#21. Земельно-правові норми, їх особливості та види.

Земельно-правова норма є одним із різновидів правових норм, якими регулюються земельні відносини щодо набуття, викори­стання, припинення прав на земельну ділянку та охорони зе­мель. Земельно-правові норми містяться в ЗК України, земель­них законах, а також указах Президента України, постановах й розпорядженнях Кабінету Міністрів України, актах централь­них і місцевих органів виконавчої влади, а також рішеннях ор­ганів місцевого самоврядування, які в сукупності складають сис­тему земельного права. Земельно-правова норма, як і всяка інша правова норма, має свою внутрішню структуру, тобто складові частини, пов’язані між собою певним логічним змістом. До цих складових частин входять: гіпотеза, диспозиція і санкція.

Процесуальними нормами встановлюється порядок набуття чи припинення права власності на земельну ділянку, процедура розгляду земельних спорів, порядок оскарження рішень органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, у разі коли учасник земельних правовідносин не погоджується з таки­ми рішеннями.

Правоохоронні земельні відносини виникають тоді, коли насту­пає необхідність юридичного впливу на порушника земельного за­конодавства. Правоохоронні відносини можуть мати місце і за від­сутності правопорушення, коли є загроза його настання. Наприк­лад, власник земельної ділянки має намір розпочати будівництво будинку з відхиленням від містобудівної документації та з пору­шенням земельних стандартів.

За своїм функціональним призначенням земельні правові норми можуть бути імперативними, тобто такими, що встанов­люють обов'язок здійснювати ті чи інші активні дії. Так, іноземні громадяни, а також особи без громадянства, які одержали зе­мельну ділянку сільськогосподарського призначення у спадщи­ну, зобов'язані протягом року відчужити її (ст. 81 ч. 4 ЗК України).

Заборонні норми зобов'язують не вчиняти дій, заборонених цією нормою. На відміну від зобов'язальної (імперативної) нор­ми, яка вимагає активних дій, заборонні норми приписують утримуватися від учинення дій, які закон вважає небажаними. Так, ст. 103 ЗК України забороняє порушувати права інших власників, землекористувачів, зокрема орендарів.

Уповноважувальні (дозвільні) норми надають учасникам зе­мельних відносин можливість здійснювати певні дії, визначені в певній нормі. Так, учасники земельних правовідносин мають право використовувати земельні ділянки житлової та громад­ської забудови для будівництва та обслуговування житлового бу­динку відповідно до містобудівної документації з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови (ст. 39 ЗК України). За функціональним призначенням земельні правовідносини можуть бути регулятивними і правоохо­ронними. Регулятивні правовідносини — це такі правовідносини, які виражаються у здійсненні учасниками певних відносин пози­тивних дій. Це звичайні відносини, які найбільшою мірою вини­кають і здійснюються на практиці. Так, до регулятивних право­відносин належать, наприклад, відносини щодо використання фермерськими господарствами земельних ділянок для вироб­ництва товарної сільськогосподарської продукції на землях сільськогосподарського призначення.

Правоохоронні земельні відносини, на відміну від регулятив­них, викликані відхиленням учасників земельних правовідносин від норми закону. Такі відхилення мають місце здебільшого у разі вчинення учасником правовідносин порушення земельного законодавства. Перелік таких порушень визначено у ст. 211 ЗК України.