#3. Принципи земельного права.

Під принципами земельного права потрібно розуміти за­кріплені в діючому земельному законодавстві основоположні керівні засади, які виражаюють сутність норм земельного права й головні напрямки в області правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним викорис­танням і охороною земель.

У системі основних принципів земельного права слід виді­лити такі:

1) принцип правової рівності форм власності на землю. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено три форми власності: державна, колективна й приватна. Всі названі форми власності визнаються рівноправними;

2) принцип державного управління земельним фондом. Об'єк­тивна необхідність державного управління земельним фон­дом обумовлена економічним значенням землі для життєді­яльності суспільства, просторовою обмеженістю земельного фонду, незамінністю у сфері матеріального виробництва та інших сферах господарської діяльності;

3) принцип багатоманітності форм землекористування. Зем­лекористування може здійснюватись на основі придбання землі в приватну або колективну власність, земля також може надаватись в користування або в оренду згідно з правилами вста­новленими чинним законодавством;

4) принцип раціонального використання і охорони земель. Він полягає в забезпеченні одночасно ефективного використан­ня земель і їх охорони. Передбачаються спеціальні вимоги щодо збереження родючості грунтів, підвищення врожай­ності, запобігання негативному впливу на стан земель, всього навколишнього природного середовиша. Цей принцип втілюється в багатьох нормах земельного права;

5) принцип цільового використання землі. Суть цього принци­пу в тому, що ні власник земельної ділянки, ні його володі­лець чи орендатор не вправі міняти цільове призначення зе­мельної ділянки за своїм розсудом. Вони зобов'язані використовувати землі згідно з їх цільовим призначенням. Зміна цільового призначення землі допускається тільки в установленому порядку спеціально уповноваженими на це органами;

6) принцип платності землеволодіння та землекористування. Згідно з Законом України від 19 вересня 1996 р. «Про плату за землю» використання землі в Україні є платним;

7) принцип пріоритетності сільськогосподарського викорис­тання земель, тобто землі, придатні для потреб сільськогос­подарського використання, повинні надаватись насамперед для сільськогосподарських цілей.

#4. Методи правового регулювання у земельному праві.

Під методом слід розуміти засіб, спеціальний правовий про­цес, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини, встановлюються права і обов'язки, характер взаємовідносин суб 'єктів, правові засоби впливу у разі порушення наданих прав і обов 'язків.

Залежно від змісту земельних відносин їх правове регу­лювання здійснюється на основі імперативного організа­ційного впливу шляхом обов'язкових приписів і заборон, або диспозитивного впливу шляхом визначення лише меж поведінки учасників відносин і надання їм можливості вільно і самостійно регулювати свої взаємовідносини в рам­ках встановлених меж. У випадках, коли норми права учасниками земельних відно­син добровільно не виконуються або порушуються встанов­лені ними права і обов'язки, застосовується державний при­мус до виконання норм шляхом притягнення винних до пра­вової відповідальності і приведення цих відносин у відповідність з правовими вимогами. Заходи державного при­мусу можуть бути застосовані однією із сторін, якщо вона наділена за законом правом самостійно застосовувати їх до другої сторони. У разі, якщо ні одна зі сторін не на­ділена правом застосування засобів примусу до другої сторо­ни, державний примус застосовується судом, арбітражним судом або спеціально уповноваженим на це державним орга­ном.

Регулювання земельних відносин, коли одна сторона зе­мельних відносин є носієм влади, а друга зобов'язана вико­нувати її приписи, здійснюється на основі застосування імпе­ративного способу регулювання. Так, в галузі використання і охорони земель досить велика кількість відносин побудована за схемою: уповноважений — орган державної влади, зобо­в'язаний — власник або користувач земельної ділянки. У цій галузі, як правило, застосовують імперативний метод, тобто метод влади і підкорення. Наприклад, при здійсненні дер­жавного контролю за використанням і охороною земель упов­новажені на це посадові особи мають право (а власник і ко­ристувачі земельних ділянок відповідно зобов'язані сприяти здійсненню цих прав) безперешкодно, при пред'явленні службового посвідчення відвідувати підприємства, устано­ви, організації, в тому числі військові й оборонні об'єкти, незалежно від форм власності і відомчої належності для пе­ревірки додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель; давати власникам землі й землекористувачам обов'язкові для виконання вказівки з питань використання та охорони земель та ін.

Імперативний метод регулювання земельних відносин за­стосовується також при веденні державного земельного ка­дастру; земельного моніторингу; визначення порядку прове­дення земельних аукціонів і конкурсів та в усіх інших випадках, коли регулюютсья відносини в галузі державного управління земельним фондом.

Дещо інший характер відносин виникає в галузі регулювання взаємовідносин власників земельних ділянок між собою з приводу використання землі. Всі власники землі є рівними між собою. Вони мають рівні і необхідні права для забезпечення раціональною використання землі. У цій галузі земельних відносин домінує диспозитивний метол регулюван­ня. Його суть полягає в тому, що власник має право розпо­ряджатися своєю земельною ділянкою: продати її, здати в оренду і т.ін. Власники землі мають можливість у визначених межах самостійно регулювати взаємовідносини між собою. Імперативний і диспозитивний методи відносяться до гру­пи загальних методів. В юридичній літературі окрім загальних називають ше галузеві метоли регулювання.

Земельне право, як самостійна галузь правової системи має властивий йому метод земельних відносин. Метод зе­мельного права являє собою відповідні характеру земельних відносим способи й прийоми впливу на учасників цих відно­син. Його складають встановлені земельно-правовими нор­мами права й обов'язки учасників зсмельно-правових відно­син і застосування до них засобів державного примусу при недотриманні ними правових норм.