Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Drogobich_u_mizhvoyenny_period.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
07.06.2015
Размер:
99.84 Кб
Скачать

Вступ. Політичне становище Дрогобича 3

У травні 1919 р. польські війська зайняли Дрогобиччину. Якщо для Польщі розпочався період відродження, то для українців це означало посилення національного гноблення, що неминуче викликало спротив. Закон від 3 серпня 1934р. заборонив вживати назву «Україна», а уряд замінив історичну назву Галичини на «Східну Малопольщу».

Окупаційні власті виконували курс на денаціоналізацію, винищення джерел культури українського народу. Міністр польського уряду С. Грабський відверто заявив: «Немає ніякого українського народу, український народ – вигадка комуністів з пропагандистською метою». Ще далі пішла урядова газета «Слово польське», яка стверджувала, ніби в українців відсутня всяка організаційність і державний інстинкт, будь-яка юридична і взагалі розумова культура, необхідна для управління власною державою.

У міжвоєнний період Дрогобич став центром однойменного повіту Львівського воєводства. Відтак було сформовано місцеві органи влади, до яких увійшли, відповідно до засад та ідеології відродженої Польської держави, майже винятково поляки. Першим президентом-бургомістром міста став уродженець Львова Леон Реутт (роки президентства – 1919-1931), який тричі переобирався на цю посаду. У 1931-1937 рр. президентське крісло обіймав Раймонд Ярош.

За станом на кінець 1930 рр. органи влади очолювали: президент міста Міхал Пєховіч (1880-1940), віце-президент Леон Таненбаум, староста Еміль Вехр-стейн (1889-1959), керівник районної команди поповнення Мєчислав Млотек (1893-1986), командир гарнізонної команди підполковник Юзеф Гавлік (1895-1941), керівник повітової команди фізичного виховання і військової підготовки капітан Станіслав Стечковський (1897-1980), начальник суду Ян Леон Зє-лінський (1880-1940), начальник карного закладу на Гірці під комендант Альфред Сурмінський (1895-1940), з 11.05.1030 р. – командант Елігій Новаковський , директор відділу Польського банку Здзіслав Пілєцький (1882-1940), нотаріуси – Станіслав Гісло, Єміль Віткєвич, Ігнаци Жакі, комірники – Флавіан Хруповіч, Ян Фрідлевич, Казімєж Сваровський. Так чи інакше, але польські органи влади втілювали у жиия дискримінаційну політику щодо українців.

РОЗДІЛ 1. 4

1. Національно-визвольна війна

Визвольну боротьбу українців скеровували різні політичні сили. Соборницькі ідеї незалежницького напряму відстоювали Українська військова організація (УВО) і Органцізація українських націоналістів(ОУН), політичними керівника-ми і військовими функціонерами яких були відомі стрілецькі командири.

Взимку 1929 року УВО влилася в ОУН на віденському зборі. До її керівництва увійшли: Євген Коновалець, Роман Сушко, Володимир Мартинець, Юліан Головінський, Віктор Курманович – колишні старшини УСС, УГА. На початку 1930 р. було створено Крайову Екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях (КЕ ОУН) на чолі з Богданом Кравцівим. До її складу як бойовий Референт увійшов Зенон Коссак. Водночас він став провідником Повітової Екзекутиви ОУН Дрогобиччини, а її організаційним референтом – поет Михайло Смола. Було визначено територіальну структуру ОУН. Західну Україну поділили на округи, повіти, райони, надрайони, станиці. Дрогобицький повіт увійшов до Стрийського округу.

ОУН підпорядковувало свою діяльність антипольській боротьбі, духовному відродженню нації та її історичних традицій, виступала за трудову приватну власність, підприємництво у промисловості й торгівлі, розбудову кооперації. Вона покладалась на революційний шлях здобуття Української соборної самостійної держави.

На програму і політику ОУН великий вплив мало переконання, що за невдачі у визвольних змаганнях відповідають українські соціалістичні партії, що демократія не виправдала себе в умовах боротьби народу за незалежність. Таке переконання посилювала пристрасна і переконлива публіцистика Д.Донцова зокрема його праця «Націоналізм».

В основу концепції боротьби за соборну незалежну Українську державу оунівці поклали програму «перманентної революції». Передбачалось, що безперервна черга саботажницьких і терористичних актів зіллється в один могутній вибух національної революції котра завершиться відродженням соборної незалежної Української держави.

Тому однією з найпоширеніших форм боротьбі ОУН стали експропріаційні акти – «екси». Для цього створили спеціальні групи бойовиків – «п’ятірки». Зенон Коссак організував Дрогобицьку «п’ятірку», до якої належали бойовики: студенти Л. Крисько («Крис») з Унятич. М. Гнатів («Залізняк»), робітники Д.Данилишин, В. Білас з Трускавця та «Оса».

5

Члени цієї п’ятірки проживали в різних населених пунктах Дрогобиччини й організаційно належали до різних місцевих осередків, лише для виконання бойових завдань створили одну окрему групу. Це допомагало ще більше законспірувати бойовиків. Провідник боївки Лев Крисько навчався в Данціґу і лише під час канікул перебував у Дрогобичі, або приїздив спеціально для проведення акцій. Тому він був мало відомий поліції, а також місцевим членам ОУН.

У липні 1930 р. на Дрогобиччині, як і у всій Західній Україні, розпочалася хвиля підпалів, експропріаційних актів. 31 липня 1931 р. дрогобицькі бойовики здійснили успішний напад на польський «Банк Людовий» в Бориславі, забравши понад 20 тис. польських злотих, а 9 серпня 1930 р. – на поштовий транспорт у Трускавці. 24 серпня 1930р. вони знищили поліцейського агента Якуба Буксу. 29 серпня 1930 р. Василь Білас, Дмитро Данилишин за допомогою Михайла Гнатіва, Миколи Мотики та Олександра Бунія застрелили в Трускавці під час відпочинку польського політичного діяча, одного із керівників Безпартійного блоку співпраці з урядом, депутата сейму Тадеуша Голуфка.

Щоб розправитися з національно-визвольним рухом, польська влада розпочала «пацифікацію» (умиротворення). Великі поліцейські та кавалерійські підрозділи 25 і 26 вересня 1930 р. увірвались у міста й села Дрогобиччини, і розпочали жорстоку розправу над українським населенням, зокрема над учасниками національно-визвольної боротьби.

Арештованих за заздалегідь складеним списком найчастіше збирали у громадських приміщеннях. Тут командир загону призначав кожному 25-30, а часто і більше ударів. Жертву не раз доводили до втрати притомності або й каліцтва. Часто фізичні покарання доповнювали моральним приниженням – за кожним десятим нагаєм жертву змушували лаяти Україну або співати польський державний гімн тощо.

Було закрито українську приватну гімназію в Дрогобичі, заарештовано її директора В. Кузьмовича, вчителів. Було заборонено діяльність Пласту, заарештовано його керівництво. Поліція обшукувала всіх людей у Дрогобичі, а підозрілих заарештовувала.

Серед авторитетних і впливових політичних організацій на Дрогобиччині було Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО). За суттю це був широкий національний рух без точного реєстру членів, без внесків, але з певною партійною дисципліною. УНДО стало найбільш масовою політичною силою у Східній Галичині. Під впливом УНДО перебували економічні,

6

культурно-освітні, спортивні спілки. Один лише Ревізійний союз українських кооперативів у 1934 р. об’єднував 448 тис. чоловік. Переважаючим був вплив УНДО також у товариствах «Просвіта», «Рідна школа», «Союз українок», «Сокіл», «Луг».

Особливістю національно-визвольної війни на Дрогобиччині, як і у всій Західній Україні, було те, що тут тісно перепліталися національні й соціальні мотиви. В умовах колонізаційної та асиміляторської політики щодо українського населення соціальна і національна боротьба взаємозумовлюва-лися. Вирішення своїх соціально-економічних і культурних проблем українське населення пов’язувало, перш за все, із здобуттям соборної незалежної Української держави. Інонаціональний характер панівних верств надавав навіть чисто соціальним виступам національне спрямування.

На Дрогобиччині регулярно відбувалися масові маніфестації на честь дат, пов’язаних з іменами Т. Шевченка, І. Франка, І. Мазепи, героїв Крут, Січових Стрільців, тощо. Лише в лютому 1931 – вересні 1932 рр. на Дрогобиччині відбулося 111 зборів, мітингів, демонстрацій. Зокрема, в дні Зелених свят повсюди на стрілецьких могилах відправила панахиди.

Як свідчать факти, Дрогобич навіть у міжвоєнний період став ареною гострої національно-визвольної боротьби. Вона розхитувала окупаційний режим і наближала визволення українського народу, а згодом виникнення Української держави.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]