Функції:

1. Газообмін між організмом і зовнішнім середовищем (надходження О2 до клітин організму для окисних процесів, в результаті яких утворюється енергія, а також СО2, який виводиться з організму).

2. Теплорегуляції – легені втрачають теплову енергію а) зігріваючи вдихування повітря, б) під час випаровування води з легень.

3. Видільній функції – через органи дихання з організму виводяться: СО2, Н2О, аміак, пил, мікроорганізми, сечовина, сечова кислота, іони мінеральних солей.

4. Орган нюху – носова порожнина.

5. Голосовий апарат – гортань.

№63 Будова органів дихання.

Дихальна система складається з носової порожнини, носоглотки, глотки, гортані, трахеї, бронхів, легень. Носова порожнина поділяється кістково-хрящовою перегородкою на дві половини - праву і ліву. У кожній з них є три звивисті носові ходи: верхній, середній і нижній. До нижнього носового ходу відкривається носослізний канал. У слизовій оболонці верхнього носового ходу містяться нюхові рецептори. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись, затримують і виводять назовні пил і мікроорганізми, які осідають на слизовій оболонці, тим самим виконуючи захисну функцію

Повітря, пройшовши носову порожнину, потрапляє до носоглотки, а потім до глотки. Від глотки починаються дві трубки - гортань (дихальне горло) і стравохід, розміщений позаду гортані. Гортань розташована на передній частині шиї. Ззовні частину гортані видно як виступ, що називають кадиком.

Через гортань проходить тільки повітря. Їжа не може потрапити до неї, бо в момент ковтання вхід до гортані закривається надгортанним хрящем. Гортань безпосередньо переходить у трахею. Трахея розташована у грудній клітці спереду від стравоходу і складається з 16-20 хрящових півкілець, з'єднаних між собою зв'язками. Задня стінка трахеї (де немає хрящових півкілець) і утворена сполучною тканиною, в якій містяться непосмуговані м'язові волокна. Така будова трахеї не заважає проходженню їжі по стравоходу. На рівні п'ятого грудного хребця трахея поділяється на два головних бронхи: лівий і правий. Бронхи, як і трахея, складаються з хрящових півкілець (6-12), які запобігають закриттю їхнього просвіту. Бронхи входять у праву і ліву легені. Бронх, що входить у праву легеню, поділяється на три гілки відповідно до кількості часток легені. Бронх, який входить у ліву легеню, поділяється на дві гілки. У кожній легені гілки багаторазово поділяються, утворюючи так зване бронхіальне дерево легені.

Легені - це великі парні органи. Ліва і права легені займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша і складається з трьох часток, ліва - з двох. На внутрішній поверхні легень розміщені ворота легень, через які проходять бронхи, легеневі артерії, легеневі вени, нерви і лімфатичні судини. Ззовні кожна легеня вкрита тоненькою щільною сполучнотканинною оболонкою - легеневою плеврою, яка складається з двох листків: внутрішнього, що зростається з повітроносною тканиною легені, і зовнішнього, зрослого зі стінками грудної порожнини. Вузький простір між ними заповнений плевральною рідиною, яка зменшує під час дихальних рухів тертя легень об стінки грудної порожнини. У плевральній порожнині тиск на 6-9 мм рт.ст. нижчий від атмосферного. Все це сприяє рухові легень під час вдиху і видиху.

№64 Життєва ємність легень.

Життєва ємність легень (ЖЄЛ) — максимальна кількість повітря, що видихається після найглибшого вдиху. ЖЄЛ є одним з основних показників стану апарату зовнішнього дихання, широко тим, що використовуються в медицині.

Разом із залишковим об'ємом, тобто об'ємом повітря, що залишається в легенях після найглибшого видиху, ЖЄЛ утворює загальну ємність легенів (ЗЄЛ). В нормі ЖЄЛ складає близько 3/4 загальної місткості легенів і характеризує максимальний об'єм, в межах якого людина може змінювати глибину свого дихання. При спокійному диханні здорова доросла людина використовує невелику частину ЖЄЛ: вдихає і видихає 300—500 мл повітря (так званий дихальний об'єм). При цьому резервний об'єм вдиху, тобто кількість повітря, яке людина здатна додатково вдихнути після спокійного вдиху, і резервний об'єм видиху, рівний об'єму повітря, що додатково видихається, після спокійного видиху, складає в середньому приблизно по 1500 мл кожний. Під час фізичного навантаження дихальний об'єм зростає за рахунок використовування резервів вдиху і видиху.

№65 Механізм дихання.

При вдиху скорочуються дихальні м'язи (зовнішні міжреберні м'язи, що піднімають ребра, та драбинчасті м'язи), піднімаються ребра і грудна клітка стає ширшою та збільшується передньо-задній розмір її. Діафрагма при цьому скорочується, і збільшується порожнина грудної клітки. Все це приводить до зміни внутрішньогрудного тиску, і повітря йде в легені.

При видиху ребра та грудина опускаються донизу під дією м'язів, а діафрагма відтісняється догори. При цьому об'єм грудної порожнини зменшується, легені скорочуються і з них видаляється повітря.

№ 66 Легенева вентиляція.

Роблячи навперемінно вдих і видих, людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно сталий газовий склад.

Людина дихає атмосферним повітрям з вмістом кисню 21%, вуглекислого газу — 0,03%, а видихає — 16%, вуглекислого газу — 4%. В альвеолярному повітрі кисню — 14,2%, вуглекислого газу — 5,2%. Альвеолярне повітря відрізняється від вдихуваного і видихуваного. Це пояснюється тим, що при вдихові в альвеоли надходить повітря повітроносних шляхів, а при видиху — навпаки, до видихуваного повітря домішується атмосферне повітря, яке знаходиться в тих же повітроносних шляхах.

У легенях кисень із альвеолярного повітря переходить у кров, а вуглекислий газ із крові надходить у легені. Рух газів відбувається законами дифузії, згідно з якими газ поширюється із середовища з високим парціальним тиском у середовище з меншим тиском. Парціальним тиском називають частину загального тиску, яка припадає на цей газ у газовій суміші.

№67 Дихання при м’язовій діяльності.

У дорослої людини при м'язовій роботі збільшується легенева вентиляція у зв'язку з прискоренням і поглибленням дихання. Такі види діяльності, як біг, плавання, катання на ковзанах і лижах, їзда на велосипеді, різко підвищують об'єм легеневої вентиляції. У тренованих людей посилення легеневого газообміну відбувається головним чином внаслідок збільшення глибини дихання. Діти ж, зважаючи на особливості їхнього апарату дихання, не можуть при фізичних навантаженнях значно змінювати глибину дихання, а прискорюють дихання. І без того часте і поверхневе дихання у дітей при фізичних навантаженнях стає частішим і більш поверхневим. Це приводить до нижчої ефективності вентиляції легень, особливо у маленьких дітей.

Підлітки, на відміну від дорослих, швидше досягають максимального рівня споживання кисню, але також швидше припиняють роботу через неспроможність підтримувати довго споживання кисню на високому рівні.

При нормальному диханні вдих коротший за видих. Такий ритм полегшує фізичну і розумову діяльність. Це можна пояснити так. Під час вдиху дихальний центр збуджується, при цьому за законом індукції збудливість інших відділів мозку знижується, а при видиху має місце протилежне явище. Тому сила м'язового скорочення знижується під час вдиху і зростає під час видиху. Ось чому працездатність знижується і швидше настає втома, якщо вдих подовжений, а видих скорочений.

№68 Газообмін у легенях і тканинах.

Кисень – неодмінна умова існування кожної живої клітини людського організму. Кисень разом з повітряними масами під час вдихання потрапляє через верхні дихальні шляхи (носову порожнину і гортань), трахею у правий і лівий бронхи,

Газообмін в легенях здійснюється по принципу дифузії. Кров у легенях постачається по судинах малого кола кровообігу. По верхній і нижній порожнистих венах венозна кров впадає у праве передсердя, а потім у правий шлуночок. Після чого кров з шлуночка виштовхується в легеневу артерію, що розгалужується до дрібних альвеолярних капілярів, де і проходить газообмін. Концентрація вуглекислого газу в крові більша, ніж в повітрі альвеол, а кисню концентрація в повітрі більша, ніж в крові, тому кисень переходить в кров, а вуглекислий газ – в повітря, яке під час вдиху виводиться в зовнішнє середовище.

Споживання тканинами кисню залежить від інтенсивності обміну і відфункціонального стану тканин. На відміну від гідролітичних процесів,реакції окислення дають більший тепловий ефект і є для організмуосновним джерелом енергії. Окислення, зрештою, зводиться до втратиелектронів окислюванню речовиною, а відновлення, навпаки, - доприєднання їх. Окислювано-відновну реакцію можна уявити як сутоелектронний процес, як зміну валентності іона або перетворення його ватом. Значно частіше перехід електронів є результатом молекулярногоперегрупування, що складається з приєднання посилюваною речовиноюкисневого атома, який віддає молекула окислювача. В інших випадкахокислення полягає в дегідруванні: окислювана молекула втрачає водневіатоми, які приєднюються окислювачем. Для хімічної реакції потрібнеактивування хоч би однєї молекули, що бере участь в реакції.

№69 Штучне дихання.

Штучне дихання роблять у тих випадках, согда самостійне дихання припиняється або порушується настільки, що розвивається в організмі киснева недостатність загрожує життю людини.

Зупинка дихання або його порушення може виникнути при попаданні чужорідних тіл у дихальні шляхи, отруєнні окису вуглецю (чадним газом), ураженні електричним струмом, у утонувшіх, коли їх витащат з води, а також в деяких інших випадках.

Перш за все слід усунути дію причини, викликала удушення:

- При отруєнні чадним газом винести потерпілого на свіже повітря або відкрити двері та вікна;

- При втоплення видалити з рота або гортані чужорідні тіла, бруд, воду;

- При повішення зняти петлю; при ураженні струмом прибрати електричний дріт, попередньо ізольованих себе від дії електроструму.

Перш ніж розпочати штучне дихання, в потерпілого треба розстебнути воріт, зняти пояс, соромляться одяг і покласти його на підлогу на спину, підклавши під лопатки подушку або складеному валиком одяг так, щоб груди була піднята, а голова запрокінута назад.

Найбільш поширені способи штучного дихання «рот у рот», «рот у ніс».

Спосіб «рот у рот». Встаньте на коліна поряд з потерпілим, однією рукою утримуйте голову, а інший Візьміть нижню щелепу за підборіддя і видвіньте її кпереді (при цьому відкривається рот). Потім глибоко вдихніть і нахиліться над потерпілим, охопити його рот своїми губами, а ніс, щоб не виходив повітря, затисніть рукою, утримуючою голову за лоб. Рівномірно, але енергійно вдувайте в рот потерпілого повітря. Якщо ви виконуєте це правильно (грудна клітина повинна розширюватися), вийде вдих. Видих здійснюється сам собою, за припинення вдування. Вдування повітря роблять 16-18 разів на хвилину. Коли роблять штучне дихання дітям, особливо маленьким, не треба набирати багато повітря в легені (видих як би тільки з рота). Голова дитини повинна бути сильно запрокінута, інакше повітря піде в шлунок.

Спосіб «рот у ніс» відрізняється від способу «рот у рот» тільки тим, що повітря вдувают через ніс (рот має бути закритий). Він застосовується в тих випадках, коли в потерпілого стислі щелепи і неможливо відкрити рот.

Штучне дихання треба проводити наполегливо, іноді довго, до 1-1,5 годин - до тих пір, поки потерпілий не почне дихати самостійно і ритмічно, без перерв.

№70 Рефлекторна і гуморальна регуляція дихання.