1.Художній тип.

У людей цієї групи по ступені розвитку перша сигнальна система переважає над другою.

Люди цього типу в процесі мислення широко користуються чутливими образами

навколишньої дійсності.

Дуже часто це музиканти, художники, письменники.

2.Мислячий тип.

У людей, які відносяться до цієї групи, друга сигнальна система переважає над першою.

Люди цього типу схильні до відволікаючого, абстрактного мислення і нерідко за

професією є математиками, філософами.

3.Середній тип.

Цей тип характеризується однаковим значенням першої і другої сигнальних систем в

вищій нервовій діяльності людини. Більшість людей відносяться до цього типу нервової

системи.

ІY. ФОРМИ ТА ФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПСИХІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

До форм та фізіологічних основ психічної діяльності відносять:

а) сон;

б) пам’ять;

в) мислення;

г) свідомість;

д) мова;

є) свідома поведінка.

А) Сон - універсальне явище живої природи.

Характеризується:

а)виключенням свідомості,

б)зниженням м’язового тонусу,

в)гальмуванням умовних рефлексів,

г)значним зниженням безумовних рефлексів.

Сучасні уявлення про послідовність фізіологічних процесів, що відбуваються під час сну, базуються на:

1. змінах електричної активності мозку, які реєструються за допомогою

електроенцефалограми (ЕЕГ).

ЕЕГ відображає перехід від бадьорого стану до глибокого сну.

а)Стан спокійної бадьорості характеризується альфа - ритмом.

б)Під час засипання:

а) частота коливань електричної активності зменшується,

б)хвилі потенціалів розтягуються,

в)амплітуда збільшується - з’являється тета-ритм.

в)Глибокий сон характеризується повільними великими дельта-хвилями

Зміни електричної активності клітин головного мозку не різкі. Ритми поступово

змінюються один одним. Зменшення хвилі коливань здійснюються завдяки

синхронізації електричних розрядів окремих клітин мозку.

2)рухових реакціях очей, які реєструються за допомогою електроокулограми (ЕОГ).

Швидкі рухи очей (ШРО) виникають на фоні повного спокою сплячої людини через

1,5год. після засипання і повторюються приблизно через рівні проміжки часу 4-5

разів на ніч (протягом 6-40хв.). Ці рухи настільки стійкі, що весь період сну можна

поділити на 2 фази:

а)ШРО - сон - супроводжується змінами електричної активності мозку. В ЕЕГ

з’являються швидкі бета- і альфа-хвилі, які є характерними для бадьорого

стану, але при цьому тонус скелетних м’язів знижується, виникає

посмикування окремих м’язів обличчя і кінцівок. Завдяки цим змінам

називають парадоксальним десинхронізованим швидким сном. Під час фази

відбуваються сновидіння. Після пробудження в цій фазі про сновидіння

можуть розповісти 90% людей.

У фазі:

- посилюється мозковий кровообіг,

- температура мозку підвищується,

- збільшується обмін мозкової тканини.

Якщо фазу ШРО-сну виключити протягом семи ночей з’являються психічні розлади.

б) не -ШРО -сон - її називають синхронізованим або повільним сном. При

пробудженні в цій фазі тільки деякі люди можуть розповісти про сновидіння,

але в цій фазі спостерігаються розмови сонних людей, сноходіння, нічні

страхи у людей. На зміст сновидінь впливають попередні події.

Сон являється фізіологічною потребою організму. Він займає приблизно 1/3 життя

людини. Якщо людина живе 60-70 років, то більше 20 років вона спить.

Б) Пам’ять - здатність живих істот сприймати, відбирати, зберігати і використовувати

інформацію для формування досконалих поведінкових реакцій та забувати (втрачати)

тимчасові зв’язки, що утворилися в процесі навчання.

Механізм пам’яти можна уявити так:

а) всі подразнення, що надходять у кору великого мозку через першу і другу сигнальні

системи, кодуються у мовну форму,

б)на основі чого за допомогою мислення формується ідея, яка передається в

довгострокову пам’ять для зберігання.

При вилученні інформації з довгострокової пам’яті відбувається зворотній процес:

а) спочатку вилучається загальне положення, яке потім втілюється в умовну форму. Саме

переведення інформації з форми окремих слів у форму абстрактної думки є умовою і абстрактного мислення, і надзвичайно великої місткості пам’яті при відносно невеликій кількості запасу слів людини. Так, запас слів людини середнього розвитку складає 4-6 тис., словник О.С. Пушкіна - 20 тис.

Виділяють :

чутливу,

первинну,

вторинну, і

третинну пам’ять(табл. 3). Вторинна і третинна пам’ять формують довгострокову

пам’ять. Пам’ять людини за своїми механізмами відповідає видам пам’яті, що були виявленні у тварин: короткочасній і довгостроковій.

Рання пам’ять.

Останнім часом було виявлено особливе значення тієї частини інформації, яка сприймається мозком у перші години після народження. Цю особливу форму ранньої пам’яті називають імпринтінгом ( англ. imprint- залишати слід). Вперше вона була виявлена у птахів. Так , каченя починає іти слідом за будь-яким рухомим предметом, який воно побачило першим після вилуплення з яйця. Таку форму поведінки виявили і у ссавців ( ягнят, цуценят, мавп), причому позитивне відношення до того, що побачить пташеня або тварина, проявляється не тільки руховими реакціями, а й емоціями і змінами у діяльності вегетативних систем. Є підстави вважати, що імпринтінг полягає у фіксації сліду збуджень, які вперше з’явились на нейронах, швидко утворивши морфологічну енграму.

Імпринтінг характеризуется рядом особливостей:

а)швидкістю,

б)тривалістю,

в)необоротністю,

г)міцністю.

Імпринтування може відбуватись через будь-яку чутливу систему, імпритинтуеться будь-який подразник. Раннє дитинство є чутливим періодом, протягом якого будь - які подразнення формують функції центральної нервової системи всі форми специфічної видової поведінки в юнацтві і в дорослому віці. Ранній досвід спілкування з матір’ю має велике значення у формуванні соціальної поведінки.

Оскільки імпринтинг є фундаментальною біологічною закономірністю, то мозок людини під час ії формування використовує цю форму пристосування до навколишнього середовища.

Відомо що за перші -5 років життя людина фіксує в своїй довгостроковій пам’яті таку ж кількість інформації, як і за останнє життя. Вважають, що такі людські критерії, як мова, поведінка в мікросуспільстві, гуманність, справедливість, почуття добра і зла, чесність, інтенсивно формуються протягом перших 2- років життя шляхом імпринтування від оточення. Тому перші роки життя дитини у формуванні її особистості мають набагато більше значення, ніж вважалося досі. Цей вік потребує особливої педагогічної уваги.

Людина як біологічний вид Homo sapiens відрізняється від інших видів тваринного світу насамперед тим, що здатна формувати свої етичні і естетичні цінності і використовувати їх як критерії власної поведінки, що ії оточують. Ці процеси відбуваються протягом дитинства, що підтверджує література з питань педагогіки, де є численні повідомлення про вирішальне значення перших років і навіть місяців життя в становленні особистості. Дитина, яка до семирічного віку перебувала в зграї диких звірів(мавп- бабуїнів), потрапивши до людей, незважаючи на всі старання лікарів і педагогів, не змогла нічому навчитися.

Розрізняють:

а)короткочасну пам’ять - триває від декількох секунд до 20-30 хв.

б)тривалу пам’ять - за її рахунок можуть тривало, іноді все життя, зберігатися сліди

попередніх подразнень.

Види пам’яті:

зорова,

нюхова,

слухова,

емоційна.

Людська пам’ять має в собі 2 види інформації:

видова - передається спадково, виявляється в безумовних рефлексах;

набута - набувається на протязі життя людини, базується на умовних рефлексах.

В) Мислення - це відображення дійсності через слова, мову, аналізатори.

Мислення неможливе без практики.

Види мислення:

Наочно дійове - пов’язане з образами, ситуаціями у дітей молодшого віку;

Наочно образне - пов’язане з образами, ситуаціями у дітей старшого віку;

Словесно логічне - виявляється в процесі гри, навчання, трудової діяльності людини.

Форми мислення:

Судження - форма мислення, що відображає зв’язки між предметами та явищами.

Умовивід - це висновок, зроблений з кількох суджень.

Поняття - вищий рівень узагальнення, характерний для словесно-логічного мислення.

Г) Свідомість - це вищий рівень психічного відображення.

Вона є продуктом та результатом трудової діяльності людини, виникає лише в людському

суспільстві.

Д) Мова - це специфічна форма людської діяльності, яка служить спілкуванню між людьми,

пов’язана із свідомістю, мисленням, всією психічною і її трудовою діяльністю.

Людина має специфічні, спеціально створені для мови органи.

Мовотворчі органи:

1.Легені з бронхами та трахея, глотка.

2.Органи, які безпосередньо приймають участь в утворенні звуків:

а) активні - здатні змінювати об’єм і форму (гортань, глотка, м’яке піднебіння, язик,

губи);

б) пасивні - зуби, тверде піднебіння, ніс.

Мовна форма відображання дійсності.

В процесі удоскононалення нервової системи виникають структури, які забезпечують відображення навколишньої дійсності у формі мовних сигналів. Сприймання органами чуттів сигналів із зовнішнього внутрішнього середовища і фіксування їх мозком людини і тварини. І.П. Павлов назвав першою сигнальною системою, а відображання навколишньої дійсності шляхом узагальнення абстрактних понять з допомогою слів - другою сигнальною системою.

Умовність значення слова полягає в тому, що воно є загальним сигналом надзвичайної кількості подразнень. Слово діє на центральну нервову систему не стільки як звуковий подразник, скільки смисловим значенням, тому поява другої сигнальної системи у людини набагато збільшує обсяг інформації. Мова людини сприяє спілкуванню, абстрактному мисленню, і інтелектуальній діяльності, регуляції енергетичного і пластичного забезпечення функцій в організмі. Друга сигнальна система функціонує завдяки інформації, яка находить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні мовні поняття.

Розрізняють три форми мови:

слухову,

зорову і

кінететичну( письмову, жестів).

Реалізація кожної форми забезпечується функціонуванням відповідного аналізатора.

Особливість слухової форми мовлення є те, що звуковий потік розділяється на елементи(слова),кожен з яких утримується в чутливій пам’яті близько 0,01с, а потім відбувається консолідація слів у поняття. Таким чином, здійсняється дискретність інформації і виробляється зручна форма для фіксації

Визначення розумової діяльності.

Розумова діяльність людини, яку в фізіології прийнято називати вищою нервовою діяльністю, надзвичайно різноманітна. Вона відображає багатогранність творчих, психічних та інших явищ, але за фізіологічними механізмами - це рефлекторний процес, а за кінцевим наслідком - низка пристосувальних реакцій особи до навколишнього середовища.

Чи досить для пояснення фізіологічних механізмів розумової діяльності людини умовно-рефлекторної теорії, чи для цього необхідно шукати додаткові обгрунтування? Це питання було поставлено ще І. П. Павловим , який писав, що коли мавпа будує свою вишку для того, щоб дістати плід, то це «умовним рефлексом» назвати не можна. Це випадок утворення знань, уловлювання нормального зв’язку між речами - те, що лежить в основі всієї наукової діяльності, законів причинності.

Вища нервова діяльність людини відрізняється від цілеспрямованих актів поведінки тварин рядом особливостей.

Головна з них полягає в тому, що пристосувальні реакції людини проявляються через свідомість, тому з’ясування фізіологічних механізмів вищої нервової діяльності людини потрібно починати з аналізу нервових механізмів свідомості.

Основні критерії свідомості:

1.Сприйняття дійсності у мовній формі. На основі мови формулюється абстрактне

мислення і відбувається оперування загальними положеннями.

2.Здатність виділяти з численних явищ навколишнього середовища найважливіші та

зосереджувати на них увагу.

3.Здатиність до прогнозування і очікування.

4.Усвідомлення суспільства людей, своєї власної особистості, визнання права на

особистість інших людей.

5.Здатність формувати етичні і естетичні цінності.

Аналіз окремих критеріїв свідомості дає підставу зробити принаймні два принципових припущення.

1. Окремі її риси властиві не тільки людині, а й тваринам.

2. Свідомість і навчання - два різних прояви розумової діяльності.

Навести деякі докази таких припущень можна з власних спостережень . Будь-яка тварина здатна виділяти з численних явищ навколишнього середовища найважливіші та зосереджувати на них увагу. Всі , принаймні вищі, тварини, спроможні передбачити, тобто прогнозувати, явища і очікувати на їх появу. ( Згадайте поведінку кішки, яка може годинами чекати мишу , сидячи біля її нірки).

Нові ситуації, в які потрапляє будь-яка істота, найчастіше тільки нагадують ті, з якими вона зустрічалася раніше. Цілеспрямована поведінка, яка б забезпечувала збереження особи в умовах мінливого навколишнього середовища, тільки на основі попереднього набутого досвіду, неможлива. Досвід, який закріпився у нервових структурах головного мозку в формі тимчасових умовно-рефлекторних зв’язків, частково забезпечує поведінку людини в звичайних обставинах, які зустрічались раніше. Однак в природних умовах жива істота кожну мить стикається з новими обставинами і перед нею постійно постають нові завдання, які на основі умовно-рефлекторних зв’язків вирішити не можна. Вирішення завдань, що виникають за нових обставин в малознайомій ситуації, шляхом доцільної поведінки здійснюється на евристичному рівні, тобто без попередньої підготовки. Нервові механізми таких процесів не можуть базуватись на закріплених у довгостроковій пам’яті слідах попередніх подразнень, оскільки таких подразнень ще не було . Тому є підстави вважати , що крім умовно - рефлекторних механізмів вищої нервової діяльності як людини, так і тварин , існують й інші, відкриття яких ще попереду.

Структурні і функціональні передумови нервового механізму свідомості.

Щодо того, які саме нейронні механізми забезпечують свідомість на даному етапі розвитку наших знань, можна навести лише вкрай приблизні і в цілому незадовільні міркування.

1. Існує припущення, що організм уловлює емпіричні закони руху тому, що окремі закони вибірково реагують на специфічні ознаки подразника шляхом виділення його положення в просторі. Такі нейрони (детектори положення) виявлено у різних відділках мозку. адекватним подразником для них є певне положення предмета в просторі, напрямок його руху, новизна явищ, періодичність дії.

2. Притаманні нейрону властивості визначаються активністю його генетичного апарату. Спадкова запрограмована специфічна активність реалізується в процесі онтогенетичної диференціації клітин. Саме генетичний апарат кожного нейрона зумовлює специфічний характер участі його в рефлекторних актах організму.

3. Для прийняття величезної кількості специфічних властивостей окремих рис навколишнього

середовища ві встановлення законів, за якими взаємодіють мі собою окремі його елементи

(речі, явища), необхідна величезна кількість нейронів. Якщо для виконання інстинктивного

акту досить обмеженої кількості, то для здійснення навіть елементарної розумової операції

їх необхідно набагато більше.

4.Залежно від особливостей діяльності генетичного апарату окремих клітин у процесі

онтогенезу нейрональні об’еднання, тобто їхні функціональні констеляції. Тому на певні

риси подразника реагують не окремі нейрони, а їх об’єднання

Наведені

Слуховий апарат

Значення слухового аналізатора складається зі сприйняття і аналізу хвиль. В наслідок чого можна визначити сили, висоти і тембри звука, його направлення, а також степінь віддаленості джерела звуку.

Периферичний відділ слухового аналізатора представлений спіральним (кортієвим) органом внутрішнього вуха. Слухові рецептори спірального органа сприймають фізичну енергію звукових коливань, які поступають до них від звуковловлюваючого (зовнішнього вуха) і звукопередаючого апарату (середнього вуха). Нервові імпульси, які з’являються в рецепторах спірального органа, через провідниковий путь (слуховий нерв) ідуть в вискову область кори великого мозку – мозковий відділ аналізатора. В мозковому відділі аналізатора нервові імпульси перетворюються в слухові відчуття.

Орган слуху включає в зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо.

Будова зовнішнього вуха

В склад зовнішнього вуха входять вушна раковина, зовнішній слуховий прохід. За рахунок вушної раковини вловлюються звукові хвилі. Зовнішній слуховий прохід слугує для проведення звукових коливань до барабанної перетинки.

Зовнішнє вухо від середнього відділяється барабанною перетинкою. Із внутрішньої сторони перетинка з’єднана з рукояткою молоточка. Коливання барабанної перетинки відбуваються тоді, коли на неї падають звукові коливання, вловлюванні зовнішнім вухом. Натяг барабанної перетинки в різних частинах неоднакова. Це призводить до того, що вона не має свого власного періоду коливання і коливається при всякому звуку відповідно довжині його хвилі.

Будова середнього вуха

В склад середнього вуха входить система слухових кісточок – молоточок, наковальня, стремечко, слухова (євстихива) труба. Одна з кісточок – молоточок – вплетена своєю рукояткою в барабанну перетинку, друга сторона молоточка зічленована з наковальнею. Наковальня з’єднана зі стремечком, яке прилягає до мембрани вікна передвіря (овального вікна) внутрішньої стінки середнього вуха.

Значення слухових кісточок полягає в тому, що вони приймають участь в передачі коливань барабанною перетинкою, викликаних звуковими хвилями, вікну передвіря, а за тим ендолімфі равлика внутрішнього вуха.

Вікно передвіря знаходиться на стінці, яка відокремлює середнє вухо від внутрішнього. Там же мається кругле вікно. Коливання ендолімфи равлика, які починаються у овального вікна, розповсюджуються по ходам равлика, не загаснувши, до круглого вікна.

За допомогою особливого каналу – слухової труби, порожнина середнього вуха з’єднується з порожниною носоглотки. Завдяки цьому в порожнині середнього вуха підтримується тиск, рівний атмосферному. Якщо тиск в порожнині вуха відрізняється від атмосферного, то це приводить до пониження гостроти слуху, так як порушуються нормальні коливання барабанної перетинки.

Будова внутрішнього вуха

В склад внутрішнього вуха (лабіринту) входять передвіря, напівкружні канали і равлик, в якому знаходяться особливі рецептори, які реагують на звукові хвилі. Передвіря і напівкружні канали до органу слуху не відносяться. Вони представляють собою вестибулярний апарат, який бере участь в регуляції положення тіла в просторі і збереженні рівноваги.

Равлик – це кістковий спіральний канал, який поступово розширюється, який утворює 2,5 витка. Кістковий канал на всій довжині розділений двома перетинками : більш тонкий, названий вестибулярною мембраною , або мембраною Рейснера, більш щільний і пружній, який отримав назву основної мембрани. Ці мембрани не вершині равлика з’єднуються. В цьому місці є отвір. Кістковий канал равлика за рахунок вестибулярної і основної мембрани розділяється на три вузькі ходи: верхній (сходи передвіря), середній ( перепончатий канал равлика) і нижній (барабанні сходи).

В верхньому і нижньому ходах равлика є пери лімфа, склад якої схожий з цереброспинальною рідиною. Мембрани овального і круглого вікон відділяють пери лімфу ходів від повітряної порожнини середнього вуха.

Середній ход знаходиться між верхнім і нижнім. Він утворений вестибулярною і і основною мембранами. Його порожнина заповнена ендолімфою і не з’єднується іншими ходами равлика.

На основній мембрані середнього вуха равлика є звукосприймальний апарат – спіральний орган. В його склад входять рецепторні волоскові клітини, коливання яких перетворюються в нервові імпульси, які розповсюджуються по волокнам слухового непву.

При проведенні звуку через пери лімфу і ендолімфу відбуваються коливання основної мембрани разом з рецепторними клітинами. При цьому волоски рецепторних клітин контактують з покривною мембраною і деформується. Це приводить до виникнення збудження в рецепторних клітинах.

Передача звукових коливань.

Існує два види звукових коливань – повітряна і кісткова провідність звуку. При повітряній провідності звуку , звукові коливання вловлюються вушною раковиною і передаються по зовнішньому слуховому проходу на барабанну перетинку. Вона починає коливатися з частотою, яка відповідає частоті звуку. Коливання барабанної перетинки передаються системі слухових кісточок: молоточку, ковалдичку, стремінцю. Звукові коливання переключаються стремінцем на мембрану вікна передвіря і викликає коливання пери лімфи в верхньому і нижньому ходах равлика. В подальшому вони доходять до круглого вікна і приводять до зміщення мембрани вікна равлика назовні по направленню до порожнини середнього вуха. Коливання пери лімфи верхнього каналу через вестибулярну мембрану передаються на ендолімфу середнього ходу. Звукові коливання, які розповсюджуються по пери лімфі і ендолімфі верхнього і середнього ходів, приводять до руху основну мембрану. Разом з основною мембраною починають коливатися волоскові клітини. Під час контакту цих клітин з покривною мембраною вони збуджуються, віник нені нервові імпульси по слуховому нерву і приводячим слуховим путям поступають в вискову долю кори великого мозку. Нейроні вискової долі кори великого мозку приходять в стан збудження, і виникає відчуття слуху.

При повітряній провідності звуку людина може сприймати звуки в дуже широкому діапазоні – від 16 до 20000 коливань в 1с.

Кісткова провідність звуку відбувається через кістки черепа. Якщо поставити ніжку камертону на тімя або соскоподібний відросток, то звук буде чутно навіть при закритому слуховому проході. Це пов’язано з тим, що звукові коливання добре проводяться кістками черепа, передаються відразу на пери лімфу верхнього і нижнього ходів равлика внутрішнього вуха, а за тим – на ендолімфу середнього ходу. Відбувається коливання основної мембрани з волосковами клітинами, в результаті чого вони збуджуються, і нервові імпульси, що виникли, далі передаються до нейронів головного мозку.

Повітряна провідність звуку виражена краще, ніж кісткова. Якщо ніжку камертону поставити на соскоподібний відросток і тримати його до зникнення відчуття звуку, а за тим піднести цей же камертон до відкритого слухового проходу, то знову чутний звук.

Смаковий і нюховий аналізатори.

Значення смакового аналізатора заключається в апробації їжі при дотику її із слизистою оболонкою порожнини рота.

Периферичний відділ смакового аналізатора представлений рецепторами, закладеними в епітелії слизистої оболонки ротової порожнини. Вони отримали назву смакових рецепторів. Адекватними подразниками цих рецепторів являються смакові речовини різної якості. Нервові імпульси, які виникли в рецепторах смаку, по провідниковому шляху, головним чином блукаючим, лицевим і язикоглоточним нервами, поступають в мозковий кінець аналізатора, який знаходиться, по деяким даним, в ближньому сусідстві з кірковим відділом нюхового аналізатора. В мозковому відділі аналізатора виникають різні смакові відчуття.

Смакові рецептори зосередженні, в основному, на сосочках язика. Більше всього смакових рецепторів є на кінчику язика, краях і в задній частині язика. Смакових рецепторів немає на середині язика і його нижній поверхні. Рецептори смаку знаходяться також на задній стінці глотки, мякому піднебінні, мигдалинах, надгортаннику.

Існує велика спеціалізація смакових сосочків в сприйнятті хімічних подразників, які обумовлюють неоднакові смакові відчуття (гірьке, солодке, кисле, солоне). Так, при локальному нанесенні різних речовин на окремі сосочки язика показано, що подразнення одних сосочків викликає відчуття тільки солодкого смаку, інших тільки гіркого и т.д. Разом з тим є сосочки, збудження яких супроводжується двома або трьома смаковими відчуттями.

Щоб виникли смакові відчуття , подразнююча речовина повинна знаходитись в розчиненому стані. Про це свідчить слідуючий дослід. Якщо витерти насухо марлевою салфеткою язик і помістити на нього порошкоподібну речовину(соль або сахар), то смакові відчуття (соленого і солодкого) виникають не відразу, а через декілька хвилин після нього того, як речовина розчиниться у виділеній слюні.

Для виникнення відчуття смаку має значення подразнення не тільки смакових , але і нюхових рецепторів, а також дотіковіх, больових і температурних рецепторів ротової порожнини. За рахунок цього виникає відчуття „їдкого”, „в’яжучого”, „терпкого смаку”.

Нюховий аналізатор приймає участь в визначені запахів, зв’язаних з виникненням в навколишньому середовищі пахучих речовин.

Периферичний відділ аналізатора виникає нюховими рецепторами, які знаходяться в слизовій оболонці порожнини носа. Специфічними подразниками нюхових рецепторів являються хімічні речовини різної природи. Від нюхових рецепторів нервові імпульси по провідниковому відділу – нюховому нерву – поступають в мозковий відділ аналізатора – область крючка і гіппокампа лімбічної системи. В кірковому відділі аналізатора виникають різні нюхові відчуття.

Рецептори нюху зосереджені в області верхніх носових ходів. Вони знаходяться між циліндричними опорними клітинами. На поверхні нюхових клітин є війки, які постійно знаходяться в русі. Це збільшує можливість їх контакту з молекулами пахучих речовин. Нюхові рецептори являються спеціалізованим апаратом, який збуджується за рахунок якихось якостей молекул пахучих речовин. Рецептори нюху дуже чутливі.так, для отримання відчуття запаху необхідно щоб було збуджено 40 рецепторів клітин, при чому на кожну із них повинно діяти всього одна молекула пахучої речовин.

Відчуття запаху залежить від хімічної структури і від концентрації пахучої речовини в повітрі. Крім того, на інтенсивність нюхового відчуття впливає швидкість току повітря через ніс. Чим більша швидкість постування в ніс повітря з пахучою речовиною, тим сильніше відчуття запаху.

У нюхових рецепторах найбільш виражена здатність до адаптації, за рахунок якої знижується їх чутливість до дії пахучих речовин. Відчуття запаху при однай і той же концентрації пахучої речовини в повітрі виникає лиш в перший момнтйого дії на нюхоів клітини. Далі відчуття запаху послаблюється. Разом з тим адаптація проявляється тільки по відношенню до конкретного запаху и може не розповсюджуватися на інші пахучі речовини.

Кількість слизу в порожнині рота також впливає на збудженість нюхових рецепторів. При підвищеному виділенні слизи, наприклад під час нежиті, відбувається зниження чуйності рецепторів нюху до пахучих речовин.

Дотиковий і температурний аналізатор

Дотиковий і температурний аналізатори функціонують в тісному взаємозв’язку один з одним. Діяльність дотикового аналізатора зв’язана з відмінністю різних впливі, які діють на шкіру – дотик, тиск.

Дотикові рецептори, які знаходяться на поверхні шкіри і слизистих оболонках порожнини рота і носа, утворюють периферичний відділ аналізатора. Вони збуджуються при дотику до них або тиску на них. Провідниковий відділ дотикового аналізатора представлений чутливими нервовими волокнами, які ідуть від рецепторів спинний (через задні корешки і задні стовби), поздовжній мозок, зорові бугрі і нейроні ретикулярної формації. Мозковий відділ аналізатора – задня центральня звивина. В ньому виникають дотикові відчуття.

До тактильних рецепторів відносяться осязательні тільця (мейсснерові), які знаходяться в судиннах шкіри, і осязаиельні меніски (меркелеві диски), які є в великій кількістю на кінчиках пальців і губ. До рецепторів тиску відносяться пластинчасті тільця (Пучіні), які зосереджені в глибоких шарах шкіри, в сухожиллях, зв’язках, брюшині, брижейці кишечника.

В різних місцях шкіри дотикова чутливість проявляється в неодинокій ступені. Так, вона найбільш висока на поверхні губ, носа, язика, а на спині, подошві стоп, животі виражена в меншій ступені.

Температурний аналізатор

Його значення складається в визначені температури зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

Периферичний відділ цього аналізатора утворений терморецепторами. Температура навколишнього середовища збуджує терморецептори, зосереджені на шкірі, на роговій оболонці ока, в слизових оболонках. Зміна температури внутрішнього середовища організму приводить до збудження температурних рецепторів, розміщених в гіпоталамусі. Провідниковий відділ аналізатора представлений спиноталамичним шляхом, волокна якого закінчуються в ядрах зорових бугрів і нейронах ретикулярної формації ствола мозку. Нервові імпульси, які виникли в терморецепторах, по вказаному провідниковому відділу поступають в мозковий кінець аналізатора – задню центральну звивину кори великого мозку, де формуються температурні відчуття.

Розрізняють терморецептори, які сприймають холод і тепло. Теплові рецептори представлені тільцями Руфіні, холодові – колбами Краузе. Голі закінчення аферентних нервових волокон також можуть виповнювати функції холодових і теплових рецепторів. Терморецептори в шкірі розташовуються на різній глубині: більш поверхностно знаходяться холодові, глибше – теплові рецептори. Внаслідок цього часу реакції на холодові подразники менше, ніж на теплові. Термррецептори згруповані в певних точках поверхні тіла людини, при цьому холодових точок значно більше, ніж теплових. Вираженість відчуття тепла і холоду залежить від місця нанесеного подразника, величини подразнювальної поверхні і оточуючої температури.

Внутрішні аналізатори

Вестибулярний аналізатор.

Бере участь в регуляції положення і руху тіла в просторі, в підтриманні рівноваги, а також має відношення до регуляції м’язового тонусу.

Периферичний відділ аналізатора представлен рецепторами, розміщеними в вестибулярному апараті. Вони збуджуються при зміні швидкості обертального руху, прямолінійному прискорені, зміні направлення сили тяжіння, вібрації. Нервові імпульси виниклі в вестибулярних рецепторах, поступають по провідниковому шляху – вестибулярному нерву в мозковий відділ аналізатора. Останній розташований в передніх відділах вискової долі кори великого мозку. В результаті збудження нейронів цього відділу кори виникають відчуття, які дають уявлення про положення тіла і окремих його частин тіла в просторі, що дає змогу збереження рівноваги і підтримує певну позу тіла в покої при русі.

Вестибулярний апарат складається із передвіря і трьох напівкружних каналів внутрішнього вуха. Напівкружні канали – це вузькі ходи правильної форми, які розташовуються в трьох взаємно перпендикулярних площинах. Верхній, або передній , канал лежить у фронтальній, задній – в сагітальній, а зовнішні – в горизонтальній площинах. Один кінець кожного каналу колбоподібно розширений і називається ампулой.

Передвіря вестибулярного апарату складається із двох частин сферичного мішочка, розміщеного ближче до равлика внутрішнього вуха, еліптичного мішочка ( маточки), розміщеного ближче до напівкружних кналів.

В мішочку і маточці передвіря є підвищення, які називаються плямами. В них зосереджені рецепторні клітини. На поверхні рецепторних клітин знаходяться більша кількість мікроскопічних кристалічних утворень, які складаються із карбонату кальцію. Ці утворення називаються отолитами. Вони приймають участь в збудженні рецепторних клітин. При зміні положення голови, наприклад при її нахилі, змінюється тиск отолитів на рецепторні клітини, що викликає їх збудження. В ампулах перетинчастих напівкружних каналах також є рецепторні клітини. Вони зосереджені в певних місцях , які називаються – ампулярними кристами. Збудження рецепторних клітин відбувається за рахунок переміщення ендолімфи каналів.

Підвищення активності вестибулярного аналізатора виникає тільки при прискорені або уповільненим обертальним, а бо прямолінійним рухом, то є лиш під впливом змін швидкості руху тіла. Рівномірний рух без прискорення або уповільнення не викликає подразнення рецепторів вестибулярного апарату. Подразнення отолітових рецепторів або ж рецепторів напівкружних каналів відбувається в залежності від характеру руху. Так, отолітовий апарат збуджується при прискореному або уповільненому прямолінійному русі , трясці, качці, нахила тіла або голови в сторону, при яких слідкуються зміни тиску отолитів на рецепторні клітини. Рецепторі напівкружних каналів збуджуються в момент прискорення і уповільнення обертального руху в якій-небудь площині за рахунок руху ендолімфи.

Руховий аналізатор.

За рахунок активності рухового аналізатора визначається положення тіла або окремих частин тіла в просторі, ступінь скорочення кожного м’яза.

Периферичний відділ рухового аналізатора представлен пропріорецепторами, які розташовані в мязах, сухожиллях, зв’язках і навколо суглобових сумках. Провідниковий відділ складається із відповідних чутливих нервів і провідних шляхів спинного і головного мозку. Мозковий відділ аналізатора розташовується в руховій області кори великого мозку – передньою центральною звивиною лобної долі. В нейронах рухової області кори відбувається вищий аналіз і синтез рухової реакції. Присутність же двохстороннього зв’язку між лобною долею і мязами складає умови для інформування кори великого мозку про поточний стан рухового апарату, що дозволяє точно и тонко управляти м’язовими рухами.

Пропріорецепторами являються: мязові веретена, які знаходяться серед м’язових волокон , цибулеподібні тільця (Гольджі), які розташовані в сухожиллях , пластинчасті тільця, знайдені в фасціях, які покривають мязи, в сухожиллях, в зв’язках і над кісті. Зміни активності різних пропріорецепторів відбувається в момент скорочення або розслаблення мязів. Так, збудження м’язових веретен відмічається при видовжені ( В момент розслаблення або розтягнення) м’язових волокон. .Цибулеподібні тільця збуджуються при скороченні м’язових волокон. При підвищенні активності м’язових веретен імпульси, які поступають від них в центральну нервову систему., полегшують скорочення даного м’яза і гальмують скорочення м’яза-антагоніста. Імпульси, які приходять в нервову систему від цибулеподібних тілець, викликають протилежну реакцію, тобто гальмують скорочення даного м’яза і призводить до скорочення м’яза-антагоніста.

Мязові веретена завжди знаходяться в стані деякого збудження. Тому від м’язових веретен завжди поступають нервові імпульси в ЦНС, сспинний мозок. Це призводить до того, що рухові нервові клітини – мотонейроні спинного мозку знаходяться в стані тонусу і безперервно посилають рідкі нервові імпульси по еферентним шляхам до м’язових волокон, забезпечуючи їх помірне скорочення – тонус.

В забезпечені рухового акта приймають участь і інші аналізатори – вестибулярний апарат ,шкіряний , зоровий, слуховий. Так, будь-який руховий акт являється висновком сумісної діяльності різних аналізаторів.

Інтероцептивний аналізатор.

Цей аналізатор внутрішніх органів приймає участь в підтриманні постійності внутрішнього середовища організму(гомеостаз).

Інтероцептивний аналізатор, як і інші аналізатори, складається із трьох відділв. Однак кожній із них має свої особливості. Периферичний відділ утворений різними інтерорецепторами, дифузно розташованими в внутрішніх органах. Провідниковий відділ включає декілька різних по функціональному значенні нервів., які інервують внутрішні органи, блукаючі, черевні і внутрішньо тазові. Мозковий відділ розташовується в моторній і примоторній областях кори великого мозку. На відміність від зовнішніх аналізаторів мозковий відділ інтерорецептивного аналізатора має значно менше аферентних нейронів, які сприймають нервові імпульси від внутрішніх органів. Це пов’язано з тим що аферентні нервові імпульси, які поступають від інтерорецепторів в мозковий відділ аналізатора, не стане відчуттям, тобто не доходять до порога нашої свідомості.

Інтерорецептори , які знаходяться в внутрішніх органах , отримали назву висцерорецептори.