§ 3. Система юрисдикції Суду Європейського Союзу та процесуальні форми її реалізації

ни і основоположних свобод, відповідно до якої кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків мас право на спра­ведливий публічний судовий розгляд упродовж розумного строку не­залежним та неупередженим судом, створеним на підставі закону (встановленим законом). При тлумаченні поняття «суд, створений на підставі закону (встановлений законом)» Європейський суд з прав людини виходить з того, що поняття «суд» характеризується в матері­альному сенсі цього терміна, його функцією є здійснення правосуддя, тобто вирішення справ, що належать до його компетенції, на основі норм права та після провадження, що відбулося до визначеної проце­дури^1-

Судова юрисдикція обумовлює існування чітко визначених про­цесуальних форм здійснення правосуддя. Тільки в межах цих форм можливий судовий захист та легітимне функціонування судової влади, а це означає, що правильне визначення юрисдикції судів генетично пов'язане не лише з її межами, тобто сферою застосування судової влади, але й з проблемою належного здійснення правосуддя. Західна доктрина практично не приділяє уваги процедурно-процесуальним аспектам і проблемам процесуально-правової регламентації судової діяльності. Разом з тим реалізація судової юрисдикції здійснюється у процесуальних формах, які з точки зору їх дотримання мають кон­ститутивне значення, оскільки вони, власне, визначають спосіб здій­снення юрисдикційних повноважень і, по суті, становлять певну орга­нічну єдність форми та змісту. На жаль, нам не вдалося знайти безпо­середнього підтвердження цього теоретичного положенггя практикою Суду ЄС, але, на нашу думку, цей теоретичний концепг є похідним від все більш поширюваної практики самого Суду ЄС щодо застосування сг. 6 ЄКПЛ. Ймовірно, це й дало підстави М. Ентіну зробити висновок, що право на справедливий судовий розгляд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. та роз'яснень Європейського суду з прав людини забезпечується та захищається також і правом Європейських співтовариств (раніше) та Союзу, а суди ЄС наглядають за тим, щоб вторинне право та дії інститутів ЄС не

' Див.: Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского Суда по правам человека. Руко­водящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о за­щите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. - СПб.: Изд-во «Юрид. центр пресс», 2004. - С. 322-324; Комаров В. В., Сакара Н. Ю. Право на справедливий судовий розгляд у цивільному судочинстві: Навч. посіб. - X.: Нац. юрид. акад. України, 2007. - С. 21-26, 33-37.

73

Розділ 2. Процедури реалізації юрисдикції Суду Європейського Союзу

протирічили праву на справедливий судовий розгляд. Судова система ЄС та національні судові органи здійснюють юрисдикційний контроль за тим, щоб національні влади не порушували це право при застосу­ванні права ЄС¹' Що стосується самого Європейського суду з прав людини і навіть національних судів, то судова практика двох правових систем — європейської та иолісистемної (національних правових сис­тем) свідчить про наявну тенденцію саме такого підходу щодо тлума­чення одного з важливіших аспектів права на справедливий судовий розгляд²"

Незважаючи на відсутність безпосередньої практики самого Суду ЄС з цих питань, уявляється, що загальна підстава для таких висновків міститься у ст. 344 Договору про функціонування ЄС, яка зобов'язує держави-члени не передавати спір стосовно тлумачення або застосу­вання установчого Договору до будь-якого іншого способу врегулю­вання, ніж це передбачено в ньому. Це положення встановлює, що судовий захист на рівні ЄС має здійснюватися лише в межах чітко встановлених судових процедур.

Наприклад, ч. 4 ст. 263 Договору про функціонування ЄС встанов­лює можливість оскарження актів ЄС приватними особами, але для використання цієї можливості приватні особи мають довести існуван­ня доволі жорстких регламентованих умов (про що більш детально буде йтися в розділі 2). Суд ЄС неодноразово ставав об'єктом критики у зв'язку з численними відмовами у визнанні прийнятними позовів від приватних осіб, які не змогли довести існування необхідних для оскар­ження актів умов ' Таким чином, велика кількість приватних осіб була позбавлена можливості оскаржувати акти існуючого на гой час Спів­товариства, але Суд ЄС зазначав, що ці приватні особи можугь скорис­татися іншими засобами захисту своїх прав — національними чи єв-

¹ Энтин М. Справедливое судебное разбирательство по праву Совета Европы н Европейского Союза // Конституционное Право: Восточноевропейское Обозрение. - 2003. - №3 (44). - С. 91-92.

² Першим та чи не єдиним прикладом у судовій практиці України стала Постано­ ва Вищого господарського суду України № 8/128 від 9 лютого 2006 р. (Див.: Пащенко О. Несподівані рішення: актуальне з господарського процесу // Юридична практика. - 2006. - №7 (67).-С. 6).

⁵ Див.: Albors-Llorens. The Standing of Private Parties to Challenge Community Measures: Has the European Court Missed the Boat? // Cambridge Law Journal. - 2003. -Vol. 62. - P. 92; Van den Broek K. A Long Hot Summer for Individual Concern? The European Court's Recent Case Law on Direct Actions by Private Parties ... and a Plea for a Foreign Affairs Exception // Legal Issues of Economic Integration. - 2003. - Vol. 30, No. I. -P. 61-79.

74