7.4. Особливості стосунків студентів з викладачами та адміністрацією факультету

У стосунках з викладачами студенту важливо зрозуміти головну ідею - не чекати, поки викладачі сподобаються, самі запропонують щось цікаве та організують взаємодію. Звичайно, викладачі повинні все це зробити, зробити перший крок назустріч студенту. Але не всі викладачі готові на це, і тоді самі студенти повинні поступово узяти на себе ініціативу. Для майбутніх психологів дуже важливо навчитися, не чекати, що їх хтось розважатиме або організовуватиме, а самим проявляти ініціативу.

Студенти поступили на психологічний факультет з надією, що їх всьому цьому навчать, а тут пропонується не чекати, а самим проявляти свої організаторські та комунікативні здібності. Це один з парадоксів підготовки студентів-психологів. Але у вчорашніх абітурієнтів, що поступили саме на психологічне відділення, вже повинна бути внутрішня готовність до роботи з людьми. Звичайно, офіційно саме викладачі та адміністрація факультету повинні виступати ініціатором побудови взаємин із студентами.

Через вічний брак часу (унаслідок необхідності постійно заробляти гроші) стало набагато менше студентських вечорів творчості, в яких брали активну участь і викладачі. Все це вимагає пошуку нових підходів в організації реальних (а не формальних) взаємин студентів-психологів зі своїми викладачами.

Виділяються такі проблемні моменти, що виникають у таких стосунках:

По-перше, проблема поєднання ролей викладача, коли він сприймається студентами у різних своїх іпостасях, що породжує плутанину та деяку невизначеність у стосунках. Які можливі рольові позиції викладача психології?

1) викладач - фахівець у своїй сфері. Тут не бажана крайня позиція, що не передбачає неформального людського спілкування. Хоч поспілкуватися із справжнім фахівцем для студента є дуже корисно;

2) викладач - вірний друг. Тут може виникнути проблема невиправданого скорочення соціальної дистанції між викладачем і студентом, коли першого взагалі перестануть сприймати як фахівця, що, наприклад, трапляється в деяких сім'ях психологів, лікарів і педагогів: рідні їх не сприймають як професіоналів (з цієї причини не рекомендується лікувати або консультувати рідних і близьких). Одночасно студент-психолог потребує доброзичливого старшого друга, що все розуміє;

3) «викладач-психотерапевт: деякі студенти вважають, що раз викладач володіє технікою психотерапевтичної допомоги, значить він зобов'язаний допомагати у вирішенні їх проблем чи проблем їх знайомих. Іноді викладач сам погоджується взяти на себе таку роль, але згодом шкодує про це. Хоч деяким студентам психотерапевтична допомога викладачів іноді допомагає, але завдання викладача - інше, мабуть, навіть складніше, ніж традиційна психотерапія;

4) викладач - приклад для наслідування у всьому. Це не найскладніша позиція. Але студент дуже сильно переживає, коли раптом дізнається, що улюблений та шанований викладач в чомусь необізнаний, а то й має особистісні вади. Це стає причиною чергової кризи розчарування у професійному розвитку вразливого студента та невідомо, чим така криза може закінчитися. На самого викладача це накладає особливу відповідальність, адже дуже важко бути ідеальним і зразковим, та ще коли за тобою уважно спостерігають такі довірливі очі студента (або студентки), що обожнюють тебе. У студентських аудиторіях таке обожнювання звичайно не залишається непоміченим, що може стати причиною різних пліток і підозр. Для самого викладача це досить небезпечні ігри. Студент може переоцінити викладача як особистість, а тоді виникають труднощі і навіть проблем.

5) викладач - об'єкт насмішок. Студенти часто мають задоволення від того, що «перемивають кісточки» своїм викладачам. Це одна з форм осмислення того, чи справжній фахівець проводить заняття. Для молодої людини дуже важливий особистий приклад старшого. Інша річ, що іноді такі обговорення своїх викладачів приймають грубу форму і навіть переносяться в реальне спілкування з ними. Звичайно, що грубі насмішки часто стосуються викладачів, які цього, хоч частково, але заслуговують (злі, некомпетентні, які дозволяють собі приходити на заняття в неадекватному стані). І навпаки, до викладачів, які по-справжньому люблять студентів і знають свій предмет, ставлення звичайно доброзичливіше, навіть не дивлячись на їх явні недоліки поведінки або зовнішнього вигляду. Студентські анекдоти про викладачів сприймаються багатьма викладачами без особливих образ і навіть з вдячністю (“раз про мене анекдот придумали, значить я увійшов в історію факультету”). Але найпрезирливіше ставлення у студентів до викладачів, про яких можна сказати, що вони «ніякі» (їм не цікаві ні студенти з їх проблемами, ні курс, який вони читають, вони самі собі не цікаві).

6) викладач-поліцейський. Студентам з їх неорганізованим вільним часом іноді потрібен строгий старший наставник, особливо, коли студент живе в гуртожитку і його нікому контролювати. Але студент все-таки вже доросла людина, і найголовніше для нього - швидше навчитися бути справжнім дорослим. За постійного контролю та опіки це не станеться. Одночасно окремі студенти з радістю сприймають таких викладачів-поліцейських.

Для викладача виникає небезпечна в педагогічному плані ситуація, коли він замість того, щоб сприяти формуванню справжнього суб'єкта навчальної діяльності, він спрощує для себе завдання і фактично перетворює студента на об'єкт зайвої опіки і контролю. Для майбутнього професіонала-психолога це явно ведмежа послуга. Але якщо навіть студент усвідомлює небажаність такого до себе ставлення (надмірної опіки), то йому зовсім не обов'язково йти на відкритий конфлікт з викладачем. Як майбутній фахівець (у тому числі, як майбутній спеціаліст з врегулювання конфліктних ситуацій), він повинен сприймати все спокійно та навіть «терапевтично», а з викладачем-поліцейським триматися з гідністю, одночасно в чомусь навіть підігруючи йому. Головне, щоб студент усвідомив ситуацію і контролював її.

По-друге, проблема незгоди з викладачем. Цілком можливі ситуації, коли студент вважає, що викладач не правий, висловлюючи на своїх лекціях якісь думки. Але кожен викладач ВНЗ має право на свій погляд, навіть якщо він не співпадає з думкою деяких його колег-психологів або навіть з точкою зору офіційної пропаганди на гострі суспільні проблеми. Одночасно студент, як самостійно думаючий суб'єкт навчальної діяльності, також може мати свою наукову або світоглядну позицію.

У цій ситуації у викладача все-таки є перевага: саме він веде заняття, тому йому і належить право першого голосу. Але якщо викладач - коректний фахівець, то він все-таки повинен дати незгідному з ним студенту хоча б стисло викласти свій погляд або сам заявити перед аудиторією про іншу позицію студента. Але робити це краще або на перерві, або на окремому семінарі, коли з'явиться щаслива можливість порівняти та обговорити різні позиції, або на іншому занятті, заздалегідь підготувавши відповідь на реакцію чи зауваження студента. На жаль, головним часто стає не зміст обговорюваної проблеми, а різні супроводжуючі їх психологічні моменти.

По-третє, проблема рівноправної дискусії студента з викладачем. Цілком можливі ситуації, коли студент в якихось питаннях орієнтується краще за викладача. Тому абсолютно природні і взаємно корисні дискусії і гострі суперечки. Але головне правило тут - попередня підготовка до таких суперечок і дискусій. Наукова дискусія повинна відбуватися тільки на основі логічно збудованих і перевірених аргументів, а також на основі взаємоповаги дискутантів. Однією з форм підготовки студента до такої суперечки є «внутрішній діалог» з викладачем. Початком коректної дискусії студента з викладачем є грамотно сформульоване запитання до викладача, а також чітко позначена власна позиція студента, щоб було зрозуміло, як він зрозумів думку викладача і що сам знає, в чому саме він з ним не згоден.

По-четверте, це проблема пошуку студентом наукового керівника. Іноді пошук доброго керівника може стати основою майбутньої успішної наукової кар'єри студента. Але часто надії на це не виправдовуються. У цьому пошуку студент часто робить помилки:

1) орієнтація тільки на модних і популярних викладачів (проблема полягає в тому, що у них достатньо багато охочих стати їх учнями і у них просто не вистачає часу, щоб по-справжньому займатися зі всіма. Такі популярні викладачі часто стають дуже зарозумілими та самі починають визначати для себе «улюбленців» і «безперспективних», а то і просто «знедолених»);

2) орієнтація на добрих і приємних у спілкуванні викладачів, але недостатньо компетентних в даній проблемі (в темі дипломної роботи);

3) орієнтація на викладачів, що сильно захоплені своїми науковими проблемами та мало уваги приділяючих турботам і проблемам самих студентів; правда, якщо студент достатньо самостійний, то йому набагато простіше буде знайти взаєморозуміння з таким викладачем, і викладач приділятиме час хоча б на обговорення основних проблемних питань диплому. Питання, пов'язані з оформленням і іншими «бюрократичними формальностями», студент повинен вже вирішувати сам;

4) вибір наукового керівника як можливого «психотерапевта» і «няньки» - в більшості випадків викладачі це не люблять, хоч іноді студент знаходить те, чого шукає; на жаль, у цьому випадку із студента, якого опікує керівник, швидше за все, не вийде справжнього самостійного дослідника.

По-п’яте, це проблема поєднання формальних і неформальних стосунків між викладачами і студентами. У стосунках «студент-викладач» надзвичайно важливо дотримуватись дистанції. Звичайно спілкування між ними не повинно обмежуватися офіційним спілкуванням на навчальних заняттях, навпаки, студент має право бачити у викладачі людину, що ставиться до нього особистісно, неформально, з готовністю допомогти - і не тільки в навчальному плані. Разом з тим добрі людські стосунки, що виникають між студентом і викладачем, не повинні впливати на їх стосунки у навчальному процесі, наприклад, не повинні впливати на вимогливість викладача до навчальної роботи цього студента, а це, у свою чергу, не повинно викликати у студента образи. Це - різні сфери спілкування: як двох людей, що спілкуються на міжособистсному рівні, а власне як студент і викладач - на міжгруповому (тобто вони виступають як представники різних груп, у кожної з яких свої завдання).

По-шосте, проблема «наведення порядку» у ВНЗ з боку студентів в їх стосунках з адміністрацією. Основні проблеми зводяться до кращої організації навчального процесу та побуту студентів (це претензії з приводу невдало складеного розкладу, «поганих викладачів», застарілого дослідницького устаткування і технічних засобів навчання, обмежень їх прав тощо). Часто такі претензії студентів, та ще у вигляді колективних скарг і виступів, перетворюються у справжні конфлікти. Іноді претензії до адміністрації і навчальної частини психологічного факультету можуть бути зв'язані з тим, що студент, який сприймає психологію як науку про «астральні матерії», не задовольняє своїх екзотичних інтересів. Деякі “найнастирливіші” студенти не хочуть змиритися з тим, що їх вельми неординарні інтереси не знаходять розуміння з боку викладачів, що є причиною відсіву таких студентів. Тому головна проблема для студента, що з'ясовує свої стосунки з адміністрацією, - це зрозуміти для себе, що важливіше – “навести порядок” у ВНЗ (з врахуванням того, що це «вічна проблема») або ж отримати якісну освіту (залучитися до наукового методу пізнання) та отримати диплом (формальна, але дуже важлива для майбутнього професіонала мета). Втім, студент, поза сумнівом, має право на те, щоб обговорити у деканаті існуючий стан справ, але це повинно відбуватися конструктивно, а не огульно-критично, як це часто відбувається. Причому, багато претензій до керівництва психологічних факультетів можуть бути просто несправедливими. Це вимагає і від студентів, і від викладачів прагнення до порозуміння і виявлення реальних можливостей позитивної зміни ситуації.

По-сьоме, це проблема навчальної дисципліни і етикету (правил поведінки) у конкретному ВНЗ. Студент, спілкуючись зі своїми колегами з інших навчальних закладів, має можливість порівнювати свій навчальний заклад з іншими ВНЗ. Особливо його хвилюють реальні правила і норми взаємин між самими викладачами, між викладачами та адміністрацією, між викладачами і студентами, нарешті, стосунки між самими студентами. Нерідко він приходить до висновку, що в чомусь в його «рідному закладі» стосунки гірші, ніж в інших ВНЗ (про це студенти дізнаються також із засобів масової інформації). Це впливає на формування професійної самосвідомості і просто на уявлення про себе як про студента престижного ВНЗ. Зокрема, це стосується питань навчальної дисципліни. Ряд ВНЗ культивує вільні відвідування занять, що популярні серед студентів; в інших - дотримуються правил обов'язкових відвідувань всіх занять (окрім, зрозуміло, відсутності з поважних причин).

Як же доцільно студенту до цього ставитися? Зрозуміло, робота на навчальних заняттях - серйозна праця. Набагато привабливіше ходити на ті заняття, які студенту здаються цікавішими і потрібнішими. Але навчальні плани розробляються професіоналами, і має сенс довіритися їм відносно підбору навчальних дисциплін. Студент самостійно не готовий до таких оцінок, вони мимоволі суб'єктивні. Крім того, як показує практика, за вільних відвідувань, далеко не всі студенти використовують вільний час для самостійної роботи. Дуже вже багато є спокус зайнятися чимось привабливішим, ніж навчання. Оскільки ВНЗ ставить завдання якісної підготовки професіонала (а зовсім не вигнання недбайливих студентів), відносно багатьох студентів обов’язкові відвідування виявляються важливим заходом. Звичайно, є студенти, здатні до самостійної роботи. Якщо це є більш продуктивно, то вони можуть вимагати індивідуального плану навчання (що не передбачає невідвідування занять взагалі). Але, наприклад, лабораторні заняття, обов’язкові для відвідування. Іноді студенти мотивують свою відсутність на заняттях у того чи іншого викладача тим, що він нецікаво викладає матеріал. Зрозуміло, викладачі різні, і, поза сумнівом, це може бути темою для обговорення. Проте варто розрізняти змістовність матеріалу та цікавість його викладання. Трапляється, що друге реалізується за рахунок першого.

По-восьме, проблема міри взаємної відповідальності студентів і адміністрації за підтримку елементарного порядку у ВНЗ, естетичне оформлення навчальних аудиторій та інших приміщень тощо. Часто після занять в аудиторіях багато сміття, хоч на наступному за розкладом занятті у цій же аудиторії займатиметься інша група. Іноді бруд і безлад, що панує у ВНЗ, просто вражають іноземних гостей. Адже це теж елемент відчуття власної гідності, яка не сформована у студентів.