Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Cavchin_M_V_Vstup_do_spetsialnosti.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
22.11.2019
Размер:
1.39 Mб
Скачать

Розділ vііі. Професійний розвиток і саморозвиток психолога

8.1. Професійне самовдосконалення психолога після закінчення внз

Закінчення вищого навчального закладу не означає для психолога завершення навчання та досягнення ним вершин професійної майстерності. Швидше навпаки - якраз з цієї миті і починається важкий шлях до справжнього професіоналізму. Навчаючись на психологічному факультеті (відділенні), студент засвоює мінімально необхідну сукупність знань, умінь і навичок, формує певну систему поглядів і переконань, визначається із значеннями своєї майбутньої діяльності. Але цього недостатньо!

Досвіду, без якого неможливе становлення професіонала, у випускника немає. Пройде ще чимало часу, поки психолог стане здатний не тільки знати “як треба”, але і спонтанно реалізовувати це “треба”. А найголовніше, що необхідно усвідомити ще на студентській лаві: у психології (напевно, як і у всіх інших науках) не можна зупинитися у розвитку, не можна припинити своє професійне зростання, задовільнившись досягнутим рівнем. Якщо так станеться, то відразу починається втрата завойованих позицій. В науці це називається професійною стагнацією і регресією.

Що ж потрібно зробити, щоб запобігти професійній стагнації? Розвиватися! Постійно вчитися новому та закріплювати засвоєне. Для цього є різноманітні способи.

Випускники, що мають намір всерйоз зайнятися психологією як наукою і у майбутньому бачать себе дослідниками, можуть поступати до магістратури та аспірантури. При цьому право навчання за програмою магістра одержують особи, що успішно завершили навчання за основними програмами вищої освіти і мають диплом про вищу освіту. Якщо до магістратури поступає людина, що має диплом бакалавра (спеціаліста) з психології, то вона повинна бути готовою або пройти співбесіду (іноді тестування) чи здавати іспити. Умови прийому до магістратури і вступні контрольні випробування встановлює ВНЗ.

Згідно тим, що є на сьогоднішній день юридичними документами магістр повинен уміти:

  • формулювати завдання і планувати дослідження;

  • вести бібліографічну роботу із залученням сучасних інформаційних технологій;

  • вибирати необхідні методи дослідження, модифікувати існуючі та, виходячи із завдань конкретного дослядження, розробляти нові методики;

  • опрацьовувати отримані результати, аналізувати та осмислювати їх з врахуванням наявних у літературі наукових даних;

  • представляти підсумки виконаної роботи у вигляді звітів, рефератів, статі, оформленої відповідно до наявних вимог, із залученням сучасних засобів редагування і друку.

Навчання у магістратурі здійснюється за навчальним планом. Після закінчення терміну навчання випускник зобов'язаний захистити магістерську роботу (дисертацію), на підставі чого йому присвоюється кваліфікаційний академічний ступінь магістра та видається диплом магістра державного зразка. Магістерська робота готується під керівництвом призначеного наукового керівника, який повинен мати вчений ступінь і (або) вчене звання і працювати в даному ВНЗ.

Магістерська робота «є самостійним науковим дослідженням, виконуваним під керівництвом наукового керівника (для робіт, виконуваних на стику напрямів, - із залученням одного або двох наукових консультантів). Захист магістерської роботи і здача випускних іспитів у вищих навчальних закладах, що мають державну акредитацію, відбувається публічно на засіданні Державної атестаційної комісії.

Присвоєна претенденту ступінь магістра - не вчена, а академічна. Отже, і рівень вимог, що пред'являють до підготовленої ним роботи, нижчий ніж, наприклад, до кандидатської дисертації. Магістерська робота повинна свідчити про те, що у випускника є певні вміння і навички, властиві початкуючому науковцю: самостійно вести науковий пошук, бачити професійні проблеми і знати загальні методи і прийоми їх вирішення.

Інша - більш висока за рівнем - форма підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів - це аспірантура. Аспірантура із психології звичайно відкривається в університетах, що мають державну акредитацію, і в наукових (науково-дослідних) установах, що володіють ліцензією на право ведення освітньої діяльності у сфері післядипломної професійної освіти.

До аспірантури приймають осіб, що мають вищу професійну освіту. Зрозуміло, бажано, щоб освіта була психологічною, проте можна поступити до аспірантури з психології, маючи вищу педагогічну або медичну освіту. Навчання в аспірантурі триває три роки у очній формі і чотири - у заочній. Перед вступом претендент повинен пройти співбесіду з майбутнім науковим керівником, який доседе до членів приймальної комісії свою думку про абітурієнта.

Вступники до аспірантури складають конкурсні вступні іспити за фахом (психологія) з філософії та іноземної мови. Якщо претендент склав кандидатські екзамени з філософії чи іноземної мови, то він звільняється від відповідних вступних іспитів. При цьому слід наперед уточнити, в яких саме ВНЗ здані кандидатські іспити. У комісії з прийому кандидатського екзамену з іноземної мови бере участь фахівець з психології з вченим ступенем.

Відразу після зарахування до аспірантури кожному аспіранту призначається науковий керівник, основним завданням якого є надання допомоги потенційному автору дисертації. Претендент на звання ученого ступеня кандидата наук повинен довести своє вміння вести наукову роботу. Науковий керівник допомагає аспіранту скласти робочий план майбутньої дисертації:

- рекомендує необхідну літературу, довідкові, статистичні та архівні матеріали та інші джерела з теми;

- проводить систематичні, передбачені розкладом співбесіди і консультації;

- контролює виконання аспірантом затвердженого індивідуального плану;

- оцінює зміст виконаної дисертації як за розділами, так і в цілому;

- дає згоду на представлення дисертації до захисту.

Таким чином, науковий керівник надає наукову та методичну допомогу, систематично контролює виконання роботи, вносить певні корективи, дає рекомендації про доцільність ухвалення того чи іншого рішення, а також висновок про готовність роботи в цілому.

Аспірант повинен чітко і строго виконувати індивідуальний план, в іншому випадку його відраховують з аспірантури. В його обов'язок входить не тільки провести наукове дослідження і представити його результати у формі дисертації на кафедру (наукову раду, відділ, лабораторію, сектор), але і здати кандидатські екзамени з філософії, іноземної мови і спеціальності. Без здачі кандидатських іспитів його не допускають до захисту дисертації.

Підготовлена аспірантом дисертація захищається у спеціалізованій вченій раді, і якщо захист пройшов успішно, йому присвоюється вчене звання кандидата психологічних наук за однією із спеціальностей (загальна психологія та історія психології, педагогічна психологія та вікова психологія, соціальна психологія, юридична психологія та ін.). Рішення спеціалізованої вченої ради затверджується Вищою атестаційною комісією України (ВАКом України).

Ще однією формою підготовки і підвищення кваліфікації науково-педагогічних, наукових кадрів і викладачів психології є самостійна робота над кандидатськими дисертаціями – інститут пошукувачів ВНЗ. Для здійснення такої роботи претенденти прикріпляються до ВНЗ або наукових установ, що мають аспірантуру з психології - на термін не більше трьох років. Їм також призначаються наукові керівники для підготовки кандидатської дисертації. Вони працюють з індивідуальним планом і здають кандидатські іспити. Претенденти повинні мати певний доробок з вибраної теми дослідження.

Але якщо ви відчуваєте, що і кандидатський ступінь для вас не межа, то можна спробувати добитися вищого вченого ступеня, який присуджують в нашій країні - доктора наук. До речі, в багатьох країнах світу (в США, Великобританії і інших) ступінь доктора наук фактично відповідає вітчизняному ступеню кандидата. А доктора наук в нашому розумінні у них взагалі немає. Іншими словами, ставши кандидатом наук в Україні, для західних колег ти стаєш «доктором психології» або «доктором філософії».

Якщо є бажання стати доктором психологічних наук в Україні, то треба поступати до докторантури. Докторантура відкривається у вищих навчальних закладах і наукових установах, організаціях, що мають, як правило, профільні дисертаційні ради із захисту дисертацій на здобуття вчених ступенів кандидата і доктора наук. В докторантуру приймаються особи, що мають ступінь кандидата наук, які, як правило, мають наукові досягнення у відповідній сфері знань і здатні на високому рівні проводити фундаментальні, пошукові і прикладні наукові дослідження.

Підготовка докторантів здійснюється у очній формі. Термін такої підготовки не повинен перевищувати трьох років. Докторанту, як правило, призначається науковий консультант з числа докторів наук. За необхідності як консультанти можуть запрошуватися провідні вчені і фахівці інших навчальних і наукових установ, організацій. В період підготовки докторант зобов'язаний виконати план підготовки дисертації і представити завершену дисертацію на кафедру (відділ, лабораторію, сектор, наукову раду) для отримання відповідного висновку.

Вчений ступінь доктора наук присуджується спеціалізованою вченою радою на підставі публічного захисту дисертації і затверджується Вищою атестаційною комісією України (ВАКом України).

Останніми роками з'явилися різні недержавні структури, які за певну платню проводять захисти та видають дипломи кандидатів і навіть докторів наук, які професійним співтоварствами не визнаються.

Крім вчених ступенів дослідникам присвоюються вчені звання. Тим, хто працює в наукових, науково-дослідних і науково-виробничих організаціях, можуть бути присвоєні вчені звання професора за фахом і старшого наукового співробітника, а викладачам ВНЗ - вчені звання професора і доцента. Відповідні атестати видаються Міністерством освіти та науки за погодженням вчених рад відповідних організацій. Слід відрізняти вчені звання і посади. Можна, наприклад, працювати у ВНЗ на посаді доцента, але не маючи ще вченого звання доцента.

Для практичних психологів теж існують способи підвищити свою кваліфікацію та отримати більш високу оцінку своєї майстерності. Так, залежно від досвіду роботи, якості володіння професійними уміннями і навиками, психологи можуть отримати першу, другу і вищу кваліфікаційні категорії.

Важливим способом професійного вдосконалення психологів є активна участь у житті психологічного співтовариства. Форми цієї участі можуть бути найрізноманітнішими: конференції, семінари, симпозіуми, з'їзди, конгреси, засідання методичних об'єднань, кафедр, лабораторій, відділів і багато інших заходів. Існують професійні суспільні організації психологів, наприклад, Всеукраїнське Психологічне Товариство. Основними його цілями є сприяння розвитку психологічної науки, практики та освіти; залучення вчених і фахівців у сфері психології до розв’язання актуальних наукових і практичних задач; консолідація сил і створення умов якнайповнішої реалізації творчого потенціалу професійних психологів; забезпечення професійного та соціального захисту психологів; сприяння всесторонньому соціально-економічному розвитку України.

Існують також різні асоціації, об'єднуючі професіоналів-психологів залежно від їх теоретичних і практико-психологічних орієнтації.

Останніми роками помітно збільшилася кількість психологічних журналів: В Україні “Проблеми загальної та педагогічної психології” (періодичний збірник наукових праць Інституту психології імені Григорія Костюка АПН України); “Педагогіка і психологія”, “Практична психологія і соціальна робота”; “Науковий часопис НПУ . Серія 20. Психологія” (Періодичний збірник наукових працбь Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова); “Вісник Київського національного університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка”; “Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія”. (Періодичний збірник Прикарпатського національного університету); “Український вісник психоневрології”; “Вісник Харківського університету. Серія “Психологія” (періодичне видання). Журнали, що видаються у Росії: «Вопросы психологии» і «Психологический журнал» додалися такі видання, як «Мир психологии», «Детский практический психолог», “Вестник Московского університета. Серия 14. Психология”; “Мир психологии”; “Журнал практического психолога”. У США – «Journal of Humanistic Psychology»; “Journal of Social Psychology”; “Archives of general Psychiatry”.

Сучасному фахівцю-психологу – і науковцю, і практику – слід не тільки постійно стежити за новими виданнями і публікаціями, але і самому пропонувати свої матеріали до журналів і газет, виносити свої ідеї та отримані результати на обговорення колег. Підготовка публікацій, поза сумнівом, сприятиме професійному зростанню самого психолога. Зараз опублікувати статтю набагато легше, ніж кілька років тому, саме через велику кількість професійних психологічних видань.

Такої великої кількості психологічної літератури, нових книг і вперше виконаних перекладів класичних робіт зарубіжних авторів, як в наші дні, ніколи не було. Для підтримки високого професійного рівня сучасний психолог повинен постійно читати книги з психології, не забувати вибирати тільки по-справжньому професійні книги. В цьому йому повинні допомогти і власна ерудиція (прізвище відомого психолога на обкладинці – вже показник якості книги), і поради колег, і вміння, перегорнувши декілька сторінок, визначити, чи варто читати цю книгу чи ні.

Підвищити рівень своєї професійної підготовки, особливо у сфері практичної психології, зараз можна в межах різних недержавних психологічних організацій, провідних численних навчальних тренінгах та семінарах.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]