2.2. Всесвітня торгова організація — вто (World Trade Organization - wto)

Почала діяти з 1 січня 1995 р. як організаційний механізм по забезпеченню реалізації правових документів, прийнятих у результаті переговорів, що проводилися в рамках ГАТТ із 1986 по 1993 р. і получивших назву «Уругвайського раунду».

Особливість «Уругвайського раунду» багатобічних торгових переговорів полягає в тому, що вперше в історії ГАТТ до порядку денного були включені питання, що не мають прямого відношення до діяльності даної організації. Це відноситься в першу чергу до торгівлі послугами (включаючи банківські, страхові, транспортні, будівельні, комп'ютерні), а також до питань захисту інтелектуальної власності, інвестицій, зв'язаних з торгівлею. Крім того, до порядку денного раунду були включені питання удосконалювання й адаптації механізму ГАТТ до сучасного етапу розвитку світової торгівлі. Розширюючи сферу діяльності, ГАТТ власне кажучи перетворилася у всесвітню економічну організацію по гармонізації існуючої міжнародної торгової системи.

Схвалення Заключного акта країнами-учасницями означає, що проходившие на протязі 7 років переговори (1986—1993р.) у рамках ГАТТ були успішно довершені. Підписання і ратифікація Заключного акта відбулися 15 квітня 1994 р. у Марракеше (Марокко). Його підписали представники 120 країн-учасників багатобічних торгових переговорів у рамках ГАТТ.

Заключний акт за результатами «Уругвайського раунду» багатобічних торгових переговорів (Final Act Embodying the Results of the Uruguay Round of Multilateral Trade Negotiations, Marrakesh 15 April 1994) містить наступні положення.

1. Угода про створення Всесвітньої торгової організації — міністерські декларації, рішення, домовленості по фінансових послугах (прикладені до нього), що містять результати переговорів і складають невід'ємну частину Заключного акта.

2. Підписанням Заключного акта учасники погодилися:

а) підтримувати Угода про ВТО перед своїми компетентними органами з метою його схвалення відповідно до встановленої процедури;

б) схвалити міністерські декларації і рішення.

3. Представники країн-учасниць зобов'язалися вжити заходів, щоб Угода про створення ВТО і прикладені до нього багатосторонні торгові угоди були ратифіковані всіма учасниками «Уругвайського раунду» і набрали сили з 1 січня 1995 р. Вони залишаються відкритими для прийняття протягом двох років після цієї дати.

4. Угода про створення ВТО відкрито для підписання всіма учасниками, згодними з його XIV статтею. Схвалення і вступ у силу торгових угод з добровільною участю, включених у додаток 4 Угоди про ВТО, регулюються положеннями цих угод.

5. До прийняття Угоди про створення ВТО його учасники, що раніше не були договірними сторонами по ГАТТ, повинні провести переговори про приєднання до ГАТТ і стати Договірними сторонами останнього. Для країн, що не є членами ГАТТ на дату прийняття Заключного акта, порядок не був визначений і повинний бути встановлений для цілей їхнього приєднання до ГАТТ і прийняття Угоди про ВТО.

6. Заключний акт і тексти, прикладені до нього, депоновані в Генерального директора ГАТТ. Угода про створення ВТО є одним з найважливіших результатів багатобічних переговорів. Воно утворить основу, на якій базуються інші багатосторонні угоди, розроблені в ході «Уругвайського раунду». Ці угоди входять у список додатків до Угоди про створення ВТО.

ВТО створює правову основу для подальших переговорів у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами. ВТО не має статуту, що містить правові норми і положення. Правовою основою ВТО є: ГАТТ у редакції 1994 р. (ГАТТ-1994), що включає ряд нових угод, домовленостей і рішень, а також Генеральна угода по торгівлі послугами (ГАТС). Угода по торгових аспектах прав інтелектуальної власності (ТРИПС). (Див. Додаток 3).

Всесвітня торгова організація — постійно діюча міжнародна організація; на відміну від ГАТТ вона є спеціалізованою установою системи ООН. ГАТТ не мало формального статусу спеціалізованої установи. Воно відносилося до міжурядових установ, зв'язаним із системою ООН формальною угодою [2.].

Всесвітня торгова організація являє собою організацію й одночасно комплекс правових документів, свого роду багатобічний торговий договір, що визначає праваі й обов'язки урядів у сфері міжнародної торгівлі товарами і послугами. Членами ВТО є 132 держави і ще 31 країна, серед яких Китай, Російська Федерація, Саудівська Аравія, що ведуть переговори про вступ у неї. Серед членів ВТО — 32 розвиті країни і 100 країн, що розвиваються.

Метою ВТО є лібералізація міжнародної торгівлі і додання їй стійкої основи, забезпечуючи в такий спосіб економічний ріст і розвиток і підвищення добробуту людей. Це досягається частково на основі вироблення і встановлення правил і угод, що стосується торгівлі між країнами-членами і частково шляхом переговорів, спрямованих на подальшу лібералізацію торгівлі товарами і послугами.

Основними напрямками діяльності ВТО є:

• контроль за прийняттям і застосуванням багатосторонніх торгових угод, що складають правову основу ВТО;

• виконання ролі форуму для проведення багатобічних торгових переговорів;

• врегулювання торгових суперечок між країнами-членами;

• спостереження за торговою політикою країн-членів;

• збір, вивчення і надання інформації з питань розвитку і використання механізмів міжнародної торгівлі і торгової політики.

ВТО охоплює угодами практично всю сферу міжнародної торгової політики і значну частину міжнародної комерційної практики, а саме:

митно-тарифне регулювання;

антидемпінгове регулювання і застосування компенсаційних зборів;

використання субсидій і компенсаційних заходів;

нетарифні обмеження;

кількісне регулювання і ліцензування експорту й імпорту, заборони експорту й імпорту;

діяльність державних торгових підприємств;

митні союзи і зони вільної торгівлі;

митні формальності, збори, вимоги до зовнішньоторговельної документації;

внутрішні податки, збори, правила, що відносяться до внутрішньої торгівлі;

захисні міри в торгівлі;

технічні бар'єри в торгівлі;

санітарні і фітосанітарні міри;

правила походження товару;

торгівля послугами;

торгові аспекти захисту прав інтелектуальної власності, включаючи торгівлю підробленими товарами;

торгівля текстилем і одягом;

торгівля сільськогосподарською продукцією;

здійснення урядових закупівель;

торгівля цивільною авіатехнікою;

торгові аспекти інвестиційних мір;

міжнародна торгівля і захист навколишнього середовища.

Найважливіші принципи ВТО в області регулювання міжнародної торгівлі і торгової політики наступні.

Принцип найбільшого чи сприяння принцип недискримінації. Цей принцип вимагає, щоб будь-яка перевага, привілей, чи пільга імунітет, надані будь-якою країною-учасницею будь-якому продукту, що відбувається з чи призначеному для будь-якої іншої країни, були поширені негайно і безумовно на аналогічний продукт, що відбувається з чи призначений для всіх інших країн-учасниць (ст. I — ГАТТ-1994)

Принцип національного режиму. Даний принцип установлює, що країни-учасниці повинні надавати товарам іноземного походження той же режим, що і національним товарам в області внутрішніх податків і зборів, а також у відношенні національних законів, розпоряджень і правил, що регулюють внутрішню торгівлю (ст. III).

Принцип захисту національної промисловості. Передбачається, що через імпортні тарифи в інтересах розвитку національної промисловості країна може здійснювати захист, заснований тільки на митних тарифах, а не на інших торгово-політичних мірах, включаючи кількісні обмеження (квоти), стандарти й ін. (ст. XI-XVI ч. II). У ст. VI говориться, що «жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввіз будь-якого товару з території іншої країни-учасниці ніяких заборон чи обмежень, будь то у формі квот, імпортних чи експортних ліцензій і інших мір, крім митних пошлин, чи податків чи інших зборів».

Принцип створення стійкої основи торгівлі. Забезпечується обов'язковістю дотримання тарифних рівнів, погоджених Договірними сторонами. Це припускає, що тарифи повинні скорочуватися за допомогою багатобічних переговорів і не можуть підвищуватися згодом (ст. II ч. I).

Принцип сприяння справедливої конкуренції. Мова йде про рішення питань субсидій і демпінгу. В антидемпінговому кодексі ГАТТ містяться правила, використовувані урядами з метою реагування на демпінг, здійснюваний на їхньому внутрішньому ринку закордонними конкурентами. Принцип можливих дій у надзвичайних обставинах. У даному випадку передбачаються «вилучення» і застосування «захисного застереження». «Вилучення» (ст. XXV ч. III) означають можливість скасування конкретних зобов'язань у рамках ВТО, якщо це викликано економічними чи торговими обставинами. «Захисне застереження» (ст. XIX ч. III) припускає можливість встановлення обмежень на імпорт чи тимчасове скасування тарифних знижок у відношенні товарів, що імпортуються в кількостях, що збільшуються, і чи заподіюють можуть завдати серйозної шкоди конкуруючим національним виробникам.

Принцип регіональних торгових домовленостей, у рамках яких група країн погоджується ліквідувати чи знизити бар'єри у відношенні один одного. Це допускається як виключення з загального правила режиму найбільшого сприяння за умови дотримання визначених твердих критеріїв (ст. XXIV ч. III). Передбачається, що регіональні торгові угруповання можуть виступати як митний чи союз зона вільної торгівлі. В обох випадках мита й інші бар'єри практично у всій торгівлі між країнами угруповання повинні бути ліквідовані. У зоні вільної торгівлі кожна країна-член проводить свою власну зовнішньоторговельну політику, включаючи встановлення тарифів у відношенні третіх країн. У випадку митного союзу встановлюється єдиний митний тариф для третіх країн. Регіональна інтеграція покликана доповнювати багатобічну торгову систему [1.].

Спеціальні умови для країн, що розвиваються, передбачають заохочення надання допомоги країнам, що розвиваються, і забезпечення їм більш сприятливих умов доступу їхніх товарів на світові ринки, а також звільнення цих країн від взаємності по зобов'язаннях про скорочення чи усуненні тарифів і інших торгових бар'єрів. За підсумками Токійського раунду було прийняте положення про надання країнам режиму, що розвиваються, загальної системи преференций (ВСП), що допускає спеціальний торговий режим для найменш розвитих країн.

Організаційна структура ВТО визначена в ст. IV Угоди про створення ВТО. Вищим органом ВТО є Конференція на рівні міністрів (Ministerial Conference), що збирається раз у два роки. Перша Конференція відбулася в Сінгапуру в грудні 1996 р., друга — у Женеві (Швейцарія) у травні 1998 р. Заключна декларація першої Конференції міністрів підтвердила курс ВТО на лібералізацію торгівлі і здійснення контролю за торговою політикою, а також пріоритет багатобічної торгової системи перед регіональними торговими угодами. Друга конференція була присвячена 50-річчю ГАТТ/ВТО. На ній були присутні крім міністрів глави держав і урядів, зокрема, США, Швейцарії, ПАР, Куби.

За виконання поточної роботи ВТО відповідає Генеральна рада (General Council), що складається з представників членів ВТО. Генеральна рада делегує функції трьом радам: Раді по торгівлі товарами (Council for Trade in Goods); Раді по торгових аспектах прав на інтелектуальну власність (Council for Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights) і Раді по торгівлі послугами (Council for Trade in Services).

Рада по торгівлі товарами здійснює контроль за дією багатосторонніх угод по торгівлі товарами, що містяться в Додатку 1А (Annex 1A) Угоди про створення ВТО. Він керує діяльністю 14 комітетів, що займаються контролем за дотриманням принципів ВТО й угод ГАТТ-1994 по найважливіших напрямках діяльності ВТО в сфері торгівлі товарами.

Рада по торгових аспектах прав на інтелектуальну власність (ТРИПС) здійснює контроль за дотриманням відповідного угоди, що міститься в Додатку 1С (Annex 1С) до Угоди про створення ВТО. Він займається також питаннями, зв'язаними з запобіганням конфліктів, зв'язаних з міжнародною торгівлею підробленими товарами.

Рада по торгівлі послугами здійснює контроль за виконанням відповідного угоди, що міститься в Додатку 1В (Annex 1B), а також робить допомога групам переговорів з таких питань, як базові телекомунікації, пересування фізичних осіб, послуги по морських перевезеннях. Він має у своєму складі Комітет з торгівлі фінансовими послугами і Робочою групою по професійних послугах.

ВТО має статус юридичної особи і користається всіма привілеями і иммунитетами, наданими спеціалізованим установам ООН. Бюджет ВТО і розмір індивідуальних внесків країн-членів ґрунтуються на традиційній практиці і правилах ГАТТ-1994, а саме, на основі часткою країн-членів ВТО в загальному обсязі здійснюваної ними торгівлі.

Діяльність ВТО. Початковий період діяльності ВТО характеризується рішенням наступних задач:

• реалізація угод «Уругвайського раунду» переговорів, у результаті яких було підписано понад 50 документів — угод, рішень, декларацій, протоколів і ін.;

• дозвіл торгових суперечок. Створено ефективний механізм їхнього дозволу і значну частину поданих у ВТО скарг була урегульована без звертання у вищий арбітражний орган цієї організації, тобто в процесі консультацій зацікавлених сторін;

• створення апеляційного органа;

• розширення числа членів організації;

• розробка широкомасштабної програми діяльності по торгівлі і навколишнім середовищі.

• ведення переговорів у таких секторах сфери послуг, як фінансове, телекомунікаційні, переміщення через границю фізичних осіб, що надають послуги, морське судноплавство.

При визначенні цілей ВТО на перспективу в якості першочергової ставиться подальша лібералізація торгівлі товарами і послугами через удосконалювання торгових правил.

В області регулювання інвестицій головне завдання полягає в розробці багатобічних правил, подібно існуючим багатобічним правилам у торгівлі.

Що стосується регулювання конкурентної політики, то в міру лібералізації торгівлі її значення зростає, тому що незалежно від державних мір торгові бар'єри створюють самі компанії. Передбачається прийняти рішення на багатобічній базі, що зобов'язує уряду відповідно скорегувати національну конкурентну політику, або розробити основні правила конкуренції.

На першій Конференції, що проходила в 1996 р. у Сінгапурі, була прийнята декларація, що є по суті справи програмним документом для країн-членів, хоча вона носить не директивний, а рамковий характер.

Важливе значення придбало питання про нові методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності на багатобічній основі. До них, зокрема, відносяться:

• погоджування надалі умов торгівлі і торгових режимів із прийнятими в західних країнах трудовими й екологічними стандартами, ґрунтуючись на тім, що країни, у яких ці стандарти нижче, одержують конкурентні неринкові переваги за рахунок низьких витрат виробництва; у випадку визнання ВТО такої норми, тобто використання цих стандартів у протекціоністських цілях, у гіршому положенні можуть виявитися країни, що розвиваються, де виробництво трудо- і экологоемкой продукції дешевше, ніж на Заході;

• уживання заходів по забезпеченню прозорості державних закупівель, оскільки державні закупівлі, розподілені по фірмах (країнам)-фаворитам, порушують принцип справедливої конкуренції;

• визначення принципів «відкритого регіоналізму», підкріплених твердими зобов'язаннями, що запобігли би перетворення регіональних угруповань у відцентрові сили руйнування багатобічної системи. Питання про регіоналізм став особливо актуальним у зв'язку з тим, що угоди про тісне економічне чи співробітництво економічному союзі окремих країн, а також угоди по типі зон вільної торгівлі, митних союзів стали істотним факторам міжнародних економічних відносин. Число таких регіональних угруповань перевищило 100. В даний час майже всі країни-члени ВТО є учасницями одного чи декількох регіональних угод.

На другій Конференції ВТО, що проходила в Женеві в травні 1998 р., було запропоновано почати в 1999 р. переговори про зниження тарифів і субсидій, що стримують ріст продуктивності праці в сільському господарстві; продовжити зниження пошлін на промислові товари і з цією метою укласти угоди по окремих секторах — від торгівлі хімічною продукцією до передачі технологій в області навколишнього середовища; погоджувати надання поступок по декількох галузях: наприклад, розвита країна могла б знизити тарифи на текстиль, а країна, що розвивається, зі своєї сторони, усунути бар'єри на шляху ввозу комп'ютерів; робити торгові переговори на двосторонній основі; розширити співробітництво між ВТО і МАРНОТРАТ у питаннях гарантій трудових стандартів, у якому зацікавлені розвиті країни.

У грудні 1997 р. у Женеві в рамках ВТО була підписана багатостороння угода про лібералізацію ринку фінансових послуг. По його умовах близько 100 держав зобов'язалися забезпечити різний ступінь відкритості своїх фінансових ринків з 1999 р. Обсяг ринку, де відбуваються банківські і страхові угоди, операції з цінними паперами, оцінюється більш ніж у трильйон доларів. Вільна конкуренція в цій сфері відкриває великому банківському і страховому капіталу перспективу завоювання нових ринків, зокрема в Азії, а пізніше й у Росії, коли вона зможе приєднатися до угоди. Конкретним споживачам банківських і страхових послуг лібералізація цих ринків дасть вигоди у виді нових послуг і низьких цін. Одночасно в складній ситуації виявляться національні банки і страхові товариства.

За згодою про яловичину була прийнята спеціальна постанова Робочої групи ВТО в 1998 р. Відповідно до постанови, ЄС повинний займатися збором доказів пагубного впливу на здоров'я населення яловичини, зробленої з використанням гормонів росту й імпортованої зі США.