір), у польській — на передостан­ньому складі (Івашкевич, Сенкевич, Жеромський, Словаць­кий).

Серед прикметників можна виділити дво­складові, які мають наголос на закінченні: новий, швидкий, близький, слизький, легкий, низький, вузький, але: давній, дружний, тихий. У трискладових словах чимало прикмет­ників із подвійним наголосом: весняний — весняний, чималий — чималий, мрійливий і мрійливий, Гумовий і гумовий, зимовий і зимовий та ін. Таке ж явище спосте­рігається і в чотирискладових прикметниках: підметковий

і підметковий, поважаний і поважаний, повітряний і повітряний, щасливіший і щаслйвіиіий.

У багатоскладових прикметниках (як і у всіх багатоск­ладових словах) є ще й побічний наголос: кдреневий, шиферний, а в складних — і по кілька побічних наголосів: автомдтолюбйтельськйй, сільськогдсподарський, червдноде- ревний.

Багатоскладові прикметники, утворені від іменників іншомовного походження, мають наголос переважно на тому складі, що й іменники: газ — газовий, нафта — нафтовий, гіпс — гіпсовий, але: цегельний, курсовий, цеховий, формовйй, фантастичний.

У числівниках з приводу наголосу чітко діє закон аналогії: одинадцять, чотирнадцять, бо дванадцять, три­надцять (наголос па колишньому прийменнику яа); сш- десят, вісімдесят, бо п ’ятдесят, шістдесят (наголос на останньому складі); я десяти — то й двадцяти,

тридцяти; одинадцяти, дванадцяти — то й вісімнадцяти, дев'ятнадцяти; п'ятьох, шістьох — то й двадцятьох, тридцятьох (наголос на закінченні).

У займенниках спостерігається така систем­ність у наголошенні: більшість із них мають наголос на закінченні: собі, того, цьому, тому. Коли ж

перед займенником вживається прийменник, то наголос переміщується на основу: до того, при цьому, після нього, біля мене, за тебе, для цього, у тому. Це буває тоді, коли займенники тойг, цей, весь із прийменниками означають абстрагований предмет. Якщо вони називають абстрагова­ну ознаку, то наголос залишається на закінченні: до того

• до того ставка, при цьому — при цьому будинку, при всьому народові — при всьому.

Дієсловам також властива системність у наго­лошенні, проте вона настільки складна, що в них, як у жодній частині мови, наявне особливе порушення норм. Тут виявляється сильний вплив діалектних рис та сусідніх мов. Так, у першій особі однини теперішнього і майбутньо­го часів у дво- і трискладових дієсловах у літературній мові наголос падає на закінчення (ходжу, візьму, роблю, кажу, укладу, приведу), однак є чимало дієслів, що мають наго­лос на основі (можу, стану, співаю, раджу, маю, буду, читаю). За аналогією до другої і третьої особи однини