Рефлекторна регуляція дихання

Автоматична регуляція дихання. Дихальний центр сприймає інформацію, що поступає від хеморецепторів та механорецепторів. Хеморецептори розміщені у великих судинах і реагують на зниження концентрації кисню та підвищення концентрації вуглекислого газу. В них виникають нервові імпульси, які по нервах досягають дихального центра і стимулюють акт вдиху. У завершальній стадії вдиху, коли легені розтягуються, подразнюються механорецептори, розміщені у дихальних м’язах та легенях. Імпульси, що виникають у механорецепторах, направляються до дихального центру, гальмують центр вдиху і збуджують центр видиху. Від центру видиху імпульси передаються до дихальних м’язів, які починають розслаблюватися. Закінчення видиху рефлекторно стимулює вдих.

Довільна регуляція дихання. У регуляції дихання може брати участь кора великих півкуль головного мозку. Людина може довільно (за своїм бажанням) на деякий час затримати дихання, змінити його ритм і глибину.

Гуморальна регуляція дихання

Значний вплив на дихальний центр здійснює хімічний склад крові, особливо його газовий склад. Наприклад, нагромадження вуглекислого газу в крові подразнює хеморецептори і рефлекторно збуджує дихальний центр. Гормон адреналін здатний безпосередньо впливати на дихальний центр стимулюючи дихальні рухи. Подібну дію може викликати молочна кислота, яка утворюється під час роботи м’язів. Вона здатна подразнювати хеморецептори в судинах, що також призводить до збільшення частоти та глибини дихання.

№71 Гігієна органів дихання.

Для збереження здоров'я необхідно підтримувати нормальний склад повітря в житлових, навчальних, громадських і робочих приміщеннях, постійно їх провітрювати. Зелені рослини, вирощувані в приміщеннях, звільняють повітря від надлишку вуглекислого газу і збагачують його киснем. На підприємствах, де повітря сильно забруднюється пилом, використовуються промислові фільтри, спеціалізована вентиляція, люди працюють у респіраторах — масках з фільтром для повітря.

Велику шкоду організму наносить паління, тому що в тютюні та тютюновому димі міститься нікотин — сильна рослинна отрута, що діє негативно на центральну нервову систему. Шкідлива дія нікотину на органи дихання проявляється в зменшенні життєвої ємності легень, у хронічному подразненні слизових оболонок дихальних шляхів, що викликає хронічний бронхіт у тих людей, які палять. Паління завдає здоров'ю великої шкоди, систематично отруюючи організм нікотином та іншими отруйними речовинами. Деякі з них викликають ракові пухлини.

Серед хвороб, що уражають органи дихання, є інфекційні, алергійні та запальні.

Попередити захворювання органів дихання можна самому, дотримуючись певних гігієнічних вимог.

1. У період епідемії інфекційних захворювань вчасно пройти вакцинацію (протигрипозну, протидифтерійну, протитуберкульозну та інші).

2. У цей період не слід відвідувати багатолюдні місця (концертні зали, театри й ін.).

3. Дотримуватися правил особистої гігієни.

4. Проходити диспансеризацію, тобто медичне обстеження.

5. Підвищувати захисні сили організму, його стійкість до інфекційних захворювань шляхом загартовування, вітамінного харчування.

№72 Значення і суть процесів травлення.

Травлення – це сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, забезпечуючи обробку і перетворення харчових продукті хімічні сполуки, здатні засвоюватися клітинами організму.

Фізичні зміни їжі в її механічній обробці, роздрібленні, перемішуванні і розчиненні під впливом ферментів, які знаходяться в соках травних залоз. Ферменти розщеплють білки, жири, вуглеводи до більш простих хімічних сполук (амінокислоти, гліцерин, жирні кислоти, моносахариди). Вода, мінеральні солі, вітаміни поступають в кров в незмінному виді.

Поживні речовини, що надходять в організм з їжею, є будівельним матеріалом і одночасно джерелом енергії, необхідної для підтримання життя організму. При розпаді та окисленні білків, жирів та вуглеводів виділяється різна, але стала для кожної речовини кількість енергії, що характеризує енергетичну цінність цих речовин.

Характеристика харчових речовин

Для підтримання своєї життєдіяльності людина повинна вживати їжу. Харчові продукти (хліб, м’ясо, риба, овочі, молоко тощо) містять всі необхідні для життя речовини: воду, мінеральні солі та органічні сполуки – білки, жири, вуглеводи та вітаміни, як рослинного, так і тваринного походження.

№73 Травлення в ротовій порожнині. Гігієна порожнини рота і зубів.

До органів ротової порожнини належать: язик, ясна та зуби, а заїї межами — три пари великих слинних залоз.У ротовій порожнині починається процес травлення, де їжа піддаєтьсямеханічній обробці, а також початковим хімічним змінам під впливом слини. Уротову порожнину слина потрапляє із трьох пар слинних залоз і багатьохдрібних, розташованих у слизовій оболонці ротової порожнини. Під час жуванняїжа переміщується в ротовій порожнині язиком, на якому розміщені нервовізакінчення, що дають відчуття смаку їжі. Слина, яка складається з води,неорганічних і органічних речовин (солі кальцію, калію, білкової слизистої речовини — муцину)сприяє ковтанню їжі. Їжа стає слизькою і легко рухаєтьсястравоходом, стінки якого хвилеподібно скорочуються, просуваючи їжу дошлунка.До складу слини входять ферменти, які розщеплюють вуглеводи. У ротовійпорожнині їжа перебуває всього 15-20 с, за цей час вуглеводи не встигають повністю розщепитися, тому дія ферментів слини продовжується в шлунку доти,доки клубок їжі не змочиться квасним шлунковим соком (20-30 хв.). За добуорганізм людини виділяє 600-800 мл. слини.

Гігієна порожнини рота - це основний профілактичний захід, який повинен обов'язково проводитися по всіх правилах, незалежно від віку людини і достатку здоров'я його зубів. Основною метою гігієни порожнини рота є видалення зубного нальоту. На жаль не завжди особиста гігієна дозволяє добитися якісного очищення порожнини рота.

За даними багаточисельних досліджень, в 80% випадків причиною виникнення запальних процесів, у тому числі захворювання пародонту, є бактеріальний зубний наліт, який є механічним, хімічним і біологічним подразником тканин. Клінічні експерименти показують, що накопичення зубного нальоту викликає запалення ясен, а його видалення і ретельна гігієна порожнини рота приводить до її одужання.

Комплексний підхід в лікуванні пацієнтів починається з навчання гігієні порожнини рота і закінчується проведенням спеціальних гігієнічних процедур. При цьому відбувається швидше лікування запальних захворювань слизистої порожнини рота, подовжується термін служби імплантантів.

№74 Механізм слиновиділення. Ковтання.

Слиновиділення здійснюється рефлекторно, за участю нервової системи. До кожної слинної залози підходять волокна нервів симпатичного парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи.

Їжа, що надійшла в порожнину рота, подразнює закінчення смакових нервів: у них виникає збудження, яке по доцентрових нервах передається в центр слиновиділення – довгастий мозок. Тут відбувається передача збудження із доцентрових нервів на відцентрові, які йдуть до слинних залоз. Збудження охоплює секреторні клітини слинних залоз і відбувається виділення слини певної якості і кількості. Так здійснюється безумовний слиновидільний рефлекс.

Жування посилює слиновиділення. Причому, чим більше подрібнюється їжа, тим більше виділяється слини.

Крім безумовно-рефлекторного виділення слини, може бути і умовно-рефлекторне – на вигляд їжі, її запах, спогади або розмови про неї. Що кілька разів поєднувалися в часі з їдою.

Ковтання – складний рефлекторний акт, у якому беруть участь м’язи язика, глотки та гортані, спрямованні на опускання надгортанника. Надгортанник закриває шлях харчовій грудці у дихальні шляхи. Водночас м’яке піднебіння підіймається і закриває їй шлях до носоглотки. Якщо людина під час їжі розмовляє, сміється, робить різні рухи, грудка їжі може потрапити в дихальні шляхи, що спричинить сильний кашель, який дасть змогу відхаркнути грудку.

Їжа, подрібнена у ротовій порожнині і просочена слиною, сформована у харчові грудки, через зів надходить у глотку, а з неї у стравохід.

Проковтнута харчова грудка рефлекторним скороченням кільцевих м’язів стравоходу просувається в шлунок. Рідка їжа проходить по стравоходу за 2 – 3 сек., а густа – 6-8 сек.

№75 Травлення в порожнині шлунка.

Шлунок — це порожнинний орган, який вико рольрезервуара для їжі. Він вміщує до 3 л їжі і бере участь в її перетрав тапоступовому переправленні у кишки. Форму шлунка порівнюють з формою рога, однаквона може змінюватися залежно від положення тіла та ступеня наповненняДо складу стінок шлунка входить слизова оболонка разом з підслизовим шаром,де розміщені численні трубчаті залози, які виділяють складові компонентишлункового соку — соляну кислоту та ферменти. Соляна кислота сприяє набуханнюбілків і прискоренню їх розщеплення. Ферменти шлункового соку сприяютьперетравленню їжі. Слизова оболонка ще виділяє слизисту речовину (муцин), якаобгортає частинки їжі та оберігає шлунок від пошкоджень. Шлунковим соком їжапросякає поступово, тому розщеплення білків починається з поверхні клубкаїжі, а закінчується в його товщині лише через 20-30 хв. Їжа, що

перетравлюється, перебуває в шлунку від 3 до 10 годин.

№76 Травлення в тонкій кишці.

У тонких кишках закінчується переробка харчових речовин, яка почалася у шлунку і в дванадцятипалій кишці. Тонка кишка — це найдовша (5-6 м) і особливо важлива ділянка травного каналу,в якому продовжується та закінчується процес травлення. Тут відбувається розщеплення їжі та всмоктування продуктів.

Кишкове травлення завершує етап механічної і хімічної обробки їжі. В порожнистій і клубовій кишці проходять:

1) остаточні розщеплення харчової кашки під впливом панкреатичного соку, жовчі, а також під впливом ферментів, які продокуються залозами тонкої кишки.

2) всмоктування поживних речовин, води, солей, вітамінів.

ВСМОКТУВАННЯ - це процес переходу води однорозчинних в ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в кров і лімфу крізь стінки ворсинок.

Інакше всмоктування - де активний транспорт поживних речовин клітинами епітелію слизової оболонки в кров та лімфу.

Всмоктування в основному проходить в тонкій кишці за рахунок ворсинок, мікроворсинок. Велика кількість ворсинок значно збільшує поверхню слизової оболонки тонкої кишки. Стінки ворсинок складаються з одношарового епітелію. До кожної ворсинки входять кровоносна та лімфатична судина.

Амінокислоти і глюкоза всмоктуються в кров капілярів ворсинок, а з них поступають* в кишкові вени, які впадають у ворітню вену, яка йде в печінку.

Жири всмоктуються в лімфу у вигляді жирових кислот і гліцерину. Вони розчиняються під дією жовчі і всмоктуються.

Ворсинки виконують також захисну функцію, перешкоджаючи проникненню в кров та лімфу мікроорганізмів, що населяють кишечник. Мікроорганізми та їхні отрути потрапляють у кишечник найчастіше з їжею, коли ми нехтуємо елементарними гігієнічними правилами.

Число ворсинок більше в порожнистій кишці. Подразником під час травлення є хімус, яка діє на слизову оболонку механічно і хімічно. Слизова оболонка виробляє кишковий сік, який має потужну дію.

№77 Травлення в дванадцятипалій кишці.

Дванадцятипала кишка — це одна із тонких кишок, де відбуваються важливі процеси розщеплення білків, жирів та вуглеводів. До неї впадають вивідні протоки печінки та підшлункової залози. Під впливом жовчі, яку виробляє печінка, жири розпа на дрібні краплини, а потім за допомогою ферментів травних соків — ліпази, (їх виділяє підшлункова залоза та дрібні залози тонких кишок) ці краплини розщеплю на гліцерин і жирні кислоти і через кишечку стінку всмоктуються в кров. Під впливом ферменту трипсину, який входить до складу соку підшлункової залози, білки розщеплюються до амінокислот. Цей фермент розщеплює утворені в шлунку пептину та альбумози до амінокислот. Складні цукру (крохмаль, мальтоза та молочний цукор) розщеплюються за допомогою ферментів амілози, мальтози талактози до простих (дісахариди, глюкоза).

Дванадцятипала кишка являється центральним вузлом секреторної, евакуаторної, моторної діяльності системи травлення, бо в її низхідну частину виливаються головні травні соки: підшлунковий, кишковий соки, жовчі, а в слизовій оболонці утворюють гормони (секретин), регулюють секрецію шлунка, підшлункової залози, а також гуморальне, впливаючи на печінкові клітини, стимулюють продукцію жовчі.

Тут починається другий етап травлення. Головні травні соки мають виразно лужну реакцію. В порожнині дванадцятипалої кишки продовжуються основні процеси переварювання білків, жирів, вуглеводів.

№78 Жовч, роль жовчі в травленні.

Жовч — секрет гепатоцитів світло-жовтого кольору лужної реакції (pH — 7,3-8,0). Впродовж доби у людини утворює до 1500 мл жовчі. В жовчному міхурі колір жовчі темний (до бурого). До складу жовчі входять жовчні кислоти (глікохол й таурохолева). Це парні кислоти, зв'язані з таурином і амінокислотою гліцином); вільних жирних кислот міститься лише невелика кількість. У людини у формі глікохолевих заходиться до 80% всіх жовчних кислот а таурохолевих 20%. Забарвлення жовчі пов'язане з пігментами білірубіном та білівердином.

Жовч наділена властивістю активізувати травні ферменти кишок, а також емульгувати жири, і таким чином, збільшує поверхню взаємодії ферментів (ліпаз) із жирами, полегшуючи їх розщеплення. Жовч також посилює рухову активність кишок; завдяки бактерицидним властивостям затримує гнильні процеси у кишках.

Утворюючись в печінці безперервно, жовч нагромаджується в проміжках між травленнями в жовчному міхурі, де вона стає більш концентрованою, бо слизова оболонка міхура всмоктує воду (міхурова жовч). Сама будова системи жовчовивідних проток: печінкова, міхурова і загальної жовчовивідної протоки дає можливість переміщенню жовчі як в напрямі 12-палої кишки, так і в напрямі жовчного міхура. При перетравленні їжі, яка має жир, жовч надходить в кишку, бо при цьому відбувається скорочення жовчного міхура, що забезпечується за допомогою нейрогуморальних механізмів. Гормони жовчного міхура пригнічують жовчовиділення.

№79 Особливості кишечника у дітей.

Тонкий кишечник

- ДПК у дітей раннього віку розташована на рівні 1-го поперекового хребця і лише в 12 років займає таке положення як у дорослих;

- ДПК має кільцеподібну форму;

- кровопостачання ДПК відбувається за рахунок загальнопечінкової та верхньої брижової артерій;

- межа розподілу брижової частини тонкої кишки на худу та клубову невиражена;

- баугінієва заслінка недорозвинена, що сприяє інвагінаціям, а також закиду мікробного вмісту сліпої кишки в клубову з розвитком запальних процесів її термінального відділу,

- слизова оболонка товстого кишечника має дуже багато ворсинок, які значно збільшують її поверхню і забезпечують надходження у кров і лімфу продуктів перетравлення білків, вуглеводів та інших речовин;

- ліберкюнові залози розвинені добре, брунерові залози – недостатньо;

- клітини Панета, що знаходяться на дні ліберкюнових залоз, у дітей зустрічаються як у тонкому, так і в товстому кишечнику;

- лімфоїдні елементи розкидані на протязі всього кишечника і тільки після 7-ми років формуються їх скопичення;

- брижа у дітей відносно довга, що сприяє інвагінаціям, заворотам та грижам.

Товстий кишечник

- нисхідна частина товстої кишки довша за висхідну;

- оточина сигмовидної кишки відносно довга, що може бути причиною звичних закрепів у дітей;

- сліпа кишка у дітей має лійкоподібну форму, дуже рухлива, розташована нижче, ніж у дорослих;

- гаустри та стрічки недорозвинені;

- слизова оболонка не має циркулярних складок та ворсинок;

- слизова оболонка, підслизовий та м’язовий шари товстого кишечника утворюють півмісяцеві складки,

- червоподібний відросток часто розміщений атипово, має форму лійки та широкий вхід;

- пряма кишка у дітей дошкільного віку розміщена вище, ніж у дорослих. Вона має недостатньо розвинений м’язовий шар та слабку фіксацію підслизового шару у дітей раннього віку, що створює умови для її випадіння.

Функції:

- дуоденальний сік є сумішшю травних соків;

- ферменти кишечника: ентерокіназа, лужна фосфатаза, ерепсин, поліпептидази, катепсини, фосфоліпаза, ліпаза, сахароза, лактаза, амілаза;

- основні гормони кишечника: секретин, холецистокінін, гастринінгібуючий поліпептид, вазоактивний інтестінальний поліпептид;

- у тонкому кишечнику відбувається всмоктування складових частин білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, солей, води (переважно в худій та клубовій кишці);

- здатність до розщеплення рослинних білків з’являється у віці 2-3-х місяців, тваринних білків – з 5-6-ти місяців;

- у товстому кишечнику відбувається всмоктування води та мінеральних речовин;

- тривалість проходження їжі по шлунково – кишковому тракту в середньому складає 15 годин.

№80 Механізм всмоктування.

ВСМОКТУВАННЯ - це процес переходу води однорозчинних в ній поживних речовин, солей, вітамінів з травного каналу в кров і лімфу крізь стінки ворсинок.

Інакше всмоктування - де активний транспорт поживних речовин клітинами епітелію слизової оболонки в кров та лімфу.

Всмоктування в основному проходить в тонкій кишці за рахунок ворсинок, мікроворсинок. Велика кількість ворсинок значно збільшує поверхню слизової оболонки тонкої кишки. Стінки ворсинок складаються з одношарового епітелію. До кожної ворсинки входять кровоносна та лімфатична судина.

Амінокислоти і глюкоза всмоктуються в кров капілярів ворсинок, а з них поступають* в кишкові вени, які впадають у ворітню вену, яка йде в печінку.

Жири всмоктуються в лімфу у вигляді жирових кислот і гліцерину. Вони розчиняються під дією жовчі і всмоктуються.

Ворсинки виконують також захисну функцію, перешкоджаючи проникненню в кров та лімфу мікроорганізмів, що населяють кишечник. Мікроорганізми та їхні отрути потрапляють у кишечник найчастіше з їжею, коли ми нехтуємо елементарними гігієнічними правилами.

Число ворсинок більше в порожнистій кишці. Подразником під час травлення є хімус, яка діє на слизову оболонку механічно і хімічно. Слизова оболонка виробляє кишковий сік, який має потужну дію.

№81 Зміна харчових решток у товстій кишці.

Перистальтичні і маятникові рухи тонкої кишки забезпечують переміщення харчової кашки в товсту кишку. Товста кишка (1-2 м) розміщується в черевній порожнині у вигляді літери П. її стінка має три оболонки: слизова з підслизовою основою, м'язову та зовнішню сполучнотканинну. Слизова оболонка не має ворсинок, бо в ній не всмоктуються складні молекули — лише вода, мінеральні солі та деякі вітаміни. У товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відростком (апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, в свою чергу, поділяється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмовидну.

У порожнині товстої кишки живуть мікроорганізми, які утворюють корисну мікрофлору кишок. У процесі своєї життєдіяльності вона зумовлює розпад клітковини до моносахаридів, молочної, масляної та янтарної кислот, які наділені бактерицидними властивостями, пригнічують розмноження патогенних мікроорганізмів, синтезують деякі вітаміни (групи В, К тощо), інактивують ферменти і формують калові маси. Гнильні та бродильні процеси супроводжуються утворенням токсичних речовин (індолу, скатолу, фенолу), які в окремих випадках стають причиною виникнення тяжких захворювань, наприклад, загальної інтоксикації організму при недостатній антитоксичній функції печінки.

№82 Обмін речовин і енергії в дитячому організмі.

Внаслідок інтенсивного росту і розвитку дитина на першому році життя потребує підвищеного засвоєння окремих харчових інгредієнтів. Основною особливістю організму, що росте, є напруженість процесів обміну речовин. Для здорових доношених новонароджених у перші 3 год. життя характерний значний зсув кислотно-основного стану крові в кислу сторону, тобто декомпенсований метаболічний ацидоз. На 4—5-й день життя показники газообміну наближаються до рівня здорової людини, проте схильність до ацидозу у немовлят зберігається. Тіло плода складається переважно з води. На воду припадає 75—80 % маси тіла новонародженого і 62—65 % — під кінець першого року життя. Вода є передумовою збільшення маси тіла. З віком поступово зменшується відносний вміст води в організмі.

Потреба у воді залежить від інтенсивності обмінних процесів, концентраційної здатності нирок, витрат води в процесі росту, від характеру харчування, температури навколишнього середовища, поведінки дитини. Дитині перших тижнів життя потрібно 180—• 200 мл, на кінець 1-го року — 100—120 мл, до 12 років — 45 мл вода на 1 кг маси тіла.

На внутрішньоклітинну рідину припадає 45—50 % загальної маси тіла дитини, позаклітинну рідину — 20—25 %, причому 5 % рідини знаходиться в плазмі крові і 15 % — в інтерстиціальній рідині. У новонароджених переважає позаклітинна рідина, якої в 2 рази більше, ніж у дорослих.

Білковий обмін, як правило, ототожнюють з обміном азоту. Білки є пластичним матеріалом для росту і розвитку тканин, органів і систем. На відміну від дорослих, дитині властивий позитивний азотистий баланс. У перші дні життя дитина перебуває в умовах пониженого надходження білка. З 5-го дня життя катаболічні процеси змінюються анаболічними, збільшується маса тіла. Білок грудного молока засвоюється майже повністю, коров'ячого — значно менше. Організм, який росте, потребує повноцінного білка, що містить незамінні амінокислоти. Дітям у першому півріччі життя необхідно 2,5—3 г, у другому півріччі — 3,0—3,5 г, у 15 років — 1,5—2 г білка на 1 кг маси тіла.

Вуглеводний обмін забезпечує головні енергетичні потреби організму. Вуглеводи є матеріалом, який використовується організмом для продукування тепла і роботи. Посилений ріст дитини в перші 2 роки життя супроводжується збільшеним гліколізом, підвищенням вмісту молочної кислоти в крові. Рівень глюкози у новонароджених і дітей грудного віку нижчий, ніж у дорослих (3,5-4,5 ммоль/л). Вуглеводний обмін у дітей дуже лабільний, регулюється нервовою та ендокринною системами. Дитині першого року життя необхідно 12—15 г вуглеводів на 1 кг маси тіла.

№83 Обмін білків.

Білки їжі в травному тракті розщеплюються до амінокислот, останні всмоктуються в кров і транспортуються до всіх клітин тіла. В клітинах з них синтезуються білки, властиві лише для даного виду організмів, органа та тканини. Специфічність білків обумовлена кількістю та послідовністю амінокислот у молекулі білка. Інформація про структуру молекул білків організму знаходиться в закодованому вигляді в молекулах ДНК і за допомогою молекул РНК передається до рибосом, де відбувається синтез білків. Білки є складовою частиною цитоплазми, ядра та інших органоїдів усіх клітин тіла, а також плазми крові та тканинної рідини.

В організмі відбувається постійна зміна, оновлення білків, причому кількість білків, що розпадаються, дорівнює кількості білків, які синтезуються. Це явище називається азотною рівновагою. Воно характерне для здорового дорослого організму. Тільки в молодому організмі, який росте, процеси асиміляції переважаються над процесами дисиміляції. тому загальна кількість білків, отже й маси тіла, зростає.

Людині щодоби потрібно 1 г білка на 1 кг ваги; найменша потреба білка при вуглеводній дієті – 22 г на добу. При достатній кількості вуглеводів і жирів людина може обходитись 35-40 г повноцінного білка, наприклад білка молока.

З крові до кишкового тракту з соком надходять білки і полі пептиди. У людини за добу виділяється 25-30 г білка і значна кількість полі пептидів.

Білковий обмін регулюється корою півкуль головного мозку через залози внутрішньої секреції. У підгорбковій частині проміжного мозку виявлено центр регуляції білкового обміну.

№84 Обмін жирів.

Жир, що надходить до кишечника, під дією жирових ферментів розщеплюється на гліцерин і жирні кислоти, а потім з кров’ю розноситься по всьому організму.

Частина жиру, потрапивши до клітин тіла, включається у складні біохімічні процеси, що супроводжують діяльність цих клітин, і стає їх складовим компонентом. Друга, більша, частина жиру відкладається в сполучнотканинній клітковині під шкірою, в сальнику та інших органах. Цей жир править за резерв органічних сполук і використовується організмом при недостатньому харчуванні.

Жири є розчинником деяких вітамінів, а також можуть безпосередньо окислюватись до вуглекислого газу і води. Жир швидко обмінюється в організмі, він весь час розпадається і знову синтезується.

Жир є матеріалом для складних сполук – ліпоїдів, що входять, як структурні елементи до складу цитоплазми.

Обмін жирів і ліпоїдів регулюється корою півкуль головного мозку через проміжний мозок і вегетативну нервову систему, яка зумовлює розклад жиру в печінці.

Гормони передньої частки гіпофіза, а також гормони статевих залоз, як і тироксин щитовидної залози, посилюють окислення жиру.