1

Безпека [security] — стан, при якому кому-небудь, чому-небудь не загрожує небезпека будь-якого виду, існує захист від небезпеки.

Національна безпека [national security] — це категорія політичної науки (політології), яка характеризує стан соціальних інститутів, який забезпечує їхню ефективну діяльність для підтримки оптимальних умов існування особистості та суспільства. Вона відображає зв'язок безпеки з нацією.

Нація [nation] (від лат. natio — народ, плем'я) — це стійка історична спільність людей, що визначається соціальними зв'язками певної формації та характеризується специфічними етнічними рисами, зумовленими особливостями економічного й культурного розвитку, спільністю території, мови, побуту, традицій і звичаїв, а також відображенням цих факторів у суспільній свідомості та суспільній психології.

В цьому плані національна безпека характеризує стан нації як цілісної системи, що включає суспільні відносини і суспільну свідомість, інститути суспільства, їхню діяльність, які сприяють або шкодять реалізації національних життєво важливих інтересів у конкретній обстановці, що склалася історично.

Життєво важливі інтереси — сукупність потреб, задовольняння яких надійно забезпечує існування та можливості прогресивного розвитку особистості, суспільства й держави.

Особистість [personality] — це людина як суб'єкт відносин і свідомої діяльності. До життєво важливих інтересів особистості відносяться, насамперед, права та свободи людини й громадянина, в тому числі інформаційні.

Суспільство [society] — це сукупність форм сумісної діяльності людей, що утворилися в процесі історичного розвитку. Життєво важливі інтереси суспільства зв'язані зі створенням і розвитком вільного, гуманного, високоосвіченого, гармонійного суспільства, заснованого на принципах демократії, бережливого відношення до своїх традицій і національного надбання, суспільства, що підтримує і всіляко охороняє основний свій осередок — сім’ю.

Держава [State] — сукупність офіційних органів влади в цій чи іншій країні, основний заклад і спосіб політико-правової організації життя суспільства на чолі з одноосібним або колективним правителем, органами виконавчої та інших видів влади і вертикальною системою управління, за допомогою якої здійснюється влада, охороняється існуючий лад, забезпечується нормальне життя людей.

Устрій держави оформлюється та закріплюється в конституції і відповідних нормах права. Основні ознаки держави:

• наявність особливої системи органів і закладів (механізмів), які здійснюють владні функції (внутрішні й зовнішні);

• право, що закріплює певну систему норм, санкціонованих державою;

• певна територія з населенням, на яку розповсюджується юрисдикція даної держави.

Життєво важливі інтереси держави базуються на принципах сильної держави, її територіальної цілісності, незалежності й суверенітету.

Як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз національна безпека держави є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

1.2.2 Основні категорії теорії національної безпеки

Визначення теорії національної безпеки та перелік її основних категорій

Теорія національної безпеки [national security theory] — це наука, яка поєднує в собі прикладні аспекти соціальних, воєнних, гуманітарних, технічних, психологічних, біологічних та інших наук із метою дослідження суті, змісту, методів, форм і засобів забезпечення безпеки особистості, суспільства та держави. Основними категоріями, які складають зміст теорії національної безпеки, є:

• національна безпека;

• концепція національної безпеки;

• національні інтереси;

• загрози національній безпеці;

• обпекти національної безпеки;

• суб'єкти національної безпеки;

• принципи національної безпеки;

• функції національної безпеки;

• фактори забезпечення національної безпеки;

• характеристика національної безпеки;

• форми, методи та засоби забезпечення національної безпеки.

• система (складові) національної безпеки.

Концепція національної безпеки

Основна ідея теорії та практики забезпечення національної безпеки держави формулюється в концепції національної безпеки.

Концепція [concept, conception] (від лат. conceptio — сприйняття) слугує юридичним актом, який містить керівні принципи та цільові настанови щодо шляхів, засобів та методів захисту життєво важливих інтересів людини, групи, суспільства та держави. Мета концепції національної безпеки — забезпечення єдності принципів формування й проведення державної політики національної безпеки, зокрема, поєднання підходів щодо формування відповідної законодавчої та нормативної бази (наприклад, підготовки доктрин, стратегій, концепцій, державних і відомчих програм у різних сферах національної безпеки); координування загальнодержавних дій щодо забезпечення безпеки на місцевому (регіональному), національному та міжнародному рівнях.

Концепція (основи державної політики) національної безпеки України схвалена Верховною Радою України 16 січня 1997 р. Концепція складається з п'яти частин:

1. Загальні положення й принципи.

2. Національні інтереси України.

3. Загрози національній безпеці України.

4. Основні напрями державної політики національної безпеки України.

5. Система забезпечення національної безпеки України.

У зв'язку з цим основні категорії національною безпеки можна розглядати у їхньому зв'язку з діючою концепцією та виходячи з формулювання узагальненого поняття національної безпеки.

Національна безпека - це стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Національні інтереси держави

Національні інтереси держави відображають фундаментальні цінності та прагнення народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення й способи задоволення.

Національні інтереси держави та їх пріоритетність обумовлюються конкретною ситуацією, що складається в країні та за її межами.

Пріоритетними національними інтересами демократичної держави:

• створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування, розвиток демократичних інститутів для забезпечення прав і свобод людини;

• досягнення національної злагоди, політичної й соціальної стабільності, гарантування прав титульної (заголовної) нації та національних меншин;

• забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості кордонів;

• створення самодостатньої соціальне орієнтованої ринкової економіки;

• забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства;

• збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу;

• зміцнення генофонду народу, його фізичного й морального здоров'я та інтелектуального потенціалу;

• розвиток нації, історичної свідомості та національної гідності;

• розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності громадян усіх національностей, що складають народ держави;

• налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування у світову спільноту.

Загрози національній безпеці держави

Загроза [threat] — це можлива небезпека, тобто здатність заподіяти будь-яку шкоду, призвести до будь-якого нещастя.

Стан безпеки визначається характером зовнішніх і внутрішніх загроз.

До зовнішніх загроз належать:

• прагнення деяких держав (коаліцій держав) до встановлення свого воєнно-політичного впливу в окремих регіонах світу та їх схильність до розв'язання конфліктів силовими методами;

• існуючі та потенційні осередки локальних війн і збройних конфліктів у безпосередній близькості до кордонів держави;

• можливість підриву стабільності внаслідок порушення режиму нерозповсюдження ядерної зброї, міжнародних домовленостей у галузі обмежень і скорочення озброєнь, якісного та кількісного нарощування озброєнь іншими державами;

• збереження чи створення у регіонах, суміжних із державою, значних угруповань збройних сил інших держав (коаліцій держав), які перевищують їхню оборонну потребу;

• наявність у деяких держав великих арсеналів ядерної та інших видів зброї масового знищення;

• виникнення збройних конфліктів у сусідніх державах, в які може бути втягнута держава;

• порушення прав і свобод людини у сусідніх державах та спровоковані ними некеровані міграційні процеси.

До внутрішніх загроз звичайно відносять:

• деградацію технологічного та промислового потенціалу;

• відсутність стабільних воєнно-економічних зв'язків з іншими державами;

• неконтрольоване вивезення капіталу та певної стратегічно важливої сировини за межі держави;

• зростання масштабів корупції в органах державної влади, проникнення в них злочинних елементів, що у свою чергу негативно впливає на воєнну сферу;

• незаконний експорт озброєнь та новітніх технологічних розробок.

Основні можливі загрози національній безпеці держави проявляються у найбільш важливих сферах її життєдіяльності: політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технічній, інформаційній.

У політичній сфері:

• посягання на конституційний лад і державний суверенітет;

• утручання у внутрішні справи з боку інших держав;

• наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та у певних політичних сил;

• масові порушення прав громадян у державі та за її межами;

• загострення міжетнічних і міжконфесійних відносин;

• порушення принципу розподілу влади;

• невиконання чи неналежне виконання законних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування;

• відсутність ефективних механізмів забезпечення законності, правопорядку, боротьби із злочинністю, особливо її організованими формами, та тероризмом.

В економічній сфері:

• неефективність системи державного регулювання економічних відносин;

• наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод установленню ринкових відносин;

• невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності національної економіки від інших країн;

• економічна ізоляція держави від світової економічної системи;

• неконтрольований відплив за межі держави інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів;

• криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;

У соціальній сфері:

• низький рівень життя та соціальної захищеності значних верств населення, наявність великої кількості громадян працездатного віку, не зайнятих у суспільне корисній діяльності;

• суспільно-політичне протистояння окремих соціальних верств населення або регіонів держави;

• падіння рівня здоров'я населення, незадовільний стан системи його охорони;

• тенденції моральної та духовної деградації у суспільстві;

• неконтрольовані міграційні процеси в країні.

У воєнній сфері:

• посягання на державний суверенітет та територіальну цілісність держави;

• нарощування поблизу кордонів держави угруповань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

• воєнно-політична нестабільність та конфлікти в сусідніх країнах;

• можливість застосування проти держави ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення;

• зниження рівня боєздатності Воєнної організації держави;

• політизація силових структур держави;

• створення та функціонування незаконних збройних формувань. В екологічній сфері:

• значне антропогенне порушення та техногенна перевантаженість території держави, негативні наслідки екологічних катастроф;

• неефективне використання природних ресурсів, широкомасштабне застосування екологічно шкідливих та недосконалих технологій;

• неконтрольоване ввезення екологічно небезпечних технологій, речовин і матеріалів;

• негативні екологічні наслідки оборонної та військової діяльності.

У науково-технологічній сфері:

• невизначеність державної науково-технологічної політики;

• відплив інтелектуального та наукового потенціалу за межі держави;

• науково-технологічне відставання від розвинених країн;

• зниження рівня підготовки висококваліфікованих наукових та інженерно-технічних кадрів.

В інформаційній сфері:

• невиваженість державної політики та відсутність необхідної інфраструктури в інформаційній сфері;

• повільність входження у світовий інформаційний простір, брак у міжнародного співтовариства об'єктивного уявлення про державу;

• інформаційна експансія з боку інших держав;

• витік інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держави;

• запровадження цензури.

Об’єкти національної безпеки

Головними об'єктами національної безпеки є:

• громадянин — його права й свободи;

• суспільство — його духовні та матеріальні цінності;

• держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість кордонів.

Принципи забезпечення національної безпеки

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

• пріоритет прав людини;

• верховенство права;

• пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;

• адекватність заходів захисту національних інтересів реальним та потенційним загрозам;

• демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;

• додержання балансу інтересів особи, суспільства та держави, їхня взаємна відповідальність;

• чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Методи та засоби забезпечення національної безпеки

Реалізація принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основним функціями якої повинні стати:

• виявлення й прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки;

• здійснення комплексу оперативних та довготривалих заходів щодо попередження й нейтралізації загроз;

• створення й підтримання у готовності сил та засобів забезпечення національної безпеки у повсякденних умовах або при надзвичайних ситуаціях;

• здійснення системи заходів щодо нормального функціонування об'єктів безпеки в регіонах, які постраждали в результаті виникнення надзвичайної ситуації;

• участь у заходах із забезпечення безпеки за межами держави згідно з міжнародними договорами й угодами, що укладені даною державою.

Національна безпека держави досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технологічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби й шляхи забезпечення національної безпеки держави обумовлюються пріоритетністю національних інтересів, необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру й масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави.

Характеристики національної безпеки

До числа найважливіших характеристик національної безпеки відносяться такі її риси, які є основними показниками зовнішнього і внутрішнього аспектів національної безпеки і виступають необхідними умовами або вимогами її існування та збереження.

Зовнішній аспект національної безпеки характеризують такі риси: національний суверенітет, національна незалежність, національні особливості, територіальна цілісність, непорушність кордонів, державна могутність тощо.

Внутрішній аспект національної безпеки характеризують такі риси: прогресивність національного розвитку, політична стабільність, демократичний плюралізм, національна єдність, національна злагода, соціальна справедливість, суспільне благополуччя тощо.

Рівні та види національної безпеки

Суть національної безпеки — у протидії до будь-яких деструктивних заворушень, які формуються всередині суспільства або за його межами та шкодять потребам життєдіяльності й розвитку суспільства та особистості.

У зв'язку з цим у національній безпеці виділяють три рівні безпеки: особистості, суспільства та держави. Їхнє місце й роль динамічні та визначаються характером суспільних відносин, політичним устроєм, ступенем внутрішніх та зовнішніх загроз.

Безпека особистості — положення, при якому особистості не загрожує небезпека. Безпека особистості полягає у формуванні комплексу правових і моральних норм, суспільних інститутів та організацій, які дозволили би їй розвивати й реалізовувати соціально значимі здібності та потреби, не зазнаючи при цьому протидії держави й суспільства.

Безпека суспільства — наявність суспільних інститутів, норм, розвинених форм суспільної свідомості, які дозволяють реалізувати права та свободи усіх груп населення і протистояти діям, що ведуть до розколу суспільства (у тому числі і зі сторони держави).

Безпека держави — положення, при якому державі не загрожує небезпека. Досягається наявністю ефективного механізму управління та координації діяльності політичних сил та суспільних груп, а також активних інститутів (органів) їхнього захисту.

Під інформаційним середовищем [information environment] розуміють сферу діяльності суб'єктів, зв'язану зі створенням, перетворенням і споживан­ням інформації. Інформаційне середовище умовно поділяється на три основні предметні частини:

• створення і розповсюдження інформації вихідної та похідної інформації;

• формування інформаційних ресурсів, підготовки інформаційних проду­ктів, надання інформаційних послуг;

• споживання інформації;

та дві забезпечувальні предметні частини:

• створення і застосування інформаційних систем, інформаційних техноло­гій і засобів їхнього забезпечення;

Інтереси суспільства в інформаційній сфері полягають:

• у забезпеченні інтересів особистості в цій сфері;

• у зміцненні демократії;

• у створення правової соціальної держави;

• у досягненні та підтриманні суспільного спокою;

• у духовному відновленні держави.

1.3 Об’єкти та суб'єкти інформаційної безпеки

Об'єктами інформаційної безпеки [information security object] можуть бу­ти: свідомість, психіка людей; системи інформаційні різного масштабу і різного призначення. До соціальних об'єктів інформаційної безпеки звичайно від­носять особистість, колектив, суспільство, державу, світове товариство.

До суб'єктів інформаційної безпеки [information security subject] від­носяться:

• держава, що здійснює свої функції через відповідні органи;

• громадяни, суспільні або інші організації і об'єднання, що володіють пов­новаженнями по забезпеченню інформаційної безпеки у відповідності до зако­нодавства.

1.4 Види інформаційної безпеки

Інформаційна безпека особистості — це захищеність психіки і свідомості людини від небезпечних інформаційних впливів: маніпулювання свідомістю, де­зінформування, спонукання до самогубства, образ і т.ін.

Інформаційна безпека держави (суспільства) характеризується мірою захищеності держави (суспільства) та стійкості основних сфер життєдіяльно­сті (економіки, науки, техносфери, сфери управління, військової справи і т.ін.) відносно небезпечних (дестабілізуючих, деструктивних, що уражають держав­ні інтереси і т.ін.) інформаційних впливів, причому як з упровадження, так і добування інформації. Інформаційна безпека держави визначається здатністю нейтралізувати такі впливи.

1.5 Концепція інформаційної безпеки держави

Концепція інформаційної безпеки держави — це систематизована суку­пність відомостей про інформаційну безпеку держави та шляхи її забезпечення. В концепції інформаційної безпеки держави:

• проводиться системна класифікація дестабілізуючих факторів і інформа­ційних загроз безпеці особистості, суспільства і держави;

• обґрунтовуються основні положення з організації забезпечення інформа­ційної безпеки держави;

• розроблюються пропозиції по способах і формах забезпечення інформа­ційної безпеки.

Інформаційний захист [infosecurity] досягається шляхом внесення в по­рядку законодавчої ініціативи законопроектів, здійснення судового захисту, проведення оперативних заходів силами і засобами інформаційної безпеки.

Інформаційна кооперація [information co-operation] (лат. coopero, від соорего — співробітничаю) — форма забезпечення інформаційної безпеки між рівноправними суб'єктами інформаційного процесу інформаційного (фізични­ми, юридичними, міжнародними), які включає сукупність їхніх взаємоузгоджених дій, спрямованих на одержання відомостей про дестабілізуючі фактори, дестабілізуючі і інформаційні загрози та захист від них доступними законними способами і засобами.

Для конкретної особистості такими способами і засобами можуть бути:

• судовий захист прав і свобод у використанні інформації;

• адміністративний захист її життєво важливих інтересів у інформованості з боку територіальних або відомчих органів інформаційної безпеки;

• автономний захист своїх прав і свобод в основному із застосуванням те­хнічних засобів захисту, особистої, сімейної і професійної таємниці.

Це ж характерно і для суспільних об'єднань, організацій (підприємств). Ра­зом із тим, при наявності у них власних органів інформаційної безпеки суттєво розширюються їхні можливості у сфері автономного захисту.

Інформаційна війна припускає використання широкого спектру сил та засобів, що здійснюють взаємопов'язані заходи зі здійснення впливу на противника, причому такий вплив, як правило, є деструктивним по відношенню до його інформаційної сфери та суб'єктивного світу.

Серед основних засобів, що застосовуються в процесі інформаційної війни, можна відзначити інформаційно-психологічні та інформаційно-комп'ютерні впливи, а також радіоелектронну боротьбу. Крім того, обов'язково передбачаються заходи захисту власної інформаційної сфери від подібних впливів.

Інформаційно-психологічним називається прямий або опосередкований вплив на системи прийняття управлінських рішень суб'єкта (особистості, суспільства, держави) шляхом змінювання його психічного стану, світоглядних установок, системи знань про навколишній світ і т.ін. Прийоми, що використовуються при цьому, засновуються на тому, що поведінка соціального суб'єкта у повній мірі залежить від інформації, що є з'єднувальною ланкою між ним та навколишнім світом.

До інформаційно-комп'ютерного впливу відноситься здійснення управлінського та деструктивного впливу на автоматизовані інформаційні системи. Засоби, що використовуються при цьому, представляють собою спеціально написані програми та апаратно-програмні комплекси, що безпосередньо мають вказані функції або створюють умови для такого впливу. Такі засоби, як правило, позначаються терміном інформаційна зброя.

Радіоелектронна боротьба, призначена для запобігання розповсюдження інформації в різноманітних середовищах шляхом створення відповідних завад, а також для виведення з ладу автоматизованих інформаційних та комунікаційних систем. Причому відмінність від попереднього виду впливу в тому, що деструктивний вплив на автоматизовані системи здійснюється з використанням фізичних, а не логічних методів.