2. Слізного апарату - слізної залози та - системи шляхів, що проводять слізну рідину.

3. Рухового апарату. представлений шістьма м’язами. Виділяють:

а) чотири прямих м’яза (бічний, присередній верхній та нижній),

б) два косих –верхній та нижній.

ХІІІ. Фізіологія зору

Фоторецепторами ока являються колбочки і палички, які розташовані на зовнішньому шарі сітківки.

Палички .

Вміщують пігмент родопсин або зоровий пурпур. Під дією світла родопсин руйнується.

. При затемненні ока відбувається відновлення пігменту. Для цього потрібен віт. А. Якщо в

організмі нестача віт. А , утворення родопсину значно погіршується і виникає гемералопія

(куряча сліпота) - нездатність добре бачити при слабому освітленні, в сутінках або в

темряві.

Паличок 110 -125 млн. Розташовані вони переважно на периферичній частині сітківки.

Забезпечують нічний зір.

Колбочки.

Вміщують пігмент йодопсин. Він також руйнується під дією світла. В темряві він

відновлюється. Розпад йодопсина відбувається в 4 рази повільніше ніж родопсину.

Колбочок - 6 - 7млн. Розташовані переважно в центральній ямці сітківки ( на 1мм² -

140 тис.). По направленню до периферії їх кількість зменшується . Ділянка сітківки,

в якій розміщені тільки колбочки наз. жовта пляма

Місце виходу зорового нерва з очного яблука - сосочок (диск)зорового нерва - зовсім немає

фоторецепторів. Це так звана сліпа пляма.

Побудова зображення на сітківці ока

Промінь світла досягає сітківки, проходячи крізь ряд заломлюючих поверхонь і

середовищ:

- рогівку,

- вологу передньої камери,

- кришталик та

- склисте тіло,

тому відображення на сітківці виходить перевернутим і зменшеним.

Існує кілька фізіологічних механізмів, за допомогою яких зоровий аналізатор сприймає

простір.

1.Гострота зору – здатність ока бачити дві точки окремо.

2.Поле зору – простір, що сприймається оком при фіксуванні зору на одній точці.

3.Центральний зір – коли поле зору падає на жовту пляму ( місце кращого бачення ).

4.Периферичний зір – коли поле зору падає на інші місця сітківки.

5.Акомодація – здатність ока однаково добре бачити різно віддалені предмети.

6.Зіничний рефлекс - інтенсивність світлового потоку в оці регулюється зміною просвіту зіниці.

7.Кольоровий зір – людина володіє здатністю розрізняти велику кількість кольорів.

Ломоносов висловив припущення про наявність в сітківці трьох типів елементів, які

сприймають три основних кольори. Положення в подальшому розробляв Гельмгольц.

Згідно з цією теорією в сітківці є три типи фоточутливих колбочок, які сприймають

червоний, зелений та синьо-фіолетовий кольори.

Однакове за силою і одночасне подразнення трьох типів кольоросприймаючих елементів

сітківки дає відчуття білого кольору.

8.Адаптація - від освітлення предмета залежить чутливість ока до сприйняття світла.

При переході із темного приміщення в світле спочатку настає осліплення, поступово око

адаптується до світла за рахунок зниження чутливості фоторецепторів сітківки ока. Це

явище - світлова адаптація.

При переході із світлого приміщення в темне людина спочатку нічого не бачить. Через

деякий час чутливість фоторецепторів сітківки підвищується, з’являються контури

предметів і розрізняються їх деталі - це темнова адаптація.

9.Бінокулярний зір - бачення предметів обома очима називається бінакулярним зором .

Коли людина дивиться на який-небудь предмет обома очима, то в нього не виходить

сприйняття двох однакових предметів. Це пов’язано тим, що зображення усіх предметів при

бінокулярному зорі, падають на відповідні або ідентичні ділянки сітківки, внаслідок чого в

уяві людини ці два зображення зливаються в одне. Якщо злегка надавити з боку на одне

око, то у людини починається «подвоюватися» в очах, так як в цьому випадку зображення

від предмету падають на ідентичні ділянки сітківки. Бінокулярний зір має велике

значення в визначенні відстані до предмета, його форми. Оцінка величини предмета,

пов’язана з розмірами його зображеннями на сітківці, та відстані предмета від ока.

Патологія зору появляється:

1.Короткозорість(міопія) – зображення віддалених предметів виникає не на сітківці, а перед нею.

2.Далекозорість – зображення віддалених предметів виникає за сітківкою.

3.Астинматизм - зображення віддалених предметів виникає на сітківці, перед сітківкою і за

сітківкою.

4.Катаракта - помутніння кришталика.

ХІУ. Слухова сенсорна система

Слухова сенсорна система служить для сприймання та аналізу звукових хвиль.

Внаслідок цього можливе визначення:

сили, висоти і тембру звуку;

його направлення а також

ступень віддалення джерела звуку

Вона набула особливого значення для людей у зв’язку з розвитком мовлення.

Звук – це коливання молекул пружного середовища, яке відбувається у вигляді повздовжніх

хвиль тиску.

Периферичний відділ слухового аналізатора представлений спіральним (кортієвим) органом

внутрішнього вуха. Він розташований в області завиткового протоку, на його базальній

мембрані. Слухові рецептори спірального органу сприймають фізичну енергію звукових

коливань, які поступають до них від звукоуловлюючого (зовнішнє вухо) та звуко-

передающого (середнє вухо) апаратів. Нервові імпульси, які утворилися в рецепторах спі-

рального органу через

провідний шлях - слухові нерви - ідуть від ядер середнього і проміжного мозку. Тут

відбувається переключення на нейрони, відростки яких прямують у скроневу зону

кори великого мозку -

мозковий відділ аналізатора , в якому нервові імпульси перетворюються в слухові відчуття.

Одним із видів пружного середовища є повітря, у якому внаслідок коливання утворюються зони з більшою і меншою щільністю молекул відповідно до змін зон тиску.

Амплітуду змін тиску називають звуковим тиском, який сприймається механорецепторами.

ХV. Вухо, відділи. Зовнішнє вухо

Орган слуху включає :

зовнішнє вухо - вушна раковина - уловлює звукові коливання, і

зовнішнього слухового ходу проводить звукові коливання.

середнє вухо - барабанна порожнина зі слуховими кісточками;

- слухова або евстахієва труба та

внутрішнє вухо - кістковий і перетинчастий лабіринти.

ХУІ. Механізм сприйняття звуку.

Існують два види звукових коливань:

повітряне;

кісткове.

При повітряному проведенні звуку:

Звукові хвилі, потрапляючи у зовнішній слуховий прохід, підсилюються в 2-3 рази і

викликають коливання барабанної перетинки, тиск якої передається на перетинку

овального вікна за допомогою слухових кісточок, що діють як важіль, зменшуючи

їхню силу ( до 50 разів ).

Коливання перетинки овального вікна викликає вібрацію спірального органу,

внаслідок чого чутливі волоскові клітини збуджуються.

Нервові імпульси, що при цьому виникли, слуховим нервом і провідними слуховими

шляхами поступають в скроневу долю кори великих півкуль. Збудження нейронів кори

викликає відчуття звуку. Звуки сприймаються в широкому діапазоні - від 16 до 20000

коливань в 1с.

Кісткова провідність звуку - здійснюється через кістки черепа. Звукові коливання добре

проводяться кістками черепа, передаються зразу на перилімфу верхнього та нижнього

ходів завитки внутрішнього вуха, а потім на ендолімфу середнього ходу. Відбувається

коливання основної мембрани з волосковими клітинами, внаслідок чого вони

збуджуються ,і нервові імпульси що виникли, в подальшому передаються нейронам

головного мозку. Кісткова передача звукових коливань має значення при зануренні

людини під воду.

У дітей верхня межа досягає 22 тис. Гц., а з віком вона знижується. Найбільша

звукочутливість знаходиться в межах від 1 до 3 тис. Гц ( людська мова та музика ).