8.6. Основні етапи розвитку психолога-професіонала

Які ж етапи професійного становлення психологів? Умовно можна виділити наступні:

- захоплено-романтичний, коли до серйозних розчарувань психолог ще просто не доріс. Це по-своєму прекрасний та навіть необхідний для розвитку етап – це емоційна основа, яка створює особливу, незабутню атмосферу першого знайомства з психологією;

- етап самоствердження, коли швидше хочеться дізнатись про що-небудь загадкове або оволодіти якою-небудь «екзотичною методикою». Це основа майбутньої професійної гордості і відчуття власної професійної гідності;

- перші розчарування, а вони будуть і в майбутньому. Студент-психолог може навчитися долати кризи розчарування або вони просто зламають його. Найважливішою умовою подолання таких криз є пошук нових особистісних смислів у навчанні і в подальшій роботі;

- спроби самостійного вирішення деяких психологічних проблем (теоретичних чи практичних) з використванням вже відомих технологій та методів. Накопичення негативного досвіду використання цих технологій і спроби працювати інакше – це початок справжньої професійної творчості і формування свого індивідуального стилю діяльності;

- перші серйозні спроби працювати по-новому. Часто ці спроби також закінчуються розчаруванням в собі чи прагненням довести свої ідеї до досконалості. Нерідко на цьому етапі наступає цікаве прозріння: студент раптом збагне, що для творчої роботи та імпровізації у своїй праці виявляється необхідним добре знання психологічної теорії та методології;

- звертання до теоретичних і методологічних основ психології, що у багатьох студентів звичайно викликає відверту алергію. На основі оновленої теоретичної та методологічної бази виникає імпровізація і професійна творчість, у якій органічно поєднуються теорія і практика, наука і мистецтво.

Звичайно, що далеко не всі психологи переходять усі етапи такого розвитку. Багато з них просто застрягає на якихось етапах, зупиняючись у своєму професійному розвитку. Наприклад, психолог зупинився у своєму розвитку на захоплено-романтичному етапі (в якомусь значенні таким психологам навіть можна позаздрити, оскільки він все бачить в рожевому світлі і, відсутні будь-які розчарування). Такі психологи можуть приносити навіть певну користь, бо усюди стверджуватимуть віру у могутність психологічної науки і практики. З ними легко та упевнено почуваються клієнти, замовники та навіть ті психологи, які болісно долають свої кризи професійного розвитку, оскільки захоплено-романтичний настрій – це, перш за все, настрій оптимізму і легкості, якого багатьом так не вистачає, у тому числі і серйозним психологам-професіоналам. У жодному випадку їх не можна засуджувати, бо вони знайшли для себе певний сенс у своїй діяльності та їм просто немає потреби шукати якісь складніші та ризиковані сенси. Мабуть, з часом вони продовжать свій творчий пошук, а може, і не продовжать – це їх право вибору.

Ще однією можливою лінією професійного розвитку психологів є поступова зміна основного акценту на тих або інших аспектах своєї діяльності. Тут спостерігаються такі основні етапи.

На початковому етапі - це орієнтація на наявні традиційні проблеми психології (для психологів-теоретиків) або на проблеми клієнтів психологічних служб. Головне тут – показати свою здатність вирішувати ці проблеми і, таким чином, доводити свою корисність для оточуючих. Звичайно тут основна увага приділяється пізнанню різних психолюгічних реальностей, що часто сприймаються як об'єктивні реальності, тобто незалежні від суб'єктивної і світоглядної позиції самого психолога. На цьому етапі свого становлення психолог не любить розмірковувати про моральність і професійне сумління або трактує їх дуже спрощено (не нашкодь, не скривдь клієнта, не підтасовуй об'єктивні факти та ін.).

На другому етапі поступово приходить розуміння того, що багато в чому ефективність досліджень чи практичної допомоги залежить від методів дослідження. На цьому етапі поступово відбувається зміщення основної уваги із психологічної реальності (з об'єктів дослідження і клієнтів) на самі методи. Психолог все більше задумується не над пошуком і використанням методів, але про їх модифікацію та навіть їх самостійне проектування. Він засвоює принцип: які методи – такі й результати. У результаті професійна діяльність зорієнтовується на розв’язання дослідницьких або практичних проблем, тобто на інтереси того ж клієнта, але основні акценти все-таки змінюється. На цьому етапі психолог починає розуміти, що й самі результати (істина) теж багато в чому залежать від методів, які застосовуються, тобто психологічна реальність вже не постає абсолютно об'єктивною і ні від чого не залежною.

На третьому етапі у своїй роботі психолог поступово, збагачуючись досвідом, все більше спирається на свою власну інтуїцію і світоглядну позицію, яка стає важливішою, ніж самі методи дослідження чи практичної допомоги клієнту. Недаремно Е. А. Клімов писав, що методика – це «сукупність зовнішніх засобів професійної діяльності психолога», доповнена професійною майстерністю того, хто цю методику застосовує». Але окрім професійної майстерності, важливу роль відіграє загальнокультурний рівень, духовність та моральність професіонала. На даному етапі психолог все більше задумується над своєю особистістю, про те, яким чином вона зумовлює ефективність праці і як зворотнім чином впливає професійна діяльність на розвиток особистості. Усе більше і більше його починає хвилювати проблема сенсу своєї професійної діятельності, що є стрижнем особистого і професійного розвитку.

Нарешті, на четвертому етапі психолог все більше осмислює свою місію, своє призначення і життєве покликання. Як пише В.Е.Чудновський, «проблема сенсу життя – це перш за все проблема якості життя, а не його маштабу». Не тільки конкретні методи роботи, але і вся професійна діяльність розглядаються як засіб здійснення цієї місії. Професіонал фактично переростає традиційні межі своєї професії і прагне вже не просто розв’язувати конкретні проблеми, але і зробити свій вклад у розвиток інших людей, груп, нації, загальнолюдську культуру. Саме так він починає ставитися до своєї діяльності з конкретними клієнтами, розглядаючи навіть найдрібніші та незначні свої справи як внесок у суспільний прогрес.

Виділені етапи становлення психолога-професіонала співвідносяться з етапами розвитку наукової рефлексії: від онтологізму, зорієнтованого на пізнання об'єктивної істини, до гносеологізму, зорієнтованого на пізнання засобів пізнання, а відтак - до методологізму, зорієнтованого на створення цих засобів та аксеології – розгляду цінностей, що реалізуються у психологічній практиці.. Безумовно, у професійному розвитку практичного психолога завжди є типове та індивідуально неповторне.

Професійний розвиток психолога характеризується формуванням індивідуального стилю діяльності. На першому етапі важливо засвоювати професійну діяльність засвоюється вже відпрацьованими схемами і процедурами, тобто фахівець навчається працювати так, як належить. Саме це гарантує успішне виконання поставлених завдань. На даному етапі виділяються підетапи:

1) загальне орієнтування в даній діяльності, коли початкуючий психолог, в цілому вже знає (або уявляє), як треба працювати, але саму діяльність в цілому виконувати ще не може;

2) засвоєння окремих дій та операцій, а також відпрацювання окремих процедур, прийомів і методів роботи, практики використання методик;

3) засвоєння діяльності в цілому (за нормативно-схваленим зразком).

На другому етапі вже досвідченіший фахівець (який навчився виконувати окремі завдання та навіть засвоїв певні види професійної діяльності в цілому) може дозволити собі деякий відступ від нормативно-схвалених стандартів діяльності. Виділяються підетапи:

1) виникнення загальної ідеї виконання діяльності по-своєму (хоч би приблизне уявлення, як успішно виконувати професійні завдання інакше, ніж це здійснюється звичайно);

2) пробне виконання окремих дій по-новому;

3) поступове проектування та виконання всієї діяльності по-новому, тобто формування свого індивідуального стилю професійної діяльності.

Найголовніше у формуванні індивідуального стилю праці – не поспішати і завжди мати забезпечені тили у вигляді міцно засвоєних способів діяльності за нормативно-схваленим зразком, що гарантує успішне, а найголовніше, безпомилкове її виконання у разі невдалого експериментування у виробленні нових способів.

Студенти і початкуючі психологи, які прагнуть підвищити свою готовність до майбутньої професійної діяльності, більшу увагу приділяють не тільки засвоєнню знань, а виробленню вмінь та навичок.

Із збагаченням професійного досвіду практичні психологи, поступово переносячи акцент зі знань і умінь на ціннісно-смислові аспекти своєї діяльності. Вони все більше ставлять перед собою запитання про сенс свого перебування у психології, про те, що вони можуть дати психології, і наскільки вона може збагатити їх як осібистостей. У зв'язку з цим постає запитання: чи варто прискорювати події і ставити такі ціннісно-смислові питання вже перед студентами і початкуючими психологами, чи почекати, поки вони самі не «дозріють» для таких запитань? Тут неприпустимі якісь стандартні підходи, оскільки всі фахівці, і всі студенти-психологи – різні, і терміни фахового становлення у всіх теж різні. У когось такого дозрівання взагалі може не наступити, хоч він цілком ефективно виконує професійні обов'язки та навіть вважає себе досвідченим психологом. Чи варто розчаровувати таких психологів-фахівців, тим паче, що вони приносять користь оточуючим.

Проблема полягає в тому, що більш важливим результатом професійної праці є розвиток особистості самих професіоналів, а цей розвиток пов'язаний, перш за все, з розвитком ціннісно-смислової сфери. Недаремно А. Д. Маркова, виділяючи рівні професіоналізму, як вищий рівень називає рівень суперпрофесіоналізму, де головним моментом є творче самопроектування себе як особистості-професіонала. Саме на цьому етапі людина по-справжньому досягає вершин професійного розвитку, свого акме.