#24. Структура земельних правовідносин.

Структура зем п/в обумовлюється особливостями правового режиму земель, як предмета зем п/в, сукупності прав та обов’язків суб’єктів зем п/в та особливостями правового регулювання кожного з їх видів, а також особливостями юридичної відповідальності у п/в, що виникають у зв’язку з порушенням зем зак-ва.

Для будь-якого зем правовідн обов’язковим об’єктом є земля як засіб виробництва чи як просторовий базис; для всіх суб’єктів зем п/в визначається комплекс прав та обов’язків, що мають універсальний х-р; у зем п/в приймають участь не будь-які особи, а лише ті, які в установленому законом порядку можуть бути визнані суб’єктами зем п/в (н-д суб’єктами права приватної власності на зем ділянку за зак-вом України можуть бути лише громадяни Укр). Стр-ра зем п/в відрізняється в залежності від конкретного їх виду (так, змістом конкретного зем п/в буде сукупність правомочностей громадянина, якому зем ділянку передана у власність за цільовим призначенням для ведення селянського госп-ва; дещо інший зміст правомочностей буде у громадянина, якому зем ділянка передана у власність для будівництва; специфічною сукупністю прав та обов’язків наділяються члени колективного с/г підприємств; певна сукупність обов’язків щодо обмеження зем прав випливає із спеціального правового режиму особливо цінних продуктивних земель, а також земель, зайнятих природними та історико-культ об’єктами, оскільки згідно зі ЗКУ не допускається їх вилучення для державних і громадських потреб).

Земельні правовідносини складаються із:

- норми права, якою необхідно керуватись при вирішенні тих чи інших земельно-правових питань;

- суб'єктів права, тобто учасників земельних відносин;

- об'єкта права - індивідуально визначеної земельної ділянки, з приводу якої виникають земельні відносини;

- змісту земельних правовідносин, тобто права і обов'язки їх учасників, які здійснюють свої дії у точній відповідності з нормами права, переслідуючи мету, заради якої складаються дані земельні відносини. При цьому враховуються особливості суб'єкта і об'єкта цих відносин.

#25. Суб’єкти земельних правовідносин.

ЦК України (ст. 2) встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, від імені якої виступають органи державної влади, Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, іноземні держави та інші суб'єкти цивільного права.

Визначення суб'єктів цивільних відносин у цивільному праві стосується і суб'єктів земельного права, оскільки цивільне законо­давство певною мірою регулює і земельні відносини (глави 33 та 34 ЦК України.

ЗК України (ст. 2) встановлено, що суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого само­врядування та органи державної влади (до яких належать орга­ни законодавчої влади та органи виконавчої влади.

Аналіз ЗКУ та інших актів земельного законодавства вказує, що перелік суб'єктів земельних відносин, наведений у ч. 2 ст. 2 ЗКУ, є неповним. Суб'єктами земельних відносин слід вважати також принаймні (5) Українську державу (див. насамперед п. "в" ст. 80, ст. 84 ЗКУ та коментар до п. "в" статті 80 та 84 ЗКУ), (6) територіальні громади (див. насамперед п. "б" ст. 80, ст. 83 ЗКУ та коментар до п. "б" ст. 80 та ст. 83 ЗКУ), (7) іноземні держави (див. ст. ст. 85, 129 ЗКУ та коментар до статей 85, 129 ЗКУ), (8) іноземних громадян та (9) осіб без громадянства (див. ч. 2 ст. 81 та коментар до неї).

Визначення терміна «суб'єкти права» у цивільному і земельному законо­давстві варто розпочати з визначення цього терміна у Консти­туції України 1996 р. У статті 13 Конституції України проголо­шено, що земля та інші природні ресурси є об'єктами права влас­ності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцево­го самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Закріплено, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до за­кону. Держава забезпечує захист усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єк­ти права власності рівні перед законом. У статті 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багат­ством, що перебуває під охороною держави. Право власності не землю гарантується. Це право набувається і реалізується грома­дянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Конституцією України (ст. 142) встановлено, що ма­теріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кош­ти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і об­ласних рад.

На підставі узагальнення перелічених вище дефініцій можна виявити такі суб'єкти земельних правовідносин: Український народ, державу, Верховну Раду України, Верховну Раду Авто­номної Республіки Крим, обласні та районні ради, місцеві ради та органи місцевого самоврядування, а також вищі, центральні та місцеві органи виконавчої влади, громадяни, юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права. При цьо­му суб'єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи приватного права — на землі приватного права;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування — на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади — на землі державної власності.

Юридичні особи публічного права, зокрема підприємства, установи та організації, що засновані на державній або кому­нальній власності, можуть бути суб'єктами земельних пра­вовідносин із правом постійного чи тимчасового користування земельними ділянками державної або комунальної власності (ст. 92 ЗК України). Обсяг прав і повноважень органів державної влади щодо здійснення прав власника від імені Українського на­роду визначається для Верховної Ради України ст. 85 Консти­туції України, для Кабінету Міністрів України — ст. 116 Консти­туції України.

Обсяг прав і повноважень органів місцевого самоврядування з цих питань визначається статями 142, 143 Конституції України.