- •#1. Земля як об’єкт правового регулювання.
- •#2. Предмет земельного права України.
- •#3. Принципи земельного права.
- •#4. Методи правового регулювання у земельному праві.
- •#5. Система земельного права.
- •#6. Співвідношення земельного права з конституційним та адміністративним правом.
- •#7. Співвідношення земельного та цивільного права.
- •#8. Співвідношення земельного права з екологічним правом.
- •#9. Земельне право як наука і навчальна дисципліна.
- •#10. Співвідношення земельного права з аграрним правом.
- •#11. Поняття джерел земельного права України. Широке та вузьке розуміння джерел земельного права.
- •#12. Особливості джерел земельного права.
- •#13. Класифікація джерел земельного права.
- •#14. Конституційні засади земельного права.
- •#15. Земельний кодекс України в системі джерел земельного права.
- •#16. Закони України як джерела земельного права.
- •#17. Загальна характеристика підзаконних нормативно-правових актів як джерел земельного права.
- •#18. Відомчі нормативно-правові акти як джерела земельного права.
- •#19. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання земельних відносин.
- •#20. Значення актів міжнародно-правового характеру та судової практики у правовому регулюванні земельних відносин.
- •#21. Земельно-правові норми, їх особливості та види.
- •#22. Поняття та особливості земельних правовідносин.
- •#23. Класифікація земельних правовідносин.
- •#24. Структура земельних правовідносин.
- •#25. Суб’єкти земельних правовідносин.
- •#26. Об’єкти земельних правовідносин.
- •#27. Зміст земельних правовідносин.
- •#28. Фактори, які впливають на зміст земельних правовідносин.
- •#29. Підстави виникнення земельних правовідносин.
- •#30. Підстави припинення земельних правовідносин.
- •#31. Реформування земельних відносин на українських землях у хіх – хх ст.:
- •#32. Економічні та правові передумови реформування земельних відносин в Україні.
- •#33. Мета та завдання земельної реформи в Україні.
- •#34. Основні етапи здійснення земельної реформи в Україні та специфіка їх правового забезпечення.
- •#35. Реформування земельних відносин у сфері с/г виробництва.
- •#36. Основні напрямки земельної реформи в Україні в сучасний період.
- •#37. Землі як об’єкт права власності.
- •#38. Поняття та особливості права власності на землі в Україні.
- •#39. Форми власності на землю України.
- •#40. Право власності на землю Українського народу.
- •#41. Права та обов‘язки власників землі.
- •#42. Спільна власність на землю.
- •#43. Юридичні підстави виникнення та припинення права власності на землі в Україні.
- •#44. Юридичні способи захисту права власності на землі.
- •#45. Поняття приватизації земель за діючим законодавством. Юридичні процедури приватизації земель.
- •#46. Загальна характеристика законодавства у сфері приватизації земель.
- •#47. Особливості приватизації окремих земельних ділянок.
- •#48. Розмежування приватизації земель та інших правових форм набуття права власності на землі.
- •#49. Купівля-продаж, міна, дарування та спадкування земельних ділянок.
- •#50. Набуття права власності на землю за давністю користування. Перехід прав на землю в разі набуття права на жилий будинок, будівлю чи споруду.
- •#51. Особливості набуття права власності на землі несільськогосподарського призначення для зайняття підприємницькою діяльністю.
- •#52. Загальна характеристика законодавства у сфері паювання земель, переданих у колективну власність.
- •#53. Поняття паювання земель. Співвідношення понять “приватизація” та “паювання” земель.
- •#54. Суб‘єкти, які мають право на земельний пай.
- •#55. Права власників земельних паїв.
- •#56. Поняття та порядок паювання земель.
- •#57. Поняття та юридична природа земельного паю.
- •#58. Порядок співвідношення понять “середня земельна частка” та “земельний пай”.
- •#59. Виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних паїв.
- •#60. Шляхи використання земельного паю, отриманого в процесі паювання.
#9. Земельне право як наука і навчальна дисципліна.
Система земельного права є підсистемою системи права України і розглядається у сукупності з системою галузі земельного законодавства, а також з системою науки земельного права як навчальної дисципліни.
Земельне право як наука розглядається як творча науково-пізнавальна, науково-дослідницька і навчальна діяльність у галузі земельних правовідносин, спеціалізована частина правової науки України. Предметом науки земельного права виступають не лише норми права і правові інститути, що складають систему галузі, а й, крім того, питання розвитку земельного законодавства (правотворчої і правозастовної діяльності), історії земельного права, концепції та ідей земельного права, їх наукового обґрунтування і реалізації, вивчення досвіду розвитку земельного права у зарубіжних країнах.
Земельне право як навчальна дисципліна являє собою систему знань про основні положення галузі земельного права. Як і галузь права, навчальна дисципліна поділяється на загальну і особливу частини.
Поряд з основними положеннями загальна частина земельного права передбачає розгляд таких питань, як предмет, метод, система земельного права, поняття і особливості земельних правовідносин, історія розвитку земельного права та його джерела.
В особливій частині земельного права поряд з питаннями розгляду особливостей правового регулювання окремих категорій земель вивчаються основні положення водного, лісового, гірничого права, які знаходяться за межами галузі земельного права, але які здійснюють вплив на особливості правового режиму земель лісового, водного фондів.
Систему права потрібно відрізняти від системи законодавства. Вони тісно взаємозв'язані, але система законодавства — більш широке поняття, в ньому виражаються правові норми, правові інститути, галузі і підгалузі права, а також принципи права. За своїм об'ємом законодавство включає, крім норм права, правові поняття, завдання, цілі і мотиви прийняття нормативно-правових актів, декларації, преамбули, програмні положення, механізм реалізації нормативних актів і норм права. Законодавство не співпадає з галузями, підгалузями і правовими інститутами, так як один закон може регулювати різні галузі права.
#10. Співвідношення земельного права з аграрним правом.
Конституція України (ст. 13) визнає землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси власністю Українського народу. Від імені Українського народу право власності здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування. Основний Закон країни закріпив право приватної власності на землю. Аграрне і земельне законодавство надає право власності на землю колективним сільськогосподарським підприємствам і позбавляє цього права державні сільськогосподарські підприємства. В результаті має місце протиставлення земельних правомочностей колективного і державного сільськогосподарського підприємства. Стаття 56 Земельного кодексу України, прийнятого 13 березня 1992 p., передбачає право громадянам України на одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); садівництво; дачного і гаражного будівництва. Якщо відносини з приводу ведення селянського (фермерського) господарства становлять собою предмет аграрного права, то всі інші є предметом цивільного права. Цільове призначення земельних ділянок і зміст правосуб'єктності істотно впливають на їхню правову природу і підкреслюють їхню спільність І розмежування правовідносин.
Земельними є правовідносини щодо права власності на землю і права землекористування, правосуб'єктності учасників земельних правовідносин, процедурно-процесуальних відносин, пов'язаних із здійсненням землевпорядкувальних робіт, правовий режим земель населених пунктів та інші земельні правовідносини. Усі вони є предметом земельного права як галузі права. Одначе організаційно-правові правомочності суб'єктів права власності на землі сільськогосподарського призначення і права користування ними з боку державних сільськогосподарських підприємств розглядаються як аграрні правовідносини, їхнім предметом, цілями і завданнями є організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земельних ділянок для сільськогосподарських цілей, забезпечення їхнього екологічного використання, продуктивності і якості як природного ресурсу. Додержання цих організаційно-управлінських вимог покладається на керівні органи і посадові особи, власників і суб'єктів землекористування. Ці правомочності охоплюють собою додержання земельного законодавства і належну охорону і збереження земель.