Функції шкіри:

-захисна — захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і біологічного впливу навколишнього середовища;

-терморегуляторна — регулює температуру тіла;

-сенсорна - численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув вітерцю, і легкий дотик травинки;

-секреторна — через шкіру виділяються жир, піт і продукти обміну речовин;

-обмінна — забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і навколишнім середовищем;

-дихальна — близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від фізичного навантаження;

-імунна — клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи

Будова шкіри.

Шкіра складається з трьох шарів

-епідермісу (зовнішня частина);

-дерми, або власне шкіри (серединна частина);

-гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня частина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинисте і пушкове), залози (сальні, потові) і нігті.

Епідерміс - це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має судин і відділений в дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри — в епідерміс. У людського ембрі­она ця розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в міру старіння.

Епідерміс складається з п'яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого і рогового.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпечує механічні властивості шкіри — її міцність, пружність, еластич­ність. Дерма розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу — сосочки. Завдяки такій будові забезпечується міцне з'єднання дерми та епідермісу. Між дермою і гіподермою (під­шкірно-жировою клітковиною) чіткої межі немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова клітковина. На межі дерми і гіподерми залягає глибока судинна мережа, або сплетення в оточенні аргірофільних і колагенових волокон. Ці волокна утворюють тонкий шар сполучної тканини, від якого вертикально вниз спускаються пучки, з'єднуючись із глибокою фасцією шкіри. Утворюється структура, подібна до решітки, у вічках якої знаходяться жирові клітини. Волокнисті субстанції гіподерми пронизані великою кількістю кровоносних і лімфатичних судин, уздовж яких проходять відгалуження глибоких шкірних нервів.

№90 Теплорегуляція.

У літню пору в залежності від температурних умов та виду діяльності, тепловіддача організмом покращується при швидкості руху повітря 1-4 м / сек. Вітер, що має швидкість вище 6 - 7 м / сек, звичайно надає подразнюючу дію. Для житлових але--ня рекомендується швидкість руху повітря 0,1-0,3 м / сек.

Слід також відзначити, що на теплорегуляцію впливають також і теплові (інфрачервоні) промені, що йдуть від сонця або інших нагрітих предметів. При високій температурі навколишнього середовища теплові промені сприяють перегрівання організму, а при низькій температурі інфрачервона радіація допомагає підтримувати тепловий баланс.

При найбільш сприятливому поєднанні температури, вологості, швидкості руху повітря та інших факторів людина відчуває приємне теплоощущеніе, у нього зазначається теплова рівновага і нормальний перебіг всіх фізіологічних функцій. Такі метеорологічні умови прийнято називати к о м ф о р т о м. І, навпаки, поєднання метеорологічних факторів, які порушують теплорегуляцію організму, називають дискомфортом.

Низька температура і висока вологість повітря при сильному вітрі сприяють значному охолодженню організму і можуть послужити причиною різних простудних захворювань. При заняттях фізичними вправами в таких умовах з'являється небезпека виникнення у займаються простудних захворювань і відморожень.

№91 Будова і функції нирок.

Ни́рки — життєво важливий парний орган у хребетних тварин, зокрема людини. Основна його функція виведення продуктів життєдіяльності шляхом фільтрації крові. Також нирки беруть участь в регуляції водно-сольового балансу, кров'яного тиску, кровотворення, кальцієвому обміні та ін.

Будова нирки:

1. Мозкова речовина та ниркові піраміди (Pyramides renales)

2. Виносяща клубочкова артеріола (Arteriola glomerularis efferens)

3. Ниркова артерія (Arteria renalis)

4. Ниркова вена (Vena renalis)

5. Ниркові ворота (Hilus renalis)

6. Ниркова лоханка (Pelvis renalis)

7. Сечовід (Ureter)

8. Мала ниркова миска (Calices minores renales)

9. Фіброзна капсула нирки (Capsula fibrosa renalis)

10. Нижній полюс нирки (Extremitas inferior)

11. Верхний полюс почки (Extremitas superior)

12. Приносяча клубочкова артеріола (Arteriola glomerularis afferens)

13. Нефрон (Nephron)

14. Ниркова пазуха (Sinus renalis)

15. Велика ниркова миска (Calices majores renales)

16. Вершина ниркової піраміди (Papillae renales)

17. Нирковий стовб (Columna renalis)

№92 Сеча, її склад та виведення з організму

Сеча́ (лат. urina) — продукт життєдіяльності тварині людини, що виділяється нирками. У нирках в результаті фільтрації крові утворюється первинна сеча, яка потім стікає по сечоводах в сечовий міхур, де втрачає частину рідини. З нього зріла сеча через сечовидільний канал виходить назовні. Сеча багатьох тварин містить феромони і використовується ними для мічення своєї території.

Склад

На 95% сеча людини складається з води. Містить азотисті продукти розпаду білкових речовин: сечовину, сечову і гіпурової кислоту, креатинін, ксантин, уробіліну, індікан, а також солі - переважно хлориди, сульфати та фосфати.

Органічні компоненти:

-Сечовина (20 - 35 г)

-Кетонові тіла (<3 г)

-Амінокислоти (1 - 3 г)

-Креатинін (1 - 1,5 г)

-Сечова кислота (0,3 - 2, г)

-Глюкоза (<0,16 г)

-Білок (<0,15 г)

-Гіпурової кислота (0,15 г)

-Креатин (0,05 - 0,1

Неорганічні компоненти:

-Катіони (K, Na, Ca2, Mg2, NH4,)

-Аніони (Cl-, SO42-, НРО42-)

-Інші іони (у малих кількостей

№93 Значення залоз внутрішньої секреції.

Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо у кров або лімфу, що їх омиває. Кількість цих секретів невелика, називаються вони гормонами. Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією.

До залоз внутрішньої секреції відносяться: гіпофіз, щитовидна, прищитовидні, шишковидна (епіфіз), вилочкова (тімус), наднирники, статеві і підшлункова. Останні дві одночасно є і залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними. Значення залоз внутрішньої секреції. Поняття про гормони. Роль гормональної регуляції в організмі. Гормони — це біоло­гічно активні речовини, які в невеликих кількостях здатні робити на організм значний вплив.

Щитовидна залоза розташована спереду від дихального горла і по боках гортані. Маса її близько 30-40 г. Продукує гормон тироксин, її природжене недорозвинення призводить де захворювання мікседемою і кретинізмом. Мікседема зумовлюється недостатністю гормону тироксину. При цьому відбувається надлишкове нагромадження в шкірі складних сполук, через що вона здається товстою. Затримується процес окостеніння. Діти погане ростуть, пізніше звичайного починають ходити і сидіти. Кретинізм — більш важка форма недостатності функції щитовидної залози. У хворих затримується фізичний і психічний розвиток.

Гормони підшлункової залози, наднирників. Підшлункова залоза поряд з утворенням травних ферментів здійснює синтез ряду гормонів — інсуліну, глюкагону, із яких ми розглянемо інсулін. Він утворюється спеціальними клітинами панкреатичних острівців (острівців Лангерганса) цієї залози і складається з 51 амінокислоти.

№94 Поняття про гормони. Механізм дії гормонів

Гормон (гормони) — сигнальні хімічні речовини, такі, що виділяються ендокринними залозами, безпосередньо в крові що спричиняють складну і багатогранну дію на організм в цілому або на певні органи і тканини-мішені. Існують і інші визначення, згідно з якими трактування поняття гормон ширша: «хімічні речовини, тіла, що виробляються клітинами, і що впливають на клітини інших частин тіла». Гормони служать гуморальними (переносимими з кров'ю) регуляторами певних процесів в певних органах і системах.

Механізми дії

Механізми дії гормонів можуть бути різними. Одну з груп складають гормони, які з'єднуються з рецепторами, що знаходяться усередині кліток, - як правило, в цитоплазмі. До них відносяться гормони з ліпофільними властивостями - наприклад, стероїдні гормони (статеві, глюко- і мінералокортикоїди), а також гормони щитовидної залози. Будучи жиророзчинними, ці гормони легко проникають через клітинну мембрану і починають взаємодіяти з рецепторами в цитоплазмі або ядрі. Вони слабо розчинні у воді, при транспорті по крові зв'язуються з білками-носіями.

Більшість інших гормонів характеризуються трьома особливостями:

-вони розчиняються у воді;

-не зв'язуються з білками носіїв;

-починають гормональний процес, як тільки з'єднуються з рецептором, який може знаходитися в ядрі клітки, її цитоплазмі або розташовуватися на поверхні плазматичної мембрани.

У механізмі дії гормон-рецепторного комплексу таких гормонів обов'язково беруть участь посередники, які індукують відповідь клітини. Найбільш важливі з таких посередників - цамф (циклічний аденозінмонофосфат), інозітолтрифосфат, іони кальцію.

Виконавши своє завдання, гормони або розщеплюються в клітинах-мішенях, або в крові, або транспортуються в печінку, де розщеплюються, або, нарешті, видаляються з організму в основному з сечею (наприклад, адреналін).

№95 Будова і функції щитовидної залози.

Щитоподібна залоза розташована на передній поверхні шиї під шкірою і тонким шаром м’язів, трохи нижче гортані. Складається вона з двох бокових часток і перешийка. В залозі багато кровоносних і лімфатичних судин. У новонародженої дитини щитовидна залоза важить в середньому 1 г, під кінець другого року життя – 1-2 г, в 2 роки – 3 г, з 5 до 7 років її вага швидко збільшується з 6 до 10 г. У період статевого дозрівання вага залози продовжує збільшуватись і в дорослих чоловіків важить до 25 г, а в жінок – до 30 г.

Щитоподібна залоза виділяє два гормони: тироксин і трийодтиронін, до складу якого входить 65% йоду. Під впливом цих гормонів збуджується центральна нервова система, прискорюється скорочення серця, підсилюється обмін речовин.

№96 Будова і функції прищитовидних залоз.

Дві пари прищитоподібних залоз розташовані на задній поверхні щитовидної залози, часто в її тканині. Загальна їх маса – 0,1-0,13 г. Залози виробляють гормони – паратгормон і кальцитонін, які регулюють обмін кальцію і фосфору в організмі. Паратгормон підтримує вміст кальцію в крові на нормальному рівні, регулює відкладання кальцію в кістки і сприяє зв’язуванню кальцію білками і фосфатами.

При гіпофункції прищитоподібних залоз відбувається зниження вмісту кальцію в крові, що приводить до судорожних скорочень м’язів ніг, рук, тулуба і обличчя – тетанії. Кістки розм’якшуються, спотворюючи скелет людини.

№97 Будова і функції гіпофіза.

Гіпофіз – невелике уворення овальної форми, розташоване біля основи головного мозку, в заглибині турецького сідла основної кістки черепа. У новонароджених маса гіпофіза – 0,1-0,15 г, до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого дозрівання (до 0,7 г), під час вагітності доходить до 1,65 г. Гіпофіз є провідною ендокринною залозою, оскільки в ньому виробляються гормони, які регулюють розвиток і функції інших ендокринних залоз. Гіпофіз разом з гіпоталамусом утворює гіпоталамо-нейросекреторну систему, бо вони беруть участь у процесі нейросекреції – синтезі та секреції нейрогормонів, за допомогою яких здійснюються життєво важливі функції: ріст і розвиток організму, діяльність ендокринних залоз, центральної нервової системи.

№98 Будова і функції надниркових залоз.

Надниркові залози розміщені над нирками, з якими вони зв’язані лише прошарком пухкоъ сполучноъ тканини. У новонародженої дитини вага обох залоз 6-8 г, у 1 – 2-річної дитини – 5г, 3 – 5-річної – 5,5 г, 6 – 10-річної – 8,5 г, 16 – 20-річної людини 10 г, у дорослої людини14-15 г.

Кожна надниркова залоза складається з двох шарів: зовнішнього – коркового і внутрішнього – мозкового.

Із коркового шару надниркових залоз виділено понад 40 стероїдних гормонів. Це – кортикостероїди. Виділяють три основних групи гормонів кіркового шару надниркових залоз: 1) глікокортикоїди – гормони, які діють на обмін речовин, особливо на обмін вуглеводів, контролюють використання організмом жирів, білків, вуглеводів і мінералів, допомагають послабити запальні процеси; до них належать гідрокортизон, кортизон і кортикостерон; 2) мінералокортикоїди – гормони, які регулюють переважно мінеральний і водний обмін; гормон цієї групи альдостерон, гальмує екскрецію натрію в сечі; 3) статеві (андрогени, естрогени і прогестерон) – аналоги чоловічих і жіночих статевих гормонів, які впливають на продукцію сперми у чоловіків і розподіл волосяного покриву та менструацію у жінок.

№99 Будова і функції вилочкової залози

Вилочкова залоза (тимус або загруднинна залоза) розташована за грудиною. Вона складається з двох часток, верхні ділянки яких дещо розходяться і нагадують ніби вила. Найбільшого розвитку залоза досягає в 11 – 13 років, коли маса її дорівнює 35 – 40 г, після чого вона атрофується, і у дорослих людей зберігається серед жирової тканини лише окремі ділянки залози з ендокринною функцією. Гормон вилочкової залози у чистому вигляді поки що не вдалося виділити. Вважають, що гормон вилочкової залози бере участь у дозріванні лімфоцитів, які відповідають за клітинний імунітет.

У дітей з природженим недорозвитком вилочкової залози розвивається різка недостатність лімфоцитів, у крові немає гамма-глобуліну, з яким пов’язано утворення антитіл. Такі діти гинуть у віці 2 – 5 місяців.

№100 Будова і функції епіфіза.

Шишкоподібне тіло (епіфіз) розташоване в ділянці чотиригорбикового тіла середнього мозку і пов'язане з таламусом (зоровим горбом). Це невеличка непарна залоза вагою 0,2 г. У ньому виробляється гормон мелатонін, який зумовлює пігментацію шкіри. Функція епіфіза до кінця не з'ясована. В останні роки виявлено, що епіфіз допомагає людині пристосовуватися до зміни дня і ночі (біологічний годинник), до інших природних ритмів. Вважають також, що епіфіз гальмує швидкий ріст скелета, розвиток статевих залоз. Пригнічення діяльності епіфіза у дітей спричиняє передчасний статевий розвиток (у 8-10-річних хлопчиків з'являються статеві ознаки дорослих чоловіків) і затримання росту унаслідок гальмівної дії на гіпофіз.

№101 Будова і функції підшлункової залози

Підшлункова залоза міститься позад шлунка поруч з дванадцятипалою кишкою і складається з двох видів тканин. Ендокринну функцію здійснюють клітини інсулярної тканини, розташованої у вигляді окремих острівців, які називаються острівцями Лангерганса. Острівці виділяють у кров гормони:

1.інсулін, який бере участь в обміні вуглеводів: він підсилює окиснення вуглеводів у клітинах і підтримує здатність печінки відкладати глікоген;

2.глюкагон, який розчеплює глікоген до глюкози;

При захворюваннях підшлункової залози, які приводять до зниження вироблення інсуліну, більша частина вуглеводів, які надходять в організм, не затримуються в ньому, а виводяться з сечею. Це приводить до цукрового сечовиснаження.

Основні функції підшлункової залози:

- Дезінтоксикаційна, видільна [30]

- Участь у пігментному обміні [0]

- Зовнішньосекреторна, внутрішньосекреторна [100]

- Всмоктувальна [0]

- Рухова [0]

№102 Будова і функції статевих залоз.

Статеві залози представлені яєчками у чоловіків і яєчниками у жінок. Внутрішньосекреторна частина статевих залоз виробляє статеві гормони, які надходять у кров і лімфу. Чоловічі статеві гормони (андрогени) – виробляються особливими клітинами сім’яників. Чоловічим статевим гормоном є тестостерон і його похідна – андростерон. Вони зумовлюють розвиток статевого апарату і ріст статевих органів, розвиток вторинних статевих ознак: розвиток голосу, гортані, скелета, мускулатури, ріст волосся на обличчі і тіла.

Жіночі статеві гормони (естрогени) синтезуються в зернистому шарі фолікулів, а також в іншій внутрішній оболонці. У жовтому тілі, яке розвивається на місці фолікула, що лопнув, виробляється гормон прогестерон. Прогестерон забезпечує нормальний перебіг вагітності. Естрогени стимулюють ріст жіночих статевих органів, зумовлюють розростання ендометрію, сприяють розвитку вторинних жіночих ознак і появі статевих рефлексів.

І чоловіяі і жіночі гормони утворюються як у чоловічих, так і жіночих статевих залозах, але не в однакових кількостях.

Органи розмноження людини, або чоловічі і жіночі статеві органи, забезпечують її відтворення, чи продовження роду. Статеві органи складаються із статевих залоз, у яких формуються гамети (статеві клітини); статевих шляхів – каналів, по яких гамети надходять до місця запліднення; і зовнішніх статевих органів, що забезпечують зустріч гамет і їхнє з’єднання. Функцію статевих органів регулюють підкіркові центри великого мозку, поперековий і крижовий відділи спинного мозку, гіпоталамус і передня частка гіпофіза.

Будова чоловічих статевих органів: складаються з внутрішніх та зовнішніх статевих органів. Внутрішні статеві органи це яєчка (статеві залози) з придатками, статеві канали (сім’явиносні й придаткові протоки), придаткові статеві залози (сім’яні міхурці, передміхурова залоза, залози цибулини сечівника), сечівник.

Яєчка – овальні парні статеві залози, що містяться поза черевною порожниною у шкірному мішку (мошонці). Вони належать до залоз змішаної секреції: зовнішня функція – це утворення сперматозоїдів, а внутрішня – виділення гормону тестерону.

Придаток яєчка – це згорнута спіраллю трубка, що проходить по задній частині кожного яєчка. Від кожної протоки придатка починається сім’явиносна протока. Вона з’єднується з протоками сім’яних міхурців, утворюючи сім’явипорскувальну протоку.

Сім’яні міхурці – парні залози, секрет яких забезпечує сперматозоїди поживними речовинами, а також підтримує їхню рухливість. Передміхурова залоза (простата) розташована під сечовим міхуром; охоплює верхню частину сечівника. Вона виділяє слиз, який забезпечує пересування сперматозоїдів сім’явиносною протокою а також процес сім’явипорскування.

До зовнішніх статевих органів відносять мошонку. Що вміщує яєчка та їхні придатки, і статевий член, або пеніс, який слугує для копуляції й виведення назовні сперматозоїдів. Статевий член (пеніс) має корінь, тіло і головку.

Жіноча статева система складається також із внутрішніх і зовнішніх статевих органів. До внутрішніх належать яєчники, маткові труби, матка і піхва. Основна частина жіночих статевих органів міститься в нижньому відділі черевної порожнини між сечовим міхуром і прямою кишкою. Яєчники – парні статеві залози мигдалеподібної форми, в яких утворюються і дозрівають жіночі статеві клітини – яйцеклітини та статеві гормони, основні з яких естрадіон і прогестерон. До черевної порожнини яєчники прикріплені кількома зв’язками.

Яєчники складаються із зовнішнього і внутрішнього шарів, оточених білковою оболонкою. У зовнішньому (кірковому шарі) розташовані фолікули, в яких утворюються яйцеклітини. Внутрішній (мозковий), або судинний шар утворений сполучною тканиною, через яку проходять кровоносні судини і нерви.

Маткова труба – парний м’язовий орган завдовжки до 12 см, за допомогою якого кожен яєчник зв’язаний з маткою.

Матка – товстостінний грушоподібний порожнистий м’язовий орган, який виконує менструальну, секреторну й ендокринну функції; а під час вагітності в ній розвивається зародок і плід. У матці розрізняють опуклішу верхню частину або тіло матки. До нього підходять маткові труби, які відкриваються в порожнину матки двома отворами. Вужча циліндрична нижня частина матки – шийка – сполучає її з піхвою, утворюючи відповідно, третій отвір.

Піхва – це м’язова трубка завдовжки приблизно 10 см; копулятивний жіночий орган. У слизовій оболонці піхви є залози, які виділяють бактерицидну змащувальну речовину.

Зовнішні статеві органи складаються із соромітної ділянки і клітора. Соромітна ділянка утворена лобковим підвищенням, великими і малими соромітними губами, передверям піхви і дівочою плівою. Великі соромітні губи – це парні товсті складки шкіри, а малі соромітні губи, це тонші порівняно з великими губами, складки шкіри.