Рис. 3.1

Будова свинцево-кислотної стартерної акумуляторної батареї зі спільною кришкою:

а — загальний вигляд; б — блок пластин; 1 — бак; 2 — мастика; 3 — заливний отвір; 4, 8, 12, 13 — полюсні штирі; 5 — пробка заливного отвору; 6 — кришка;

7 — перемичка; 9, 10 — відповідно негативні й позитивні пластини; 11 — ребра;

14 — сепаратори

• Під час приготування електроліту необхідно надівати захисні окуляри, гумові рукавиці та фартух.

• У разі потрапляння сірчаної кислоти на шкіру потрібно до на­дання кваліфікованої медичної допомоги обережно ватою зняти кис­лоту й промити вражене місце струменем води, а потім — 10 %-ним розчином соди або нашатирного спирту.

в акумуляторах відбувається перетворення електрич­ної енергії на хімічну, що виражається в зміні складу активної маси [на позитивних пластинах утворюється перекис свинцю (РЬ0₂), а на негативних — губчастий свинець (РЬ)] та в збільшенні густини елек­троліту. Розряджання — зворотний хімічний процес, під час якого знижується густина електроліту, а активна маса на тих й інших пластинах перетворюється на сірчанокислий свинець (РЬ80₄).

Оскільки густина електроліту визначає електрорушійну силу (ЕРС), яку розвиває акумулятор, за її значенням можна судити про ступінь зарядженості батареї. Густина електроліту залежить від його температури, зменшуючись приблизно на 0,1 г/см³ при підвищенні температури на 15 °С. У розрахунках густину електроліту, як прави­ло, зводять до температури 15 °С. Для запобігання замерзанню елект­роліту під час експлуатації акумуляторів узимку його густину регла­ментують залежно від кліматичних умов (табл. 3.2).

Номінальною ємністю акумулятора називається кількість електри­ки, яку може віддати повністю заряджений акумулятор у разі роз­ряджання струмом 20-годинного режиму за температури електроліту 30 °С та початкової його густини 1,285 г/см³ до напруги 1,7 В. Єм­ність виражається в ампер-годинах (А- год) і залежить від кількості й розміру паралельно з'єднаних пластин, сили розрядного струму, а також температури електроліту. Чим більше пластин і чим більший їхній розмір, менша сила розрядного струму й вища температура електроліту, тим більшу ємність може віддавати акумулятор під час розряджання. В разі зниження температури електроліту ємність зменшується приблизно на 1 % на кожний градус. Наприклад, якщо номінальна ємність батареї (за температури електроліту ЗО °С) дорів­нює 55 А- год, то за температури електроліту 0 °С вона зменшиться на ЗО % і становитиме 38 А- год, а за температури —20 °С — змен­шиться на 50 % і дорівнюватиме 27 А- год. Ємність одного акумуля­тора й батареї, що складається з кількох акумуляторів, з'єднаних по­слідовно, однакова (послідовно з'єднують акумулятори, які мають однакову ємність).

Таблиця 3.2

Регламентована густина електроліту залежно від кліматичних умов

Кліматичні райони	Пор& року	Густина електроліту, г/см3 (зведена до температури 15 °С)
		для заливання в акумулятор	після заряджання
3 різко континентальним
кліматом і температурою	Зима	1,29	1,31
взимку нижче —40 °С	Літо	1,25	1,27
Північні з температурою
взимку до -40 °С	Весь рік	1,27	1,29
Центральні з температурою
взимку до —30 °С	Те саме	1,25	1,27
Південні	»	1,23	1,25

На перемичках акумуляторних батарей є позначення, що визна­чають їхню характеристику. На автомобілях «Москвич» і ЗАЗ установ­люється акумуляторна батарея 6СТ-553Р, на ВАЗ-2105 — 6СТ-55П, а на ГАЗ-24 — 6СТ-603М. У маркуванні: перша цифра позначає кіль­кість акумуляторів у батареї; літери СТ свідчать про те, що батарея стандартного типу; число після літер показує номінальну ємність ба­тареї в ампер-годинах; останні літери позначають матеріал бака (3 — ебоніт, П — пластмаса) та матеріал сепараторів (Р — міпора, М — мі- пласт).

Автомобільні акумулятори нового покоління необслуговувані. Батарея повністю герметична. Замість сурми застосовується каль­цієвий свинець. Кальцій забезпечує підвищену провідність і невели­кий внутрішній опір, що зумовлює підвищену стартову потужність. У герметично закритій батареї вода випаровується набагато повільні­ше, зменшується ймовірність потрапляння в електроліт сторонніх домішок із повітря або недостатньо чистої води. Кожну пластину розміщено в окремому конверті-сепараторі, мікропористий матеріал якого, абсолютно інертний щодо електроліту, підвищує стійкість пластин до вібрацій і перешкоджає наростанню активної маси. На­дійно захищені пластини розташовуються ближче одна до одної; при цьому питома ємність підвищується, а сама батарея стає компактні- шою.

Для «дихання» електроліту передбачено мікропористий полімер­ний полум'ягасник, що сполучає батарею з атмосферою.

Акумулятор має оптичний визначник зарядженості (сендикатор), який дає змогу діагностувати стан батареї за кольором «вічка». Зеле­не вічко означає нормальне заряджання, чорне — знижене (потрібне підзаряджання), жовте (світле) — необхідність заміни акумулятора.

Генератор — основне джерело електричної енергії в автомобілі — слугує для живлення всіх споживачів і заряджання акумуляторної ба­тареї при середній та великій частоті обертання колінчастого вала двигуна. На сучасних автомобілях установлюються трифазні генера­тори змінного струму з випрямлячами на кремнієвих діодах (Г221 — ВАЗ, Г250-Ж1 - «Москвич», Г250-Н1 - ГАЗ-24, Г502-А - ЗАЗ).

Генератор (рис. 3.2) складається із статора 75 та ротора.

Статор (рис. 3.2, а) виготовляють у вигляді кільця з окремих сталевих пластин, ізольованих одна від одної лаком. На його внут­рішній поверхні є обмотка 16, яку розподілено на три фази, розташо­вані під кутом 120° одна відносно одної. Кожна фаза утворюється з шести котушок. Котушки однієї фази з'єднані між собою послідов­но, а групи котушок — зіркою, тобто одні кінці трьох груп з'єднані між собою, а інші — виводяться в коло.

Ротор складається з вала 5 (рис. 3.2, б), обмотки збудження 14 і шести пар полюсів 12 та 77, що створюють магнітне поле. На валу ротора встановлено два контактних кільця і, через які в обмотку збудження подається електричний струм. По контактних кільцях ковзають щітки 9. Ротор обертається в шарикових підшипниках, установлених у кришках 7 і 13 статора. Всередині задньої кришки 1 генератора вміщено випрямний блок 2, що складається з шести кремнієвих діодів.

Генератор кріпиться до двигуна за допомогою нижнього крон­штейна та верхньої натяжної планки з лівого («Москвич») або з пра­вого (ВАЗ, ГАЗ-24) боку. На автомобілі ЗАЗ генератор установлюєть­ся в розточці напрямного апарата вентилятора й закріплюється в ньому трьома болтами.

Працює генератор так. Після вмикання запалювання струм від акумуляторної батареї надходить в обмотку збудження, встановлену

Рис. 3.2

Генератор автомобілів ВАЗ:

а — загальний вигляд; б — деталі ротора; 1 — кришка з боку контактних кілець;

2. — випрямний блок; 3 — контактні кільця; 4 — конденсатор; 5 — вал ротора; () — вивід «30» генератора («+» випрямляча); 7 — штекер нульового проводу; .V — інтегральний регулятор напруги зі щіткотримачем; 9 — щітки; 10 — шпилька кріплення генератора; 11 — шків із вентилятором; 12 — полюсний наконечник (6);

ІЗ — передня кришка; 14 — обмотка збудження ротора; 15 — статор; 16 — обмотка статора; 17 — полюсний наконечник (ТУ); 18 — вушко кріплення генератора;

19 — отвори для виведення кінців обмотки збудження

на роторі генератора. Під час обертання ротора його магнітний потік перетинає витки обмоток статора, й у них індукується змінний струм, який потім випрямляється й подається в зовнішнє коло. Коли напруга, яку виробляє генератор, перевищуватиме напругу акумуля­торної батареї, струм від генератора піде на заряджання батареї та живлення інших споживачів системи електрообладнання. В обмотку збудження генератора в цей час струм також надходить від генерато­ра, а не від акумуляторної батареї.

Напруга генератора зі збільшенням частоти обертання колінчас­того вала двигуна і зв'язаного з ним ротора генератора зростає й мо­же досягти значення, за якого порушується нормальна робота всіх приладів електрообладнання. Для підтримання напруги генератора в певних межах на автомобілях ВАЗ-2105 і «Москвич-2140» у кришку генератора з боку контактних кілець вбудовано інтегральний нероз- бірний регулятор напруги. Всі елементи регулятора змонтовано на металевій основі, залито герметиком і закрито кришкою. Для з'єд­нання з генератором регулятор має два виводи — «В» та «III» у вигля­ді жорстких пластин. Мінусовий затискач виведено через корпус ре­гулятора на масу генератора. Конструкція щіткотримача й кришки така, що обидві щітки генератора ізольовано від маси.

У разі збільшення частоти обертання ротора, коли напруга гене­ратора перевищить 13,5... 14,5 В, за допомогою регулятора напруги припиняється надходження струму в обмотку збудження ротора. Внаслідок цього напруга генератора спадає, регулятор знову пропус­кає струм в обмотку збудження, й процес повторюється. Завдяки ве­ликій частоті перебігу цього процесу напруга генератора залишаєть­ся практично сталою в межах 13,5... 14,5 В.

На автомобілях ЗАЗ-968 і ГАЗ-24 регулятори напруги встановлю­ються окремо від генераторів (на автомобілі ЗАЗ-968 регулятор віб­раційного типу, а на ГАЗ-24 — транзисторний). Принцип дії обох ре­гуляторів однаковий.

Коли частота обертання колінчастого вала двигуна велика й на­пруга генератора нижча від 14... 15 В, струм в обмотку збудження надходить, минаючи додатковий резистор (опір). Коли напруга гене­ратора підвищиться до 14... 15 В, резистор умикається в коло обмотки збудження, внаслідок чого її опір збільшується, зменшуються сила струму в ній і створюване ним магнітне коло. Як наслідок, знижуєть­ся напруга генератора, додатковий резистор вимикається, після чого процес повторюється.

Отже, завдяки періодичному вмиканню додаткового резистора в коло обмотки збудження й вимиканню його напруга генератора під­тримується сталою в заданих межах незалежно від частоти обертання колінчастого вала двигуна. Вона визначається співвідношенням часу замкненого й розімкненого станів контактів регулятора напруги (вібраційний регулятор) або відкритого й закритого станів транзис­тора (транзисторний регулятор).

ТЕХНІЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЕЛЕКТРООБЛАДНАННЯ

Технічне обслуговування акумуляторної батареї. Термін служби акумуляторних батарей за умови правильної експлуатації їх та своєчасного догляду за ними становить чотири роки або 75 тис. км пробігу автомобіля. Проте цей термін може значно скорочуватися в разі порушення правил експлуатації та зберігання батарей. На тех­нічний стан акумуляторних батарей особливо впливають забруднен­ня електроліту, робота й зберігання при підвищеній температурі електроліту та низькому його рівні, порушення режимів заряджання, заливання електроліту підвищеної густини (це найчастіше буває, якщо замість дистильованої води для доведення рівня в акумулятори додають електроліт). Усе це може призвести до небезпечних не­справностей.

Основні несправності. • підвищене саморозряджання; • коротке замикання різнойменних пластин; • сульфатація пластин; • корозія решіток позитивних пластин. Крім того, під час експлуатації батарей відбуваються: • окиснення полюсних штирів і наконечників; • роз­тріскування мастики й поява тріщин у баці, кришках, що спричиняє підтікання електроліту.

Саморозряджання акумуляторної батареї під час її експлуатації та зберігання виникає через утворення в активній масі пластин місце­вих струмів, що пояснюється появою електрорушійної сили між ок­сидами активної маси та решіткою пластин. Крім того, в разі трива­лого зберігання електроліт в акумуляторі відстоюється, й густина йо­го нижніх шарів стає більшою, ніж верхніх. Це призводить до появи різниці потенціалів та виникнення зрівнювальних струмів ьіа поверх­ні пластин.

Нормальне саморозряджання справної батареї становить 1...2 % за добу. Причинами підвищеного саморозряджання можуть бути:

/ забруднення поверхні батареї;

/ застосування для доливання звичайної (не дистильованої) во­ди, що містить луги та солі;

/ потрапляння всередину акумуляторів частинок металу та ін­ших речовин, які сприяють утворенню гальванічних пар.

Для усунення несправності слід протерти поверхню батареї або замінити електроліт, промивши внутрішню поверхню бака.

До ознак короткого замикання всередині акумулятора належать кипіння» електроліту та різке зниження напруги, що найчастіше ( причиняється осипанням активної маси й руйнуванням сепарато­рів. В обох випадках треба розібрати акумуляторну батарею й заміни- ги несправні елементи.

Сульфатація пластин — це утворення на них великих кристалів сірчанокислого свинцю у вигляді білого нальоту. При цьому збілі» шується опір акумуляторів. Великі кристали сульфату свинцю закри­вають пори активної маси, перешкоджаючи прониканню електроліту та формуванню активної маси під час заряджання. Внаслідок цього активна поверхня пластин зменшується, а отже, знижується ємність батареї. Ознака сульфатації пластин: під час заряджання батареї швидко збільшуються напруга та температура електроліту й відбувається бурхливе газовиділення («кипіння»), а густина електро­літу підвищується неістотно. При наступному розряджанні й особли­во вмиканні стартера батарея швидко розряджається через малу єм­ність.

Основні причини сульфатації:

/ розряджання батареї нижче 1,7 В на один акумулятор;

/ оголення пластин унаслідок зниження рівня електроліту;

/ тривале зберігання батареї без підзаряджання (особливо — розрядженої);

/ велика густина електроліту;

/ тривале користування стартером під час пуску двигуна. Невелику сульфатацію пластин можна усунути проведенням од­ного або кількох циклів «заряджання—розряджання». Для цього аку­муляторну батарею треба повністю зарядити й довести густину елек­троліту в ній до нормальної (1,285 г/см³), доливаючи електроліт гус­тиною 1,4 г/см³ або дистильовану воду. Потім слід розрядити батарею через лампу струмом силою 4...5 А до напруги 1,7 В на один акумулятор і визначити розрядну ємність. Після цього потрібно звес­ти ємність до температури +30 °С, користуючись формулою

де Од — ємність батареї, зведена до температури + 30 °С; 0 — розряд­на ємність, добута множенням сили розрядного струму на час роз­ряджання батареї в годинах; і — середня температура електроліту (півсума температур, виміряних на початку та наприкінці роз­ряджання) в акумуляторах під час розряджання, °С; 0,01 — темпера­турний коефіцієнт ємності.

Якщо обчислена дійсна ємність становитиме не менше ніж 80 % номінальної, то батарею треба знову зарядити й установити на авто­мобіль; якщо ємність буде нижчою, то весь цикл слід повторити. Так само рекомендується діяти й після зберігання батареї понад 6 міс. і перед тривалим зберіганням.

Окиснення полюсних штирів призводить до збільшення опору в зовнішньому колі й навіть до припинення струму. Для усунення несправності треба зняти зі штирів наконечники проводів (затиска­чі), зачистити штирі та затискачі й закріпити останні на штирях. Після цього штирі та затискачі потрібно змастити тонким шаром технічного вазеліну.

Підтікання електроліту крізь тріщини в баці виявляють оглядом. Для усунення несправності батарею здають у ремонт. У разі вимуше­ної тимчасової експлуатації батареї з цією несправністю необхідно періодично додавати в несправне відділення бака електроліт, а не ди­стильовану воду.

ТО Термін служби та справність акумуляторної батареї багато в чому залежать від своєчасного й правильно­го догляду за нею. Батарея має бути чистою, оскільки забруднення її поверхні призводить до підвищеного саморозряджання. Під час тех­нічного обслуговування треба протерти поверхню батареї 10 %-ним розчином нашатирного спирту або кальцинованої соди, після чого витерти чистою сухою ганчіркою.

Під час заряджання внаслідок хімічної реакції виділяються гази, які значно підвищують тиск усередині акумуляторів. Тому вентиля­ційні отвори в пробках потрібно постійно прочищати тонким дротом.

• Оскільки під час роботи батареї утворюється гримучий газ (суміш водню з киснем), то щоб запобігти вибуху, не можна оглядати батарею з відкритим вогнем.

Періодично треба зачищати штирі та затискачі проводів. Через 2...2,5 тис. км пробігу, а в спеку через кожні п'ять—шість днів потрі­бно перевіряти рівень електроліту крізь заливні отвори акумуляторів скляною трубкою з внутрішнім діаметром 3...5 мм. Стовпчик елект­роліту в трубці показує висоту його рівня над запобіжним щитком, яка має становити 10... 15 мм (рис. 3.22, а). Рівень електроліту можна перевірити також чистою ебонітовою або дерев'яною паличкою; не можна для цього застосовувати металевий стержень. У разі зниження рівня слід долити дистильовану воду, а не електроліт, оскільки під час роботи батареї вода в електроліті розкладається й випаровується, а кислота залишається.

Слід періодично перевіряти густину електроліту (рис. 3.22, б), щоб визначити ступінь зарядженості акумуляторної батареї (табл. 3.3). Для цього треба наконечник кислотоміра опустити у заливний отвір акумулятора, засмоктати електроліт за допомогою гумової груші й за поділками ареометра, вміщеного всередину скляної колби, визначи­ти густину електроліту.

Для тривалого зберігання батареї взимку її треба зняти з автомо­біля, повністю зарядити й зберігати в сухому місці за температури не вище від 0 й не нижче від —30 °С, враховуючи, що чим нижча температура електроліту, тим менше саморозрядження батареї (тем пература замерзання електроліту густиною 1,1 г/см³ дорівнює —7 °С, густиною 1,22 г/см³ становить —37 °С, а густиною 1,31 г/см³дорів нює -66 °С).

Через кожні три місяці батарею треба підзаряджати для віднов­лення ємності, втраченої на саморозряджання.

У разі зберігання батареї безпосередньо на автомобілі треба від'єднати проводи від полюсних штирів.

Таблиця 3.3

Залежність між густиною електроліту, г/см³, зведеною до температури +15 ° С, та ступенем зарядженості батареї

Повністю заряджена батарея	Батарея розряджена на
	25 %	50 %
1,31	1,27	1,23
1,29	1,25	1,21
1,27	1,23	1,19
1,25	1,21	1,17

Технічне обслуговування генератора виконують у разі виявлення несправностей, зазначених нижче (якщо є ще й інші несправності, генератор підлягає ремонту).

Основні несправності: • забруднення або замаснення контактних кілець; • спрацювання й зависання щіток; • обрив або коротке зами­кання в обмотках збудження й статора; • окиснення та обгоряння контактів регулятора; • неправильний зазор між ними.

Стан генератора визначають за показами амперметра або за допо­могою контрольної лампи. Після вмикання запалювання стрілка ам­перметра має відхилитися ліворуч (автомобілі «Москвич» та ГАЗ-24) й показувати розряджання акумуляторної батареї або має засвітитися контрольна червона лампа на щитку приладів (автомобілі ВАЗ та ЗАЗ). Під час роботи двигуна з підвищеною частотою обертання ко­лінчастого вала амперметр має показувати заряджання батареї (стрілка відхиляється праворуч), а контрольна червона лампа — гас­нути.

Справність генератора й регулятора напруги можна перевірити за допомогою вольтметра, підімкненого до затискачів «+» і «—» (маса) генератора, коли працює двигун. Якщо покази вольтметра будуть у межах 14... 15 В, то генератор, регулятор напруги й коло заряджання акумуляторної батареї справні.

Якщо на всіх режимах роботи двигуна амперметр показує розря­джання або світиться контрольна червона лампа, то несправними можуть бути генератор, регулятор напруги або амперметр. У цьому разі треба передусім перевірити й відрегулювати натяг паса привода генератора та надійність кріплення проводів на затискачах генера­тора й регулятора напруги, після чого завести двигун і перевірити ро­боту генератора. Якщо несправність не усунулася, то слід вивернути гвинти, зняти кришку й вийняти щіткотримач зі щітками, протерти змоченою бензином ганчіркою контактні кільця, обгорілі контактні кільця зачистити дрібнозернистою скляною шкуркою, перевірити стан щіток і спрацьовані — замінити.

.ГЕНЕРАТОР

Основним виробником енергії, яка йде на живлення всіх сііожи вачів електричної енергії і на зарядження акумуляторної батареї при роботі двигуна на середній і великій частоті обертання колінчасті и • і вала, є генератор. За принципом дії і будовою генератори буваюіь постійного і змінного струму. На сучасних тракторах, які викорис і < • вуються у сільському господарстві, переважно встановлюють пчм ратори змінного струму напругою 12В і потужністю до 1500 В г.

Генератори постійного струму тривалий час були одним і: і <м новних джерел електричної енергії на тракторах. Але зі збільшеними потужності споживачів електроенергії розміри і маса генераторні постійного струму зросли настільки, що розміщувати їх на двигуни «і стало неможливим, а збільшення частоти обертання колінчастою вала двигуна підвищило спрацювання колектора і щіток. Тому замість генераторів постійного струму на трактори встановлююіь генератори змінного струму. Серед них бувають генератори зміни*• го струму із збудженням від постійних магнітів і з електромапіп нп і »( іуджснням. Генератори із збудженням від постійних магнітів мало­потужні і обмежено застосовуються на тракторах, де споживачем г'ігк гроенергії є лише освітлювальні прилади.

Ьільшість генераторів, які використовують сьогодні на тракто- Iмч, мають електромагнітне збудження.

Іенератори приводяться в дію від колінчастого вала дизеля і пе­рі* пюрюють механічну енергію в електричну. На тракторних і ком- і».ціпових дизелях типу СМД-

60 встановлюють генератори змінно­го струму 15.3701 (Г-309).

ІІ а двигунах СМД-60 і СМД-62 встановлений генератор Г-309 потужністю 1000 Вт, а на двигуні СМД-64 - генератор Г-309К по- іужіїістю 400 Вт. Генератор 15.3701 виробляє електричний струм напругою 14 В і являє собою безконтактну п’ятифазну однойменно- полюсну електричну машину з одностороннім електромагнітним ібудженням і вмонтованим випрямним блоком БПВ-12-100.

Генератор (рис. 16.2) складається із статора 12, ротора 26, ко- іуїнки збудження, передньої 13 і задньої 11 кришок, випрямляча, приводного шківа 21 і крильчаток 22 і 10.

Статор 12 виконаний із пакета сталевих пластин. На внутрішній поверхні статора розміщено десять зубців, на кожному встановлено котушку обмотки статора. У фазу з’єднані послідовно дві котушки. Кіпці фаз виведені гнучкими проводами з наконечниками.

Ротор 26 виготовлений у вигляді шестикутної зірки із сталевих м частин і напресований на вал 19.

Вал 19 ротора розташований в кулькових підшипниках 18 і 29 за­критої конструкції одноразового змащення. На передньому кінці вала встановлений приводний шків 21, до якого прикріплено крильчатку 22

і,/і я охолодження генератора, а на задньому кінці — крильчатку 10, що

• жолоджує випрямний блок. Для цього на корпусі 31 і кришці 11 розмі­щено ребра. Обмотка збудження 25 прикріплена до передньої кришки ІЗ. Один кінець приєднаний до додаткового виводу генератора і виво­ду Д регулятора напруги, а інший — до клеми Ш регулятора напруги 4.

Випрямний блок, встановлений на задній кришці 11, складається

11. силового і додаткового випрямлячів, блока регулятора напруги і пе­ремикача посезонного регулювання напруги 32 «Зима-Літо». Конст­руктивно силовий і додатковий випрямлячі змонтовані в одному кор­пусі. Блок регулятора напруги і перемикач 32 розміщено на кришці 5.

В корпусі 9 випрямляча закріплено п’ять діодів"зворотної поляр­ності, а в пластині 8 — п’ять діодів прямої полярності. Вводи діодів н днані шинами з виводами фазних обмоток статора 27. Виводи діодів »поротної полярності з’єднані з «масою», а діодів прямої полярності — і ннвідною клемою 1 генератора. Додатковий випрямляч складається і грьох діодів прямої полярності, що запресовані в шини, які попарно м дпують діоди прямої і зворотної полярності силового випрямляча. Іодатковий випрямляч забезпечує автоматичний захист акумулятор-