Будова серця

1 — аорта; 2 — легеневий стовбур; 3 — легеневі вени; 4 — ліве передсердя; 5 — клапан аорти; 6 — митральний клапан; 7 — перегородка; 8 — перикард; 9 — міокард; 10 — лівий шлуночок; 11 — правий шлуночок; 12 — нижня порожниста вена; 13 — тристулковий клапан; 14 — клапан легеневого стовбура; 15 — ендокард; 16 — праве передсердя; 17 — легеневі вени; 18 — верхня порожниста вена.

№54 Будова і функції судинної системи.

У системі кровоносних судин людини розрізняють артерії, вени, капіляри.

Артерії – це судини, по яких кров рухається в напрямі від серця. Стінки артерій складаються з трьох шарів: внутрішнього ендотеліального, середнього м’язового і зовнішнього сполучнотканинного. Середній шар – най товщий, складається кільцевих гладеньких м’язів.

Вени – це судини, по яких кров надходить від органів тіла, рухається в напрямі до серця. Стінки вен складаються з таких шарів як і артерії, хоча м’язовий шар у них менш розвинений і еластичних волокон мало. На відміну від артерій, усередині вен є кишеньковоподібні клапани, які під час руху крові в бік серця притискуються до стінок судин, а при зворотньому русі кров розправляється іперегороджують їй шлях.

Капіляри – це найтонші судини, які зв’язують дрібні артерії з найдрібнішими венами. Стінки капілярів складаються з одного шару плоских епітеліальних клітин, які дістали назву ендотелію. Через стінки капілярів відбувається обмін речовин між кров’ю і тканинами. Загальна кількість капілярів великого кола кровообігу 2 млрд., а загальна довжина їх 100 тис. км.

№55 Велике і мале коло кровообігу.

Кровообіг відбувається за двома основними шляхами, що називаються колами: малому та великому колі кровообігу.

За малому колу кров циркулює через легені. Рух крові по цьому колу починається зі скорочення правого передсердя, після чого кров надходить у правий шлуночок серця, скорочення якого штовхає кров в легеневий стовбур. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою і двома клапанами: Тристулковим (між правим передсердям і правим шлуночком), що запобігає повернення крові в передсердя, і клапаном легеневої артерії, що запобігає повернення крові з легеневого стовбура в правий шлуночок. Легеневої стовбур розгалужується до мережі легеневих капілярів, де кров насичується киснем за рахунок вентиляції легенів. Потім кров через легеневі вени повертається з легень у ліве передсердя.

Велике коло кровообігу забезпечує насиченою киснем кров'ю органи і тканини. Ліве передсердя скорочується одночасно з правим і штовхає кров у лівий шлуночок. З лівого шлуночка кров надходить у аорту. Аорта розгалужується на артерії і артеріоли, що йдуть у різні частини організму і закінчуються капілярної мережею в органах і тканинах. Циркуляція крові в цьому напрямку регулюється передсердно-шлуночковою перегородкою, двостулковим (мітральним) клапаном і клапаном аорти.

Таким чином, кров рухається по великому колу кровообігу від лівого шлуночка до правого передсердя, а потім по малому колу кровообігу від правого шлуночка до лівого передсердя.

№56 Особливості кровообігу у плода.

Кровообіг плоду значно відрізняється від кровообігу дорослої людини, оскільки плід не дихає, а збагачення крові на кисень та поживні речовини, необхідні для його розвитку і росту здійснюється через плаценту. Нормально розвинена доношена плацента людини має округлу дископодібну форму, м'ясисту консистенцію, діаметр 150—200 мм, товщину 20—30 мм та масу 450—500 г.

У плаценті розрізняють маткову та плодову частини. Зовнішня поверхня маткової частини шорстка і сіткою борозен поділена на значну кількість різних за формою часточок, основною складовою частиною яких є ворсинки — специфічні утвори з кровоносними судинами всередині. Ворсинки занурені в невеликі порожнини потовщеної частини слизової оболонки матки і заповнені кров'ю матері. Кров плоду, що протікає в капілярах ворсинок, збагачується на кисень та поживні речовини, які проходять крізь стінки ворсинок та капілярів. Завдяки цим структурним особливостям кров матері безпосередньо не змішується з кров'ю плоду, тобто існує особливий фізіологічний механізм, що захищає організм плоду від змін навколишнього середовища і зберігає його відносно постійний внутрішній склад. Цей механізм називають плацентарним бар'єром. Він, як і інші пристосувальні властивості організму, виник у процесі еволюції.

Від внутрішньої поверхні плодової частини відходить довгий пупковий канатик, або пуповина, який складається з перевитих між собою двох пупкових артерій, однієї пупкової вени і зародкової сполучної тканини з домішкою колагенових волокон.

Кров, що пройшла крізь плацентарний бар'єр, збирає пупкова вена, яка проникає в черевну порожнину через пупкове кільце. У складі круглої зв'язки пупкова вена доходить до воріт печінки, де поділяється на дві гілки. Одна з них відразу впадає у ворітну вену, що розгалужується в печінці, а друга проходить по задній поверхні печінки і біля її заднього краю з'єднується з нижньою порожнистою веною. Кров із печінки по печінкових венах вливається в нижню порожнисту вену.

Таким чином, з нижньої порожнистої вени, що несе венозну кров від нижніх частин тіла і артеріальну кров з пупкової вени, у праве передсердя вливається змішана кров. У праве передсердя впадає також верхня порожниста вена, що збирає венозну кров з верхніх частин тіла.

№57 Робота серця. Цикл серцевої діяльності.

Кров постійно рухається завдяки неперервній роботі серця. Серце — порожнистий м'язовий орган масою 180-300 г і завбільшки з кулак людини. Воно розташоване ліворуч від центра грудної клітки, в серцевій сумці — перикарді. Перикард складається із двох листків — парієтального і вісцерального.

Скорочення м'язів черевного преса веде до витіснення значної кількості крові із судин печінки, кишечника і селезінки, збільшуючи приплив крові до серця і тим самим впливаючи на серцевий викид.

При скороченні м'язів вени в них стискаються, що негайно призводить до збільшення притоку крові до правого шлуночку (м'язевого насосу). Збільшення відтоку венозної крові з м'язів нижніх кінцівок сприяє швидкому заповненню серця і, крім того, підвищує тиск перфузії в нижніх кінцівках за рахунок зниження тиску у венах гомілки і ступні.

Фізичні вправи викликають рефлекторну збільшення напруги стінок венозних судин як у працюючих, так і в непрацюючих кінцівках. Це напруга зберігається протягом всієї навантаження і пропорційно до ступеня її тяжкості.

Пружність венозної системи в поєднанні з м'язовою насосом нижніх кінцівок і абдоміно-торакальним насосом сприяє відтоку венозної крові і тим самим підтримує на одному рівні або підвищує тиск наповнення в правому шлуночку, збільшує об'єм крові в легенях і сприяє наповненню лівого шлуночка. При збільшенні фізичного навантаження відбувається рефлекторний звуження судин м'язів, що знаходяться у спокої. Очевидно, рефлекторне звуження судин, викликане навантаженням, все ж таки перешкоджає кровотоку, оскільки в подальшому, в кінці навантаження він швидко і в значній мірі зростає, незважаючи на зниження артеріального тиску. Коли навантаження виконується в умовах високої температури навколишнього середовища, подібні взаємовідносини виникають між температурної реакцією і збільшенням кровотоку в активних м'язах

При нормальній частоті скорочень серця (73—75 уд/хв) повний цикл серцевої діяльності продовжується 0,8 секунди. Цикл діяль­ності серця складається з трьох фаз;

1фаза — систола передсердь (0,1 сек.);

2фаза — систола шлуночків (0,3 сек.);

3фаза — загальна пауза (0,4 сек.).

№58 Нервова і гуморальна регуляція серцевої діяльності.

Діяльність серця регулюється двома парами нервів: блукаючими і симпатичними. блукаючі нерви беруть початок у довгастому мозку і гальмують серцеву діяльність, симпатичні нерви відходять від шийного симпатичного вузла, посилюють кожне серцеве скорочення.

Пристосування діяльності серцево-судинної системи до умов, у яких перебуває організм, здійснюється нервовим і гуморальним механізмами. Нервові впливи передаються по відцентрових нервах. Подразнення викликають у закінченнях доцентрових нервів збудження, яку передається в ЦНС, і звідти по блукаючому або симпатичному нерву досягає серця. Відцентрові нерви серця одержують імпульси не тільки із довгастого мозку, а й від інших відділів ЦНС, у тому числі від кори великого мозку.

Рецептори судинних рефлексогенних зон збуджуються при підвищеному тиску крові в судинах, тому їх називають барорецепторами. Збудження, що виникло в рецепторах, по волокнах аортального нерва досягає довгастого мозку. Рефлекторно підвищується тонус ядер блукаючих нервів, що приводить до гальмування серцевої діяльності, внаслідок чого частота і сила скорочень зменшується. Тонус судинозвужувального центра при цьому знижується, що спричиняє розширення судин внутрішніх органів.

На діяльність серця і судин впливають хімічні речовини, що є в крові. Збільшення концентрації іонів калію гальмує роботу серця, а збільшення іонів кальцію веде до посилення серцевої діяльності.

До судинозвужувальних речовин належить адреналін, вазопресин тощо. Адреналін, норадреналін спричиняють звуження артерій і капілярів, крім вінцевих судин і судин мозку, які під їх дією розширюються. Вазопресин, що виробляється гіпофізом, спричиняє звуження лише капілярів, не впливаючи на просвіт інших судин.

До судинорозширювальних речовин належать ацетилхолін, гістамін та інші. Ацетилхолін, що утворюється в нервових закінченнях парасимпатичних нервів, сприяє розширенню дрібних артерій, гістамін – капілярів. Виробляється гістамін в працюючих м’язах, у стінках органів травлення.

№59 Рух крові по судинам.

Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини. Кров у людини рухається по замкнутій системі судин завдяки роботі серця. Кровоносні судини, пронизуючи весь організм, доходять до кожної його клітини

Швидкість руху крові залежить не тільки від різниці тисків, але й від ширини кровоносного русла. Хоч аорта є найширшою судиною, але вона одна в організмі і нею протікає вся кров, що виштовхується лівим шлуночком. Тому швидкість тут найбільша. У міру розгалуження артерій їх діаметр стає менший, проте загальна площа поперечного перерізу всіх артерій зростає і швидкість руху крові зменшується. Загальна ширина просвіту всіх капілярів у 500-800 разів більша за ширину аорти, отже швидкість кровотоку в капілярах у стільки ж разів повільніша порівняно з аортою. Вени у напрямі від капілярів зливаються, їх кількість і загальна площа поперечного перерізу зменшується, а швидкість руху крові порівняно з капілярами зростає. Кровотік окремого органа зумовлений рівнем його обміну. Він забезпечує постачання кисню та поживних речовин, звільнює тканини від кінцевих і деяких проміжних продуктів обміну. У стані спокою скелетні м'язи одержують лише 15-20 % крові з об'єму серцевого виштовху, тоді як печінка, нирки і головний мозок, - більше половини. Кількісне порівняння кровопостачання окремих органів одержують при визначенні кровотоку на 100г маси органа за 1хв. найменший кровотік у шкірі, м’язах, найбільший – ендокринних залозах, нирках, слинних залозах, у міокарді.

№60 Регуляція руху крові по судинах.

Діяльність серця регулюється двома парами нервів: блукаючими і симпатичними. блука-ючі нерви беруть початок у довгастому мозку і гальмують серцеву діяльність, симпатичні нерви відходять від шийного симпатичного вузла, посилюють кожне серцеве скорочення.

Пристосування діяльності серцево-судинної системи до умов, у яких перебуває організм, здійснюється нервовим і гуморальним механізмами. Нервові впливи передаються по від-центрових нервах. Подразнення викликають у закінченнях доцентрових нервів збудження, яку передається в ЦНС, і звідти по блукаючому або симпатичному нерву досягає серця. Відцентрові нерви серця одержують імпульси не тільки із довгастого мозку, а й від інших відділів ЦНС, у тому числі від кори великого мозку.

Рецептори судинних рефлексогенних зон збуджуються при підвищеному тиску крові в судинах, тому їх називають барорецепторами. Збудження, що виникло в рецепторах, по волокнах аортального нерва досягає довгастого мозку. Рефлекторно підвищується тонус ядер блукаючих нервів, що приводить до гальмування серцевої діяльності, внаслідок чого частота і сила скорочень зменшується. Тонус судинозвужувального центра при цьому знижується, що спричиняє розширення судин внутрішніх органів.

На діяльність серця і судин впливають хімічні речовини, що є в крові. Збільшення концен-трації іонів калію гальмує роботу серця, а збільшення іонів кальцію веде до посилення се-рцевої діяльності.

До судинозвужувальних речовин належить адреналін, вазопресин тощо. Адреналін, нора-дреналін спричиняють звуження артерій і капілярів, крім вінцевих судин і судин мозку, які під їх дією розширюються. Вазопресин, що виробляється гіпофізом, спричиняє зву-ження лише капілярів, не впливаючи на просвіт інших судин.

До судинорозширювальних речовин належать ацетилхолін, гістамін та інші. Ацетилхолін, що утворюється в нервових закінченнях парасимпатичних нервів, сприяє розширенню дрібних артерій, гістамін – капілярів. Виробляється гістамін в працюючих м’язах, у стін-ках органів травлення.

№61 Гігієна серцево-судинної системи.

Внаслідок захворювань клапанів, серцевого м’яза, вінцевих артерій тощо серце стає не здатним викидати потрібну кількість крові навіть у стані спокою. Тому, тканини людини, яка має хворе серце, не отримують достатню кількість кисню навіть у спокої, а будь-яке фізичне напруження може спричинити смерть від серцевої недостатності.

Будь-яке захворювання серця внаслідок погіршення кровопостачання серцевого м’яза називається ішемічною хворобою серця. Найчастіше її проявами є стенокардія та інфаркт міокарда – змертвіння ділянки серцевого м’яза внаслідок припинення плину крові в ділянці вінцевої артерії.

№62 Значення органів дихання.

Дихання – сукупність процесів, у результаті яких відбувається використання організмом кисню і виділення вуглекислого газу. Включає: а) обмін повітря між зовнішнім середовищем і альвеолами легень (легенева вентиляція); б) дифузія газів у легенях; в) транспорт газів кров’ю; г) газообмін між кров’ю, тканинами і клітинами; д) тканинне або клітинне дихання.