VII. Розвиток і права людини

На початку 1980-х більшість аналітиків вважали, що між розвитком і правами люди­ни - принаймні на короткому та середньому проміжку - існує фундаментальний конфлікт²¹. Автор даної статті виокремлює дві поступки, що зазвичай називаються: поступка з боку справедливості (пожертвування розподільною справедливістю на користь швидкого нагромадженя капіталу, а відтак зростання) і поступка з боку сво­боди (пожертвування громадянськими і політичними правами в ім'я ефективності або солідарної національної війни з відсталістю). Цих поступок (особливо першої)²², що їх часто називали необхідними, в більшості випадків можна було уникнути, й інколи їх справді уникали. У цій статті я й далі наголошуватиму на випадковості відношення між правами людини і розвитком, однак на тлі дещо іншої домінантної тенденції.

А. Розвиток і громадянські та політичні права

Прості ствердження взаємозалежності між розвитком і громадянськими та політич­ними правами, звісно, йдуть занадто далеко. Деякі вкрай репресивні режими досяг-

¹⁹ Можливо, найвнтончснішою спробою в цій царині є щорічний Звіт з питань розвитку людини Про­грами розвитку ООН, що вдасться до критерію, який поєднує ВВП на душу населення з тривалістю життя та письменністю. Зрештою, цей критерій не дає нам більшої інформації про національні умови життя, ніж самий тільки ВВП. Однак він проходить повз відношення між соціальними та економіч­ними індикаторами «розвитку людини», що відображають абсолютно різні політичні логіки.

'" Декларація права на розвиток, прийнята 4 грудня 1986 року, проголошує, що «[п]раво на розвиток є невідчужуваним правом людини, завдяки якому кожна людська особистість та всі народи наділе­ні правом користуватися економічним, соціальним та культурним розвитком, брати участь у ньому та сприяти йому; в цьому розвитку права та фундаментальні свободи людини можуть бути повною мірою реалізовані». Концепція розвитку, що тут висувається, настільки ж широка, як І поняття «безперервного розвитку людини», і має такі самі аналітичні недоліки. У даній статті я просто зазначаю, що виокремлення окремого права людини на розвиток все ще залишає повз увагою відно­шення між економічним розвитком та правами людини, про які йдеться у Загальній декларації та Договорах.

²¹ Donnelly J, Human Rights and Development; Complementary or Competing Concerns? // World Politic. -1984.-T. 36. - C. 255.

' Там само.

1082

Джек Доннелі

Права людини, демократія та розвиток

1083

ли безперервного промислового зростання. Наприклад, у 1970-х та 1980-х Південна Корея, Тайвань і Сингапур, а в 1990-х - Китай повторили ранній досвід Західної

Європи.

Більшість успішних (developmental) диктатур, однак, зазнали сумної невдачі. В африканських державах на південь від Сахари часто не було досягнуто навіть корот­кострокового зростання. У соціалістичних партійно-державних диктатурах та у більшості латиноамериканських і азіатських військових диктатур і цивільних олі­гархій короткострокове і середньострокове зростання не стало тривалим. Ті, кого примусили пожертвувати особистими правами і свободами, зазвичай не отримали навзамін розвитку (безперервного зростання).

Переважно саме через цей досвід сьогодні дуже рідко можна зустріти широку підтримку поступки свободою, властивої 1960-м та 1970-м рокам²³. «М'який» авто­ритаризм все ще користується певною повагою, особливо коли обіцяні економічні блага насправді досягнуті - як сталося у Синґапурі. Однак, дедалі зростає тенденція наголошувати на взаємозалежності між дотриманням громадянських і політичних прав та розвитком. Наприклад, у 1990-х роках міжнародні фінансові інституції де­далі більше наголошували на економічному внеску «доброго врядування». Хоч на­голос на прозорості, підзвітності та верховенстві права далекий від виправдання всього комплексу міжнародно визнаних громадянських та політичних прав, він усе ж і справді характерним чином веде до обстоювання виборчої демократії та значно­го комплексу громадянських свобод.

У будь-якому разі, навіть щодо порівняно рідкісних випадків, коли безперервний економічний розвиток був досягнутий авторитарними режимами, навряд чи можна стверджувати, що диктатура (repression) є радше необхідною для розвитку, ніж [про­сто] сумісною з ним. Тому, оскільки поступку свободою саму по собі ніколи не вва­жали бажаною, наголос на взаємозалежності між дотриманням громадянських і по­літичних прав та економічним розвитком цілком доречний.

В. Ринки та економічні І соціальні права

Відношення між розвитком і економічними та соціальними правами, однак, складні­ше, особливо якщо поглянути на роль ринків. Ринки є соціальними інституціями, спроектованими для досягнення економічної ефективності. Як правило, у межах даної кількості ресурсів ринкові системи виробництва і розподілу, що добре функціонують, виробляють більше благ та послуг, ніж альтернативні схеми. Тож між ринками та швидким зростанням майже тавтологічне відношення. Це вкрай важливо для цілей даної статті, позаяк зростання (а відтак ринки) здається сутнісно пов'язаним із еко­номічними і соціальними правами. За режимів планової економіки, що віддавали перевагу (пере)розподілам, які здійснює держава, над зростанням на засадах ринку, країни на кшталт Куби і Шрі-Ланки досягли короткострокового та середньостро-кового успіху, однак зазнали невдачі на довгому часовому проміжку. їхній досвід демонструє, що для безперервного поступу у впровадженні економічних і соціаль­них прав є необхідним значний ступінь економічної ефективності (а відтак ринко­вих механізмів).

Проте сучасний ентузіазм з приводу ринку, який іноді буває майже нестримним, з точки зору прав людини дуже проблематичний²⁴. Як і (чиста) демократія, (вільні) ринки обґрунтовуються аргументами, що вказують на колективне добро та сукупну користь, а не на індивідуальні права (окрім, можливо, права на економічне накопи­чення). Ринки сприяють ефективності, а не соціальній справедливості чи захисту індивідуальних прав кожного. Замість того, щоб гарантувати турботу і повагу до кожної особи, ринки систематично позбавляють деяких індивідів певних благ задля отримання колективної користі, зумовленої ефективністю.

Ринки - необхідним чином і за самою своєю природою - розподіляють зростання без огляду на індивідуальні потреби та права (окрім прав власності). Ринкові розпо­діли грунтуються на внесках до доданої економічної вартості, що різко і систематично відрізняються в різних соціальних груп (як і в різних індивідів). Бідні зазвичай «менш ефективні»: як клас, вони мають менше навичок, що високо цінуються на ринках. Тому вони систематично зазнають злигоднів. їхній стан дедалі погіршується, коли економічні та політичні злигодні взаємодіють у хибному колі безправності.

Ті, хто обстоює ринкові принципи, зазвичай стверджують, що балансом для та­ких короткострокових злигоднів (disadvantages) небагатьох є той зиск, що його отри­мує кожен з більшого запасу благ і послуг, які стають доступними завдяки зростан­ню. «Кожен», однак, не означає «кожна особа». Радше референтом є середній «індивід», абстрактна колективна істота. Навіть «Йому» гарантований значний зиск тільки в майбутньому. У «тут» і «тепер», так само як і в [найближчому] майбутньому страждатимуть чимало реальних людських істот і сімей із плоті і крові.

Ефективні ринки поліпшують долю кількох (за Ідеальної ситуації багатьох) тільки за рахунок - відносний і можливо навіть абсолютний - страждань інших. Страждан­ня концентрується серед найвразливіших складових суспільства. 1 навіть гірше: ринки розподіляють блага зростання безвідносно до короткострокових поневірянь. Ті, на чиї плечі падають «витрати адаптації», наприклад, втрачені робочі місця, підвищені ціни на харчування чи низька якість сфер охорони здоров'я чи освіти, позбавляють­ся будь-яких особливих претензій на частку колективних благ, що їх виробляють ефективні ринки. Чиясь «справедлива частка» є тільки функцією ефективності, до­даної грошової вартості. Людська вартість страждання, ціна людських поневірянь та засновані на них домагання з відповідальності ринків виключаються.

С Держава загального добробуту

Усі наявні ліберальні демократії компенсують невдачі деяких із менш успішних на ринку засобами держави загального добробуту (яка, попри поступове зменшення соціальної допомоги, залишається в усіх наявних ліберально-демократичних режи­мах потужною силою та центральним джерелом їхньої легітимності). За індивіда­ми, що постраждали від функціонування соціальних інституцій, від яких має зиск суспільство, - у цьому контексті від функціонування ринків та прав власності - ви­знається право на справедливу частку соціального продукту, який допомогла виро­бити їхня участь. Спільнота, що в сумі має зиск, зобов'язана турбуватися про

Китай є головним винятком, що підтверджує правило. Коли ця риторика повторюється в країнах на кшталт Північної Кореї, Бірми чи Білорусі, мало хто - як всередині країни, так і поза її межами - сприймає її серйозно.

Окрім наслідків для економічних та соціальних прав, економічна хіропрактика структурної пере­будови часто підриває довіру народу до урядування, а цс, в свою чергу, послаблює демократію та стимулює порушення громадянських і політичних, прав.

1084

Джек Доннелі

Права людини, демократія та розвиток

1085

індивідів, котрі зазнали на ринку невдачі чи постраждали від нього. Держава за­гального добробуту гарантує всім індивідам певні економічні та соціальні блага, послуги та можливості, безвідносно до ринкової вартості їхньої праці.

Пом'якшення короткострокових страждань та гарантія довгострокової компен­сації є результатом діяльності держави (всезагального добробуту), а не ринку. Це питання справедливості, прав і зобов'язань, а не ефективності. Ринки просто не мо­жуть їх гарантувати, оскільки вони не призначені це робити. Не заперечуючи внеску ринків до забезпечення економічних і соціальних прав, зумовленого ефективністю, ми не повинні ігнорувати їхні не менш глибокі недоліки, пов'язані з забезпеченням прав людини.

Вільні ринки є економічним аналогом політичної системи, де панує більшість, однак меншість позбавлена прав. Держава загального добробуту, з цієї точки зору, є засобом забезпечити меншість, що зазнала на ринках невдачі чи постраждала від них, мінімумом економічної турбо*ти і поваги. Оскільки ця меншість є мінливою і невизначеною - дуже подібно до меншості, що підтримала б непопулярні політичні позиції чи зазнавала б незаконних арештів - ці «права меншості» є, взагалі-то, інди­відуальними правами всіх.

Права людини потрібні для того, щоб цивілізувати і демократію, і ринки, зводячи їх до обмеженої, визначеної правами сфери. Вільні ринки, як і чиста демократія, жертвують індивідами та їхніми правами задля «вищого» колективного добра. Тільки коли прагнення процвітання вірвноважуються економічними і соціальними права­ми, наприклад, коли ринки вбудовуються в структуру держави загального добробу­ту, політична економія варта нашої поваги.

VIII. Ліберально-демократична держава загального добробуту

Ліберально-демократичні держави загального добробуту Західної Європи, Японії та Північної Америки є привабливими моделями для більшості країн решти світу через ту особливу рівновагу, яку вони встановили між конкуруючими вимогами де­мократичної участі, ринкової ефективності та міжнародно визнаних прав людини. Це особливе, контингентне поєднання демократії, розвитку і прав людини головним чином і робить ліберально-демократичну державу загального добробуту предме­том прагнень. Узята окремо, кожна мета є значно менш привабливою. Зокрема, в цій статті я наголосив на недоліках як демократичного шляху ухвалення рішень, так і скерованого ринком зростання за умов відсутності пріоритетів, відданих повному комплексу міжнародно визнаних прав людини.

Прагнення демократії, розвитку і прав людини можуть одне одного підтримува­ти (і водночас обмежувати). Втім, це аж ніяк не обов'язково. За доби тріумфу демо­кратії і ринку, що настала після «холодної війни», вкрай важливо мати права людини в центрі нашої уваги.

З точки зору прав людини ринки та вибори - «ринкова демократія», якщо корис­туватися мовою зовнішньої політики адміністрації Клінтона - мають переважно інструментальну цінність. Без ринкової ефективності та демократичної виборчої політики міжнародно визнані права людини і справді опиняються в ситуації серйоз­ного ризику. Однак самі лиш ринки та демократія навіть і не намагаються реалізува­ти всі права людини для всіх.

Звісно, демократії слід віддати перевагу перед авторитарним урядуванням. Лібе­ральній демократії, однак, зі свого боку, слід віддати перевагу перед демократією виборчою. Зрозуміло також, що ринкам треба віддати перевагу перед командними економіками. Однак, державам загального добробуту треба віддати перевагу перед вільними ринками. В обох випадках логіка універсальних індивідуальних прав об­межує колективістську та утилітарну за своєю суттю логіку сукупних вигод з ме­тою надання гарантій сумісності прагнення спільного добра чи добра всіх із права­ми кожного.

Жодній сучасній демократичній державі загального добробуту не вдається за­безпечити своїх громадян всіма правами людини. Проте тільки такі держави систе­матично обстоюють весь комплекс міжнародно визнаних прав людини. Тільки в та­ких державах сильні ринки і демократії функціонують у систематичних межах, що встановлюються правами людини. Окрім того, тільки (чи, принаймні, переважно) внаслідок таких обмежень ринки і демократії в цих країнах гідні наслідування. Тільки особливе поєднання демократи, розвитку і прав людини, досягнуте у ліберально-демократичних державах загального добробуту, гідне нашої найвищої похвали і без­перервних зусиль.