4. Міжнародне правове регулювання та його значення.

Міжнародна та державна системи права є самостійними, але взаємозв’язаними системами. Міжнародне право, з одного боку, впливає на національне законодавство, з іншого – враховує норми національно-правових систем. Норми міжнародного права створюють права та обов’язки для суб’єктів, тобто держав. Щоб забезпечити фактичну реалізацію міжнародних зобов’язань на державному рівні, приймаються міри по включенню міжнародних-правових норм в національні закони й правила або по інкорпорації цих норм в національні правові системи. Суб’єкти міжнародного права не можуть посилатися на своє законодавство для виправдання невиконаних міжнародних зобов’язань.

В деяких державах ратифіковані міжнародні договори автоматично стають частиною національного законодавства. В законах деяких країн зазначено, що при розходженні між положеннями закону та міжнародними зобов’язаннями силу мають останні.

Необхідність міжнародного-правового регулювання світо господарських зв’язків обумовлена наступними обставинами:

• глобалізацією світової економіки: підсиленням взаємозв’язків та взаємозалежності національних економік і внаслідок цього розвиток економічних відносин між юридичними особами, що належать до різних держав;

• зростання інвестиційних потоків та транс націоналізацією виробничої діяльності;

• ростом міжнародних потоків товарів та послуг;

• неузгодженість національних законодавств різних країн призвело до виникнення проблем та спорів між економічними суб’єктами світо господарських зв’язків і між державами, з’явилася потреба в універсальному механізмі регулювання міжнародних економічних відносин;

• досягнення валютно-фінансової стабільності, здатної забезпечити конвертуємість національних валют, що полегшує взаєморозрахунки учасників світо господарських зв’язків, можливо лише на основі розробки спільної валютно-фінансової політики на багатосторонній основі та її здійснення шляхом спільної діяльності;

• правова основа та методи виробки й прийняття управлінських рішень на рівні державного і приватного секторів їх уніфікації з точки зору засобів виробки рішень, методів контролю, санкцій, що б уникнути багато чисельних міжнародних спорів; потребували уніфікації і юридичні принципи, які використовувалися при урегулюванні спорів;

• внутрішньодержавні методи втручання та регулювання економіки, досить різноманітні у різних країнах, об’єктивно потребували виробки єдиних підходів і для розробки стратегій розвитку, особливо в країнах, що розвиваються, це сприяло розвитку регіональної економічної інтеграції;

• отримавши розвиток міжгалузеве економічне співробітництво на багатосторонній основі потребувало координації з боку спеціалізованих органів;

• велика різниця в соціально-економічних умовах життя людей в різних країнах об’єктивно ставила питання про надання допомоги та підтримки з боку розвинених країн країнам, що розвиваються і серед них найменш розвиненим, та бідним, а це потребувало координації дій, і розробку єдиної стратегії соціально-економічного розвитку таких країн, розробку інструментів, та заходів, надання їм економічної, фінансової й технічної допомоги.

Основи вирішення проблем міжнародної економічної та соціальної співпраці були закладені в статуті ООН.

Міжнародне право виконує в міжнародних відносинах координаційну функцію. За допомогою норм міжнародного права держави встановлюють загально припустимі стандарти поведінки в різних областях їх взаємовідносин. Міжнародне право виконує також регулюючу функцію, встановлюючи правила співіснування та взаємодії. В міжнародному праві склалися механізми, які захищають законні права і інтереси держав. Міжнародне публічне, міжнародне право та право міжнародних організацій є підсистемою глобальної міжнародної системи права. Всі три міжнародно- правові системи, що регулюють різноманітні міжнародні відносини, тісно зв’язані та взаємодіють з національними правовими системами.

Міжнародні зобов’язання можуть витікати з норм права міжнародних організацій. Статути багатьох міжнародних організацій мають положення про імунітет. Подальший розвиток ці норми отримують у внутрішніх правилах таких організацій. Відповідно національне законодавство ряду країн сприйняло положення цих правил про імунітет міжнародних організацій: в країнах-членах ЄС такі положення введені на основі конвенції про імунітет міжнародних організацій. Введення в національне законодавство положень про імунітет держав має принципове значення. Такий порядок був закріплений в національних законодавствах Великобританії та США. Засновники ООН ставили перед собою задачу “ створити умови, при яких можуть дотримуватися справедливість та повага до зобов’язань, що витікають з угод та інших джерел міжнародного права”.

Міжурядові організації ООН впливають на розвиток міжнародно-правових систем шляхом участі в розробці правових норм та спостереженням за їх застосуванням. Участь у розробці правових норм здійснюється при:

• виробці проектів міжнародних конвенцій;

• укладенні міжнародних угод;

• прийнятті рішень, що встановлюють певні правові норми;

• виробці рекомендацій для учасників міжнародних відносин.

При виробці нормативних документів міжнародні організації зобов’язані діяти виключно в рамках повноважень, якими вони наділені відповідно до міжнародного права.

Міжнародні організації, так як і держави, визнаються суб’єктами міжнародного публічного права. Взаємодія держав та міжнародних організацій призводить до зміни їх правового статуту. Це виявляється у передачі частини компетенції держави міжнародним організаціям чи сумісне здійснення певних функцій [5.].

З прийняттям статуту міжнародна організація стає суб’єктом міжнародного права, що має свої повноваження, свої цілі та принципи; це дозволяє їй здійснювати діяльність, направлену на реалізацію поставлених цілей. Міжнародні організації, як правило, дотримуються принципу суверенної рівності держав-членів.

В сучасних умовах склалися три типи міжнародних організацій у відповідності до обсягу компетенцій, що перерозподіляються між державою і міжнародною організацією:

• міжурядові організації, що здійснюють координаційні функції;

• міжнародні організації, що виконують окремі наднаціональні функції;

• повністю наднаціональні організації.

До організацій, що виконують наднаціональні функції, відносять групи Всесвітнього банку, а також Світовий Валютний Фонд. Ці організації діють за закріпленим статутом і регулюють валютно-фінансові питання.

Особливостями наднаціональної організації є:

• право міжнародної організації на втручання в питання, що відносяться до внутрішньої компетенції держави відповідно до її конституції;

• повноваження організації на створення з метою регулювання цих питань: правил, обов’язкових для держав-членів; механізмів контролю та примушення до виконання цих правил;

• надання широких повноважень по створенню правил та контролю за їх виконанням на міжнародних службовців;

• право організації своїми рішеннями зобов’язувати та уповноважувати фізичних і юридичних осіб держав-членів.

Складний міжнародний міждержавний механізм, на основі якого розвивають світові господарські зв’язки, визначає в сучасних умовах торгівельно-політичні режими більшості країн світу. Прикладом взаємодії міжнародної організації та урядів держав-членів може бути Всесвітня торгівельна організація - ВТО. Процеси, що відбуваються в світовому господарстві та у зовнішньоекономічній політиці держав, характеризуються глобалізацією світової активності.

В сучасних умовах, коли світове господарство стає єдиним організмом, коли науково-технічна революція перетворює національні чи регіональні проблеми в проблеми глобальні, зростає роль міжнародних економічних організацій і перш за все ООН в регулюванні світогосподарських зв’язків.

Зміни в світовій системі господарства були обумовлені багатьма обставинами, серед яких важливу роль відіграє подальший розвиток процесу інтернаціоналізації господарських зв’язків та глобалізації виробництва, в основу яких покладений ріст зарубіжних прямих інвестицій крупніших ТНК. За один рік крізь свої закордонні філії та дочірні компанії ТНК здійснює продаж на суму 7 трлн. доларів, перебільшуючи світовий експорт.

Розподіл технологічного процесу виробництва в рамках ТНК в глобальному масштабі тісно ув’язує національні господарства різних країн та сприяє більш швидкому росту потоків міжнародної торгівлі, що випереджає темпи росту виробництва в світовому господарстві. На цій основі збільшується взаємозалежність окремих країн, розвивається об’єктивний процес підсилення взаємодії між країнами, результатом якого є підсилення процесу інтеграції і перш за все в регіональному аспекті. В свою чергу, процеси інтеграції на регіональному рівні сприяють подальшій інтеграції світового господарства. Важне значення отримує сплетіння підприємницького капіталу як між промисловими ТНК, так і між ними та транснаціональними банками, що мають свої філії в широкому колі країн.

Розвиток міжнародних валютно-кредитних відносин призвів до того, що світовий фінансовий ринок перетворився в центральну структуру, що визначає характер світогосподарських зв’язків та безпосередньо впливає на економічне, та фінансове становище не тільки окремих країн, але і цілих регіонів; розвиток системи фінансування на міжнародному і на регіональному рівнях мало своїм результатом великий ріст міжнародної заборгованості, яка в 1997 році оцінювалася в 1,8 трлн. доларів.

Поглиблення науково-техничної революції обумовило вагомі зміни в розвитку виробничих сил як в розвинених, так і в країнах, що розвиваються. В розвинених країнах на основі технологічної революції – автоматизації виробництва, використанні нових матеріалів, а також інформатики та комп’ютерної техніки – відбувся значний стрибок в розвитку виробничих сил, який обумовив випереджаюче зростання виробництва і викликав об’єктивну потребу в розширенні ринків збуту. Це викликало необхідність підсилення багатостороннього регулювання торгівельно-економічних відносин.

Вагомі зміни відбулися і в розвитку виробничих сил в країнах, що розвиваються. Серед цих країн одразу ж з’явилася невелика група НИК – нових індустріальних країн, які забезпечували основний приріст виробництва в обробляючій промисловості, і в експорті готових виробів з цієї групи країн. В результаті змінилося співвідношення в рівні економічного розвитку не тільки окремих країн, але і цілих регіонів. Центральне місце посіяв регіон Східної Азії як за темпами економічного розвитку, так і по положенню в системі світогосподарських зв’язків.

Однією з основних світогосподарських проблем стала проблема екології та природо використання, якій приділяється особлива увага в діяльності міжнародних, та регіональних економічних організаціях. Вона безпосередньо пов’язана з питаннями забезпечення економічного росту і стабільного економічного розвитку національних господарств, а також з проблемою регулювання світових господарських зв’язків.

Міжнародне регулювання світогосподарських зв’язків об’єктивно необхідно і підсилюється на сучасному етапі в силу наступних причин:

• росту взаємозв’язків та взаємозалежності між державами внаслідок інтернаціоналізації господарських зв’язків підприємницьких структур по лінії виробництва, торгівлі, фінансів, інфраструктури та інше, що призводить до глобалізації світової економіки;

• висока ступінь диференціації країн за рівнем економічного та соціального розвитку;

• об’єктивної потреби взаємодії національних господарств в зв’язку з розвитком міжнародного розподілу праці та розподілу відтворювального процесу між окремими країнами.

• Міжнародне регулювання підприємницької виробничо-господарської діяльності – це результат об’єктивного процесу до підсилення взаємодії між суб’єктами світогосподарських зв’язків, що здійснюється на макро- і на мікрорівні. Організаційними формами такої взаємодії виступають міжнародні економічні організації, неурядові організації та об’єднання, регіональні організації на урядовому, та підприємницькому рівні.

Міжнародне економічне співробітництво – торгове, науково-технічне, виробниче, валютно-фінансове – перетворилося в тісно взаємозв’язану систему, що має свій економічний механізм функціонування – свої принципи, функції, методи, що відображують глобальну систему взаємодії економічних суб’єктів ринку як міжнародного, так і регіональних та національних ринків.

Міжнародні економічні організації відіграють велике значення в міждержавних економічних відносинах.

Цілями та функціями міжнародних економічних організацій, як на глобальному, так і на регіональному рівнях є:

• вивчення та прийняття мір за найбільш важливими проблемами міжнародних економічних відносин;

- забезпечення стабілізації валют;

• сприяння зняттю торгівельних перешкод та забезпеченню широкого товарообміну між державами;

• виділення коштів в доповнення до власного капіталу для надання допомоги технологічному та економічному прогресу;

• стимулювання покращень умов праці та трудових відносин;

• прийняття резолюцій та рекомендацій в області регулювання світогосподарських зв’язків.