XI. Регуляція сечовиділення. Механізм акту

Кінцева сеча потрапляє із канальців до миски, а із неї – до сечоводу.

Рух сечі по сечоводу до сечового міхура відбувається :під дією сили ваги, а також за рахунок перистальтичних рухів сечоводів. Вони скісно входять до сечового міхура та утворюють своєрідний клапан, який не дає зворотного руху сечі із сечового міхура. Сеча накопичується в сечовому міхурі та періодично виділяється з організму.

У сечовому міхурі є так звані сфінктери, або жоми ( кільцеподібні м’язові пучки ). Вони щільно закривають прохід із сечового міхура. Перший із сфінктерів – сфінктер сечового міхура – знаходиться у його вході.

Другий – сфінктер сечівника – розташований нижче першого та закриває сечівник. Сечовий міхур іннервується парасимпатичними та симпатичними нервовими волокнами. Збудження симпатичних волокон приводить до:

посилення перистальтики сечоводів, розслаблення м’язової стінки сечового міхура та підвищення тонусу його сфінктерів. Таким чином, збудження симпатичних волокон сприяє накопиченню сечі у міхурі.

При збудженні парасимпатичних волокон : стінка сечового міхура скорочується, сфінктери розслаблюються і

сеча виходить з міхура.Таким чином збудження парасимпатичних волокон сприяє виділенню сечі із сечового міхура.

Після сечовипускання тиск у міхурі зменшується до 0.Сеча постійно поступає в сечовий міхур, що веде до підвищення в ньому тиску. Збільшення тиску в міхурі (12 - 15 мм. водного ст.)викликає потребу в сечовипусканні.

СЕЧОВИПУСКАННЯ – складний рефлекторний акт, який відбувається при одночасному

скороченні стінки сечового міхура та розслабленні його сфінктерів. Внаслідок цього сеча

виходить з міхура.

Підвищення тиску у сечовому міхурі приводить до збудження механорецепторів цього органу. Від них аферентні імпульси поступають у спинний мозок до центру сечовипускання (крижовий відділ). Від центра аферентними парасимпатичними (тазовими) нервами імпульси ідуть до м’язів сечового міхура та його сфінктера. Відбувається рефлекторне скорочення м’язової стінки та розслаблення сфінктера.

Одночасно від центра сечовипускання збудження передається до кори великого мозку, де з’являється відчуття позиву до сечовипускання.Імпульси від кори великого мозку через спинний мозок поступають до сфінктера сечівника. Відбувається сечовипускання.

Вплив кори великого мозку на рефлекторний акт сечовипускання проявляється : а) в його затримці,

б) посиленні, в) в повільному викликанні,г) в його зупинці.

У дітей раннього віку кірковий контроль затримки сечовипускання відсутній. Він виробляється поступово з віком.

ЛЕКЦІЯ №

ТЕМА: « Фізіологія дистантних і контактних аналізаторів».

Фізіологія контактних аналізаторів

1.Що таке сенсорний процес. Його значення у задоволенні потреб організму.

В процесі еволюції виникла і сформувалась самостійна фізіологічна система, яку називають чутливою або сенсорною.

Цій системі притаманні такі функції:

1.Інформаційна - щоб зберігати цілісність структури і хімічну сталість всього

внутрішнього середовища, організм повинен отримувати інформацію про:

а) навколишнє середовище і

б)ефективність своїх пристосувальних реакцій відповідно до його змін, тобто

пристосувальним реакціям передує сприймання сигналів із навколишнього і

внутрішнього середовищ.

Сигнал – це величина, що відображає зміни фізико-хімічного стану систем

зовнішнього і внутрішнього середовищ.

Інформаційна функція чутливої системи полягає в її аналізаторській діяльності. Тому

І.П.Павлов назвав аналізаторами нервові утворення, які виконують вказану

функцію;

2.Керування активністю нервової системи;

3.Формування відчуттів, мотивацій і емоцій;

4.Керування всією психічною діяльністю людини.

II. Сенсорні системи, аналізатори

Аналізатор складається з трьох відділів:

1) периферичний;

2) провідниковий;

3) центральний .

1.Периферичний відділ аналізатора – це рецептори, які сприймають зовнішні

та внутрішні подразнення.

Всі рецептори можна розділити на дві великі групи:

1. Дистанційні рецептори здатні сприймати подразнення, джерела яких знаходиться на

значній відстані від організму ( зорові, слухові, нюхові рецептори ).

2. Контактні рецептори збуджуються при безпосередньому зіткненні з джерелом

подразнення.

Рецептори трансформують енергію подразнення в енергію нервового імпульсу.

Причиною виникнення збудження в рецепторі є деполяризація його поверхневої мембрани від

дії подразника. Цю деполяризацію називають

рецепторним або регенераторним потенціалом.

Однією з властивостей рецепторів є

адаптація - пристосування до сили подразника - відбувається зниження чутливості

рецепторів до постійно діючого подразника.

Здатністю до адаптації володіють в більшій або меншій мірі майже всі рецептори. Виняток

складають пропріорецептори.

ІІ. Провідниковий відділ аналізатора

– це нервові шляхи, які проводять нервові імпульси до центрального відділу аналізатора.

ІІІ. Центральний або мозковий відділ аналізатора

– певні ділянки кори головного мозку.

В клітинах кори головного мозку нервові імпульси набувають нових властивостей.

Вони є основою для виникнення відчуття ( елементарного психічного акту), який правильно

відображає навколишню дійсність.

На базі відчуттів виникають більш складні психологічні акти:

сприйняття,

уявлення і

абстрактне мислення.

На основі дослідів з видаленням у тварин різних ділянок кори великого мозку з

наступним виникненням у них умовних рефлексів І. П. Павлов прийшов до висновку,

що мозковий кінець аналізатора складається з двох частин:

-ядра;

- периферичних розсіяних нервових елементів, розташованих по всій

поверхні кори великого мозку.

Ядра аналізаторів і розсіяні нервові елементи мають морфологічні і функціональні

особливості.

1.Центральна частина аналізатора (ядро) складається з високо диференційо-

ваних в функціональному відношенні нейронів, які виконують вищий аналіз

і синтез інформації, яка надходить до них. І. П. Павлов вважав, що при смерті

ядра аналізатора активність периферичних нервів повинна зростати, що в

якійсь мірі може сприяти відновленню втраченої функції аналізаторів.

2.Розсіяні елементи мозкового кінця аналізатора представлені менш

диференційованими нейронами, здібними до виконання простіших

функцій. Синтез і аналіз аферентних імпульсів цими клітинами здійснюється

в елементарній і примітивній формі.

Згідно з сучасними уявленнями, в функціональну структуру аналізатора включається і ретикулярна формація головного мозку.

Імпульси, які ідуть від нейронів ретикулярної формації, підвищують тонус клітин кори великого мозку, що дає змогу кращому виконанню аналізаторами їх специфічних функцій.